В очікуванні Годо

Абсурд існував і поза межами драматургії. Величезна кількість авторів, вважали що новий засіб досягнення швидкої передачі образів - кінематограф. Один із найбільш скандальних в свій час та відомих фільмів - "Андалузький Пес".

Семюел Бекет (англ.Samuel Beckett; 13 квітня1906, Дублін — 22 грудня1989, Париж) — ірландський, англо- та франкомовний письменник. Поет, автор романів та оповідань,перекладач Джойса, драматург, він стає відомим після постановки Роже Бленом у 1953році «Чекаючи на Ґодо». Один з основоположників (нарівні з Еженом Йонеско) театру абсурду. Його творчий доробок — театральні п'єси та проза — відзначений у 1969 році Нобелівською премією в галузі літератури. Семюель Бекет є одним із найбільш досліджуваних сучасних драматургів. Більшість творів Бекета пройнята песимізмом, відображає духовну кризу в культурі.

Театр абсурду, або драма абсурду — абсурдистський напрямок у західноєвропейській драматургії й театрі, який виник у середині XX століття. В абсурдистських п'єсах світ зображений як безглузді, позбавлені логіки накопичення фактів, вчинків, слів і доль. Найбільш повно принципи абсурдизму були втілені в драмах «Голомоза співачка» (The Bald Soprano, 1950) французького драматурга Ежена Йонеско і «Чекаючи Годо» (Waiting for Godot, 1953) ірландського письменника Семюеля Беккета, чи п'єса "Святкування у садочку" написана Вацлавом Гавелем, чеським драматургом, у 1963 році.Театр абсурду заперечує реалістичні персонажі, ситуації й всі інші відповідні театральні прийоми. Час і місце невизначені й мінливі, навіть найпростіші причинні зв'язки руйнуються. Безглузді інтриги, діалоги, що повторюються, й безцільна балаканина, драматична непослідовність дій, все має одну мету — створення казкового, а, можливо, й жахливого настрою.

Коли намагаєшся дістатися до центру проблеми чи якогось твердження, завжди необхідно дізнатись якомога більше про цю тему. Зазвичай це допомагає з теорією, але зрозуміти драму Абсурду не допоможе, лише те , з якою ціллю це створено і що малось на увазі.

Герменевтика (від грец. ερμηνεύειν — тлумачити) — у первісному значенні — напрям наукової діяльності, пов'язаний з дослідженням, поясненням, тлумаченням філологічних, а також філософських, юридичних ,історичних і релігійних текстів. У давньогрецькій філології та філософії — з тлумаченням Біблії, екзегезою; у протестантських теологів — з інтерпретацією священних текстів у їхній полеміці з католицькими богословами. Це мистецтво проникнення одної свідомості в іншу, шляхом відтворення творчого процесу, за допомогою зовнішніх проявів. Тут зовнішні прояви — це тексти, складанні зі слів, які є відображенням нейронних зв'язків автора, тобто його свідомості.

У п’єсі «Носороги», яку Е. Йонеско сам визначив як трагіфарс, розкрито проблему колективної мутації, переродження людської свідомості під впливом ідеології чи явища, здатного змінити саму сутність людської свідомості. П’єса, в основу якої покладено абсурдно-фантастичний сюжет масового перетворення людей на носорогів, проникнута критикою деіндивідуалізації, автоматизму та людської бездушності.