Чорна рада

Свій роман Куліш писав одразу двома мовами - російською та українською.Він прагнув продовжити в літературі традиції романістики Вальтера Скотта - завдяки творчій уяві і якомога докладнішим історичним хронікам створювати конкретно-історичну картину епохи. Натомість це йому вдалося лише частково: у «Чорній раді» значна питома вага власне авторських міркувань, оціночних характеристик, філософських та історичних поглядів і висновків. Це, як зазначив сам автор, роман-хроніка - «Хроніка 1663 року». Щодо назви твору, то, за однією з версій, раду називали Чорною, оскільки доленосні рішення козацтво приймало гуртом, навіть за участю найбідніших козаків - «черні». Можливо, раду назвали так тому, що вона потягла за собою чорні дні для України.

Письменник акцентує увагу на суперечностях між простими козаками істаршиною, між міщанами і шляхтичами, між городовими козаками і запорожцями.

Джерела роману: “История Малороссии” М. Маркевича, “История Малой России” Д. Бантиш-Каменського, літопис Самовидця. В основу твору покладено історичні події, описуються в ньому роки, коли Правобережна Україна відійшла від Польщі. На гетьманську булаву в той час претендувало кілька осіб, боротьба не була справедливою.

Історичний роман, роман-хроніка.

Зображення історичних подій у Ніжині 1663 р. — доби Руїни.

Заклик до єднання, цілісності України; утвердження думки, що тільки свідома українська інтелігенція має бути панівним класом суспільства.

У часи СРСР «Чорна рада» П. Куліша була затаврована як шкідливий націоналістичний твір і заборонена. Тільки після проголошення незалежності України в 1991 р. український читач отримав безперешкодний доступ до цього твору. Історичний роман П. Куліша навіть успішно екранізовано (режисер Микола Засєєв-Руденко). У головних ролях задіяні такі відомі українські актори, як Богдан Ступка, Олександр Бондаренко, Олексій Петренко, Богдан Бенюк, Руслана Писанка, Радмила Щоголева.

Історична основа «Чорна Рада»: події, що відбувалися в Україні в роки Руїни, коли після смерті Б. Хмельницького почалася боротьба за гетьманську владу. Україну тоді роздирали різні соціальні пристрасті й політичні орієнтації, що й призвели до «чорної» ради 1663 року (на раді, крім козацької старшини, була присутня також «чернь» — запорожці, селяни, міщани, тому її й названо «чорною»). Деякі претенденти на булаву думали не про долю України та її народу, а про власну вигоду. З цією метою вони зверталися по допомогу то до польської шляхти, то до турків і татар, то до Москви. Україна була розколота. На Правобережжі правив польсько-шляхетський ставленик Павло Тетеря. На Лівобережжі України точилася запекла боротьба між кількома претендентами на гетьманування, серед них — переяславський полковник Яким Сомко, обраний на старшинській раді в Козельці наказним гетьманом, хоч російський цар і не затвердив його, та кошовий отаман Запорозької Січі Іван Брюховецький. 27-28 червня 1663 року в Ніжині відбулася «чорна» рада, за підсумками якої гетьманом було обрано Брюховецького, а Сомка покарано. Пишучи роман, письменник спирався на численні документи, наукові джерела, літописи, зокрема «Літопис Самовидця». У романі діють реальні історичні особи — Яким Сомко, Василь Золотаренко, Павло Тетеря, Матвій Гвинтовка, Вуяхевич.

Роман складається з вісімнадцяти частин, у ньому наявні дві сюжетні лінії: головна — політична (вибори гетьмана) і другорядна (любовна). Оригінальним композиційним прийомом (стрижнем) у творі є романтичний образ дороги, якою полковник Шрам і його син їдуть із Правобережної України на Лівобережну до наказного гетьмана Якима Сомка.

«Чорна рада» є романтичним твором. Опоетизовуючи козацтво, П. Куліш у ній возвеличує непереможний його дух. Роман «Чорна рада» засвідчив, що український народ має свою давню і гідну пошани історію, велику культуру. П. Куліш працював над романом упродовж 14 років. Матеріал для свого твору він брав з багатьох джерел: друкованих і рукописних козацьких літописів (зокрема Самовидця та Грабянки), старовинних документів, що знаходив сам в архівах монастирів і різних установ, а також з фольклору — дум, історичних пісень, переказів, легенд, казок про козаччину тощо.