Ромео і Джульєтта

Ромео і Джульєтта, герої п’єси Шекспіра відомі на весь світ, а головні герої стали «вічними образами», що уособлюють силу і велич справжнього кохання.

Безсмертна трагедія Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта» екранізувалася безліч разів, деякі з цих екранізацій мало відомі широкому загалові, а деякі, назавжди вписані в історію кінематографа. Саме такою є екранізація База Лурманна. Гучний, гарячкова, що б'є по всім почуттям відразу, постановка епохи MTV.

У творчості великого драматурга традиційно виділяють кілька періодів: ранні трагедії, в яких ще чути віра у справедливість і надія на щастя, перехідний період і похмурий період пізніх трагедій.Трагічне світовідчуття Шекспіра формувалося поступово. Перелом у його умонастрої, який намітився з усією виразністю в «Юлії Цезарі» і «Гамлеті» назрівав у 90-х роках. У цьому нас переконують трагічні мотиви, які звучать іноді у веселих комедіях. Ще виразніше нові настрої позначилися в «Ромео і Джульєтті» і «Венеціанському купці». Життя б'є ключем, добрі люди перемагають сили зла, але в обох п'єсах нелюдяність зовсім не настільки беззбройна, як у комедіях «Багато шуму з нічого» і «Дванадцята ніч, або Що що завгодно». Вона загрожує, мстить, вона корениться в житті.«Ромео і Джульєтта» знаменує собою початок нового, шекспірівського етапу в розвитку англійської і світової літератури. Історичне значення п'єси про Ромео і Джульєтту полягає в першу чергу в тому, що соціальна проблематика стала відтепер основою трагедії. Елементи соціальної характеристики персонажів і до Шекспіра були властиві кращим творам англійської драматургії; не можна не погодитися, наприклад, з О. Парфьоновим, що стверджують, що «реалізм пізніх п'єс Марло ... відрізняє індивідуальна і соціальна конкретизація образів ». Однак тільки в «Ромео і Джульєтті» соціальна проблематика стала чинником, що визначає пафос трагедії.

Вільям Шекспір ​​(23 квітня 1564 - 23 квітня 1616) написав щонайменше 37 п'єс і 154 сонети , які вважаються одними з найважливіших і найтриваліших, коли-небудь написаних. Хоча п’єси впродовж століть захоплювали уяву театралів, деякі історики стверджують, що Шекспір ​​насправді їх не писав .Дивно, але про життя Шекспіра відомо небагато. Незважаючи на те, що він є найвідомішим і найпопулярнішим у світі драматургом , історикам доводилося заповнювати прогалини між кількома збереженими записами часів Єлизавети .

Зробивши героєм трагедії людини, Шекспір в першу чергу звернувся до зображення самого великого людського почуття. Якщо в «Титі Андроникові» голос любовного потягу, ледь чутний на початку п'єси, був заглушений криками нелюдською ненависті, то в «Ромео і Джульєтті»  поезія кохання, якому пройнятий весь твір, набуває все більш могутнє звучання в міру наближення фіналу трагедії.; « Пафос Шекспірівської драми «Ромео і Джульєтта», - писав в 1844 році В. Г. Бєлінський, - складає ідея любові, - і тому полум'яними хвилями, блискучими яскравим світлом зірок ллються з вуст коханців захоплені патетичні промови ... Це пафос любові, тому що в ліричних монологах Ромео і Джульєтти видно не одне тільки милування один одним, але й урочисте, горде, сповнене захоплення визнання любові як божественного почуття ».

Львів – це місто-романтика, місто-емоція, місто-натхнення, місто-кохання. Сюди приїжджають освідчуватися, закохуватися, шукати амурних пригод, виявляти свої почуття, влаштовувати романтичні побачення і насолоджуватися Львовом, надихатися містом, яке створене, покликане відкривати в людині найсвітліші, найдражливіші почуття. І як в такому місті не поставити пам’ятник великій Любові! – У 2013 році, на проспекті Чорновола, що обабіч готелю “Львів”, возвеличили це вічне почуття: 9 травня серед фонтанних струмочків-гейзерів появилися дві статуї закоханих – львівських Ромео і Джульєтти, українки Пелагії Красновської та італійця Пауло Мікелінні. Увіковічнив в скульптурі кохання молодої пари львівський мистець Мирослав Гоза.