ПЕДАГОГІЧНИЙ ТАКТ УЧИТЕЛЯ

1) Знання вікової психології, індивідуальних особливостей сучасних дітей

Учитель має досконало знати їх вікові та індивідуальні особливості.

Чим краще педагог знатиме учнів, тим менше він допускатиме безтактності у взаєминах з ними, тим більший матиме з ними психологічний контакт, тим більшого успіху доб’ється у їх вихованні.

2) Знання основ моралі, уміння бачити моральний зміст у вчинках

Рівень моральної вихованості педагога повинен бути таким, щоб він міг аналізувати процес навчання і виховання учнів як процес моральних відносин між всіма учасниками.

Тактовний учитель терпеливо вислуховує пояснення учнів перед тим, як виявити своє ставлення до їх вчинків, пам’ятаючи, що у вихованні не так важливий результат вчинку, як його мотиви.

3) Знання способів впливу на учнів, вміння їх використовувати

Тактовний вчитель уміло використовує способи впливу на учнів: ініціює, коригує, оцінює діяльність учнів для досягнення певних результатів, що відображують ступінь досягнення ними навчальних цілей шкільних програм та рівня вихованості в межах мінімально необхідної системи індивідуальних якостей особистості.

4) Уміння правильно обирати стиль спілкування з учнями, зберігаючи при цьому повагу, довіру, твердість, діловитість

У стилі спілкування відображаються особливості комунікативних можливостей учителя, характер взаємин педагога і вихованців, творча індивідуальність педагога, особливості учнівського колективу.

Слово вчителя, його методи повинні застосовуватися оптимально, ненав’язливо, делікатно.

5) Уміння показувати свою любов до дітей, спостерігати, розуміти «внутрішні пружини поведінки дітей»

Любов педагога до дітей – одна з головних передумов досягнення належної результативності виховання через те, що має величезну силу позитивного впливу.

1) Гуманістична спрямованість впливу вчителя

Гуманізм як моральна якість особистості органічно пов’язаний з іншими якостями і є підґрунтям усіх найкращих рис людини – патріотизму, колективізму, толерантності тощо.

Гуманістично спрямований учитель намагається встановити духовний контакт з кожним учнем, відчувати дитину, розпізнавати її настрої й прагнення.

2) Підхід до учнів з оптимістичною гіпотезою

Цей принцип органічно пов’язаний із гуманізмом.

Виявляється у впевненій позиції вчителя та в його бадьорому настрої, у прагненні створити мажорну атмосферу в колективі, й, головне, в готовності допомогти кожному вихованцеві відчути свою силу, прагнення до духовного саморозвитку.

3) Опертя на позитивне у виховання

Враховувати позитивне, спиратися на позитивне, підносити позитивне – важлива функція вчителя і необхідна умова його тактовного дотику до чуйної душі учня.

4) Принцип єдності вимоги й поваги до учня

У педагогічній діяльності вимога є важливим способом впливу на учнів. Педагогічний такт учителя дає учневі змогу побачити в цій вимозі вияв поваги до його особистості.

Позиція педагога – бути водночас і вимогливим, і добрим до учнів, виявляючи довіру й турботу.

5) Принцип міри

Виражає діалектичний підхід до використання засобів впливу. Вміння ніде не переборщити вважається ознакою здібного педагога.

6) Збереження власної гідності, зміцнення свого педагогічного авторитету

Виявляючи повагу й вимогливість до дитини, вчитель мусить дбати про збереження власної гідності, зміцнення свого педагогічного авторитету, не припускатися вчинків, висловів, які ганьблять його як наставника.

7) Раціоналізація негативних емоцій

Характеризує тактику дій вчителя, що нерідко спотворюють сприймання педагогічної ситуації.

Позитивні емоції, що виникають під час спілкування, слід безпосередньо й відкрито виражати, а негативні – пропускати через фільтр свідомості.

8) Піклування про фізичне й моральне здоров’я дитини

Вияв поваги до особистості – це не лише моральне явище, це також вплив на психічний і фізичний стан. Педагогічний такт дає змогу торкнутися цих сфер особистості дуже обережно.

Пояснюючи новий матеріал, учитель не повинен «розжовувати» його, протиставляючи таким чином свої знання рівню підготовки учнів.

Це знижує інтерес до засвоєння теми.

Потрібно акцентувати увагу на суті питання зверненнями до дітей, які виражають довіру педагога до знань учнів і їхніх можливостей.

Під час перевірки й оцінювання знань школярів потрібне, передусім, їх уміння слухати, тобто бути зацікавленим, уважним, проявляти витримку під час відповідей дітей.

При цьому важлива підтримка усмішкою, поглядом, мімікою, рухом голови на знак згоди.

Найбільше не сприймається в поведінці педагога байдужість, часті коментарі під час відповіді, сарказм, зверхність та ін.

Самостійна робота учнів вимагає від педагога поєднання контролю з довірою.

Тактовний учитель не буде постійно стежити за дітьми, контролювати кожен їхній рух.

У позакласній роботі з боку педагога повинні домінувати комунікативність, невимушеність, задушевність і розкованість.

Вони особливо необхідні під час походу, бесіди, екскурсії, під час гри, біля вогнища та ін.

Прояви уваги, турботи, доброти повинні змінюватися в зв’язку з віком дітей: по відношенню до учнів – безпосередньо і конкретно: вчитель може обійняти дитину, погладити по голові, назвати зменшувальним ім’ям.

Педагог початкової школи повинен систематично прагнути самовдосконалення та самореалізації; вивчати новітні досягнення та приймати сміливі рішення; прагнути творчості.

Тільки тоді, під виховним впливом творчого наставника,
може розвинутись особистість цікава, з високим інтелектом, багатим внутрішнім світом, обдарована й талановита.

Педагогічний такт – це вміння педагога тримати себе з гідністю і витримкою в педагогічному колективі, з учнями та їх батьками, а також здатність дотримати міру свого впливу на дітей, вміння знайти підхід до них і побудувати оптимальні виховні відносини з урахуванням визнаних принципів виховання.

Головна ознака: його приналежність до моральної культурі особистості вчителя, знаходження міри у відносинах вчителя та учнів в процесі спілкування. Такт відноситься до моральних регуляторів педагогічного процесу і ґрунтується на морально-психологічних якостях вчителя.

Основні елементи педагогічного такту:

• вимогливість і повага до вихованця;

• вміння бачити і чути учня, співпереживати йому;

• діловий тон спілкування;

• уважність, чуйність педагога.

Професійний такт виявляється:

1) у зовнішньому вигляді педагога;

2) в умінні швидко і правильно оцінити обстановку і в той же час не поспішати з висновками про поведінку та здібності вихованців;

3) в умінні стримувати свої почуття і не втрачати самовладання в складній ситуації;

4) в поєднанні розумної вимогливості з чуйним ставленням до учнів;

5) в хорошому знанні вікових та індивідуальних особливостей учнів;

6) в самокритичній оцінці своєї праці.

Основа такту:

витримка і врівноваженість педагога.

Головна відмінна риса тактовного педагога:

висока вимогливість і щира повага до учнів.

Педагогічна тактика – це спектр засобів впливу на учнів, вміння їх використовувати. Вона може мати найскладнішу градацію: від найкращої до найгіршої, від найдосконалішої до найпримітивнішої.

Вибір тактики в спілкуванні пов’язаний із вмінням користуватися рольовими позиціями:

1) «Прибудова зверху»

викладач демонструє незалежність, намір взяти відповідальність на себе – позиція «батьківська»

2) «Прибудова знизу»

виявляється залежна, підкорена і невпевнена в собі особистість – позиція «дитини»

3) «Прибудова поруч»

виявляється коректність і стриманість поведінки, вміння рахуватися з ситуацією, розуміти інтереси інших і розподіляти відповідальність між собою і ними – позиція «дорослого»

4) «Прибудова»

ніякої участі

Такт – одна з моральних категорій. Тактовна поведінка вимагає в складних і суперечливих ситуаціях зберігати повагу до людини, морального компромісу, свідомого пом’якшення тих чи інших вимог.

Педагогічний такт потрібно розглядати як важливу складову частину професійної майстерності вчителя.

Це вміння педагога встановлювати педагогічно доцільний тон у спілкуванні з учнем.

Дозування впливу педагога на учнів повинно бути коректним і ненав’язливим.

Суттєві ознаки педагогічного такту вчителя:

• природність, простота, спілкування з дітьми, яке не допускає фальші;

• щирість тону;

• довіра до учня без потурання;

• прохання без випрошування;

• рекомендації й поради без нав’язливості;

• переконання та вимога без примушування;

• серйозність тону без створення скованості;

• гумор й іронія без приниження гідності;

• доброзичливість без запобігливості та ін.

Дотримання принципів передбачає наявність у вчителя певних морально-психологічних якостей, які є передумовою педагогічного такту:

любові до дітей, чуйності, витримки, принциповості, спостережливості, врівнова­женості, послідовності, поміркованості, розсудливості, справедливості, доброзичливості, передбачливості, щирості, відвертості, уважності, довірливості, кмітливості, творчого мислення.

Педагогічна мораль – це сукупність специфічних вимог до педагога, пов’язаних із громадською думкою та професійною совістю, виконанням професійного обов’язку.

Цю сукупність специфічних вимог до вчителя концептуально можна розкрити за такою схемою:

1. Ставлення вчителя до своєї праці:

• обирати професію свідомо, згідно з покликанням;

• любити педагогічну працю, прагнути до творчості, використовувати нові прогресивні тенденції в навчанні й вихованні;

• поліпшувати умови педагогічної роботи;

2. Ставлення до учнів:

• ставлення як до особистості;

• бути обґрунтовано вимогливим до учня, реалістичним і доброзичливим;

• вивчати внутрішній світ школярів, умови їхнього життя й діяльності, щоб приймати педагогічно правильні рішення.

3. Ставлення до учнівського колективу:

• спиратися на учнівський колектив;

• зважати на право учнівського колективу розв’язувати свої внутрішні справи;

• знати рівень розвитку учнівського колективу та внесок окремих учнів у його формування.

Педагогічний такт розглядають виключно у позитивному плані: він або є, або його немає. Тому форми його вияву зосереджені у сфері позитивних педагогічних дій.

1) у здатності швидко оцінювати реальну ситуацію і знаходити оптимальні рішення;

2) у моральній чистоті, позитивній дії, вмінні керувати своїми почуттями, емоціями;

3) у поєднанні високої принциповості та вимогливості з чуйним, людяним ставленням до учня, критичності і самокритичності при оцінці своєї праці та своїх вихованців;

4) у несприйманні шаблону, формалізму, застою думки й справи;

5) в умінні висловлювати розпорядження, вказівки та прохання без благання, але й без марнославства;

6) у вмінні слухати співрозмовника, не виказуючи байдужості та зверхності;

7) у гуморі без насмішки;

8) врівноваженості, самовладанні й діловому тоні спілкування без дратівливості та сухості.