Британський авангард

Імажизм (від англ. image - образність) - літературний напрям в англійській літературі початку XX ст., Яке об'єднувало групу видатних поетів, що творили безпосередньо перед Першою світовою війною. У цю групу входили Езра Паунд, Еймі Лоуелл, Ф.М. Форд, Т.Є. Халм, Річард Олдінгтон, Х.Д. (Хільда Дуліттл). До імажизм деякий час примикав Дж. Джойс.

Представники імажизму неодноразово визначали принципи даного напряму.1913р. Ф. С. Флінт в статті «Імажизм» визначив наступні принципи імажизму:«прямо виражати сутність явища, не використовувати жодного слова, яке б не розширило нашого уявлення про предмет», «користуватися звичайною мовою, але при цьому завжди знаходити точне слово, не приблизне і не декоративне».Головний принцип імажизму, розроблений Т. Е. Г´юмом, — це принцип «чистої образності» при несуттєвості тематики. Образ є самодостатнім у поетичних творах імажистів, вірш для яких — то «ланцюг» подібних образів. Е. Паунд визначає образ як «інтелектуальний та емоційний комплекс у момент часу». Паунд, пояснюючи мету імажизму, вказує на такі його принципи:принцип прямого відношення до «речі»; принцип економії слів, спрямований проти вживання слів зайвих; принцип узгодження композиції вірша з його «музикою». 

Езра Вестон Луміс Паунд (1885-1972) - відомий англійський поет-імажист, який писав не лише поезію, але й критичні роботи про імажизм.

Річард Олдінгтон — англійський поет, прозаїк, критик. Народження: 8липня 1892 р., Портсмут,Велика БританіяСмерть: 27 липня 1962 р., Сюрі-ан-Во, ФранціяЧоловік/дружина: Гільда Дулітл (в шлюбі 1913–1938)Освіта: Лондонський університетНагороди: James Tait Black Memorial Prize - Biography

Гільда «Г. Д.» Дулітл — американська поетеса, романістка і мемуаристка, учасниця авангардної групи імажиністів Езри Паунда і Річарда Олдінґтона; Після смерті перевідкрита як ЛГБТ- і феміністська ікона. Публікувалась під псевдонімом Г. Д. Народження: 10 вересня 1886 р., Бетлегем, Пенсильванія, СШАСмерть: 27 вересня 1961 р., Цюрих, ШвейцаріяЧоловік/дружина: Річард Олдінгтон (в шлюбі 1913–1938)Освіта: Friends' Central School. Коледж Брін Мар 

Символізм (від грец. symvolon — знак, символ, ознака) — одна із течій авангарду, в якій замість художнього образу, що відтворював певне явище, застосовувався художній символ, що став знаком мінливого «життя душі» і пошуком «вічної істини». Виник у Франції в 60 — 70-х роках XIX ст., звідки поширився в інших країнах. 

складний метафоризм інакомовленнянатякисимволікумузикальність багатозначність слів абстрагованість образів

Вільям Батлер Єйтс — ірландський поет, драматург, театральний діяч. Лауреат Нобелівської премії з літератури. Писав англійською мовою, хоча ірландську мову знав. Народження: 13 червня 1865 р., Sandymount, ІрландіяСмерть: 28 січня 1939 р., Канни, ФранціяЧоловік/дружина: Георджана Гайд-Ліс (в шлюбі 1917–1939)Фільми: Words Upon the Window Pane, Oedipus Rex, The Second Coming Volume 1, The Second Coming, Dust To Dust 

Сюрреалі́зм (фр. surrealisme — «надреалізм») — один із найпоширеніших напрямів у сучасному мистецтві й літературі. Його особливість — використання ілюзій та парадоксальне поєднання форм. Цей літературно-мистецький напрям виник після Першої світової війни, на початку 20 століття у Франції.

Теоретична програма сюрреалізму формувалася при безпосередній участі 3. Фрейда. Відомі листування Фрейда з А. Бретоном – фактичним засновником цього напряму мистецтва, зустріч Фрейда з С. Далі – найбільш визначним практиком сюрреалізму. Сьогодні сюрреалістичні пошуки можна виявити практично у всіх видах мистецтва.Не буде перебільшенням сказати, що сюрреалізм – це також своєрідна художня ілюстрація психоаналізу. Сюрреалісти повністю підтримали думку Фрейда про невичерпність позасвідомого, його активний вплив на життя кожної людини. Бретон розглядає творчість як стан «позасвідомих спонтанних процесів». Процес творчості, на його думку,– процес загадковий і не піддається логічному осмисленню. Тому справжній художник працює лише асоціативним, алогічним методом, спираючись на власні сновидіння.Сюрреалісти, абсолютизуючи сновидіння, що начебто шокують своїми сміливістю, таємничістю, ефектом алогічного і позачергового, намагаються довести загальнолюдський характер мистецтва, побудованого за методом образної інтерпретації сну. Розповіді про власні сни стають для сюрреалістів своєрідною творчою лабораторією. Образи живописних, літературних, кінематографічних, театральних сюрреалістичних творів запозичені практично з єдиного джерела – сновидінь.

Сюрреалізм відокремився від дадаїзму, твори якого були своєрідною спробою художників і поетів «жити й творити, керуючись дитячою психологією». Виник дадаїзм у 1916– 1918 рр. в Швейцарії, Німеччині, Франції. Ця течія склалася як позанаціональне об'єднання молодих митців, переконаних, що можна створити «утопічне, міжкласове товариство експлуатованих», яке за допомогою мистецтва звільнить світ: те, що зіпсувала політика, виправить мистецтво.Мине час, і колишні дадаїсти Д. де Кіріко, К. Карра та інші будуть говорити про дадаїзм та його пізнішу трансформацію у сюрреалізм як про «божевілля 1914 року». Аналізуючи морально-психологічний стан молодих митців того періоду, можна констатувати, що, не приєднавшись до прогресивного мистецтва, налякані зростанням революційної боротьби народних мас, модерністи все ж не приймають агресивних ідеалістичних ідей. Виникає мрія про надкласову позицію, про «всесильне» мистецтво, яке допоможе розв'язати всі складні життєві ситуації.Першу світову війну ці митці сприйняли як переконливу демонстрацію божевілля, породженого інтелектом, як «божевільну і звірячу виставу». Перебуваючи у полоні поверхового, примітивного підходу до аналізу причинно-наслідкових зв'язків, вони винуватцем усього, що відбувалося, проголошують розум і шукають порятунку в «анти-розумі». За образним висловом німецького мистецтвознавця Й. Шварца, починається повстання проти раціональності й інтелекту. Це своєрідне «повстання» і стало поштовхом до відокремлення сюрреалістів від дадаїстів. Якщо дадаїсти виступали «проти всього і всіх», то сюрреалісти звузили поняття «все», «всі» до понять «раціональне», «розум», «інтелект».Починаючи з 1921 р. більшість французьких дадаїстів перейшли на позиції сюрреалізму. Його теоретиком і «духовним» батьком став А. Бретон. До групи Бретона входили М. Рей, М. Ернст, Ж. Барон, І. Тангі, Ж. Пре-вер. До цієї ж групи, що рік від року збільшувалася, хоч і не мала глибоких внутрішніх зв'язків та справжньої творчої єдності, належали «Чарівник з Бельгії» – Р. Магрітт і каталонець С. Далі. Ці два художники згодом стали всесвітньовідомими, і саме іхній творчості сюрреалізм багато в чому завдячує своєю популярністю.Товариство сюрреалістів організаційно утвердилося між 1921 і 1924 рр. В цей час визначилася політична орієнтація сюрреалізму та його естетична програма. Щодо політичної платформи сюрреалістів, то А. Бретон постійно тяжів до троцькізму. В 1925 р. він ознайомився з брошурою Троцького про Леніна. Вона справила на Бретона велике враження і сприяла так званій політизації сюрреалізму. В 1927 р. Бретон і частина його прихильників стали членами Комуністичної партії Франції. Цей крок викликав протести інших сюрреалістів, зокрема Арто і Супо, які категорично заперечували процес політизації сюрреалізму.Зв'язки Бретона з Троцьким тривали до кінця 30-х років. У 1928 р. вони разом написали маніфест «За незалежне революційне мистецтво», який містив заклик до «анархістської свободи» мистецтва і творчості. В теорії сюрреалізму цей заклик пізніше втілився в проголошення «принципу вседозволеності». Йшлося не лише про свободу вибору тем чи художніх засобів творчості. «Вседозволеність» передбачала насамперед відсутність відповідальності за політичну спрямованість творів і означала руйнування будь-яких моральних норм у мистецтві.Складні політичні хитання сюрреалізму, анархістське бунтарство, яке дехто з молоді сприймав як революційність, формальна антибуржуазність, за якою часто стояло лише бажання вразити уяву буржуа, породжували складні, трагічні колізії у долі окремих митців, що далеко не одразу збагнули і критично оцінили псевдореволюційність сюрреалізму. Типовою щодо цього є доля видатного французького поета П. Елюара.Якщо політична платформа сюрреалістів, позначена певними трансформаціями, може породжувати неоднозначні оцінки, то естетична програма сюрреалізму завжди була, по суті, однозначною і повністю розвивалася в межах психоаналізу 3. Фрейда. Процес формування та зміцнення зв'язків психоаналізу і сюрреалізму завершився в 1938 р., коли Далі відвідав Фрейда в еміграції у Лондоні. Позитивна оцінка Фрейдом Далі як людини і художника, підтримка ним творчості інших сюрреалістів дає можливість говорити не тільки про використання сюрреалістами теорії Фрейда, а й про своєрідне благословення сюрреалізму засновником психоаналізу.

Сюрреалістичні твори ніколи не мають оптимістичного змісту, їх загальна тема – приреченість людини. Головні психологічні мотиви сюрреалізму – пригніченість, чекання смерті, руйнування всього, що оточує людину.

Авангардизм – це сукупність напрямів в літературі та мистецтві ХХ ст., що проголосили розрив з художньою традицією і необхідність експерименту з метою вироблення принципово нових форм творчості. 

ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК АВАНГАРДУ В БРИТАНІЇ Авангардизм – це сукупність напрямів в літературі та мистецтві ХХ ст., що проголосили розрив з художньою традицією і необхідність експерименту з метою вироблення принципово нових форм творчості. [2, с.52] Ідеальним середовищем для розвитку авангарду була постреволюційна Франція, де мали місце історичні зміни і зміни в свідомості. У Британії ХІХ ст., якій вдавалось уникати соціальних революцій, переважали глибоко консервативні погляди, що суперечили ідеям авангарду. Тим більш помітне враження справила на англійців революція в мистецтві ХХ ст. 1910-1915рр., що поклали початок англійському авангардизму, займають особливе місце в його історії. Ні до, ні після не проходило стільки виставок, не публікувалося стільки маніфестів, не формувалось стільки шкіл. Майже одночасно в мистецтві та літературі виникали напрямки, що продовжували і заперечували один одного: постімпресіонізм, кубізм, футуризм, імажизм, вортицизм. У книзі «Авангард в культуре ХХ века» зазначено, що авангардизм в Англії почався з візуальних мистецтв. Першим проривом нового мистецтва стала лондонська виставка французького живопису «Мане і постімпресіоністи», що відкрилася 1910 р. Саме цей рік став початком революції в мистецтві. Виставку організовував художник і мистецтвознавець Роджер Фрай (1866-1934), що зробило його головним художнім авторитетом знаменитої групи «Блумсбері». [1, с. 272] Виставка викликала неабиякий інтерес публіки, але про справжній успіх можна було говорити через два роки, коли на другій виставці постімпресіоністів (жовтень 1912-січень 1913), що була організована Фраєм у тій же галереї, були представлені роботи ширшого кола французьких та закордонних художників, а також роботи англійських художників, які не експонувалися на першій виставці. Серед них були Е. Уордсворт (1889-1949), Д. Грант (1885-1978), С. Гор (1878-1914). Найпомітніше місце серед англійських художників зайняв Уіндем Льюїс (1882-1957), що незабаром очолив нову хвилю авангардистського руху. Р. Фрай визначив цю виставку як постімпресіонізм «в сучасному розвитку» не тільки на своїй батьківщині, у Франції, але й в Англії, де він виник недавно.  [3, с.43] В 1913 р. формувався новий напрям – вортицизм, початком якого стало створення Льюїсом журналу для сприяння розвитку в Англії авангардного мистецтва. Агресивна назва журналу «Бласт» (з англ. -знищення) заявляла про основну мету видання: покінчити зі старим мистецтвом, протиставивши йому нове. [1, с. 278] Термін «вортицизм» (від англ. vortex – коловорот, вир) був прийнятий Льюїсом як позначення концентрованої енергії нового руху. Хоча художник і прозаїк Льюїс, скульптор Годьє-Бржешка і поет Паунд по-різному розуміли вортицизм, вони сходились в протиставленні його всім іншим авангардистським течіям, перш за все імпресіонізму, а також постімпресіонізму, кубізму і футуризму, що пасивно імітували європейське мистецтво. Льюїс звеличував унікальність самого терміну «вортицизм». В статті «Огляд сучасного мистецтва» він підкреслював, що «вортицизм» - «єдине слово, яке використовується винятково в цій країні для позначення нового імпульсу в мистецтві». [5, с. 38] Журнал проіснував недовго, Перша світова війна поклала кінець «Бласту» і вортицимзу. Паралельно з вортицизмом розвивався поетичний рух «імажизм» (від англ. image - образ), що почався на кілька років раніше нього, а завершився на кілька років пізніше. Англійський імажизм був частиною загального руху поезії після символізму. Відмінністю імажизму від символізму є те, що символізм натякає на речі, а імажизм називає їх. Імажизм в Англії почав формуватися з 1908 р., коли письменник Ф. М. Форд заснував в Лондоні журнал «English review», в якому друкувалися Йейтс, Паунд, Лоуренс, Олдінгтон, Еліот. Розвиток нової поезії відбувався паралельно з революцією в образотворчому мистецтві. Вона отримала свою назву «імажизм» в 1912 р., коли в Лондоні проходила друга виставка постімпресіоністського живопису. В 1914-1915 рр. поети, художники і скульптори виступали з загальними маніфестами; поети відмовлялися від моралістичної рефлексії, художники – від репрезентації. [1, с. 289] 1913р. Ф. С. Флінт в статті «Імажизм» визначив принципи імажизму: «прямо виражати сутність явища, не використовувати жодного слова, яке б не розширило нашого уявлення про предмет», «користуватися звичайною мовою, але при цьому завжди знаходити точне слово, не приблизне і не декоративне». [4, с. 199] Отже, 1910-ті роки стали проривом у британському авангарді, коли одна за одною виникали школи, групи, напрямки, що швидко розпадалися, але, незважаючи на це, стали значимими у світовому мистецтві.

Першим проривом нового мистецтва стала лондонська виставка французького живопису «Мане і постімпресіоністи», що відкрилася 1910 р. Саме цей рік став початком революції в мистецтві. Виставку організовував художник і мистецтвознавець Роджер Фрай (1866-1934), що зробило його головним художнім авторитетом знаменитої групи «Блумсбері».  Найпомітніше місце серед англійських художників зайняв Уіндем Льюїс (1882-1957), що незабаром очолив нову хвилю авангардистського руху.  Імажизм, одна з найяскравіших течій британського авангарду, в Англії почав формуватися з 1908 р., коли письменник Ф. М. Форд заснував в Лондоні журнал «English review», в якому друкувалися Йейтс, Паунд, Лоуренс, Олдінгтон, Еліот.

Роджер Еліот Фрай (англ. Roger Eliot Fry; 14 грудня 1866, Лондон — 9 вересня 1934, Лондон) — англійський художник і художній критик, увів в ужиток поняття постімпресіонізм.Народження: 14 грудня 1866, Лондон, Сполучене КоролівствоСмерть: 9 вересня 1934, Лондон, Сполучене КоролівствоОсвіта: Кембриджський університет

Уіндем Льюїс - англійський художник, письменник, теоретик мистецтва.Народження: 18 листопада 1882 р., Amherst, КанадаСмерть: 7 березня 1957 р., Лондон, Велика БританіяДружина: Гладіс Анн Госкінс (в шлюбі 1930–1957)Джерело натхнення: Езра Паунд, Фрідріх Ніцше, Шарль МоррасОсвіта: Slade School of Fine Art

Медокс Форд - британський письменник, Засновник літературного журналу The English ReviewНародження: 17 грудня 1873, Мертон, СуррейСмерть: 26 червня 1939

Однією з проблем, що привертає увагу численних дослідників, є взаємостосунки, взаємодія модернізму і авангарду. Є думка, що авангард був свого роду реакцією на модерністську естетику, її глобальним запереченням. І разом з тим в цьому безперечному протистоянні проглядають риси, що вказують на їх генетичну спорідненість. В обох випадках на перший план висувалася постать митця-деміурга, чия творчість – цілковито спонтанний процес, незалежний від зовнішніх чинників. Авангардисти йшли в руслі модернізму, активно заперечуючи залежність мистецького твору від реально наявних моделей, творячи незалежний від реальності світ, – хай це був світ символів або плетиво ліній і конструкцій.