Валер'ян Підмогильний "Місто"

Валер’ян Підмогильний. “Коли б хтось із читачів оцих моїх літературних спогадів та запитав мене, кого з молодих українських письменників 20-30 років я вважаю найбільш інтелектуально заглибленим, душевно тонким або, попросту кажучи, найбільш інтелігентним, то я б ні на хвилинку не задумався і відказав: – Валер’яна Підмогильного”, – так говорив український письменник, журналіст, театральний критик Юрій Смолич про талановитого українського письменника і перекладача, одного з найвизначніших прозаїків “розстріляного відродження”.

Тема: розповідь про підкорення міста колишнім селянином. Психологічна трансформація вихідця з села в умовах міста, народження письменникаІдея: розкриття характеру людини, яка підкорює місто.Ідея твору виражена в рядках: “Вийти в люди», опанувати недосяжну колись науку, набути певний фах і створити повні загони свідомої державотворчої української інтелігенції; завоювати і зробити своїм зрусифіковане українське місто”Провідний мотив – утвердження думки про суперечливість натури людини-творця, завойовника міста.Місце та час подій: Київ, 1920-ті роки (часи політики «українізації»)У цьому творі автор описав селянську молодь, яка на початку 1920-х років тисячами відправилася у міста, щоб завоювати і зробити своїм, що влити в нього свіжу селянську кров, зліквідувати антагонізм між українським містом і селом. Автор показав бажання молодих селян «вийти в люди», здобуваючи колись недосяжну науку.

Проблематика:сенсу людського життя;добра і зла;біологічного і духовного;маргінального суспільства.

Головні герої: Степан Радченко — головний герой твору Валер'яна Підмогильного. Він змальований як особистість з перевагою біологічного інстинкту.Надійка — дівчина з села;Левко — студент;Ганнуся та Нюся — товаришки Надії;Лука Гнідий — хазяїн квартири, де жив Радченко;Тамара Василівна (Мусінька) —дружина крамаря у якого жив Степан, його коханка;Зоська — міська дівчина, кохана Степана;Рита —балерина;Вигорський — поет, товариш Степана. Він підтримував Радченка. Прототипом героя був Євген Плужник.Максим — син Тамари Василівни (Мусіньки) та Луки, бухгалтер. Це розумний та начитаний хлопець, він був прихильним до Степана. За віком він був старшим за Степана, "був лагідний на вдачу, мрійливий, спокійний, мав тихий голос і якусь глибоку сердечну усмішку". Максим був близький з матір'ю, тому сильно був ображений на Радченка, коли дізнався про його стосунки з мамою. А в кінці твору Максим став — пияком, розпусником, циніком.Борис — студент, товариш Степана. Письменницький талант Радченка найпершим підтримав саме Борис Задорожній. Веселий і талановитий хлопець, який любив читати. Після завершення навчання він влаштувався на роботу інструктором кооперативного буряківництва на Київщині й сильно змінився: "не тільки одежею, а й поводженням та тоном голосу, і той перший вигук, що зійшов йому на вуста в привітанні, був тільки відгомоном студентських часів. А далі в мові його почувалась зверхність людини ділової, що не звикла слів своїх марнувати й свідома ціни їх". Чоловік став меркантильним міщанином.Михайло Світозаров — літературний критик, якому Степан хотів показати своє перше оповідання. Світозаров виявив свою зверхність та байдужість до нікому невідомого Степана, а коли Радченко уже став популярним, критик написав про нього схвальні рецензії. Прототипом героя був Микола Зеров. "З його вуст сипались цитати всіма мовами, літературні факти, пів факти та анекдоти, його обличчя виявляло гнів ображеного велетня".

Валеріан Підмогильний – геніальний письменник. Народжений у бідній селянській родині, він так і не зміг закінчити освіту, але зміг більше – здобути звання неперевершеного майстра слова європейського рівня. Його вважали предтечею європейського екзистенціалізму. Та, попри велич його особистості, йому довелося стати одним когорти українських інтелігентів, яку називають страшним словосполученням – “Розстріляне відродження”.

Основною сюжетною лінією роману є еволюція головного героя, Степана Радченка, який проходить путь від ворожості і ненависті до примирення з Містом. Твір поділений на 2 частини.І частина. 25-річний Степан Радченко відправляється до міста, щоб вивчитися в інституті й повернутися в село. Добирався до Києва він пароплавом. У дорозі він зустрів дівчину Надійку з рідного села, Степан зрадів, хоч і не кликав її. Степан був здібний і не боявся іспитів. Надійка подобалася Степанові своєю нештучністю.У місті для хлопця все було все навкруги було дивне і чуже. Степан живе у знайомого крамаря свого дядька, ночує у столярній майстерні із коровами, їсть сухий хліб із салом, умивається в Дніпрі. Степан оформляє документи, щоб вступити в інститут, шукає роботу, але безрезультатно. Хлопець йде в гості до односельців Наді (вона йому подобалася) та Левка. Згодом здає екзамени та отримує стипендію. Хлопець шукає собі житло, та господар робить пропозицію спати в них на кухні, отримувати обід, якщо буде допомагати по господарству.Степан погоджується, адже тепер він зможе придбати пристойний одяг. Юнак гуляє вулицями, мріє про те, як він освічений та культурний повернеться до села. Якось Степан з Надією потрапив на літературний вечір. Він заздрить славі молодих письменників, тому вирішує створити оповідання про бритву. Та критик, до якого він звернувся на літературному вечорі, щодо свого твору, не захотів його слухати.Герой надзвичайно злий, він з Надією йде в парк. Степан грубо скористався дівчиною, вона плаче, а він кидає її, бо їх кохання було несправжнє. Степан познайомився з сином господарів Максимом, який був культурним, освіченим та розчарованим у коханні хлопцем.В інституті Радченко навчається набагато краще за інших однокурсників, пише своє оповідання. Земляк Борис порадив надіслати цей твір до журналу. Серед ночі до Степана приходить господиня дому Тамара, яка розповідає молодому хлопцю про нещасливе подружнє життя.— Син Тамари Максим, дізнавшись про ці зустрічі, б’ється з Максимом, той іде з дому. У Радченка були хороші успіхи в математиці, гірше було – з українською мовою, тому він студіював книги. Професор, якому Степан здавав іспит, порадив йому влаштуватися викладачем на курси української мови для держслужбовців. Степан послухав цю пораду, влаштувався на цю роботу, що згодом дало можливість йому купити одяг і перебратися у кімнату, яку запропонував Борис. На курсах Степан знайомиться з поетом Вигорським і починає дружити із ним.ІІ частина. Радченко жив скромно, вів здоровий спосіб життя, хоча заробляв він достатньо. Хлопець вивчав іноземні мови та літературу. Вигорський відправив оповідання Степана в журнал, і їх опублікували. Степан був щасливим, почував себе письменником.Одного дня у кафе він познайомився із дивною дівчиною Зоською. Із харківського журналу прийшов гонорар і запрошення продовжувати писати. Радченко домагається прихильності Зоськи. Одного разу Степан бачить Максима (сина колишньої господині), той дуже змінився: зі скромного хлопця став розпусником і пияком.З часом Степан приєднується до літературних дискусій і покидає інститут. Його збірку ухвалюють до друку, він має отримати великий гонорар. Борис розповідає Степанові, що одружився з гарною дівчиною. З розповіді Богдана, Степан зрозумів, що то Надійка. Йому прикро, адже дівчина буде прибиральницею й куховаркою у міщанина.Радченка влаштовується працювати секретарем в журналі, багато працює, наводить лад і навіть стає незамінною людиною. Тож Степана обирають до культкомісії місцевкому. Хлопець вже рідше бачиться із Зоською, а одного разу необдумано пропонує їй одружитися – і вона дає згоду. Та Радченко уявляє собі, як романтика перетвориться в звичайні будні й змінює своє рішення. Він вирішує покинути дівчину. У присутності Зосі на одній вечірці він залицяється до інших дівчат, знайомиться з Ритою, балериною з Харкова. У Степана виник задум написати великий твір, він навіть продумав структуру, але чомусь не може почати працювати над ним.Степан у відчаї: він хоче зустрітися і помиритися з Зоською, та дізнається, що дівчина через нього наклала на себе руки (отруїлася). Він переїздить до нового помешкання, купує меблі, облаштовує все сам, та квартира здається йому чужою.Герой зустрічається з Левком, який планує їхати на роботу на Херсонщині, згадує про своє село та мрії, і думає над тим, що і йому потрібно поїхати. Радченко згадав Надійку, і захотів зустрітися з нею, та їх зустріч приносить лише розчарування. Зустріч з балериною Ритою здалася йому щастям. Степан біжить додому, сідає за стіл і починає працювати. Він писав свою повість про людей…