Пам'ять

Пам’ять – процеси запам’ятовування, зберігання, відтворення і забування індивідом свого досвіду. Це характеристика пізнавальної функції психіки, складова пізнавальної діяльності індивіда. Види пам’яті В залежності від того, що запам’ятовується і відтворюється, розрізняють за змістом чотири види пам’яті: образну, словесно-логічну, рухову та емоційну. Образна – виявляється в запам’ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їх властивостей, наочно даних зв’язків і відносин між ними. Залежно від того, якими аналізаторами сприймаються об’єкти при їх запам’ятовуванні, образна пам’ять буває зоровою, слуховою, тактильною, нюховою тощо. Словесно-логічна – це думки, поняття, судження, умовиводи, які відображають предмети і явища в їх істотних зв’язках і відносинах, у загальних властивостях. Думки не існують без мови, тому така пам’ять і називається словесно-логічною. Словесно-логічна пам’ять – специфічно людська пам’ять, на відміну від образної, рухової та емоційної, яка є і у тварин. Рухова – виявляється в запам’ятовуванні та відтворенні людиною своїх рухів. Емоційна – виявляється в запам’ятовуванні людиною своїх емоцій та почуттів. Запам’ятовуються не стільки самі емоції, скільки предмети та явища, що їх викликають. За тривалістю розрізняють такі види пам’яті: короткочасна, довгочасна, оперативна. Короткочасна – характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, його відтворенням і нетривалим зберіганням. Довготривала – виявляється в процесі набування й закріплення знань, умінь і навичок, розрахованих на тривале зберігання та наступне використання в діяльності людини. Оперативна – забезпечує запам’ятовування і відтворення оперативної інформації, потрібної для використання в поточній діяльності. За способом запам’ятовування пам’ять буває: мимовільна та довільна. Мимовільна – пам’ять, коли ми щось запам’ятовуємо та відтворюємо, не ставлячи перед собою спеціальної мети щось запам’ятати або відтворити. Довільна – пам’ять, коли ставимо собі за мету щось запам’ятати або пригадати. Умовами успішного запам’ятовування є:  багаторазове, розумно організоване й систематичне повторення, а не механічне, що визначається лише кількістю повторень;  розбиття матеріалу на частини, виокремлення в ньому смислових одиниць;  розуміння тощо. Залежно від міри розуміння запам’ятовуваного матеріалу довільне запам’ятовування буває механічним і смисловим (логічним). Механічне – здійснюється без розуміння суті матеріалу. Воно призводить до формального засвоєння знань. Смислове (логічне) – спирається на розуміння суті матеріалу. Умовами успіху довільного запам’ятовування є дієвий характер засвоєння знань, інтерес до матеріалу, його важливість, установка на запам’ятовування тощо. Види відтворення Відтворення – один з головних процесів пам’яті. Воно є показником міцності запам’ятовування і водночас наслідком цього процесу. Види відтворення:  впізнавання;  згадування;  пригадування. Впізнавання – найпростіша форма відтворення, що виникає при повторному сприйманні предметів. Впізнавання буває повним і неповним. При повному впізнаванні повторно сприйнятий предмет відразу ототожнюється з раніше відомим, повністю відновлюються час, місце та інші деталі ознайомлення з ним. Неповне впізнавання характеризується невизначеністю, труднощами співвіднесення об’єкта, що сприймається, з тим, що вже мав місце в попередньому досвіді. Згадування – особливість цієї форми відтворення полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється. Згадування буває довільним і мимовільним. Довільне – зумовлюється актуальною потребою відтворити потрібну інформацію (наприклад, пригадати правило, відповісти на запитання тощо). Мимовільне – коли образи або відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів. Пригадування – потреба виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається згадати те, що необхідно. У цій ситуації людина докладає певних зусиль, щоб подолати об’єктивні та суб’єктивні труднощі, пов’язані з неможливістю згадати, напружує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, до різних мнемонічних дій. Одним із варіантів довільного відтворення є спогади. Спогади – це локалізовані в часі та просторі відтворення образів нашого минулого. Забування та його причини Забування – процес, обернений запам’ятовуванню, виявляється в тому, що втрачається чіткість запам’ятованого, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, воно стає неможливим і, нарешті, унеможливлюється впізнання.

мимовільна — інформація запам'ятовується без спеціальних прийомів заучування, під час виконання діяльності або роботи з інформацією;довільна — цілеспрямоване заучування за допомогою спеціальних прийомів. Ефективність запам'ятовування залежить від прийомів та цілей запам'ятовування.

образна — пам'ять на уявлення: зорова, слухова, нюхова, смакова, сенсорна;словесно-логічна — запам'ятовується думка у формі понять.Розуміння чогосьрухова — пам'ять на рухи та їх системи;емоційна— пам'ять на почуття, які виступають стимулом до діяльностімоторна - пам'ять відбувається, коли людина пише;

сенсорна пам'ять триває 0,2–0,5 секунди, дозволяє людині орієнтуватися в оточенні;короткочасна пам'ять забезпечує запам'ятовування одноразової інформації на короткий проміжок часу — від кількох секунд до хвилини;довготривала пам'ять — збереження інформації протягом тривалого часу;оперативна (короткочасна, безпосередня, робоча)[4] пам'ять — проявляється під час виконання певної діяльності і необхідна для її виконання в кожний заданий проміжок часу.

Механізм пам'яті досі незрозумілий. Дослідження лише тільки почали проясняти біохімічні й електричні основи її функціонування. У середині XX сторіччя існували гіпотези перенесення пам'яті, які шукали речовину, що є носієм пам'яті в організмів, проте всі вони виявилися помилковими. Сучасна нейрофізіологія розглядає синаптичні контакти між нейронами та їхні зміни як матеріальний носій пам'яті.Одним з критеріїв поділу пам'яті на види є час закріплення і збереження матеріалу. Згідно з цим критерієм пам'ять поділяють на короткочасну (КП) і довготривалу (ДП), в залежності від механізму фіксації слідів пам'яті (енграм). Сліди пам'яті — це тимчасові зв'язки в корі головного мозку, які слугують фізіологічною основою запам'ятовування та відтворення. Виникнення цих зв'язків обумовлюється реальним зв'язком предметів і явищ, зокрема їх зв'язками у просторі і в часі, відношеннями подібності і відмінності між ними тощо. Характеристики цих зв'язків (міцність, лабільність та інші) визначаються тим, який ступінь участі відповідного матеріалу в діяльності суб'єкта, яка їх значимість для досягнення майбутніх цілей.

КП є першим етапом формування енграми. Її існування у часі обмежено, слід в КП лабільний, нестійкий. Обсяг інформації, який одночасно зберігається в КП, обмежений, тому пізніші сліди витісняють попередні. Основною функцією КП є первинне орієнтування в навколишньому середовищі. Функція первинного орієнтування передбачає відображення просторово-часової структури середовища в конкретний момент часу і аналіз ступеню різноманітності параметрів зовнішнього світу. Це орієнтування може слугувати матеріалом для довготривалої пам'яті, з одного боку, і активізувати старі мнемонічнісліди — з іншого.Як механізм КП більшість вчених розглядають багаторазову циркуляцію імпульсів (реверберацію) у замкненому ланцюгу нейронів. Разом з тим багато фізіологів і молекулярних біологів вбачають механізми КП в деяких змінах клітинної мембрани.

ДП — другий етап формування сліду пам'яті, який переводить його в стійкий стан. Енграма в ДП, на відміну від сліду в КП, стійка, час її зберігання необмежений, так само як і обсяг інформації, яка зберігається в ДП. Для ДП характерно довгочасне зберігання матеріалу після багаторазового повторення та відтворення. Як механізм ДП розглядають стійкі зміни нейронів на клітинному, молекулярному і синаптичному рівнях.На відміну від КП, основна функція ДП — передбачення, тобто направленість на майбутні події з високою вірогідністю і перенесення позитивних реакцій на один і той же стимул з минулого у майбутнє. Ця властивість дозволяє організму здійснювати принцип економії зусиль на основі відбору і довготривалої фіксації суттєвих реакцій і стимулів, що їх викликають. В даному випадку процес відбору і фіксації передбачає властивість ДП «стискати масштаб часу», тобто відтворювати послідовність подій, які розвиваються за макроінтервали часу. Цей вид пам'яті пов'язаний з більш-менш складною і по-різному розгорнутою переробкою матеріалу.Для того, щоб той чи інший матеріал закріпився у пам'яті, він повинен бути відповідним чином засвоєний суб'єктом. Таке засвоєння потребує певного часу, який називається консолідацією пам'яті. Згідно з концепцією часової організації пам'яті, слід пам'яті, який пройшов консолідацію і потрапив на зберігання до ДП, не піддається руйнівному впливу амнестичних агентів, які зазвичай стирають КП . Концепція часової організації пам'яті, яка оперує поняттями КП, ДП і консолідація у наш час[коли?] піддається серйозній критиці. Не існує єдиної думки щодо часу утримання енграми у КП та ДП. На думку одних авторів, слід в КП зберігається протягом декількох секунд, а в ДП — від декількох секунд до декількох років, на думку інших, сліди в КП можуть зберігатися до декількох годин, а в ДП — від декількох годин — до декількох днів, після чого інформація переходить на вічне зберігання. Протиріччя, з якими стикаються теорії часової організації пам'яті, знімаються в теорії активної пам'яті, яку розвиває Т. М. Греченко, в якій підкреслюється роль функціонального стану в фіксації і відтворенні енграми.

Певні соматичні та психічних розлади, зокрема хвороба Альцгеймера, хвороба Паркінсона, деменція, неврози, депресія, розумова відсталість, отруєння важкими металами, розлади функції щитоподібної залози тощо спричинюють погіршення та у деяких важких випадках -- навіть повну втрату пам'яті.

Гипомнезия — снижение разных форм и видов памяти, нередко прогрессирующее с различной скоростью до степени амнезии, включая системную. Нарастание гипомнезии, указывает В.М.Блейхер, характеризуется известной последовательностью. Вначале ослабление памяти касается произвольной репродукции. Затем на первый план выходит удержание информации в памяти и лишь после этого страдает запоминание текущих впечатлений.Расстройство в первую очередь касается справочной информации, не поддающейся систематизации и включению в имеющиеся у пациента когнитивные структуры (имена, фамилии, названия, термины, даты, номера телефонов, лица и т. п.). Соответственно этому клиническое разнообразие гипомнезии достаточно велико. Важно отметить, что первые признаки снижения памяти определяются лишь субъективно, тестирование в данном случае не даёт определённых результатов. Стоит обратить внимание и на то, что под снижением памяти пациенты нередко имеют в виду нарушения внимания. В клиническом плане более или менее отчётливо различаются следующие варианты гипомнезии.

Гіпермнезі́я — патологічне загострення пам'яті, що проявляється у мимовільному пригадуванні та відтворенні численних, давно забутих, не актуальних для хворого подій.

Амнезія (α — без та μνημη — пам'ять) — патологічний стан, клінічний симптом, що полягає в ослабленні або втраті пам'яті на ґрунті різних уражень головного мозку. Амнезію можуть спричиняти захворювання, в тому числі психічних, травми мозку або виникнути внаслідок шоку, при багатьох патологічних станах, що супроводжуються розладами свідомості. Поняття амнезії також використовують у соціології.

Покра́щення па́м'яті — стратегія поліпшення пам'яті особи.Медичні дослідження порушення пам'яті і вікової втрати пам'яті призвело до появи нових пояснень і методів поліпшення пам'яті, включаючи дієту, фізичні вправи, управління стресом, когнітивну терапію та фармацевтичні препарати. Сканування мозку, а також когнітивні нейронауки надали нейробіологічних доказів, що підтверджують цілісність способів, які допомагають поліпшити пам'ять[

Погіршенню пам'яті можуть сприяти різні патологічні процеси. Глобальна амнезія, як одиничний і незворотний синдром, зустрічається рідко, оскільки для її розвитку необхідні великі двосторонні травми, а в неврологічній патології подібне зустрічається рідко. Однак розлади пам'яті зазвичай відбуваються в контексті інших проблем неврологічного або психіатричного характеру. Вони можуть стати причиною амнезії, судинної патології, герпетичного енцефаліту; аноксії головного мозку внаслідок перебоїв в серцевій діяльності, травм черепа, пухлин, епілепсії та дегенеративних захворювань нервової системи, таких як хвороба Альцгеймера.

Нейропсихолог. Його завдання полягає в уточненні ступеня дефіциту пізнавальних здібностей та визначенні загального стану функцій вищої нервової діяльності. Нейропсихологічна діагностика також повинна оцінити ступінь можливого ураження професійних здібностей, а також розумову і соціальну дієздатність пацієнта, і крім цього — супутні емоційні характеристики особистості. Більше того, лікар-нейропсихолог здійснює процедуру нейропсихологічної реабілітації.Невропатолог. Пояснює причини погіршення пам'яті, а також наявність інших ускладнень, які можливо підлягають лікуванню. Здійснює неврологічну діагностику і призначає курс лікування за допомогою лікарських препаратів і біологічних засобів.Психіатр. Оцінює емоційні наслідки і психіатричні ускладнення. Визначає використання лікарських препаратів, що застосовуються в психіатричній практиці для контролю за можливими змінами поведінки хворого. Розглядає питання про необхідність надання допомоги в умовах стаціонару.

Для вивчення процесів, що відбуваються в мозку, широко використовуються різні моделі, у тому числі і комп'ютерне моделювання. Але в цілому пам'ять людини не редукується до електронно-цифрових процесів (операцій з сигналами «0» та «1»), а тому не відтворюється наявними комп'ютерними моделями.Система пам'яті мозку принципово відрізняється від бінарної системи пам'яті комп'ютера: пригадування нами інформації не відбувається шляхом звертання до постійної адреси збереження. У комп'ютері кожна одиниця інформації має свою адресу — код, що потрібний для її отримання. Біологічна пам'ять теж використовує адреси, але варіює їх залежно від асоціацій і думок. Постійно накопичується все більше доказів того, що у людини та інших високорозвинених істот пам'ять виникає як властивість мозку в цілому, а не як властивість окремих компонентів.

Експліцитна пам'ять (від лат. explicitus — «розгорнутий, розкритий») або декларативна пам'ять — тип пам'яті, при якому наявний досвід або інформація актуалізується довільно і свідомо.Люди використовують експліцитную пам'ять протягом дня, наприклад, згадуючи момент зустрічі або згадуючи подію з минулого.[1] Експліцитная пам'ять передбачає усвідомлене згадування, порівняно з імпліцитною пам'яттю, яка є несвідомим, ненавмисним типом пам'яті. Актуалізація конкретного уроку водіння — приклад эксплицитной пам'яті, а підвищення водійської майстерності в результаті уроку є прикладом імпліцитної пам'яті.

складається зі спогадів про події в житті людини. Це можуть бути спогади, які сталися безпосередньо з суб'єктом чи просто спогади про події, які відбувалися навколо нього. Епізодична пам'ять дозволяє здійснювати ментальні «подорожі в часі» — спираючись на різні контекстуальні та ситуативні деталі з попереднього досвіду.

 стосується загальних світових знань (факти, ідеї, смисли, поняття), які можуть бути сформульовані.[4] Семантична пам'ять, на відміну від епізодичної пам'яті, яка складається зі спогадів про досвід і конкретні події, що відбуваються протягом нашого життя, може бути відтворена в будь-який момент.[5] Наприклад, семантична пам'ять може містити інформацію про те, що з себе представляє собака, тоді як епізодична пам'ять може містити певний спогад про приручення конкретної собаки. Найчастіше людина дізнається про щось нове, застосовуючи знання, отримані в минулому.