Тетяна Бугайко

Тетяна Федорівна Бугайко народилася 25 червня 1898 р. в Єревані (Вірменія). У тому ж році родина переїхала до м. Ромни. З 1907 р. молода Тетяна почала навчатися у жіночій гімназії, яку закінчила з золотою медаллю. При гімназії був педагогічний клас, що давав право працювати учителем молодших класів у земській школі. Вона закінчила його блискуче, обравши назавжди професію педагога. 

На мою думку, праці Тетяни Бугайко мають великий вплив на майбутнє НУШ, тому що вона цікавилася викладанням предметів, а саме викладанням української літератури. Тетяна Федорівна мала свою думку та позицію щодо викладання української літератури в навчальних закладах, вона вважала, що перш ніж аналізувати та опрацьовувати художній твір, потрібно забезпечити емоційне сприйняття. Я цілком погоджуюся з Тетяною Федорівною, тому що учні спочатку мають емоції , а вже тоді отримують знання. Тетяна Бугайко велике значення приділяла естетичному вихованню та вважала, що формування моральності та естетичних ідеалів є одним із головних завдань школи. Діти мають вміти відчувати та знаходити красу у всьому і згодом це буде позитивно впливати на формування їхнього світогляду. Вона видала посібник, в якому визначила, що мета літературної освіти учнів - виховати з них людей та розвинути образне мислення, розширити інтелектуальні можливості за допомогою виховання. Тетяна Федорівна вважала, що без розвитку культури почуттів і переживань, формування повноцінної особистості неможливе. В її висловах можна зустріти твердження про те, що учні мають не лише засвоювати знання, а й вміти застосовувати їх на практиці, а також вміти розвивати звички самостійної діяльності. Вона досліджувала умови, за яких праця вчителя стає ефективно творчою, на основне місце висуваючи особисті якості вчителя – головного організатора педагогічного процесу. На думку Тетяни Бугайко, вчителі мають намагатися на уроках української літератури формувати світогляд учнів та вміння естетично сприймати художній твір, розкриваючи принципи аналізу в єдності змісту і форми.

Науковий світогляд Т. Ф. Бугайко формувався на зламі двох епох. У класичній гімназії та на вищих жіночих курсах вона оволоділа знаннями наук, які викладалися на основі формального та ідеалістичного підходів, а свій трудовий шлях розпочала вже після 1917 р., коли в суспільстві взагалі й у педагогічній науці та шкільній практиці зокрема сталися величезні політичні зміни, зумовлені подіями революційної доби.

У 20-х роках минулого століття йшло формування змісту і методів викладання української мови і літератури. Це був час активних пошуків і гострих суперечок навколо методичних проблем. Т. Ф. Бугайко не стояла осторонь цього процесу, а стала активним членом ініціативної групи молодих викладачів, які взялися спільними зусиллями створити нову програму з української літератури.

Надзвичайна працелюбність Т. Ф. Бугайко та її бажання самовдосконалюватись проявилися у тому, що без відриву від роботи вона закінчила у 1931 р. Полтавський інститут соціального виховання, а в 1935 р. Ніжинський педагогічний інститут.

Під час навчання в інститутах та після їх закінчення Тетяна Федорівна до 1933 р. викладала українську мову і літературу в школі м. Ромни, продовжувала викладання у середній школі м. Щорс Чернігівської області (1933-1936), і потім у середній школі №2 Південно-Західної залізниці у м. Києві (1936- 1941).

Т. Ф. Бугайко працювала в Українському науково-дослідному інституті на посаді старшого наукового співробітника до квітня 1951 р. Великий науковий потенціал Тетяни Федорівни знайшов відображення, крім дисертації, у багатьох її друкованих працях, перші з яких з'явилися ще в середині 20-х років минулого століття. Спочатку це були журнальні статті. а пізніше (з кінця 30-х років) – науково-методична література та підручники.

Аналіз наукових праць Т. Бугайко показує, що вже на першій стадії становлення методики викладання української літератури педагог мала свою власну позицію щодо цього. Вона вважала, що перш ніж опрацьовувати з учнями художній твір, необхідно забезпечити його емоційне сприймання. Така методична позиція розглядається тогочасними педагогами як новаторська, бо в методичних посібниках емоційному сприйняттю твору не приділялося належної уваги.

Наприкінці 40-х - на початку 50-х років минулого століття Т. Ф. Бугайко робить спробу науково обґрунтувати систему літературної освіти в школах. У 1947 р. виходить її посібник „Методика літературного читання в V-VII класах" за редакцією відомого літературознавця П. К. Волинського, а в 1952 р. подружжя Бугайків видає „Методику викладання української літератури в VІІІ-Х класах середньої школи"

Він був виданий у 1962 р. Тут чітко визначалася мета літературної освіти учнів, яку Т. Ф. Бугайко бачила у вихованні людини, розширенні її інтелектуальних можливостей, у збагаченні її емоційної сфери та розвитку образного мислення. Вона вважала, що в процесі виховання повноцінної особистості обов'язково має передбачатися синтез інтелектуально-пізнавальної та емоційно-практичної діяльності. У посібнику стверджувалося, що без розвитку культури почуттів і переживань формування повноцінної особистості неможливе.

Вона орієнтована на розвиток не лише логічного, а й образного мислення учнів. Запропонована Тетяною Федорівною система літературної освіти школярів передбачала два етапи.

На її думку, в середніх класах уроки літератури є деякою мірою підготовчими. Їх мета - прищепити школярам любов до художніх творів. Учням середніх класів ще рано глибоко розкривати художню майстерність письменника в широкому розумінні цього слова, говорити про особливості його стилю, своєрідність творчої манери. З часом потрібно поглиблювати процес естетичного осмислення твору учнями, розвивати їхні здібності помічати особливості індивідуального стилю письменника, підтекст твору, громадянську та естетичну позицію.

У старших класах вивчення літератур має бути пройняте духом історизму. Даючи методичні поради щодо вивчення художнього твору на фоні епохи. Т. Ф. Бугайко уникала прямолінійних порівнянь, наголошувала, що крім конкретно-історичного художній твір містить і загальнолюдське. Вона зауважувала, що літературні персонажі сприймаються читачем як живі люди, й саме тому важливо, щоб учні не тільки замислились над втіленою в образі проблемою, а й засвоїли його багатогранність, відображений у ньому складний людський характер у його неповторній індивідуальності, щоб сприйняли персонаж емоційно-естетично, пройнялися його долею, як долею близької людини, і зацікавились умінням письменника втілити широке узагальнення в яскравому, конкретному образі.

Кінцевим результатом навчання Тетяна Федорівна вважала виховання самостійності, адже суспільству потрібна така особливість, котра здатна самостійно мислити. Вона наголошувала на ролі уроків літератури у цьому процесі, рекомендувала, як краще організувати навчання, щоб допомогти учням зрозуміти твір і самостійно осмислити.

Великого значення Тетяна Федорівна надавала естетичному вихованню учнів, вважала формування моральності та естетичних ідеалів одним із основних завдань школи. Вона стверджувала, що виховання в учнів здатності відчувати красу є надійним засобом формування їхнього світогляду. 

Тетяна Федорівна називала такі проблеми: загальну проблему психологічного обґрунтування навчально-виховного процесу в ході вивчення учнями літератури; проблеми методів навчання; проблеми наступності між послідовними етапами навчання і взаємозв'язку між предметами шкільного курсу; проблеми змісту та організаційних форм навчання, куди належать питання програм і підручників, питання типології уроків, взаємовідношення між уроком та іншими формами навчально-виховного процесу, а також питання про організацію занять з літератури у школах різних типів.

Літературні заняття у школі мають спрямуватись на розвиток пізнавальних сил і здібностей учнів, тому Тетяна Федорівна цілком справедливо критикувала наявний стан речей з викладанням літератури. Вона вважала головним не засвоєння учнями певної суми знань, а їхнє вміння користуватися ними. Розглядаючи основні проблеми розвитку методики літератури, Т. Ф. Бугайко відзначала не розроблені методикою напрями, а саме: формування на уроках літератури світогляду учнів, розвиток їхніх розумових сил та естетичної сприйнятливості, прищеплення їм умінь і звички самостійної діяльності. 

Протягом 1939 р. вона у співавторстві з Ф. Ф. Бугайко (своїм чоловіком) опублікувала три монографії. Ці книги: „Вивчення творчості М. М. Коцюбинського в середній школі", „Вивчення творчості Лесі Українки в середній школі", „Вивчення творів Т. Г. Шевченка в середній школі" мали змістовні методичні поради вчителям та добре продумані зразки літературознавчого аналізу окремих творів. 

Їхні серця билися в унісон, у мирі і приязні, підтримуючи один одного вони прожили разом чотири десятиліття. Їхнє життя - яскравий і повчальний приклад того, як треба берегти сімейне вогнище.