par Bogdan Stakhov Il y a 6 années
1054
Plus de détails
Іспанія - держава на півдні Європи, в межах Піренейського півострова. У сучасних межах існує після укладення династійного союзу між королівствами Кастилії та Арагону у 1492 році. На заході межує з
Португалією, на північному сході - з Францією та Андоррою, на півдні через Гібралтарську протоку - з Марокко. Має вихід до Середземного моря на півдні та до Біскайської затоки Атлантичного океану на півночі. До складу держави входять також міста-анклави Сеута, Мелілья на африканському узбережжі Марокко, а також Канарські острови як автономна область.
Рельєф Іспанії є різноманітним, що пов'язано із складною тектонічною будовою. Центральна частина Піренейського півострова зайнята герцинськими складчастими спорудами та епігерцинськими платформами, в той час як північний схід, схід та південь представлені областями альпійської складчатості. Докембрійські стабільні платформені ділянки практично відсутні. Активна тектонічна діяльність призвела до переважання у рельєфі нерівностей гірського характеру.
Плоскогір'я та гори займають до 90% поверхні країни, за що Іспанію називають найбільш високогірною країною Європи (після Швейцарії) - майже 25% її території знаходиться на висоті вище 700 м над рівнем моря, а середня висота території перевищує 650 м.
Майже половину поверхні країни займає найбільше в Європі високогірне плоскогір'я — Месета (з ісп. - стіл) з середньою висотою 660 м над рівнем моря. На північному заході її висота доходить до 800 - 1000 м (Стара Кастилія) та на південному сході до 500 - 600 м (Нова Кастилія). Месета відрізняється чергуванням плато, висотних брилових хребтів і гірських улоговин. Центральна Кордильєра (2592 м, гора Альмансор) поділяє Месету на дві частини: північну і південну. Елементами Центральної Кордильєри являються ряд окремих хребтів - сьєрр: Айльйон, Сомос'єрра, Гуадаррама, Малагон, Парамера, Серрота, Вільяфранка, Гредос, Бехар, Франсья, Гата, Естрела (перелічені із заходу на схід). На південь розташовані Толедські гори із максимальною відміткою в межах хребта Гуадалупе (1603 м).
Іспанія має значні поклади рудних корисних копалин, родовища яких пов'язують з палеозойськими комплексами і гранітами (на півночі і півдні Іспанії). Найбільш помітний південний рудний пояс, притаманний середнепалеозойським ефузійно-терригенним товщам і герцинським гранітам Сьєрри-Морени та Уельви. До нього належать колчеданові поклади міді, гідротермальні родовища ртуті, руди свинцю і цинку.
Великі родовища залізняків в Галісії, Астурії, Леоні, Біскайї, Сантандері, Ґранаді, піритів — в Уельві, Севільї, менш значні — в Мурсії і Астурії. Ці пірити містять до 10% міді. Багатющі в світі запаси ртуті зосереджені в Альмадені (розроблялись ще за часів Римської імперії). Родовища свинцево-цинкових руд відомі в провінціях Хаен (Лінарес, Ла-Кароліна) і Мурсія (Картахена, Масаррон), а також в Сантандері (Реосин і Рейноса) і ін. Значні запаси уранових руд, за якими Іспанія займає 10-у позицію в світі і 2-е місце в Європі.
В Іспанії представлені як найдавніші, так і найновіші геологічні породи в Європі. Головне місце в геологічній будові Іспанії займають протерозойські і палеозойські складчасті комплекси Іберійської Месети, перекриті на сході мезо-кайнозойським платформеним чохлом. На півночі Іберійська Месета обрамляється південним краєм Піренеїв, на півдні — ланцюгом Андалузьких гір (Кордильєра-Бетіка).
Загалом Месета поділяється на кристалічну західну частину, складену гранітами і гнейсами, і осадову східну, де домінують глини і пісковики. В Іберійській Месеті виділяються три тектонічні зони. Північна тектонічна зона охоплює Кантабрійські і Іберійські гори, виникла на місці геосинклінального прогину, виконаного потужними терігенними осіданнями раннього палеозою, карбонатно-терігенними відкладами середнього палеозою і (в Астурійському басейні) вугленосною товщею карбону.
Основна складчастість відноситися до кінця карбону (астурійська фаза). Галісійський масив складений гранітними породами. Центральна зона, що простягається через Галісію та Кастилію, відповідає стародавньому геоантіклінальному підняттю, пронизаному гранітами. Велике значення мала тут кембрійська (сардинська) складчастість.
На 1 січня 2010 року населення Іспанії оцінювалось у 46,95 млн. осіб (на 1 січня 2009 року ця цифра складала 46,74 млн.осіб). Із них 41,2 млн. осіб є громадянами Іспанії, а 5,7 млн. осіб - іноземцями (12,2% від усієї кількості населення). Густота населення складає 91,13 осіб/км2, що менше порівняно із іншими західноєвропейськими країнами.
Розподіл населення по території є дуже нерівномірним: найбільш заселеними є:
1. Узбережжя півострова, де розташовані найбільші міські агломерації: Барселона, Валенсія, Аліканте-Ельче-Мурсія-Картахена, Севілья-Кадіс-Малага-Гранада, Більбао-Гіпускоа-Сантандер, Овьєдо, Ла Корунья-Віго, Пальма-де-Мальорка, тощо;
2. Мадрид (третє за кількістю населення місто ЄС після Парижа та Берліна та третя міська агломерація після Парижа та Лондона) та його міста-супутники Мостолес, Алькала-де-Хенарес, Фуенлабрада, Алькоркон, Леганес, Хетафе. Решта
Іспанії, окрім агломерацій Сарагоси, Памплони, Кордоби, Вальядоліда, долини Гвадалквівіра (і меншою мірою Ебро), мають незначну густоту населення.
Сім найбільш населених провінцій концентрують 45% від усього населення країни, тоді як п'ятнадцять найменш заселених (без Сеути та Мелільї) - тільки 8%. Жодна з 22 найменш заселених провінцій не має виходу до моря, в той час як 15 найзаселеніших провінцій, окрім Мадрида, Севільї та Сарагоси, усі розташовані на узбережжі.
Іспанія пережила традиційні доіндустріальні демографічні тенденції (високі показники народжуваності і смертності) у 19-у та на поч. 20-ого століть, але перша стадія демографічного переходу намітилась відразу після 1900 року. Повільний, але постійний спад народжуваності призупинився протягом 20-и років після Громадянської війни, коли режим Франко (1939-1975) стимулював утворення великих родин.
У кінці 1960-их спад народжуваності відновився. Низька народжуваність, особливо серед молодих жінок, призвела до майже нульового природного приросту у кінці 20 століття, хоча цей показник знову збільшився за останню декаду через високу народжуваність у сім'ях іммігрантів. У 2009 році народжуваність становила 9,54 промілле, показник фертильності недостатній для простого відтворення - 1,32 дитини (2009).
Показники смертності різко знизились після 1940-их, хоча дещо зросли у 1990-их роках через старіння населення - у 2009 році 10,1 промілле. Слід зазначити, що очікувана тривалість життя в
Іспанії надзвичайно зросла і у кінці 20 століття була однією з найбільших у світі (2010 рік - 80 років).
Найбільше досягнення відбулось у сфері боротьби із дитячою смертністю (на 2009 рік - 4,16 промілле, 207 місце у світі). Основними причинами смертності населення є злоякісні онкологічні новоутворення, хвороби серцево-судинної системи, органів дихання та травного тракту. Вражаючі зміни стали результатом зростання стандартів життя під час "економічного дива" 1960-их та завдяки загальній доступності високоякісних медичних послуг, які спонсорувались урядом. У 1990-их демографічні показники
Іспанії були схожими до аналогічних показників інших розвинутих країн Західної Європи.
У 1950-х роках Іспанія перетворилася з аграрної країни на індустріальну. За обсягом промислової продукції вона посідає п´яте місце в Європі і восьме - у світі. У другій половині 1980-х років економіка Іспанії була найбільш динамічною в Європі, середньорічний приріст валового внутрішнього продукту (ВВП) становив 4,1% у 1986-1991 роках. Спад світової економіки в 1990-х роках спричинив різке зниження приросту ВВП до 1,1% у 1992 році. Одночасно загострилася проблема безробіття. Частка безробітних у 1994 р. сягнула 22% (найвищий показник для країн ЄС).
У 1960-х роках щорічні темпи приросту ВВП збільшилися до 7,2% проти 4,5% у 1955-1960 роках. З метою збільшення національного доходу в 1959 р. був скасований прямий контроль держави у промисловості, що привело до швидкого росту імпорту. Торговельний дефіцит компенсувався за рахунок високих доходів від туризму. Однак, незважаючи на цей прогрес, структурні диспропорції, що гальмували економічний розвиток, зберігалися. До них належать застарілі методи ведення сільського господарства; велике число промислових підприємств, не конкурентоспроможних на світовому ринку; значна підтримка державою неефективних галузей важкої індустрії, включаючи чорну металургію і суднобудування, і залежність від імпорту нафти. У 1970-х роках уряд прагнув підвищити ефективність і конкурентоспроможність економіки, але глобальна криза, що почалася у 1973 р. з чотириразового зростання світових цін на нафту, болюче вдарила по Іспанії.
У 1982 р. після приходу до влади Іспанської соціалістичної робітничої партії з прем´єр-міністром Феліпе Гонсалісом Маркесом було взято курс на реструктуризацію промисловості, інвестиції в інфраструктуру, модернізацію ринків фінансів і капіталу, приватизацію ряду державних підприємств і вступ Іспанії в ЄС (1986).
У другій половині 1980-х років економічне становище Іспанії покращилося. Програма реструктуризації промисловості була спрямована на відтік ресурсів і робочої сили з неефективних галузей промисловості, що переживали спад (суднобудування, чорна металургія, текстильна промисловість), і забезпечення нових, більш конкурентоспроможних підприємств інвестиційними кредитами і субсидіями. До 1987 намічений план був виконаний на 3/4: обсяг продукції у більшості цільових галузей промисловості різко зріс. Приєднання до ЄС також стимулювало зростання економіки: на початку 1990-х років Іспанія одержала майже 1/5 регіональних субсидій ЄС.
У 1991 р. на частку промисловості припадала приблизно третина загального виробництва товарів і послуг. Приблизно 2/3 промислової продукції було вироблено обробною промисловістю, тоді як гірничодобувна промисловість, будівництво і комунальні послуги давали іншу третину.
Розвиток промисловості в 1930-х - на початку 1960-х років перебував під контролем держави. Ще в 1941 був створений Інститут національної індустрії (ІНІ) - державна корпорація, що відповідала за створення великих державних підприємств, контроль приватної промисловості і проведення протекціоністської політики. З 1959 економіка стала більш відкритою, а частині підприємств була надана провідна роль у розвитку промисловості. Функції ІНІ обмежувалися створенням підприємств у державному секторі економіки. У результаті темпи зростання промисловості підвищилися, що тривало до початку 1970-х років, після чого почався поступовий спад.
Вступ Іспанії в ЄС у 1986 стимулював приплив іноземних інвестицій у промисловість. Це дозволило модернізувати багато підприємств і передати більшу частину промисловості Іспанії в руки іноземних інвесторів і корпорацій.
Обробна промисловість Іспанії
Залежність Іспанії від імпорту енергоносіїв поступово збільшувалася, і в 1990-х роках за рахунок цього джерела забезпечувалося 80% енергоспоживання. Хоча з початку 1960-х років в Іспанії були виявлені кілька родовищ нафти (у 1964 була знайдена нафта за 65 км на північ від Бургоса, а на початку 1970-х років - біля Ампости в дельті Ебро), використання вітчизняних джерел енергії не заохочується. У 1992 у загальному балансі виробництва електроенергії майже половина припадала на частку місцевого вугілля й імпортної нафти, 36% - на частку ядерного палива і 13% - на частку гідроенергії. Завдяки наявності великих запасів урану був розроблений план розвитку атомної енергетики. Перша АЕС була запущена в 1969, однак у 1983 через екологічні непорозуміння була введена заборона на будівництво нових АЕС.
Офіційна Державна релігія Іспанії - римсько-католицька. Близько 95% іспанців католики. В середині 1990-х років в країні було 11 архиепископств і 52 єпископства. Католицизм був офіційною релігією з часів громадянської війни аж до прийняття Конституції у 1978 р Релігійні свята відзначаються фієстами, традиції яких сучасні іспанці шанують і зберігають.
В Іспанії проживають і представники інших конфесій. Є невелика кількість протестантів, 450 тис. Мусульман, 15 тис. Иудаистов.
Характерною особливістю законодавства, що регулює діяльність церкви, є практика укладання державою угод з релігійними організаціями. Подібні угоди є з католицькою церквою, протестантської і іудейської федераціями, а також мусульманської комісією. У них регулюються різні аспекти життєдіяльності церкви в сфері права, освіти, культури, економіки. Дані документи мають бути схвалені парламентом, після чого вони набувають статусу закону.
Найчастіше іспанців дорікають в тому, що вони цікавляться своїм улюбленим національним видом спорту більше ніж політикою, економікою або поточними подіями - саме так дуже багато з них люблять спорт і приймають його близько до серця. І це не дивно, що Іспанія може похвалитися кращими гравцями і командами світу. Іспанські шанувальники футболу також відомі як найпалкіші і віддані в світі, мабуть, тільки в конкуренції з італійцями і бразильцями.
У країні, яка може похвалитися ідеальним кліматом протягом більшої частини року, багато іспанців практикують своє улюблене активне проведення часу. Очевидно, що в регіонах, розташованих далі на півдні, діяльність може відрізнятися в зимові і літні місяці через екстремальні коливань температури і погодних умов.
В останні роки в Іспанії спостерігається зростання числа людей, що займають такими видами спорту як їзда на велосипеді, гольф, катання на лижах, футбол, катання на конях, походи і альпінізм, а також східні єдиноборства і шахи. І причини цього в основному в більшій обізнаності людей про користь спорту для здоров'я і з підтримки активного способу життя, в поєднанні зі здоровою їжею.
За результатами досліджень, близько 16 мільйонів іспанців у віці старше 14 років займаються, по крайней мере, одним видом спорту - це 43% населення у віці від 15 до 75 років.
Так, який найбільш популярний вид спорту в Іспанії, який практикується більшістю іспанців? Ну, це насправді той, який вважається досить нудним і на який не ходять дивитися! - похід в тренажерний зал. Насправді, 58% іспанських будинків оснащено тренажерним обладнанням, на відміну від 57% стежать за футболом.
Іспанія - це вогонь, пристрасть і емоції. Всі напрямки культури Іспанії відображають гарячий темперамент жителів країни.
З'єднавшись, європейські та середземноморські культури зробили Іспанію однією з найбагатших в культурному плані країн. У країні знаходяться 43 об'єкти Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Вагомий внесок у світову літературу внесли культові іспанські письменники. Прекрасні романтичні герої, такі як Дон Кіхот і Дон Жуан, створені пером великих майстрів - уродженців Іспанії.
Відомі іспанські письменники:
Пристрасний танець фламенко сьогодні набуває популярності по всьому світу. Поєднання музичного супроводу (струмі), співу (канті) і танцю (байле) розбурхує почуття глядача. Музиканти і танцюристи доповнюють іспанську гітару грюканням в долоні і кастаньетами.
Національна культура Іспанії була б неповною без фламенко.
Відомий танцюрист фламенко - Хоакін Кортес, він надав танцю особливу виразність, пристрасть і осучаснив його.
Складний ритм часто стає перешкодою для початківців музикантів і танцюристів.
Корида - традиційне іспанська розвага, яскраво характеризує культуру Іспанії. У бронзовому столітті вбивство бика було важливим ритуалом, а до кінця 6-го століття корида стає розвагою для вищого стану - з биком бився лицар на коні.
Пішої корида стає пізніше, в XVIII столітті, в Андалусії. Тоді ж з'явився знаменитий тореро. Легендарним тореро вважається Хуан Бельмонте, який створив сучасний стиль і образ матадора.
У кориді беруть участь тільки спеціально вирощені бики іберійської породи.
