Теорії дослідження конфліктів

ОТЖЕ

Для:
Г. Зиммеля конфлікт представляє засіб соціалізації,
Т. Парсонса він виступає скоріше патологією,
Р. Парка — формою асиміляції,
Р. Дарендорфа —- результатом опору й елементом у системі панування й підпорядкування.

Дж. Тернер

• конфлікти найчастіше всього відбуваються через недостатність ресурсів і особливо влади;
• конфлікт — головне джерело змін соціальних систем;
• чим більш нерівномірно розподілені в системі дефіцитні ресурси. тим глибше конфлікт інтересів між пануючими й підлеглими сегментами (соціальними групами) системи;
• чим глибше підлеглі групи усвідомлюють свої інтереси, тим більше ймовірно, що вони будуть сумніватися в законності й справедливості існуючої форми розподілу дефіцитних ресурсів;
• чим більше підлеглі групи усередині системи сумніваються в законності розподілу дефіцитних ресурсів, тим більше імовірно, що вони спільно вступлять у відкритий конфлікт із домінуючими групами системи;
• чим сильніше поляризація пануючих і підлеглих, тим більше насильницьким буде конфлікт:
• чим більш насильницьким є конфлікт, тим більше структурні зміни системи й перерозподіл відсутніх ресурсів.

Арістотель

I) недолік природи людини полягає в тому, що її ніколи не можна до кінця задовольнити; 2) немає межі людським бажанням і більшість людей витрачає своє життя на те, щоб задовольнити їх.

Георг Зиммель

Конфлікт у суспільстві неминучий і невідворотній. Він представляв соціальну структуру суспільства у вигляді нерозривно взаємозалежних процесів соціації і дисоціації — об'єднання (взаємодії) і роз'єднання. Відмінності між людьми — цілком природнє явище. Конфлікт несе в собі конструктивний початок.
Крайніми пунктами шкали інтенсивності виступають «конкуренція» і «боротьба». Боротьбу Зиммель визначив як безладну битву сторін, а конкуренцію — як упорядковане протиборство, що приводить до взаємного відокремлення.
У конфлікті чимало позитивних рис — збереження й зміцнення соціальної системи як цілісності, зімкнення й мобілізація соціального організму.Отже, його кінцева мета — досягнення миру.

Конфлікт тим гостріше
• чим більше груп залучені в конфлікт емоційно;
• чим краще «згруповані» групи, що втягнені до конфлікту;
• чим вище відносна згуртованість груп, що брали участь у конфлікті;
• чим міцніше була раніше згода сторін, що брали участь у конфлікті;
• чим менш ізольовані й загострені конфліктуючі групи завдяки широкій соціальній структурі;
• чим більше конфлікт стає самоціллю;
• чим більше (з погляду учасників) конфлікт виходить за межі індивідуальних цілей та інтересів.

Льюіс Козер

Теорія конфліктного функціоналізму, найбільш повно охоплює фактори, агентів і елементи, що становлять внутрішню структуру цієї форми соціальної взаємодії: причини конфлікту, гостроту конфлікту, тривалість конфлікту й функції конфлікту.

Козер виділяв чотири головні фактора, або змінних, конфлікту: влада, статус, перерозподіл доходів, переоцінку цінностей.

Орієнтації поведінки можуть бути трьох типів:
• досягнення цілей за рахунок іншої групи;
• часткова або повна поступка своїх позицій іншій групі;
• взаємне й рівне задоволення інтересів обох сторін.

Домінування — система людських дій, заснована на прагненні застосовувати силу.

Ральф Дарендорф

назвав своє вчення теорією конфлікту. Під конфліктом він розуміє «усі структурно вироблені відносини протилежності норм і очікувань, інститутів і груп».

За Дарендорфом конфлікт є результатом опору відносинам панування й підпорядкування, що існують у кожному суспільстві. Придушення конфлікту веде до його загострення, а раціональна регуляція — до контрольованої еволюції

Дарендорф відзначає, що в будь-якій організації можна виділити два типи ролей — «керуючих» і «керованих». Правлячі суб'єкти зацікавлені в збереженні свого положення, а керовані — у перерозподілі влади

Дарендорф зараховує до основних агентів конфлікту:

• первинні групи, цілі яких об'єктивно або суб'єктивно несумісні, які безпосередньо взаємодіють, прагнучи задовольнити егоїстичні інтереси. Якщо конфліктуючі сторони — складні організації, то вони можуть складатися з менш великих одиниць (атомів), що різняться за ступенем включеності й внеску до конфлікту;
• вторинні сторони вносять непрямий вклад у розпалення конфлікту й не прагнуть бути втягнутими до нього безпосередньо. У період наростання конфлікту можуть стати первинними;
• треті сили, зацікавлені в конфлікті, — ті, хто зацікавлений в успішному для себе вирішенні конфлікту.

Карл Маркс

Соціальної теорії конфлікту
Динаміка соціального розвитку, за Марксом, обумовлена постійно виникаючим протиріччям, конфліктом між продуктивними силами, що розбудовуються, з однієї сторони й виробничими відносинами — з іншої

Зміна формацій -
це низка соціальних конфліктів, що не припиняються, які здатні приймати дві екстремальні форми: соціальної революції — пограничного, що перебуває на стику двох формацій глобального конфлікту, і класової боротьби — внутриформаційного конфлікту.