Психологія пізньої дорослості
1. Загальна характеристика пізньої дорослості (старості)
Це – третя, заключна епоха життя людини, яка неоднозначно оцінюється науковцями і суспільством. Епоха втрат, проблем,
хвороб, але і епоха цілісного функціонування особистості. Поряд із обмеженням життєдіяльності організму, згортанням його окремих функцій, зниженням адаптаційних можливостей, з’являються нові функції, механізми, можливості, які сприяють пристосуванню особи до нової ситуації.
Якщо у ранні роки життя на перший план виходить інтеріоризація (перш за все культури, знань, правил і норм того суспільства, в якому живе дитина), ідентифікація з емоційним опосередкуванням, у старості ці механізми вже майже не мають колишнього значення. Нові знання формуються складно, їх складно поповнювати емоційними переживаннями щоб сформувалися нові мотиви.
4. Психологічні проблеми смерті
Смерть – це остання критична подія в житті людини, яка на фізіологічному рівня є незворотнім припиненням всіх життєвих функцій.
Дослідження свідчать, що менше бояться померти особи похилого віку, ніж молодші, а також ті, хто не має чіткої мети в житті. Г. Крайг виявив, що смерть турбує більш за все осіб похилого віку, фізично і психічно здорових, які мають плани на майбутнє і відчувають себе адаптованими в житті.
Серед інших варто зазначити змістовний і творчий характер теперішнього життя людини у похилому віці, прийняття та адаптації до змін у внутрішньому світі та зовнішньому середовищі, оптимальне використання власних можливостей, позитивна антиципація майбутнього (позитивний Яобраз у старості може бути змодельованим у молодості), передумовою чого є успішне розв’язання нормативних криз, життєвих задач і конфліктів на попередніх життєвих етапах.
5. Гіперпосилання
джерело 1.
джерело 2
джерело 3
2. Теорії старіння і старості
Філософсько-соціологічний підхід структуралізм, який розглядає соціальну поведінку людини, її відношення і цінності цілком зумовленими
організацією і структурою суспільства, в якому вона живе, представлений теоріями відчуження, діяльності, концепціями «модернізації старіння» та структурної залежності.
3. Вікові зміни особистості у старості
Динаміка особистості у старості зумовлюється необхідністю задоволення життєво важливих потреб цього віку. Особливе місце серед них мають екзистенціальні, які виявляються у смислоутворюючій потребі (збагаченні змістом наявного життя, пошуку вершинного смислу) та задоволенні потреби у свободі.
Дослідження гендерних особливостей акцентуацій характеру у старості виявило, що чоловікам більше властива застрягаємість, емотивність, педантичність, циклотимність, а жінкам – емотивність, демонстративність, екзальтація. Для чоловіків реакції дезадаптації виявляються у надмірній стійкості афекту (ригідності), а для жінок – в афективній екзальтації, яка поєднується з демонстративністю, що сприяє прояву надмірної жалості до себе.
Отже, у старості повноцінне життя людини зумовлюється низкою чинників, зокрема, змістовним і творчим характером життя людини, позитивним уявленням майбутнього (умовою цього є успішне розв’язання нормативних криз, життєвих задач і конфліктів на попередніх життєвих етапах), продуктивною установкою оцінювати власне життя (і все, що відбувається у світі) за критерієм успіхів, досягнень, щасливих моментів.