«Форми держави зарубіжних країн»

сукупність зовнішніх ознак держави, що визначаються її внутрішньою побудовою та охоплюють форму правління, форму державного устрою і політичний режим.

форма державного устрою

відбиває територіальну структуру держави, співвідношення між державою в цілому і його складовими територіальними одиницями;

прості

Простою або унітарною (від лат. Unitas – єдність) є держава, що характеризується цілковитою політичною єдністю, частини якої є адміністративно-територіальними одиницями, що не володіють сувереними правами (Болгарія, Україна, Франція, Італія, Фінляндія, Іспанія, Греція, Японія, Китай та ін.)

Деякі унітарні держави (Великобританія, Грузія, Ізраїль, Португалія та ін.) включають автономні утворення (адміністративні автономії). Такі держави називаються децентралізованими унітарними державами або унітарними державами з елементами федералізму. Вони відрізняються від централізованих унітарних держав, в яких на чолі місцевих органів влади стоять призначені з центру посадові особи, що підкоряють собі місцеві органи самоуправління. В децентралізованих унітарних державах місцеві органи влади обираються населенням та володіють правом самостійно вирішувати більшість питань місцевого життя. В них автономії мають внутрішнє самоуправління, як правило, в сфері адміністративної діяльності. Вони можуть мати визначену самостійність і в сфері законодавства. В такому випадку закони приймаються парламентом автономії в межах своєї компетенції (головним чином в порядку делегування йому законодавчих повноважень центральним законодавчим органом у випадках, передбачених конституцією).

складні.

Федерація

оюзна держава, що складається з територій суб’єктів (складових держави), які мають обмежений суверенітет (США, Росія, Австрія, Індія, Австралія).

За способом створення:


Договірні – виникають на підставі договору, виникають, як правило, знизу.
Конституційні – установлюються шляхом прийняття конституції, виникають, як правило, зверху (Індія).
Договірно-конституційні – їх більшість (США, ФРН, Російська Федерація).

За способом взаємовідносин федерації та її суб’єктів:

На підставі союзу (США, ОАЕ,).
На підставі автономії (Бельгія, Австрія, Індія)

За способом розподілу та здійснення владних повноважень:


Централізовані (Індія, Пакістан, Мексика).
Відносно централізовані (США, Австралія, ФРН).

За принципом переваги або поєднання національного та територіального підходів:


Територіальний підхід (США, Індія, Мексика).
Національний підхід (В минулому Союзі, в чистому варианті зараз немає).
Поєднання національно-територіального та територіального підходів (Росія).

Конфедерація

тимчасовий союз суверених держав, що об’єдналися для досягнення визначених цілей та сумісно здійснюючих ряд направлень державної діяльності (оборона країни, зовнішня торгівля, грошова-кредитна система) при збереженні в інших питаннях повної самостійності (через етап конфедерації пройшли США, Нідерланди, Швейцарія, остання конфедерація – Сенегамбія 1981-1989 рр., що об’єднує Сенегал і Гамбію).

Співдружність

особлива форма об’єднання держав (СНД, Британська співдружність націй, Європейська співдружність в Західній Європі). Це рідке, більш аморфне, ніж конфедерація, але ж організаційно оформлене об’єднання держав, що виступають в якості асоціованих учасників при збереженні ними повного суверенітету та незалежності. В основі співдружності, як і при конфедерації, знаходяться міждержавний договір, устав, декларація, інші юридичні акти. Цілі, які висуваються при створенні співдружності, можуть бути різноманітні – економічні, культурні та ін.

Імперія

це складна держава, яка включає суверенну державу-метрополію і підвладні їй несуверенні держави – колонії. Ця форма державного устрою нині вже відійшла в історію (Римська імперія, Російська імперія).

це її побудова, на яку впливає як соціально-економічні чинники, так і природні, кліматичні умови, національно-історичні і релігійні особливості, культурний рівень розвитку суспільства тощо.

політичний (державний) режим

це система методів, способів і засобів здійснення державної влади.

Демократичний режим

Основною ознакою демократичного режиму є те, що управління людською спільнотою здійснюється за волею більшості її учасників. Демократична спільнота створює систему установ, за допомогою яких проявляється та здійснюється воля більшості, оформлена в формі відповідних актів.

Два підходи до концепції демократії – ліберальний (акцент на політичній демократії – багатопартійність, правова держава) та марксистсько–ленінський (соціальна демократія – ліквідація майнової нерівності).

Авторитарний режим

Авторитарний (владний) режим, як і демократичний, може снувати в умовах різного суспільного ладу. Теоретичне обґрунтування цього режиму проводиться в різних концепціях героїв та натовпу. Одним з таких варіантів є елітарні теорії, особливо теорія правлячої еліти (італійці – В. Парето та Г. Моска). Її прихильники вважають, що в будь-якому суспільстві є правляча меншість, еліта, яка складається з верхнього прошарку (особи, які приймають рішення, обов’язкові для всіх) та нижнього (бюрократія – посередники між тим, хто править, та тими, ким керують, які втілюють рішення в життя).

Тоталітарний політичний режим

система монопольно сконцентрованої влади, обсяг та межі якої суспільство не здатне контролювати правовими засобами, а окремі особи не можуть легально відстоювати використання влади, коли вони потребують захисту своїх прав та інтересів.

Суть тоталітаризму (Total – весь, рівний, цілий) визначається через монополізацію влади і “вільним” безконтрольним її здійсненням.

Тоталітаризм може визнавати свободу тільки в тій мірі, в якій це є безпечним для його існування та досягнення політичної мети.

Фашизм.

Фашизація політичного режиму здійснюється за наступними основними напрямками: зневага демократичних прав і свобод; переслідування та заборона опозиційних політичних партій та громадських організацій; зливання державного апарату з монополіями; одержавлення особистих капіталів; мілітаризація державного апарату; втрата ролі центральних та місцевих представницьких установ державної влади; зрощення партій та профспілок з державним апаратом; виникнення різного роду правоекстреміських партій та рухів (національний фронт Франції, Італійський соціальний рух).

Фашизм представляє собою крайню форму, при якій держава, проникає в усі сфери життя суспільства, намагається здійснювати контроль над діями та думками людини.

Фашизм висуває концепцію нації, народу, інтереси якого завжди скрізь і в усьому переважають над інтересами окремих людей. Він пориває з усіма політичними та правовими принципами демократії, такими як народний суверенітет, верховенство парламенту в законодавчій сфері, розподіл влад, виборність, гарантії прав особи, верховенство права, місцеве самоврядування.

Військовий режим.

Під військовим режимом розуміють політичне панування збройних сил. До складу збройних сил можуть входити поліція, та інші недержавні підрозділи ієрархічно організовані, до складу яких входять особи, які професійно володіють зброєю та досвідом участі в організації бойових дій. Так, в 1962 році в Того військовий переворот здійснили в минулому найманці французької армії в кількості 600 чоловік.

Теократичний режим

Дослівно теократія означає “божественне правління”, влада Бога.

Носій релігійної влади пов’язаний відповідальністю перш за все перед небесної інстанцією. Тому він набуває свободу від політичних зобов’язань перед віруючими, від контролю з їх боку.

форма правління

характеризує порядок утворення та організації вищих органів державної влади, їхні взаємовідносини один з одним і населенням;

республіканська.

це форма правління, відповідно до якої вища влада належить виборному органу – парламенту. Для неї характерні наступні ознаки:

Змішана республіка

парламентсько-президентська або президентсько-парламентська),яка характеризується тим, що глава держави (президент) пропонує склад уряду (перш за все кандидатуру прем’єр-міністра), яку належить обов’язково затвердити парламенту. Виконавча влада належить не тільки президенту, але й прем’єр-міністру, що очолює уряд. Президент має право головувати на засіданнях уряду, і він обирається позапарламентським шляхом (Україна, Фінляндія, Франція).

Парламентська республіка

характеризується верховенством влади парламенту; підзвітністю йому уряду; наявністю посади прем’єр-міністра, якого призначає парламент; обов’язком президента (у разі існування в державі такої посади) діяти лише за згодою уряду; затвердженням парламентом нормативних актів президента (Італія, Греція, Індія, Чехія, Венгрія, ФРН)

Президентська республіка

характеризується наявністю глави держави – президента, який може поєднувати повноваження глави держави та уряду. Президент обирається непарламентським шляхом – прямими чи непрямими виборами населення; він призначає уряд, що несе перед ним політичну відповідальність; глава держави може застосовувати право вето щодо актів парламенту; за певних обставин він може розпустити парламент, а останній може ініціювати процес відсторонення президента від влади у разі порушення ним конституції чи скоєння злочину (США, Аргентина, Мексика, Бразилія, Швейцарія, Іран, Ірак, Росія).

монархічна

форма державного правління, за якою державна влада належить повністю або частково одній особі – монарху, і передається як спадщина серед представників правлячої династії або формується якимось іншим шляхом.

обмежені

форма правління, де влада монарха тією чи іншою мірою обмежується повноваженнями певних державних органів.

Дуалістичну монархію, яка характеризується особливим процесом призначення та контролювання уряду. Вона передбачає двопалатний парламент, нижня палата якого обирається населенням, а верхня – призначається монархом. Уряд призначається монархом і контролюється ним самостійно або через прем’єр-міністра, який призначається монархом; глава держави має право вето щодо актів парламенту. Дуалістична монархія характерна для періоду переходу від феодалізму до капіталізму і є своєрідною спробою примирення інтересів відживаючого класу феодалів (в особі монарха) і нового пануючого класу – буржуазії (в особі парламенту) (існувала в Тунісі, Тайланді, Лівії, Ефіопії та інших країнах; в деяких сучасних країнах (султанат Бруней, королевство Тонга залишилися окремі риси дуалістичної монархії).

Парламентарну монархію, в якій влада монарха в законодавчій, виконавчій та судових сферах діяльності символічна. Монарх тільки підписує законодавчі акти, прийняті парламентом, та формально зберігає статус глави держави – виключно з представницькими повноваженнями. Фактично главою держави (прем’єр-міністр) стає лідер партії, що володіє найбільшою кількістю депутатських місць в парламенті. Уряд формується парламентом та тільки йому підзвітний. Сучасні монархїі в більшості своїй – парламентарні, що обумовлено національними традиціями, живучістю певних символів (Японія, Швеція, Іспанія, Данія, Англія).

необмежені.

Необмежені монархії – це монархії, за якими влада монарха ніким і нічим не обмежена. Інакше кажучи, у країні не існує ні органів, ні законів, що могли б якоюсь мірою змінити або відмінити волю монарха. Існують різновиди необмеженої монархії:

Абсолютна монархія

історичний тип монархії, якій властива належність монарху необмеженої влади. Вона характерна для більш пізніх часів і свого розквіту досягла в епоху феодалізму. Вона характеризується відсутністю представницьких органів, правом монарха видавати закони та призначати чиновників і повною неконтрольованістю владних повноважень монарха (класичним прикладом є Російська імперія часів Петра І чи Французька монархія Людовіка ХІУ; а у наш час – Саудівська Аравія).

Деспотична монархія,

за якою влада монарха обожнюється, а він сам офіційно визнається божеством. Цей різновид необмеженої монархії був поширений у державах рабовласницького типу, і насамперед, на Стародавньому Сході (Вавілон).