Козацька Держава
Устрій

За умовами Зборівського договору Українська гетьманська держава охоплювала територію колишніх Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств. На цих землях площею понад 200 тис. км2 на той час проживало більше 3 млн осіб.

У 1649 р. на Лівобережжі існувало сім полків, а на Правобережжі — дев’ять

Лівобережжя: Полтавський,
Ніжинський, Чернігівський, Миргородський, Прилуцький, Переяславський і Кропивненський

Правобережжя: (Київський, Канівський, Білоцерківський, Уманський, Чигиринський, Черкаський, Кальницький, Корсунський і Брацлавський)

Кількість полків не була сталою, а змінювалася відповідно до військово-політичної ситуації в Гетьманщині

У 1649 р. налічувалося 16, у 1650 р. — 20, а в 1654 р. —
18 полків. У кожному полку залежно від території і кількості населення було 10—20 і більше сотень. У сотні могло
бути від кількох десятків до 200—300 козаків.

Територія Запорозької Січі з її володіннями становила окрему адміністративну одиницю. Функції столиці держави виконував Чигирин, що був резиденцією гетьмана.

Новий адміністративно-територіальний поділ, запроваджений в Українській гетьманській державі, відрізнявся від старого поділу на воєводства й повіти тим, що полки й сотні були відносно невеликими військово-адміністративними одиницями

Унаслідок цього влада ставала ближчою до потреб
людей, а керівництво на місцях здійснювалося простіше та ефективніше

Після битви під Корсунем Б. Хмельницький розпочав створення українського козацького війська

Його ядром стали реєстрові та запорозькі козаки, до яких приєдналися повсталі «покозачені» селяни та міщани

Для подальшого формування й організації українських збройних сил Б. Хмельницький запровадив територіальну полково-сотенну систему

Певна територія виставляла декілька сотень вояків, які об’єднувалися в полк

Завдяки цьому гетьман залучив до збройної боротьби з ворогом населення всієї Гетьманщини

Основу армії становила оснащена вогнепальною зброєю піхот

Нестача власної кінноти
(у якій мала перевагу польська армія), особливо
на початку війни, компенсувалася за рахунок союзної татарської кінноти

Військо Б. Хмельницького мало значну артилерію. Було створено полкову артилерію та окрему артилерію головного командування (гетьмана).
Для цього було використано гармати, захоплені повстанцями у визволених містах та замках, а також
налагоджено виготовлення гармат у Ніжині.

Керівні посади в українському війську посіли представники реєстрової козацької старшини, української шляхти й уславлені козаки

Фінансова система Гетьманщини до 1654 р., як уже зазначалося, контролювалася особисто
Б. Хмельницьким

Основними джерелами поповнення державної скарбниці
стали податки, порубіжні торгові мита, доходи від промислів та із земельного фонду

Так, установлювалися податки з млинів, за виробництво та продаж горілки, збори з торгів і ярмарків тощо. Селяни, які жили на колишніх державних і приватних землях, відтепер сплачували «чинші на Хмельницького»

Лише останні забезпечували надходження до державної скарбниці Гетьманщини 100 тис. злотих щорічно

В Українській гетьманській державі існувала власна система
судочинства. Під час війни було знищено всі станові (гродські, земські й підкоморські) суди і створено Генеральний військовий суд, полкові та сотенні суди. Козацьким судам підлягали не лише козаки, але й шляхтичі, міщани та селяни, особливо за тяжкі злочини (убивства, розбій тощо)

Генеральний військовий суд був вищою судовою інстанцією
при уряді Гетьманщини

До нього входили два генеральні судді та
судовий писар, що вів справи

Уряд Гетьманщини у своїй внутрішньополітичній діяльності всіляко підтримував інтереси козацтва. Особи, які були вписані до реєстру, разом зі своїми родинами звільнялися від кріпацтва й отримували права вільно жити в містах і селах, володіти землею, мати власне козацьке самоврядування й судочинство. Провідне місце серед козаків посідала старшина, яка зосереджувала у своїх руках владу й багатства.

Набагато складнішою була ситуація із селянами, які жили на приватних землях. За Зборівським договором шляхта отримала право повернутися до своїх маєтків, а селяни були зобов’язані виконувати всі ті повинності, що й до початку війни. Селяни з обуренням сприйняли спроби шляхти відновити своє панування і заявляли про невизнання Зборівської угоди.

Хмельницький за скаргами
окремих шляхтичів видавав їм універсали, де вимагав від селян, щоб вони своєму панові «всіляку покору
й підданство, як раніше, так і зараз віддавали… ніяких бунтів, свавільств не чинили». Однак, незважаючи на гетьманські універсали, які були спрямовані проти повстанців, каральні загони не могли приборкати селянські невдоволення. Гетьман також розумів, що боротьба проти польського панування не завершена і без участі в ній селянства марно розраховувати на перемогу.

Універсал — розпорядчий акт адмінітративно-політичного характеру, який видавався гетьманом

Складовою Національновизвольної війни була боротьба селян за право бути вільними господарями на власній землі. Після укладення Зборівського договору селяни, які жили на колишніх державних землях («королівщинах»), на території Гетьманщини здобули особисту свободу та
право володіти землею.

Їхні маєтки стали називатися вільним
військовими селами, підпорядкованими Військовому скарбу. За володіння землею вони сплачували державі фіксований податок.

Гетьман

При гетьмані також була генеральна старшина з особливих
доручень

два осавули (військові ад’ютанти гетьмана), хорунжий
(охоронець військової хорогви), бунчужний (охоронець гетьманського бунчука) і наказний гетьман (тимчасовий керівник збройних сил для проведення воєнних операцій)

Гетьману належала вища військова, адміністративна й судова влада, що поширювалася на всі стани.

Він був головою держави й обирався на свою посаду Загальною військовою радою безстроково.

Гетьман очолював Генеральний уряд, скликав Загальну військову та Старшинську ради, втілював у життя прийняті ними рішення.

Старшинська рада

Поступово зростав вплив Старшинської ради, що складалася з генеральної старшини й полковників.

Вона розв’язувала військові, адміністративні, господарські, правові й зовнішньополітичні питання, її рішення були обов’язковими для гетьмана.

Генеральний уряд

Полкові уряди

Сотенні уряди

Полк складався із сотень, у кожній з яких був сотенний уряд із сотника, писаря, отамана, осавула та хорунжого

Міські й сільські козацькі отамани

У містах і містечках козацькі громади обирали «городових
отаманів», а міщанами керував війт, якого затверджував гетьман. У селах владу над селянами здійснював староста, а над козаками — сільський отаман.

У полках існували власні уряди, що складалися з полковників і полкової старшини (писар, суддя, обозний, осавул, хорунжий).

Полковник був головним представником центральної влади на території полку

Полковника обирали на полковій раді, але часто
його призначав уряд.

Генеральний уряд складався
з генеральної старшини, яка спочатку обиралася, а з часом стала призначатися гетьманом.

До генеральної старшини входили: писар
(очолював Генеральну військову канцелярію, займався закордонною політикою й вів усі справи Генерального уряду)

суддя (один або двоє); здійснював керівництво вищим судом при Генеральному уряді)

обозний (забезпечував матеріальне постачання армії та артилерії)

підскарбій (завідував державним скарбом і фінансами; до запровадження цієї посади в 1654 р. ці функції виконував гетьман)

керівник розвідки (займався розкриттям змов проти гетьмана, боротьбою проти таємної польської агентури, збиранням розвідувальної інформації тощо)

Центральним органом виконавчої влади був Генеральний уряд.

Він вирішував усі поточні справи внутрішнього управління й закордонних відносин Війська Запорозького.

Рада при гетьмані

Рада при гетьмані була дорадчим органом, що складався з його довірених осіб.

Вона обговорювала з гетьманом можливі шляхи
розв’язання найважливіших питань державного життя й готувала проекти рішень для Старшинської ради.

За козацькою (січовою) традицією найвищим органом влади в Гетьманщині була Загальна (Генеральна) військова рад