Школи менеджменту

Школа наукового управління

1885-1920 рр.

Фредеріка І.Тейлора, Френка і Лілії Гілбрейт, Генрі Ганта

Вони займались дослідженням на рівні організації, створенням виробничого менеджменту. Тейлор і Гілбрейт (Джілбрейт), які починали свою кар'єру робітниками, займались спостереженнями, замірами і аналізом операцій ручної праці, стимулюванням трудової активності, нормуванням праці тощо. Завдяки розробці концепції наукового управління менеджмент був визнаний самостійною галуззю наукових досліджень.

Школа „фордизму"

1899-1945 рр.

Генрі Форд

Відповідну систему управління називали „терором машини". Форд, який спочатку працював менеджером Детройтської автомобільної компанії, а потім став її власником, сформував механізми чіткого контролювання і планування, ефективного мотивування, конвеєрного складання, безпе­рервних технологічних процесів, інноваційного розвитку, активного адміністрування.

Класична школа управління

1920-1950 рр.

Анрі Файолем, Ліндан Ірвік

Займалась вивченням ролі та функцій менеджерів. Файоль був керівником інституційного рівня управління, оскільки керував французькою вугільною компанією. Інші засновники адміністративної школи, такі, як Ліндан Ірвік (консультант з питань управління в Англії), Джеймс Д.Муні (працював у компанії „Дженерал Моторс"), також були практиками. Файоль виділив в управлінні п'ять основних функцій: планування, організування, розпорядництво, координування та контролювання.

Школа людських стосунків

1930—1950 рр.

Мері Паркер Фолліт та Елтон Мейо

Фолліт вперше визначила менеджмент як „забезпечення виконання робіт з допомогою інших осіб". Школа рекомендувала використовувати прийом управління людськими стосунками через вплив безпосередніх керівників на працівників, консультацій з працівниками, забезпечення широких можливостей спілкування на роботі. Ідея полягає в тому, що уважне ставлення до людей значно підвищує продуктивність праці. На відміну від попередніх шкіл, де переважала турбота про виробництво, тут акцентується увага на турботі про людину. Тобто йдеться про покращання діяльності організації за рахунок підвищення ефективності її трудових ресурсів.

Школа поведінських наук

1950 р. до н.ч.

Крісом Анджирисом, Ренсоном Лайкертом, Дугласом Мак Ірегором, Фредеріком Гербергом

В основі лежать методи налагодження міжособистих відносин, підвищення ефективності людських стосунків, формування колективів за психологічною сумісністю тощо.

Школа раціональної бюрократі

1864-1920 рр.

Макс Вебер

Менеджери на такому підприємстві не мають бути його власника­ми, які часто діють надто ризиковано і суб'єктивно, а повинні працювати згідно з правилами і процедурами, що гарантує передбачуваність їхньої поведінки. Вебер вважав, що така організація буде ефективнішою, ос­кільки меншою мірою залежатиме від волі й бажання конкретних людей. Однак це було справедливим лише для великих компаній і відносно стабільних умов госпо­дарювання, чим характеризувалася перша половина XX ст. Далі, як показав досвід, дотримання бюрокра­тичних правил і процедур стало негативно впливати і на імідж, і на розвиток підприємств.

Школа адміністративного управління

1841-1925 рр.

Анрі Файоль

Він досліджував ор­ганізацію загалом, а не окремі напрями її діяльності, вив­чав і описував суто управлінську працю, чого до нього не робив ніхто. Файоль виділив п'ять функцій управління: планування, організування, координування, мотиву­вання та контролювання. Отже, вчений започаткував про­цесуальний підхід до управління організацією, розгляда­ючи управління не як множину самостійних актів, а як серію повторюваних взаємопов'язаних дій, у межах яких послідовно і безперервно реалізуються вищеназвані фун­кції. Головне завдання менеджменту, на думку Файоля, полягало саме у забезпеченні такої послідовності й безпе­рервності.