por Анна Гура 6 anos atrás
714
Mais informações
Національно - визвольна війна середини 17 ст. стала подією величезного значення, яка докорінно змінила подальший хід української історії. Найважливішим результатом стало формування незалежної української держави.
Зусиллями багатьох поколінь істориків досягнуто значних успіхів у дослідженні історії визвольної боротьби українського народу в середині XVII ст. Визвольна війна під проводом Б.Хмельницького (1648-1657pp.) проти панування Речі Посполитої та за створення своєї власної держави серед українського народу і попередніх поколінь українських істориків отримала назву "Хмельниччина". В радянській історіографії такий термін не вживався. У 1998 р. Україна широко відзначила знаменну дату в своїй історії — 350-річчя від початку Визвольної війни. Більшість сучасних українських істориків виходить з того, що Визвольна війна, як це переконливо довели відомі дослідники історії козацтва В. Смолій та В. Степанков, відбувалася не в межах 1648-1654 pp., а з 1648 по 1676 рік, до капітуляції гетьмана П.Дорошенка перед московсько-козацькою армією. Цей період має свої етапи. Перший етап — Хмельниччина — тривав близько десяти років (1648-1657).
Сучасний період у дослідженні істориками Визвольної війни характеризується відходом від застарілих партійно-кабінетних стереотипів і міфів, новими методологічними підходами, Розширенням тематики досліджень, залученням до наукового °бігу нових документів, появою багатьох наукових монографій, підручників і посібників для шкіл і вищих навчальних закладів, наукових статей, надрукованих в "Українському історичному журналі" та багатьох інших часописах.
Хронологічні межідослідження охоплюють 1648-1657 рр. і збігаються з періодом української національно-визвольної боротьби ХVII ст. – часом, впродовж якого вона велася під керівництвом Б.Хмельницького. Це дало можливість проаналізувати хід історичного процесу протягом вказаного часу, з`ясувати основні етапи цієї боротьби за весь період, взаємозв′язок основних її подій на різних етапах, висвітлити особливості національно-визвольного руху після поразки соціального його аспекту.
Період розгрому шляхетських сил і пошуку Хмельницьким зовнішніх союзників – до підписання у Переяславі угоди з Росією.
Укладення союзу між Україною і Семигородським князівством, а також спільними діями козацтва і шведської армії проти Польщі.
.
Віденське перемир'я – угода між Річчю Посполитою і Московською державою, досягнута в серпні–жовтні 1656 р. в місті Вільно. Її укладання спонукало Б. Хмельницького до спроб змінити спрямування зовнішньої політики Гетьманщини.
Переяславська рада (1654 р.) - загальна військова рада, скликана гетьманом Б. Хмельницьким у м. Переяславі (нині Переяслав-Хмельницький) для вирішення питання про взаємовідносини між Україною та Московською державою.
Наростання Національно-визвольної війни. Влітку 1648 р. національно-визвольна боротьба в Україні переросла в селянську війну, тобто прагнення звільнитися від панування іноземців приєдналася боротьба за соціальне звільнення. Період розгортання масового антифеодального руху – до поразки під Берестечком і підписання Білоцерківської угоди;
18 вересня 1651 року між Б. Хмельницьким та поляками був укладений тяжкий для України Білоцерківський мирний договір . Цей документ ультимативного характеру складався з 24 статей
Битва під Берестечком — одна із найважливіших сторінок в історії Визвольної боротьби Богдана Хмельницького. У великомасштабній сутичці за Україну, що відбулася у 1651 році, взяли участь війська гетьмана і кримського хана з однієї сторони, та потужна польська армія з іншого боку. На жаль, через ряд причин козаки у Берестецькій битві зазнали поразки.
Незважаючи на ряд невигідних для України умов (обмеження території, повернення польської адміністрації, заведння реєстру), в цілому Зборівський мирний договір дав можливість Б. Хмельницькому зміцнити становище Української держави.
18 серпня 1649 року, після дводенної битви (15–16 серпня) під Зборовом, яка мала би закінчитись повним розгромом шляхетського війська Речі Посполитої, козацький гетьман Богдан Хмельницький змушений був підписати не вельми вигідний договір з польським королем Яном Казимиром.
Причиною початку Національно-визвольної війни стало оволодіння Запорізькою Січчю. На цьому етапі можна зазначити такі битви як, битва під Жовтими Водами, битва під Корсунем.
23 вересня 1648 року в битві під Пилявцями військо Богдана Хмельницького розбило польську армію воєначальників Миколи Остророга, Домініка Заславського і Олександра Конецпольського.
5-26 травня 1648 року відбулася друга битва Визвольної війни українського народу від польського панування. Очолював українсько-татарське військо Богдан Хмельницький.
16 травня 1648 р. завершилася битва під Жовтими Водами, яка принесла перемогу гетьману Богдану Хмельницькому і повний розгром - авангарду польського війська під проводом Стефана Потоцького. Ця перемога не тільки деморалізувала поляків на якийсь час, але і дала надію, що український народ коли-небудь зможе скинути ярмо, яке накинула його плечі шляхта Речі Посполитої.
Визвольна війна, яку академік І. П. Крип'якевич назвав у свій час українською революцією, спалахнувши в середині XVII ст., сили, що брали в ній участь, ставили за мету визволення України з-під влади Речі Посполитої. Нова політична еліта України прагнула створити свою національну державу, сформувати в ній новий соціально-економічний лад з козацькою власністю на землю.
Війна характеризується переплетінням національно-визвольних та соціальних мотивів. Великим і значним було і релігійне протистояння православ'я і католицизму, тим більше, що інтереси українців і поляків оберталися в колі двох різних світоглядів. Перед у боротьбі з Річчю Посполитою вели козаки, які очолили селян, міщан і духовенство. Війна почалася в лютому 1648 р. із захопленням повстанцями Запорізької Січі і обранням гетьманом Богдана Зиновія Хмельницького. Роком її закінчення вказується 1654 p., коли відбулася Переяславська Рада між Україною і Москвою.
Шляхта (польс. szlachta, лат. nobilitas) — назва привілейованої верстви на укр. землях у 2-й пол. 14 — на поч. 20 ст. Термін походить від середньоверхньонімецького slachte (рід, плем’я), що утворилося від slahan (бити, удаватися в когось, бути подібним); в укр. мову потрапив після приєднання території Галицько-Волин. д-ви до Королівства Польського. Ознаками шляхтича були наявність герба та усвідомлення приналежності до шляхетської спільноти як у межах окремого регіону (земля, повіт, воєводство), так і держ. утворення в цілому. Генеза Ш. як соціальної групи сягає часів Київської Русі, коли оточення князя (дружинники, бояри) поступово перетворилося на окремий прошарок сусп-ва, специфічними рисами якого були наявність станових прав, особисте володіння земельною власністю та обов’язок служби верховному володареві. Структура Ш. з 2-ї пол. 14 ст. була підпорядкована нормам тих держ. утворень, до яких входили укр. землі.
Міщани – представники стану міщан, який включав різні категорії міських жителів: ремісники, торговці, дрібні домовласники, вони засновували цехи, які об’єднували ремісників за їхнім фахом. За соціальною структурою міщани поділялися на три групи: патриціат — міські багатії; середнє міщанство; плебс – незаможне населення.
Селянство— сукупність дрібних сільськогосподарських виробників, які ведуть індивідуальне господарство власними засобами виробництва і силами своєї родини. Вони можуть бути або дрібними землевласниками, або сільгоспробітниками. Термін «селянин» спочатку стосувався дрібних аграріїв у Європі в давні часи. Згодом у багатьох суспільствах склався клас селянство. Селянське господарство зазвичай має відносно просту технологію та поділ праці за віком та статтю.
Козаки́ (давньорус. козакъ, пол. kozak, рос. казак) — вільні озброєні люди, представники військового стану, воїни-найманці. Члени самоврядних чоловічих військових громад, що з XV століття існували на теренах українського «Дикого поля», в районі середніх течій Дніпра та Дону, на межі християнського і мусульманського світів.
Основним заняттям козаків була війна, захист українських земель від татар, участь у військових кампаніях сусідніх володарів та захист кордонів сусідніх держав.
Мета війни: звільнити Україну з-під влади Речі Посполитої, сформувати власну українську державу.
Причинами національно-визвольної війни 1648-1657 рр. були політичні, національні, релігійні:
Соціальний гніт з боку польської шляхти та уряду: зростання панщини, податків, свавілля магнатів та шляхти.
Національний гніт: обмеження прав українців.
Релійний гніт: переслідування польським католицьким урядом прав православного населення
