realizată de Ira Sergushova 10 luni în urmă
135
Mai multe ca aceasta
Мисливство, рибальство, бджільництво
Двопільна або тррипільна система. Вирощують жито, пшеницю, овес, ячмінь, просо
вотчина, успадкувалася князем або боярином і перебувала у власності роду
помістя, надається князем за службу і його можуть забрати
холопи
селяни, які розорилися і працювали в господарстві землевласника
челядь
раби-полонені
рядовичі
тимчасово залежні селяни, які укладали із феодалом "ряд"- договір на виконання певних робіт
закупи
тимчасово залежні селяни, які позичали купу у феодала і мали її повернути
Непривілейоване
ізгої
люди, які втратили зв'язок зі звичним середовищем
наймити
особисто вільні люди, які наймалися на роботу
селяни-смерди
вільні землероби, мали власне господарство, сплачували князеві данину
міщани
мешканці міст, займалися ремеслом
Привілейоване
Духовенство
Дружинники
Бояри
підписаний договір з Візантією
кораблі знищені "Грецьким вогнем"
Помста древлянам
Ольга ж перебувала в Києві з сином своїм, малим Святославом, і кормилець його [тут] був Асмуд, і воєвода [тут] був Свенельд, той самий отець Мстишин /
І сказали деревляни: "Осе князя руського ми вбили. Візьмемо жону його Ольгу за князя свого Мала і Святослава [візьмемо] і зробимо йому, як ото схочем". І послали деревляни ліпших мужів своїх, числом двадцять, у човні до Ольги, і пристали вони під Боричевим [узвозом] у човні, бо тоді вода | текла біля Гори київської, і на Подоллі не сиділи люди, а на Горі.
Город же Київ був [тут], де є нині двір Гордятин і Никифорів, і двір княжий був у городі, де є нині двір Воротиславів і Чюдинів, а перевісище було поза городом; поза городом був і двір теремний другий, де є двір доместиків— за святою Богородицею над горою,— саме тут був терем кам’яний .
І розповіли Ользі, що деревляни прийшли, і позвала [їх] Ольга до себе, і мовила їм: "Добрі гості прийшли". І сказали древляни: "Прийшли, княгине". І мовила їм Ольга: "Говоріть-но, заради чого ви прийшли сюди?" І сказали деревляни: "Послала нас Деревлянська земля, кажучи так: "Мужа твойого ми вбили, бо був муж твій, як той вовк, що обкрадав і грабував. А наші князі добрі є, бо пильно вони подбали про Деревлянську землю. Іди-но за нашого князя за Мала",— бо ім’я йому було Мал, князю деревлянському. Мовила тоді їм Ольга: "Люба мені є річ ваша. Мужа свойого мені вже не воскресити, а вас хочу я завтра вшанувати перед людьми своїми. Тож нині ідіте в човен свій і ляжте в човні, величаючись. Завтра я пошлю по вас, а ви скажіте: "Не поїдемо ми ні на конях, ні пішки [не] підемо, а понесіте нас у човні". І вознесуть вас у човні". І відпустила вона їх у човен.
Погости
Адміністративно-господарські осередки для збору данини
Оброки, уроки
Обсяги податків і повинностей
Устави
Порядок збору данини
"Повість минулих літ" про князя Ігоря
У рік 941. Пішов Ігор на Греків. І хоча послали болгари вість цесареві [Роману], що йдуть руси на Цесароград — десять тисяч суден,— вони і прийшли, і припливли, і стали пустошити Віфінську землю. І грабували вони по [узбережжі] Понту до [города] Іраклії і до Пафлагонської землі, і всю землю Нікомідійську пограбували, і [обабіч затоки] Суд усе попалили. А їх, [греків], полоненими взявши,— тих розтинали, а других же, ставлячи як мішені, стрілами розстрілювали…
Потім же, коли прийшли війська зі сходу <…>, обійшли вони русів довкола. І порадилися руси, і вийшли, оружившись, проти греків, і битва межи ними обома була люта, [і] заледве одоліли греки. Руси ж повернулися до дружини своєї під вечір і на ніч, сівши в човни, утекли. Але Феофан, [сановник Романа], зустрів їх у човнах із вогнем і став пускати вогонь трубами на човни руські, і було видно страшне диво. Руси ж, бачивши полум’я, кидались у воду морську [і] намагалися [подалі] відбрести. І таким чином рештки [їх] вернулися до себе.
Ті ж, які прибули в землю свою, розповідали кожен своїм про те, що сталося, і про вогонь із човнів. «Таке, як ото блискавка, що на небесах,— казали вони,— греки мають у себе, і, її пускаючи, палили вони нас. І через се не подолали ми їх».
Ігор же, прийшовши, став збирати численних воїв. І послав він [послів] по варягів за море, закликаючи їх проти греків [і] маючи намір знову піти на них. <…>
У рік [944]. Ігор зібрав багато воїв — варягів, і русів, і полян, і словен, і кривичів, і тиверців. І печенігів він найняв, і, заложників у них узявши, рушив на Греків у човнах і на конях, прагнучи помститись за себе.
Коли почули це корсунці, вони послали [гінців] до Романа, кажучи: «Тут ідуть руси, покрили вже море кораблями, без числа кораблів». Так само й болгари послали вість, кажучи: «Ідуть руси, і печенігів вони найняли собі».
Це почувши, цесар послав до Ігоря ліпших бояр, прохаючи і кажучи: «Не ходи, а візьми данину, що її брав Олег, і я придам іще до тої данини». Так само й печенігам послали вони паволок і золота багато.
Ігор же <…>, узявши в греків золото і паволоки на всіх воїв, він вернувся назад і прийшов до Києва, до себе.
Ігор пішов у Деревляни по данину. І добув він [собі ще] до попередньої данини, і чинив їм насильство він і мужі його. А взявши данину, він пішов у свій город [Київ].
Та коли він повертався назад, він роздумав [і] сказав дружині своїй: «Ідіте ви з даниною додому, а я вернусь і походжу ще». І відпустив він дружину свою додому, а з невеликою дружиною вернувся, жадаючи більше майна.
Коли ж почули деревляни, що він знову іде, порадилися деревляни з князем своїм Малом і сказали: «Якщо внадиться вовк до овець, то виносить по одній усе стадо, якщо не вб’ють його. Так і сей: якщо не вб’ємо його, то він усіх нас погубить».
І послали вони до нього [мужів своїх], кажучи: «Чого ти йдеш знову? Ти забрав єси всю данину». І не послухав їх Ігор, і деревляни, вийшовши на супроти з города Іскоростеня, убили Ігоря і дружину його, бо їх було мало. І похований був Ігор, і єсть могила його коло Іскоростень-города в Деревлянах і до сьогодні.
Легенда про Олега
І жив Олег в мирі з усіма землянами, княжачи в Києві. І прийшла осінь, і згадав Олег коня свого, якого тримав здавна у стайні, вирішивши ніколи не сідати на нього. Питав-бо колись волхвів і віщунів: "Од чого мені доведеться померти?" І сказав йому один віщун: "Княже! Кінь, якого ти любиш і їздиш на ньому, — від нього тобі й померти!" Олег же, взявши це собі до тямки, каже: "Ніколи не сяду на нього і більше не гляну".
І звелів годувати його, і не приводити його до себе. І перебув декілька років, не бачивши його, аж поки й на греки не пішов.
А повернувшись до Києва і проживши чотири роки, на п'яте літо він спом'янув коня, що від нього, як віщували волхви, мав померти. І, покликавши старшого над конюхами, запитав: "Де кінь мій, якого я поставив був годувати і берегти його?" А той каже: "Помер". Олег же посміявся і докорив віщунові, кажучи: "Невірно ото говорять волхви і все те неправда є: кінь помер, а я живий". І наказав він осідлати коня: "Хай-но погляну на кості його". І прибув він на місце, де лежали його кості голі і череп голий, спішився і, посміявшись, сказав: "Чи не від цього черепа смерть мені приймати?" І ступив він ногою на череп, і, з'явившись із черепа, змія вкусила його в ногу. І з того він розхворівся і помер. І плакали по ньому всі люди плачем великим, і понесли, і поховали його на горі, яка зветься Щекавицею. Є ж і досі могила його, зветься могилою Олеговою. А було всього його княжіння тридцять три роки.
Зросла продуктивність праці
Активізація торгівлі
Піднесення міст
Шлях "Із варяг у греки"
Виділилася панівна верхівка
Завершилося формування племінних князівств
Потреба оборонятися від нападів кочовиків
Організація походів на Візантію
Умовна назва в сучасній історіографії руху племен і народів Європи у IV–VII ст. в різних напрямках, що розпочався з вторгнення племен гунів у північну частину Римської імперії в 375 році.
Гуни – кочовий тюркомовний народ, який з'явився в степах України з Території Монголії та Китаю, замінивши іракомовних кочовиків, і відкрив епоху Великого переселення народів.
Готи II-IV ст. - германські племена, що в середині ІІ ст. переселяються на територію України з Прибалтики.
Велике переселення слов'ян — розселення слов'янських племен із їхньої прабатьківщини, розташованої між Дніпром і Віслою, на сусідні землі в V—VII ст. На заключному етапі Великого переселення народів у VI—VII ст. головну роль у переселенських потоках стали відігравати слов'янські племена антів і склавинів.
уличі
Між Південним Бугом і Дніпром
деревляни
У басейні Прип'яті, центр- Іскоростень
білі хорвати
Прикарпаття, Північна Буковина, Закарпаття
волиняни
Волинь
сіверяни
На Лівобережжі Дніпра, центр- Чернігів
поляни
У Середньому Подніпров'ї навколо Києва
Поняття "Русь" та "Руська земля" вживалися літописцем для порівняно невеликого регіону Середньої Наддніпрянщини, що охоплював сучасні Київську, Чернігівську, Житомирську, Сумську, а також частини Вінницької, Черкаської і Полтавської областей. З кінця XIІ ст. Руссю починають називати ще й Західну Україну. Інші східнослов'янські і неслов'янські землі — від Чорного до Білого моря і від Карпат до Волго-Окського межиріччя, які з розширенням Київської Русі ввійшли до її складу, — стали називатися в історичній літературі "руськими", оскільки належали до держави з відповідною назвою
Цей етнонім має місцеве походження і тісно пов'язаний з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні (окремі дослідники виводять його назву від імені одного з кельтських (галльських) племен Непі (русини ), яке нібито в IV ст. прийшло на землі полян), З VII ст. він перейшов на групу східнослов'янських племен Середнього Подніпров'я і став їх самоназвою, що підтверджується джерелами VIII—IX ст.
Сучасна наука, відкидаючи крайнощі обох підходів, визнає, що нормани протягом IX—XI ст. відігравали на Русі активну політичну роль і навіть очолили князівську династію (за іншою версією, це були не нормани,а представники слов'янських племенрериків, або ободритів, з Південної Прибалтики). Однак не вони стали засновниками Давньоруської держави, будучи насамперед професіоналами, готовими служити кожному, хто потребував їхніх умінь і міг заплатити за їхні послуги.
Антинорманська теорія наполягає на тому, що назва “Русь” походить від назви річок у Центральній Україні - Рось, Роставиця. А у Скандинавії жодне джерело не вказує на плем'я або народ русів. Окрім цього, декілька ісламських мандрівників і письменників називають русів слов'янськими племенами
Анти норманську концепцію започаткував російський вчений М. Ломоносов, який написав німецьким історикам гнівного листа, доводячи провідну роль слов'ян у створенні Київської Русі. Такої ж думки дотримувалися більшість українських істориків, зокрема М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, Д. Багалій.
"Норманісти" наголошують, що східні слов'яни були нездатні без зовнішньої допомоги створити свою державу, а варяги (нормани) відіграли вирішальну роль у створенні Київської держави.
Творцями норманської теорії були німецькі історики Г. Байєр, Г. Міллер та А. Шльоцер, які працювали у другій пол. XVIII ст. в Академії наук у Петербурзі. Свою гіпотезу вони мотивували на основі довільного тлумачення " Повісті временних літ ", де йшлося про закликання слов'янами на князювання варязького князя Рюрика та його братів.
