по Ольга Доценко 2 лет назад
252
Больше похоже на это
от Владимир Мазур
от Нина Славная
от Nataliya Panasyuk
от Анастасія Тадеуш
«Марти́н Бору́ля» — п'єса українського письменника Івана Карпенка-Карого, написана 1886 року.
“… Націєвський, одягнений у сюртук з куцими полами. Рукава з буфами, коло плечей ужчі,. а біля руки ширші. Штани широкі, трубою, коло чобота зовсім узенькі. Жилетка червона, двобортна, без манишки, з мідними пугвицями, шия пов’язана чорним шовковим платком”
” А хіба я птиця? Літать не можу, поки встанеш, поки прийдеш.”
“Не прибіжу. Год п’ять тому назад, може б, і прибіг разом, а тепер не прибіжу. Та й на що ж я буду бігти разом з ним? Він буде їхать, а я буду бігти біля натачанки, на сміх людям, як собака! Та Трохим на зло мені запустить так коней, що й чорт з ним не збіжить.”
Слова Палажки :
“Правда твоя! Ох, правда, моя добра ти, моя розумна дитино!.. Ти побалакала зо мною—і в мене наче полуда з очей упала. Сама бачу, що дворянство нам біду робе. А почну батькові казать, щоб не видумував нічого, щоб жив по-старовині, — то закричить, затопа ногами, почне читать мені якісь бумаги про дворянство, затуркає мене, чагиркає, зіб’є з пантелику, і я думаю: може, ми й справді вже дворяне, — і починаю по-панськи привчаться, і самій тоді хочеться тебе за благородного віддать заміж!.. Тепер не знаю, шд й казаті, що і робить, вимучилась зовсім і одуріла. От вже другий день ходжу до Сидоровички, вчуся дворянським звичаям, щоб прийнять жениха, бо він сьогодня і приїде.”
Вічний шибеник та трутень, мріє про чиновничу долю, та не хоче нічого робити. Слухає батьківські поради, про то, як вижити в цій гнилій і недосконалій системі. Несе службу в місцевій канцелярії, витрачає батьківські кошти на гулянки, багато п’є. Служба в місті повністю змінила уяву хлопця, що він втратив будь-який зв’язок з ріднею та друзями. Під кінець твору, Микола приїздить до рідного села, де знаходить батька хворим в майже розореному маєтку. У батька почали з’являтися ознаки здорового глузду, де він починав розуміти абсурдність своїх намірів стати дворянином і відхреститись від села
«Перше батько казали, що всякий чоловік на світі живе затим, щоб робить, і що тільки той має право їсти, хто їжу заробляє».
Марисю, скілько раз я вже тобі приказував, не кажи так по-мужичи: мамо, тато. А ти все по-свойому… Ти цими словами, мов батогом, по уху мене хльоскаєш.
Вона не дурна, в ній батькова кров, розбере, не бійсь, де пан, а де мужик!
Так от яке зуспіло мене горе! Дворянина батькові в зяті схотілось. О боже мій! Та де ж на всім широкім світі знайдеться дворянин, щоб так мене любив, як любить мій Микола? І я? Кого так щиро полюблю, щоб промінять його, забуть? О, нікого, нікого! Краще смерть, ніж заміж за другого!..
Мартин Боруля — головний персонаж комедії. Це людина із заможної верхівки села, не засліплений жадобою збагачення, не позбавлений рис гуманності. Однак це натура, скалічена духовно нездоланним прагненням вийти «на дворянську лінію». Коли б його спитали, навіщо йому те дворянство, він, певно, не зміг би належно пояснити своє дивне бажання. Мартин — гарний сім'янин, у домі порядок і достаток; i авторитет, i гроші — все це в нього є. Виявляється, герою треба дворянського титулу, який, на думку Мартина, зробить його паном.
