календарно - обрядові пісні

Колядки в розумінні різдвяних пісень поширені в християн різних обрядів. У Західній традиції вони переважно описують різні біблійні епізоди, що передують Різдву Христовому. Хоча такі колядки виникли на основі язичницьких, які співалися впродовж свят усього року, за утвердження християнства збереглися тільки зимові. Найдавніші задокументовані колядки відомі з часів Римської імперії. Язичницьких складових у сучасних католицьких і протестантських колядок практично не лишилося[5].Серед східних слов'ян колядки найбільш поширені в українців. У порівнянні з російськими і білоруськими колядками, українські мають відчутні християнські мотиви. Українська релігійна духовність перетворила свято Коляди у різдвяне таїнство, у свято морального та тілесного оновлення[2].Слід розрізняти колядки (народні пісні світського, величального характеру) та коляди (пісні релігійного змісту) — приурочені до одного з найголовніших християнських свят — Різдва Христового. В колядках, що дійшли до наших днів, архаїчні мотиви й образи перепліталися з біблійними: народження, життя, муки, смерть і воскресіння Христа. Окреме місце посідають церковні коляди авторського, книжного походження («Тиха ніч, свята ніч»; «Нова радість стала»; та інші). Колядники у православному храміХерсонаЗа словами Г. Лужницького, «з колядками історія українського театру входить у фазу так званої магії слова. Дух уяви примітивної людини був мітичний і магічний, а колядки за своєю генезою — це первісні магічні формули, де заклинач є актором, бо під час заклинання він грає роль майбутнього „я“, або вищої сили».Із запровадженням на Русі християнської релігії як державної (хрещення Русі) обряд колядування був пристосований до святкування Різдва Христового. Священики й ченці створили нові релігійні колядки з біблійними образами, які також набули великої популярності серед народу. У колядках, за традицією, вшановували всіх членів родини: господаря, господиню, хлопця, дівчину. Колядування поєднувалось із відповідною театралізованою виставою, танцями, музикою. Колядували групами, попередньо розподіливши обов'язки: отаман «береза», «звіздар», «міхоноша» та «ряджені».

Чим відрізняється щедрівка від колядки та засівалки[ред. | ред. код]Традиційно різниця між колядками, щедрівками та засівалками суттєва. Колядки виконують на Різдво — 6-7 січня, щедрують — напередодні старого Нового року, 13 січня[1], а от засівають вже в перший день Нового року (старого Нового року), тобто 14 січня[2]. В окремих регіонах існує традиція щедрувати і напередодні свята Хрещення Господнього (Водохреща) 18 січня[3].В колядках здебільшого прославляють народження Христа, а щедрівками бажають добробуту родині, багатого урожаю тощо[1]. Засівалки за змістом схожі на щедрівки. Однак їх співають вранці 14 січня, на свято святого Василя. Це чітко відображається в текстах: якщо у щедрівках є постійне повторення слів про «добрий вечір» або «щедрий вечір», то в схожих за змістом та побажаннями засівалках повторюється «Сію-вію, посіваю» та подібні слова, адже саме вранці на Новий рік традиційно хлопці засівають зерном хати сусідів та родичів, приспівуючи відповідні обрядові пісні. Окрім того, у деяких засівалках згадується Святий Василь.Також більш традиційним вважається колядування у виконанні чоловіків та хлопців, тоді як щедрувати за звичаєм мають жінки та дівчата[3].Зміст та історія щедрівок[ред. | ред. код]У щедрівках висловлюється побажання багатого врожаю, добробуту, приплоду худоби, доброго роїння бджіл. Поетичне слово в щедрівках і колядках виконує магічну функцію.У давніх щедрівках і колядках відбилися часи Київської Русі й збереглися образи князівсько-дружинного побуту. Проте у щедрівках і колядках християнського циклу переважають мотиви біблійнихі євангельських та апокрифічних оповідань: картини народження Христа, поклоніння волхвів і пастухів. У багатьох щедрівках і колядках християнські мотиви і євангельські оповідання сполучені з життям і побутом українського селянина («Господь волики гонить, Пречиста Діва їсточки носить, а святий Петро за плугом ходить»). Образи святих вводяться, щоб надати ще більшої магічної сили поетичній формулі.До XV століття Новий Рік на Русі святкувався у березні, і щедрівки виконували функції веснянок, тобто, розпочинали весняний цикл, тому в них і залишились згадки про ластівок, зозуль… («прилетіла ластівочка», … «ой, сивая зозуленька»), і горобцеподібна пташка «щедрик» також прилітає на терени України лише в кінці березня.Навіть із запровадженням християнства на Русі 988 року «нехристиянські обряди довгий час могли не тільки зберігатися, а навіть розвиватися і збагачуватися, обрядові пісні й їх мелодії могли створюватися і змінюватися». Церковна влада, з одного боку, боролася з «поганськими» піснями, переслідуючи народних співців, забороняючи нехристиянські обряди, а з іншого, — намагалася прилучити обрядовий спів до християнських свят — Різдва і Хрещення.Багатством змісту і поетичною формою щедрівок захоплювалися українські письменники і композитори, зокрема Микола Лисенко, Микола Леонтович (відомий «Щедрик»), Кирило Стеценко, Михайло Вериківський, Костянтин Данькевич та інші.

Жниварські пісні — музично-поетичні твори, що оспівують початок, хід та завершення жнив.Жниварські пісні співали переважно жіночі гурти або окремі виконавці одноголосно без інструментного супроводу. Нині виходять навіть із пасив репертуару співаків старшого покоління і незабаром стануть реліктовим календар. жанром.За обставинами виконання поділяються на три групи:зажинкові, що виконуються під час зажинання першого снопа;жнивні — виконуються найчастіше під час ходьби в поле, повернення з нього й на перепочинку;обжинкові — оспівують ритуал зжинання останнього снопа.Жнива — підсумок усієї праці хлібороба, справдження його мрій та сподівань. До початку жнив готувалися як до великого урочистого свята і водночас до тяжкої відповідальної роботи, коли доводилося працювати від зорі до зорі, незважаючи на спеку й спрагу. У перший день жнив селяни, вдягнені в чисту одежу, урочисто вирушали до схід сонця на поле. Починала жати найкраща робітниця, сніп з першого ужинку — «воєвода» — встановлювався на покуті. Пісні, виконувані під час жнив, відбивали основні періоди праці й обрядів, з нею пов’язаних. Їх можна поділити на три групи.Перша — зажинкові пісні — ті, що величають вправних жниць, перший сніп, бажають почати роботу в добрий час, пророкують добрий урожай, аби кіп було стільки, що «сивий соколойко», ставши на поміч при складанні кіп, не спроможний був їх усі зложити, «зозулька ж кує — копойки рахує — не злічить».У власне жниварських піснях величальні мотиви дещо відступають і звучать скарги на важку працю, на жадібність господарів, які до ночі тримають голодних наймитів-женців на полі. Такі пісні мають пізніше походження.Третя група — пісні обжинкові, у яких переважають нотки бадьорості, оптимізму, задоволення з того приводу, що вдалося завершити найтяжчий етап хліборобського року. Останній сніп прикрашають червоною стрічкою і з піснями несуть його додому.На вижатому полі женці залишали кілька стеблин — «бороду», зерно з них витрушували у розпушену серпами землю — на майбутній врожай. Біля «бороди», начебто дякуючи ниві, клали хлібину й ставили воду, лягали й качались по ниві, щоб повернути собі вироблену силу (відгомін стародавніх вірувань про живодайну силу землі). З останнього вижатого збіжжя, прикрашеного калиною.І волошками, робили ще й вінок, його несла в село найкраща жниця як символ завершення праці. У піснях величалися роботящі руки, звучали урочисті, сповнені високої поезії порівняння: віночок, як сонце, як золото, звитий з перлів, він світить, як зірка; женці нагадують господарям про частування — вони заробили його своєю сумлінною працею.

Руса́льні пісні́ — окремий рід української народно обрядової пісенності з частими згадками про русалок, зустрічі з ними і їх «проводи», подекуди з мотивами веснянок: про ворожіння з голосу зозулі, звивання вінків, про милих і нелюбів тощо.Русальні пісні виконуються під час Зелених свят на початку або в середині травня за старим стилем, в час найбільшого замаювання землі зелами, квітами й травами (впродовж Русального тижня). У християнстві це свято відоме як Трійця і відбувається із значним запізненням через відставання ортодоксального календаря (зміщується від початку до кінця червня, 50-й день після Пасхи.Наші предки вірили в Русалок, або Мавок (нявок), тобто духовних істот, які поселяються серед рослин у лісах, полях, водах. Вважалося, що ці духовні сили можуть або сприяти, або шкодити людям. Тому від них потрібно було мати обереги — полин або любисток, подекуди — м'яту, лепеху, часник тощо. Не можна в ці дні ходити в жито, купатися в річці, щоб русалки не залоскотали.У русальських піснях помітні сліди культу русалок і «приносів» на полі, влаштовуваних для приєднання душ померлих.

Настають найкоротші літні ночі — свято Купайла, і звідусіль: лісів, гаїв, берегів річок линуть купальські співи. Через християнський вплив їх подекуди стали називати «петрівочними піснями». Купальські пісні — це переважно мрії дівчат про заміжжя, прощання з вільним життям, бо восени настає пора весіль. Зміст цих пісень язичницький, купальський.Ой коли ми Петрівочки (Купайлочки) діждали,То ми її русу косу заплітали.Тепер же ми Петрівочку (Купайлочку) проведемо,Ми ж її русу косу розплетемо.Або:Ой мала нічка-петрівочка (Купайлочка) —Не виспалася наша Наталочка.Не виспалася, не нагуляласяІ з козаченьком не настоялася.Купайло, за язичницькими віруваннями, — Бог шлюбу і земних плодів. У цей день земля має найбільшу силу, яку віддає цілющим травам. До схід сонця треба було збирати трави. Перед початком збирання приносили жертву землі — клали хліб-сіль або монету як плату за щедрість і цілюще зілля.Дійство