Євангеліє до Сталіна

 Одного разу він зустрів її, дружину генерала Шиловського, неперевершеної краси жінк- Олену Нюрнберг, свою Маргариту. Вони двоє були одружені, але були не щасливі, потім вони стали любовниками, зустрічалися таємно. Булгаков пропонував їй кинути сім’ю, тоді він сам піде від дружини, будуть жити разом і любити однин одного. А Олена не змогла кинути своїх дітей і чоловік, який її кохав, потім вона перервала їхній зв’язок.   Після цього в житті Булгакова одне за іншим трапляються жахливі події. Він віддав роздрукувати главу з майбутньої книги, але коли редактор прочитав першу сторінку в нього затрусилися руки, тому що в ній було написано про розп’яття Христа. Главу так і не роздрукували, але із зацікавленістю прочитали в НКВД, після цього розпочалося довге і болюче розп’яття самого Булгакова. В кінці кінців він залишився без роботи, без грошей, без надії, без віри. Рік страждань і розчарувань, він розвівся з другою дружиною Любою. Колись ввечері до нього в квартиру прийшли з НКВД, забрали щоденники, особисті речі. У відчаї Булгаков боявся все: виходити на вулицю, темноти, тоді від горя він написав лист тому, хото колись любив його спектакль- Сталіну. «Не будучи в силах більше існувати, знаю, що не можу залишатися більше в СССР, мені не можна доводитися до нервового зриву, я звертаюсь до вас і прошу вашого дозволу про вигнання мене за межі СССР». Відповіді не було в приступі безсилля, він бере в руки свій роман, розриває його на частини, не бистро листок за листком кидає в камін, потім бере в руки револьвер, підносить до виска і раптом трапляється не можливе. Десь далеко задзвонив телефон, Булгаков підняв трубку, завмер, з ним говорив Сталін: «Що може бути і в правду вас відпустити за кордон, ми вам дуже набридли». Розгубившись від неочікуваності, письменник сказав: «Російський письменник не в Батьківщині існувати не може» і в трубці відповіли: «Я також так думав». Фантастичний випадок, після цієї розмови, Сталін наказав дати Булгакову роботу асистента режисера в театрі, а на прощання сказав: «Нам треба зустрітися, поговорити». На цю зустріч окрилений письменник надіявся до кінця життя, він писав Сталіну особисті листи і вірив, що Генсек їх читає.  Після цієї розмови, Булгаков раптом зрозумів, що робити, він зробить роман з трійним сюжетом. Це буде Євангеліє від диявола, справжня історія розп’яття і романи про пригоди не чистої сили, а в сатані, Воладі, де раптом з’являться якості Сталіна, якого сам Булгаков вважав корисним злом. Якою ж була справжня причина дзвінка Сталіна? Цього Булгаков не знав, він не знав, що зі сторони Генсека- це був продуманий, тверезий хід. Через деякий час після цього дзвінка, неочікувано для всіх застрелився Володимир Маяковський. Ходили слухи, що російські письменники працюють під сильним тиском і саме в цей час прийшов лист Булгакова. Сталін вирішив зробити царський жест, врятувати талановитого письменника, дати йому роботу і заодно продемонструвати літераторам- цар все бачить, цар-добрий. В це повірили всі, особливо сам Булгаков, тепер він знову писав той самий роман, з двійним ентузіазмом, вірив, що Сталін першим прочитає і удобрить його. Після цього в сатані, де в романі проявились якості Сталіна і відносився до свого покровителя Булгаков з симпатією- це відчувається в тексті, Воланд не робив нічого поганого, він просто не забороняв своїй свете озорничать і карати негідників. Цю віру- справедливого диявола, Булгаков зберіг до самої смерті, а Сталіна вважав своїм таємним покровителем, який може все, навіть повернути йому кохану.

Роман починається розповіддю про зустріч Невідомого з Берліозом та Бездомним і їхню суперечку про існування Бога. Саме за невір’я в Бога був покараний голова правління літературної асоціації Михайло Олександрович Берліоз. Берліоз не вірить у силу Всевишнього, не визнає Ісуса Христа і намагається всіх змусити думати так само, як він. Берліоз хотів довести Бездомному, що головне не в тім, який був Ісус – поганий або гарний, а в тім, що Ісуса до цього як особистості не існувало на світі, і всі оповідання про нього – просто вигадка. «Немає ні однієї східної релігії, – говорив Берліоз, – у якій, як правило, непорочна діва не зробила б на світло бога, і християни, не видумавши нічого нового, точно так само здерли свого Ісуса, якого насправді ніколи не було в живих. От на це-то і потрібно зробити головний упор». Берліоза не може переконати ніхто і ніщо. Не зміг переконати Берліоза і Воланд. За цю впертість, за самовпевненість покараний Берліоз – гине під колісьми трамвая. На сторінках роману Булгаков сатирично зобразив московських жителів: їхній побут і долі, повсякденне життя і турботи. Бог тут мислиться як категорія етична — це міра людської моралі у кожному. Не випадково у кінці Великого балу Воланд промовляє, що "кожному буде дано за вірою його". Отже, це також проблема віри і безвір'я Воланду цікаво, якими стали мешканці Москви. Для цього він влаштовує сеанс чорної магії. І робить висновок, що не тільки жадібність властива їм, у них жваво і милосердя. Коли Жоржу Бенгальському Бегемот зриває голову, жінки просять повернути її нещасному. І Воланд говорить: «Ну що ж, – задумливо відгукнувся той, – вони – люди як люди, люблять гроші. Але адже це завжди було… людство любить гроші, із чого б вони не були зроблені, чи із шкіри, чи із паперу, із бронзи або золота. Ну, легковажні… ну, що ж… і милосердя іноді стукається в їхні серця… звичайні люди… загалом, нагадують колишніх… квартирне питання тільки зіпсувало їх…». Перш за все зло — це брехня. Зло — це насильство й аморальність. Міру добра і зла в кожному визначає мораль. Саме тому на покарання заслуговують від команди Воланда ті, хто не втримався на висоті моралі, не витримав спокуси. Таким чином Воланд у Булгакова постає як втілення справедливої кари тим, хто забуває про мораль. Воланду цікаво, якими стали мешканці Москви. Для цього він влаштовує сеанс чорної магії. І робить висновок, що не тільки жадібність властива їм, у них жваво і милосердя. Коли Жоржу Бенгальському Бегемот зриває голову, жінки просять повернути її нещасному. І Воланд говорить: «Ну що ж, – задумливо відгукнувся той, – вони – люди як люди, люблять гроші. Але адже це завжди було… людство любить гроші, із чого б вони не були зроблені, чи із шкіри, чи із паперу, із бронзи або золота. Ну, легковажні… ну, що ж… і милосердя іноді стукається в їхні серця… звичайні люди… загалом, нагадують колишніх… квартирне питання тільки зіпсувало їх…». Воланд — та сила, що «вічно хоче зла, але творить добро». Він об’єктивно творить добро, караючи донощиків, як шпигунів, шахраїв. Воланд відновлює справедливість, повертаючи Майстру згорілу рукопис, даючи йому спокій як нагороду за творчість. Проблема влади вирішується на рівнях різних історичних епох, але завжди однозначно: влада — це зло і насильство. У цьому переконується читач, спостерігаючи історію стосунків Ієшуа та Понтія Пілата. Так само виглядає влада і за дві тисячі років: вона примушує боятися, брехати, зраджувати — йти проти моралі, аби зберегти своє життя й добробут. Л. Р. Іонін пише: «Одні і ті ж факти в рамках якої–небудь з сфер реальності (що розуміються як сфери досвіду) можуть трактуватися або як знаки або символи. У першому випадку вони входять в цілісну систему, що розуміється як окрема сфера реальності, область значень; у другому – виводять за межі цієї системи, вказують на іншу, трансцендентну по відношенню до неї реальність». Таким чином, коли події і явища розглядаються в своєму звичному, загальноприйнятому статус, вони входять в знакову систему повсякденності, тобто «нормалізуються», а в художньому тексті являють собою подробиці, деталі, які самі по собі можуть і не запам'ятовуватись, але сприяють створенню певного образу, картини. Якщо ж відповідні «факти занадто наполегливо заявляють про свою необхідності, якщо вони виявляються занадто реальними, якщо їх не вдається нормалізувати і відкинути в бік, тоді їх доводиться інтегрувати як вказівку на щось інше, ніж повсякденність, тобто на якесь інше смислове середовище». З нашої точки зору, явища природи в романі виступають не тільки як пейзажний фон, але і як знаки іншої, трансцендентної реальності, що і дає підставу трактувати їх як символи.

Майстер – літератор, який написав роман про Понтія Пілата, в якому інтерпретовані події, описані в Євангелії. Це людина, яка виявилася не пристосована жити в тому часі, в якому народилася. У наслідку доведений до відчаю літературними критиками майстер опиняється в психіатричній лікарні. «З балкона обережно заглядала у кімнату голена, темноволоса, з гострим носом, стурбованими очима і з спадаючим на лоб жмутом волосся людина років приблизно тридцяти восьми».Колишній історик, який відрікся від свого імені, написав геніальнийроман про Понтія Пілата. Не витримавши цькування критиків, опиняється впсихіатричній лікарні. Маргарита, кохана Майстра, просить Сатану врятуватикоханого. Воланд виконує прохання Ієшуа, прочитав роман – дати Майстру спокій.«Прощання відбулося, рахунки оплачені», і Майстер з Маргаритоюзнаходять спокій та «вічний дім».Маргарита – красива жінка, яка живе з нелюбом чоловіком. Маргарита страждає від свого хорошого, забезпеченого, але пустого життя. Випадково на вулицях столиці вона зустрічає Майстра, і закохується в нього. Саме вона першою сказала Майстру про те, що він написав геніальний твір, який чекає успіх. Після того, як Майстер пропав, Маргарита приймає запрошення сатани стати королевою балу, щоб мати можливість його повернути. Маргарита – це символ любові та самопожертви в ім’я іншої людини. Якщо називати роман, не використовуючи символи, то «Майстер і Маргарита» трансформується в «Творчість і Любов».Красива і розумна жінка, дружина «дуже великого спеціаліста», ні вчому не потребувала, не була щаслива. Все змінилося в момент зустрічі зМайстром. Покохавши, Маргарита стає його «таємною дружиною», другом іоднодумцем. Вона надихає Майстра на роман, спонукає боротися за нього.Уклавши угоду з Сатаною, виконує роль господині у нього на балу. МилосердяМаргарити, яка просить пощадити Фріду замість прохання для себе, захистЛатунского, участь у долі Пілата пом’якшують Воланда.Стараннями Маргарити Майстер врятований, обидва покидають ЗемлюВоланда з почтом.

Кот Бегемот – персонаж свити Сатани, жартівливий і неспокійний дух, котрий постає то в образі гігантського кота, що ходить на задніх лапах, то у вигляді повного громадянина, фізіономією схожого на кота. Прототипом цього персонажа є однойменний демон Бегемот, демон обжерливості і розпусти, що вмів приймати форми багатьох великих тварин. У своєму справжньому вигляді Бегемот опиняється худеньким юнаків, демоном-пажем. Гелла – відьма-вампір, яка ходила голою. Вона була дуже красива, але мала потворний шрам на шиї. Берліоз, Михайло Олександрович – член МАССОЛІТа, письменник. Досить освічена і скептично налаштована людина. Жив в нехорошої квартирі на вулиці Садовій. При зустрічі з Воландом не повірив у пророцтво власної смерті, яка, тим не менш, трапилася. Бездомний, Іван Миколайович – поет, який зайнятий твором антирелігійної поеми. Саме її обговорення з Берліозом в парку і привернуло увагу сатани. Він став свідком смерті Берліоза і намагався переслідувати Воланда, але потрапив до божевільні. Лиходеєв Степан Богданович – директор Вар’єте, в якому Воланд, назвавшись професором магії, планує «виступ». Лиходеев відомий як п’яниця, ледар і любитель жінок. Босий Никанор Іванович – людина, що займала посаду голови житлотовариств на Садовій вулиці. Жадібний злодій, який напередодні привласнив частину грошей з каси товариства. Коров’єв пропонує йому укласти договір про здачу «нехорошої» квартири гастролеру Воланду і дає хабар. Після цього отримані купюри виявляються іноземною валютою. По дзвінку Коров’єва хабарника забирають в НКВД, звідки він потрапляє в божевільню. Алоїзій Могарич – знайомий Майстра, який написав на нього помилковий донос, щоб привласнити його квартиру. Свита Воланда вигнала його з квартири, а після суду сатани він покинув Москву, опинившись у Вятки. Пізніше повернувся до столиці і зайняв посаду фіндиректора Вар’єте. Аннушка – спекулянтка. Саме вона розбила ємність з купленою соняшниковою олією на переході через трамвайні рейки, що і послужило причиною смерті Берліоза. Фріда – грішниця, яку запросили на бал до сатани. Вона вбила небажану дитину, задушивши хусткою, і закопала. З тих пір щоранку їй приносять цю хустку. Понтій Пілат – П’ятий прокуратор Іудеї в Єрусалимі, жорстокий і владний, але він став симпатизувати мандрівному філософу, приведеному на допит. Він робив спроби зупинити страту, але не довів справу до кінця, про що шкодував все життя. Ієшуа Га-Ноцрі – персонаж, який проводить час у мандрах і філософствуванні. Не схожий на євангельський образ Ісуса Христа. Заперечує опір злу насильством і не знає, яку мету він переслідує в житті.

Михайло Булгаков — видатний російський письменник, драматург, автор відомого на увесь світ роману «Майстер і Маргарита». Роману, у суть якого кожен читач проникає по-різному, відкриваючи для себе нові грані прекрасного.Сам роман є дещо складним для сприйняття, адже події в ньому розгортаються одразу в трьох сюжетних лініях: реальне сьогодення, де автор показує Москву 1920-1930-х років, пише про Майстра й Маргариту; фантастичний план, де Михайло Булгаков розповідає про пригоду Воланда в Москві; у третьому, історичному плані, містяться біблійні історії.У той же час у романі «Майстер і Маргарита» порушується ціла низка проблем, які починаються від банальних негараздів у коханні й закінчуються підняттям Михайлом Булгаковим теми ролі мистецтва у тогочасному суспільстві.Однією з основних проблем, закладених автором у сюжет роману, є проблема творчості й долі письменника, адже в образі Майстра автор відображає своє ставлення до творчості та власні думки про неї. Майстер був повністю зацикленим на своєму романі і тому не бачив світу навколо себе, хоча його творіння і не обіцяло йому успіху та визнання: «летять за вікнами квартирки дні і тижні, змінюють один одного пори року — а Майстер не піднімає голови над рукописом». На прикладі Майстра автор хотів показати, що головними рисами справжнього письменника є відданість своїй справі, презирство до гордості та марнославства.Другою і не менш важливою проблемою, розкритою в романі Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита», є відплата за добро та зло. У цьому образі автор показує Воланда — силу, «що вічно хоче зла, а творить добро». У романі він карає шахраїв, донощиків, встановлює справедливість, коли повертає Майстрові згорілий рукопис.Піднімається в романі й проблема злочинної слабкості, що, за великим рахунком, приводить до смертей невинних людей. Михайло Булгаков вважає, що така поведінка — це один з найбільших гріхів людини. Таку характеристику можна легко прослідкувати в образі Понтія Пілата — прокуратора Іудеї.Отже, у романі Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита» і справді піднімається велика кількість насущних проблем, висновки з яких мають повчальний характер. Саме тому цей витвір російського письменника буде завжди актуальним серед читачів. І за великим рахунком, проблеми, порушені автором у творі, існують і в нинішньому суспільстві.

"...так кто же ты, наконец? - Я - часть той силы, что вечно хочет зла и вечно совершает благо." И.В. Гете "Фауст Так починається найвідоміший, містичний твір «Майстер і Маргарита» Михайла Булгакова. «У пору спекотливого весняного заходу сонця на Патріарших ставках з’явилося двоє громадян.». Це лише початок незвичайного роману. Адже кожен роман повинен з чогось починатися і нічого в цьому не має містичного чи загадкового. «Так, можна сказати, що людина смертна, але ще краще сказати, що людина може раптово померти- ось в чому фокус.» «Тому, — відповів чужоземець і прискаленими очима глянув угору, де, прочуваючи вечірню прохолоду, безгучно черкали небо чорні птахи, — що Аннушка вже купила олію, і не лише купила, а навіть і розлила. Отож засідання не відбудеться.» «— Але благаю вас на прощання, повірте хоч у те, що диявол існує!» Так дійсно починається роман, який більшість літераторів називають найважливішим романом 20-го століття. І цей роман про диявола. Чому Булгакову, щоб описати всю несправедливість Радянського Союзу довелося використовувати містичні образи? Чому йому потрібен був саме диявол? Але це вже інші питання, як кажуть «як відчував- так і писав». Але можливо, щоб зрозуміти істину цього роману та осягнути його символи, нам потрібно зазирнути в саме життя письменника, проникнутися його переживаннями, уявити ту епоху, коли він існував.