Національно-визвольна війна

Причинами національно-визвольної війни 1648-1657 рр. були політичні, національні, релігійні:козацтво зазнавало постійних утисків: магнати відбирали в них хутори, луки, ставки, млини, примушували платити десятину, за будь-яку непокору козаків кидали до в'язниць і мордували, багато козаків перетворили на кріпаків;посилилося гноблення селянства. Панщина на Наддніпрянщині досягла 4 днів на тиждень, у західних районах - до 6 днів.крім панщини, селяни змушені були виконувати і інші повинності (працювати в маєтках, виконувати різноманітну роботу);у містах українці були усунені від участі в міському самоврядуванні, їхні місця посідали іноземці;українцям чинили всякі перешкоди під час вступу до цеху, займатися ремеслом чи торгівлею;посилилась політика насадження уніатства та католицизму, переслідувалося православ'я.

Релійний гніт: переслідування польським католицьким урядом прав православного населення

Національний гніт: обмеження прав українців.

Соціальний гніт з боку польської шляхти та уряду: зростання панщини, податків, свавілля магнатів та шляхти.

Мета війни: звільнити Україну з-під влади Речі Посполитої, сформувати власну українську державу.

Визвольна війна, яку академік І. П. Крип'якевич назвав у свій час українською революцією, спалахнувши в середині XVII ст., сили, що брали в ній участь, ставили за мету визволення України з-під влади Речі Посполитої. Нова політична еліта України прагнула створити свою національну державу, сформувати в ній новий соціально-економічний лад з козацькою власністю на землю.Війна характеризується переплетінням національно-визвольних та соціальних мотивів. Великим і значним було і релігійне протистояння православ'я і католицизму, тим більше, що інтереси українців і поляків оберталися в колі двох різних світоглядів. Перед у боротьбі з Річчю Посполитою вели козаки, які очолили селян, міщан і духовенство. Війна почалася в лютому 1648 р. із захопленням повстанцями Запорізької Січі і обранням гетьманом Богдана Зиновія Хмельницького. Роком її закінчення вказується 1654 p., коли відбулася Переяславська Рада між Україною і Москвою.

Козаки́ (давньорус. козакъ, пол. kozak, рос. казак) — вільні озброєні люди, представники військового стану, воїни-найманці. Члени самоврядних чоловічих військових громад, що з XV століття існували на теренах українського «Дикого поля», в районі середніх течій Дніпра та Дону, на межі християнського і мусульманського світів. Основним заняттям козаків була війна, захист українських земель від татар, участь у військових кампаніях сусідніх володарів та захист кордонів сусідніх держав.

Селянство— сукупність дрібних сільськогосподарських виробників, які ведуть індивідуальне господарство власними засобами виробництва і силами своєї родини. Вони можуть бути або дрібними землевласниками, або сільгоспробітниками. Термін «селянин» спочатку стосувався дрібних аграріїв у Європі в давні часи. Згодом у багатьох суспільствах склався клас селянство. Селянське господарство зазвичай має відносно просту технологію та поділ праці за віком та статтю.

Міщани – представники стану міщан, який включав різні категорії міських жителів: ремісники, торговці, дрібні домовласники, вони засновували цехи, які об’єднували ремісників за їхнім фахом. За соціальною структурою міщани поділялися на три групи: патриціат — міські багатії; середнє міщанство; плебс – незаможне населення.

Шляхта (польс. szlachta, лат. nobilitas) — назва привілейованої верстви на укр. землях у 2-й пол. 14 — на поч. 20 ст. Термін походить від середньоверхньонімецького slachte (рід, плем’я), що утворилося від slahan (бити, удаватися в когось, бути подібним); в укр. мову потрапив після приєднання території Галицько-Волин. д-ви до Королівства Польського. Ознаками шляхтича були наявність герба та усвідомлення приналежності до шляхетської спільноти як у межах окремого регіону (земля, повіт, воєводство), так і держ. утворення в цілому. Генеза Ш. як соціальної групи сягає часів Київської Русі, коли оточення князя (дружинники, бояри) поступово перетворилося на окремий прошарок сусп-ва, специфічними рисами якого були наявність станових прав, особисте володіння земельною власністю та обов’язок служби верховному володареві. Структура Ш. з 2-ї пол. 14 ст. була підпорядкована нормам тих держ. утворень, до яких входили укр. землі.

Причиною початку Національно-визвольної війни стало оволодіння Запорізькою Січчю. На цьому етапі можна зазначити такі битви як, битва під Жовтими Водами, битва під Корсунем.

16 травня 1648 р. завершилася битва під Жовтими Водами, яка принесла перемогу гетьману Богдану Хмельницькому і повний розгром - авангарду польського війська під проводом Стефана Потоцького. Ця перемога не тільки деморалізувала поляків на якийсь час, але і дала надію, що український народ коли-небудь зможе скинути ярмо, яке накинула його плечі шляхта Речі Посполитої.

5-26 травня 1648 року відбулася друга битва Визвольної війни українського народу від польського панування. Очолював українсько-татарське військо Богдан Хмельницький.

23 вересня 1648 року в битві під Пилявцями військо Богдана Хмельницького розбило польську армію воєначальників Миколи Остророга, Домініка Заславського і Олександра Конецпольського.

Наростання Національно-визвольної війни. Влітку 1648 р. національно-визвольна боротьба в Україні переросла в селянську війну, тобто прагнення звільнитися від панування іноземців приєдналася боротьба за соціальне звільнення. Період розгортання масового антифеодального руху – до поразки під Берестечком і підписання Білоцерківської угоди;

18 серпня 1649 року, після дводенної битви (15–16 серпня) під Зборовом, яка мала би закінчитись повним розгромом шляхетського війська Речі Посполитої, козацький гетьман Богдан Хмельницький змушений був підписати не вельми вигідний договір з польським королем Яном Казимиром.

Незважаючи на ряд невигідних для України умов (обмеження території, повернення польської адміністрації, заведння реєстру), в цілому Зборівський мирний договір дав можливість Б. Хмельницькому зміцнити становище Української держави.

Битва під Берестечком — одна із найважливіших сторінок в історії Визвольної боротьби Богдана Хмельницького. У великомасштабній сутичці за Україну, що відбулася у 1651 році, взяли участь війська гетьмана і кримського хана з однієї сторони, та потужна польська армія з іншого боку. На жаль, через ряд причин козаки у Берестецькій битві зазнали поразки.

18 вересня 1651 року  між Б. Хмельницьким та поляками  був укладений тяжкий для України  Білоцерківський мирний договір . Цей документ ультимативного характеру складався з 24 статей

Період розгрому шляхетських сил і пошуку Хмельницьким зовнішніх союзників – до підписання у Переяславі угоди з Росією.Укладення союзу між Україною і Семигородським князівством, а також спільними діями козацтва і шведської армії проти Польщі..

Переяславська рада (1654 р.) - загальна військова рада, скликана гетьманом Б. Хмельницьким у м. Переяславі (нині Переяслав-Хмельницький) для вирішення питання про взаємовідносини між Україною та Московською державою. 

Віденське перемир'я – угода між Річчю Посполитою і Московською державою, досягнута в серпні–жовтні 1656 р. в місті Вільно. Її укладання спонукало Б. Хмельницького до спроб змінити спрямування зовнішньої політики Гетьманщини.