Вікові кризи

Встановлення нових стосунків з дитиною, надання їй певної самостійності у дозволених межах, терпіння і витримка дорослих пом’якшують характер кризи.

В період раннього дитинства зароджується самосвідомість дитини.

Спочатку життєдіяльність немовляти регулювала біологічна система, детермінована біоритмами, то поступово вона вступає у суперечність із вербальними ситуаціями, які створюються дорослими.

Особливості кризи першого року життя:

- обумовленість появою здібності дитини ходити та говорити;

- поява самостійності й афективних реакцій, (коли дорослі не розуміють її бажань, її слів, жестів і міміки, або розуміють, але не виконують те, що вона хоче);

Ознаки й симптоми кризи першого року:

- руйнування емоційної взаємодії дитини з дорослим (ситуація «Ми»);

- демонстрування дитиною актів протесту, опозиції, протиставлення себе іншим;

- емоційні аномалії (плаксивість, похмурість), інколи порушення сну, втрата апетиту;

- з'являється потяг до заборонених предметів.

- установлення нових взаємин з дитиною, надання їй деякої самостійності,

- вияви терпіння й витримки, допомога дитині уникнути гострих емоційних реакцій;

- дотримання дорослими жорсткого розподілу простору навколо дитини на дозволене та заборонене.

Особистісні новоутворення:

1.Виникнення першого схематичного контуру цілісного дитячого світогляду.

2.Виникнення перших етичних інстанцій: «що таке добре». Етичні інстанції зростають поряд з естетичними: «красиве не може бути поганим».

3.Виникнення підпорядкування мотивів.

4. Виникнення довільної поведінки.

5. Виникнення особистої свідомості – усвідомлення свого обмеженого місця в системі взаємин з дорослим.

6.Розвиток самооцінки – усвідомлення можливостей своїх дій.

Ознаки й симптоми кризи 7 років:

- утрата дитячої безпосередності: нарочитість, безглуздість, штучність поведінки, клоунада; дтема

- манірність поведінки (намагаючись виправдати сподівання дорослих, дитина відверто демонструє навіть ті позитивні якості, які їй не властиві);

- поява психологічних бар’єрів; діти стають менш зрозумілими для навколишніх;

- відсутність безпосередніх емоційних реакцій на зовнішні стимули: дитина навчається приховувати власні почуття й переживання, поведінка відзначається примхливістю, неадекватністю реакцій;

- дитина виявляє негативізм, стає неслухняною, злою, агресивною, конфліктною, впертою; - поява фрустраційності, афектів, потреби відокремлення від дорослого.

Шкільна зрілість дошкільняти - прийнятний рівень фізичного і психічного розвитку дитини, що забезпечує її адекватне пристосування до умов шкільного навчання. + Шкільна зрілість є інтегральною характеристикою дитини і складається з фізичного та психологічного компонентів.

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання включає мотиваційний компонент - наявність позитивного ставлення до перспективи шкільного навчання, стійкого бажання навчатись в школі. Розрізняють дошкільників з 3-ма типами ставлення до перспективи майбутнього навчання в школі:

позитивна мотивація, в якій при стійкому бажанні стати школярем дитину приваблюють пізнавальні чи соціальні спонуки,

негативне ставлення до майбутнього навчання в школі, сформоване через залякування батьків або сприймання негативного досвіду навчання старших братів чи сестер,

індиферентне, байдуже ставлення, що супроводжується визнанням дошкільником необхідності навчання в школі, але емоційні реакції дитини є нейтральними.

Прагнення стати школярем стимулюється у дошкільника - пізнавальною спрямованістю, - допитливістю, що сприяє розумовому розвитку дитини.

Емоційно-вольовий компонент - спроможність до регуляції дитиною власної поведінки та емоційних виявів відповідно до навчальних ситуацій та соціальних вимог, здатність довільно спрямовувати свою психічну діяльність, формування емоційної зрілості.

Соціальний компонент - спроможність дитини адаптуватись до нових соціальних умов шкільного навчання, прийняти на себе навчальні обов'язки, налагоджувати ефективне спілкування з новими дорослими та ровесниками.

Криза семи років – це криза саморегуляції

втрата безпосередності поведінки;

манірність поведінки (намагаючись виправдати сподівання дорослих, дитина відверто демонструє навіть ті позитивні якості, які їй не властиві);

симптом «гіркої цукерки» (дитині погано, але вона намагається це приховати).

- допомога дитині щодо реалізації прагнення до самостійних занять, надання можливості брати на себе якісь нові обов'язки у нових формах діяльності;

- розширення сфери інтересів, спільні відвідування музеїв, екскурсії, подорожі;

- задоволення базальної потреби у повазі, визнання суверенітету дитини;

- розвиток здатності дитини до організованих ігор й регламентованих занять, уміння терпіти тягар дисципліни;

- забезпечення переходу до нової соціальної ситуації, нового змісту стосунків.

Критерії виходу з кризи 7 років:

- формування почуття умілості (майстерності), компетентності;

- переконання, що «я можу все, а чого не вмію – того можу навчиться».

- вперше спостерігається феномен «гіркої цукерки».

після 9-го класу, підлітки йдуть в технічні коледжі.

після 11-го класу у ВНЗ

Бути у юнацькому віці дуже складно . Наповнений енергією, вивільненою у фізіологічних зрушеннях пубертата, одержимий потребою бути незалежним, повний очікувань майбутніх успіхів у великому житті, юнак проходить через тяжкі випробування у пошуках власного шляху у новому для нього світі.

підтримка сім'ї і впевненість у собі

почуття компетентності

Способів подолання кризової ситуації, які обирають для себе молоді люди, існує безліч, але п’ять із них є найбільш типовими:

молода людина, спробувавши відірватися від дому, вирішила, що «погана погода», що «дуже штормить» або у неї ще бракує сил, тобто вона поки що оголошує мораторій;

юнак заплющує очі і тікає подалі від дому, не розбираючи дороги, але наштовхується на перешкоди — біль, страх, і він вирішує повернутися додому від середини шляху

Він належить до тих, які повертаюся з травмами після походів або реальних втеч із дому;

молода людина бачить, що попереду неї йде доросла сильна людина, і вона вирішує йти у фарватері цього дорослого.

Такий варіант, узагалі-то, гарантує позитивний результат.

Найголовніше, щоб спосіб «гонитви за лідером» не став звичкою;
юнак вирішує, що йому і так добре, і залишається вдома;

5 — по-справжньому радикальний та самостійний. Молода людина дійсно залишає домівку і віддаляється від неї все далі і далі, інколи відчуваючи сумніви, страх, невпевненість, відчай, але все одно продовжує рухатися вперед,- це найпродуктивніший спосіб.

- становлення дійсного авторства у визначенні та реалізації свого власного погляду на життя загалом й формування реальних життєвих планів, індивідуального способу життя, зокрема;

- психосоціальна ідентифікація, почуття самототожності, власної істинності, повноцінності, співпричетності до світу інших людей, почуття адекватності й стабільного володіння власним «Я», здатність особистості повноцінно вирішувати завдання, що постають перед нею, брати на себе відповідальність за свої рішення, за вибір цінностей;

- юнацька любов (без сексуального підґрунтя) як спроба домогтися чіткого визначення власної ідентичності, проектуючи власний образ на іншого й спостерігаючи його вже відображеним (Е. Еріксон).

Процес народження – переломний, критичний момент у житті дитини.

Особливості віку новонародженого:

перебудова усіх фізіологічних механізмів дитини; - зміна ситуації розвитку

– перехід від біологічного типу розвитку до соціального.

Ознаки й симптоми кризи:

- утрата ваги у перші дні після народження

- вияв любові й турботи до малюка з боку матері (ніжний догляд, годування грудним молоком тощо).

До кінця 2-го міс. у відповідь на доброзичливий вираз обличчя дорослого у дитини починає з'являтися посмішка – - перший соціальний жест, - психічне новоутворення, що знаменує завершення кризи новонародженого й перехід до періоду немовляти.

Криза стосунків є кризою виділення свого "Я"

Якщо ж нові стосунки з дитиною не складаються, її ініціатива не заохочується, самостійність постійно обмежується, у дитини, виникають безпосередньо кризові явища, що проявляються у взаєминах з дорослими, а іноді і з однолітками.

негативізм

вередливість

гонорливість

своєвілля

знецінювання

протест-бунт

деспотизм

- негативізм. Дитина відмовляється взагалі підкоритися певним вимогам дорослих. Головний мотив дії – зробити навпаки, прямо протилежне тому, що запропонували; - вередливість. Дитина настоює на своїй вимозі. Вперта дитина настоює на тому, чого їй не так сильно хочеться, або й зовсім не хочеться, або давно розхотілось;

- гонорливість. Протест проти порядків, які існують вдома. Дитина настоює на своїх бажаннях й невдоволена всім, що їй пропонують і роблять інші;

- своєвілля. Самостійність, емансипація від дорослого: дитина хоче робити й вирішувати все сама;

- знецінювання. Це характеристика всіх наступних перехідних періодів. Дитина говорить дорослим «погані» слова, грубить, рве книжки, ламає іграшки;

- протест-бунт. Часті суперечки з батьками, провокування конфліктів у родині;

- деспотизм. Дитина жорстоко виявляє свою владу й диктат над оточуючими її дорослими, Якщо в сім'ї кілька дітей, замість деспотизму можуть виникнути ревнощі до менших братів й сестер.

- своєчасна перебудова стосунків дитини з близькими дорослими: дорослий не повинен реагувати на провокативну поведінку й вимоги дитини, чітко виділяти ситуації, коли необхідно твердо й спокійно настояти на забороні;

- забезпечення зони найближчого розвитку дитини, що полягає у визначенні меж свого «можу», співіднесенні «хочу» з «мушу» й « не можна»;

- розумне заохочення ініціативи й самостійності дитини, занурення дитини у спільну з дорослими ігрову діяльність;

- уникнення несприятливої для дитини стратегії поведінки дорослих – бажання підкорити собі дитину;

- урахування того, що дитина потребує емоційного прийняття й лагідності.

Передумовою кризи є руйнування старої структури особистості, внутрішнього світу, системи переживань дитини, що були сформовані до цього віку.

Основними причинами кризи є наступні:

1) дорослі не змінюють своєї поведінки у відповідь на появу в підлітків прагнень до нових форм взаємин із батьками та вчителями;

2) у поведінці з'являється пряме відображення статевого дозрівання.

Суть кризи полягає у глибокій якісній зміні всього процесу психічного розвитку дитини, її внутрішнього світу (а не в яскравих зовнішніх проявах поведінки).
До симптомів кризи належать:

Нові умови розвитку підлітків зумовлюють нову соціальну ситуацію розвитку підлітків, яка характеризується тим, що основним соціальним середовищем дитини залишається школа, але змінюється мотив взаємодії із соціальним оточенням.

- відсутність мотивації до пошуків сенсу власного життя;

- уникнення постановки питань щодо життєвої позиції та перспектив, невміння будувати життєві плани, регресія й прагнення відтермінувати набуття дорослого статусу;

- відчуття ізоляції й спустошеності;

- неусвідомлений, але стійкий стан тривоги;

- постійне перебування в очікуванні чогось такого, що може чарівно змінити життя;

- уникнення особистісного спілкування, тісних міжособистісних стосунків, нездатність емоційно впливати на осіб протилежної статі;

- заперечення, аж до презирства, всіх передбачуваних ролей і моральних цінностей, орієнтація на «протилежне»;

- презирство до всього вітчизняного й ірраціональне захоплення всім іноземним.

•потреба в соціальному визнанні та обмеження можливості її реалізації;

•потреба в самостійності й протекційне ставлення дорослих, зокрема батьків;

•потреба в самоосмисленні, самоідентифікації та недостатня або суперечлива інформація про себе, а також несформоване вміння інтегрувати, переосмислювати цю інформацію;

•потреба в розумінні й відчуття самотності, відчуженості;

•потреба в професійному самовизначенні та недостатні можливості й слабка мотивація у реалізації вибору;

•впевненість у собі чи сором’язливість;

•експериментування з різними ролями чи фіксація на одній ролі;

•здатність до научіння чи параліч трудової діяльності;

•сексуальна поляризація чи бісексуальна орієнтація;

•ідеологічна переконаність чи заплутаність системи цінностей

• професійне самовизначення з урахуванням життєвих цінностей особистості;

• набуття індивідуального стилю діяльності;ема

• залучення у суспільне життя, усвідомлення особистої відповідальності за свої вчинки перед суспільством;

• розширення соціального оточення, сфери контактів, а відповідно, і кола значущих інших;

• розширення соціального оточення, сфери контактів, а відповідно, і кола значущих інших;

• розвиток здатності прогнозування наслідків запланованих дій і вчинків не лише з прагматичних, але й морально-етичних, духовних позицій;

• переростання дружби з особою протилежної статі в закоханість, любов.