Проект американської фотографки Рейчел Сассмен зосереджений на зйомках живих істот, які існують понад 2000 років. Від антарктичного моху до унікальних чагарників у Тасманії, її робота демонструє види, що пережили тисячоліття і зміни клімату.
Це вдала мінімалістична візуалізація даних, що не заважає їй виглядати і певним чином бути витвором мистецтва.
Ед Гоукінз – кліматолог, який намагався просто та наочно показати зміну клімату і створив чимало графіків та анімацій, однак саме смуги найкраще впоралися зі своїм завданням і здобули неабияку популярність.
Це зображення навіть прикрашало стіни відомих будівель у Мадриді у 2019 році, коли там проходила чергова кліматична конференція країн світу. Кожна вертикальна смуга позначає рік. Блакитним кольором позначені ті, у які середньорічна температура була нижчою, ніж середній показник за 20 століття, червоним – роки із вищою температурою.
Таким чином, неозброєним оком видно, що зміни, які ми спостерігаємо зараз, – не випадковість, а сумна закономірність, що триває вже принаймні півтора сторіччя.
І навіть дозволяє уявити, яке "чорне" майбутнє чекає нас попереду.
"Найстаріша жива істота у світі"
Рейчел Сассмен
Говорячи про споконвічне, гріх не згадати про масштабний проект американської фотографки Рейчел Сассмен.
З 2004 року вона подорожувала світом разом з біологами та робила знімки істот, які безперервно живуть понад 2000 років.
У її збірці є антарктичний мох, що існує понад 5500 років, і єдиний зі свого виду чагарник, що розмножується самостійно та живе вже 43600 років у Тасманії. Хоча, за словами самої авторки, її робота носить більш науковий характер, однак вона несе в собі і потужне екологічне послання.
Праця показує живу історію планети, види, які жили у світі ще до християнського "початку часів", види, які прожили у мінливому світі цілі тисячоліття, багато з яких – у складних та мінливих умовах.
Двоє з них вже загинули від людських рук. Тому ці знімки слугують ще й постійним нагадуванням про життя на планеті, за яке ми тепер несемо відповідальність.
У 2014 році Рейчел видала однойменну книгу, де зібрала історії своїх мандрів у пошуках унікальних живих істот та розповіді науковців та науковиць, які їх досліджують.
"Крижаний годинник"
Олафур Еліассон
Данський скульптор ісландського походження Олафур Еліассон у своїх творах часто використовує природні феномени – воду, світло, лід.
Можливо, саме його походження і підштовхнуло скульптора до створення інсталяції про ще один сумний прояв кліматичної кризи – танення льодовиків.
Крижини прямісінько з Гренландії поблизу британської галереї Тейт викладені у формі годинника. Поступово танучи на сонці, вони нагадують, що часу врятувати планету від кліматичної катастрофи лишається все менше. І що зміни, до яких призводить людська діяльність, можуть бути незворотними. Це також хороший спосіб дати мешканцям Лондона змогу торкнутися того, що скоро може зникнути, і відчути цю втрату фізично.
Не виключено, що робота митця надихнула і кліматичних активістів та активісток, які у 2019 році все більш активно почали виходити на вуличні страйки, і часом так само застосовували кригу у своїх акціях.
"Нестерпна краса"
Кріс Джордан
Про "чорне" теперішнє розповідає у своїх роботах американський фотограф Кріс Джордан.
У серії фоторобіт з підзаголовком "Портрети американського масового споживання" автор збирає вражаючу колекцію викинутих предметів: мобільні телефони, автомобілі, недопалки, скляні пляшки.
Масштабні фотознімки звалищ, здавалося б, невинних предметів, показують, наскільки значною проблемою можуть стати незначні предмети, помножені на кількість людей, які їх споживають. Один телефон, замінений на новішу модель. Викурена пачка сигарет. Випита пляшка пива. Все це з плином часу і розтягненням у просторі всієї америки стає екологічною катастрофою, якщо не навчитися поводитися з цим сміттям відповідальніше. Твори Кріса Джордана змушують замислитися про те, чи не забагато ми споживаємо.
Чи не зайвою буде нова річ, якщо "стара" все ще виконує усі необхідні нам функції.
Чи вартий престиж, який дарує нам нова версія нового смартфону, планети, яка страждатиме через викинутий старий.
Це найкращий приклад того, наскільки наші маленькі рішення можуть ставати впливовими, коли ми в цих своїх рішеннях не одні.
А ще вони дають надію, бо якщо одне погане рішення стає проблемою, то одне хороше – може так само стати її рішенням.
Одна некуплена річ може зменшити масштаб Крісових фото всього на трохи. Але багато некуплених – а отже і невикинутих – речей, можуть перетворити ці знімки на порожній простір.
"7000 дубів"
Йозеф Бойс
Ще один митець, який використав висаджування рослин як творчий та екологічний маніфест.
У 80-х роках у німецькому місті Кассель, Йозеф Бойс висадив 7000 дерев, біля кожного з яких встановив невеликий базальтовий стовп. Цей матеріал використовується для виготовлення щебеню, бруківки та цементу – матеріалів, що систематично та масово витісняють природний світ, перетворюючи його на міста.
Сама ж акція пропагувала ідею "заліснення міст замість керування містами". Дуб так само був обраний не випадково. Споконвіку це дерево було сакральним символом, ще з часів друїдів воно позначало святі місця. Тому висадка цих дерев означала повернення до коренів, традицій та до природи.
Митець сподівався, що його акція стане не просто висадкою дерев, а символічним початком, який мав би стимулювати та провокувати людей по всьому світу до висадки дерев як способу подолати екологічні та соціальні зміни.
Хоч дехто критикує цю роботу, вважаючи базальтові камені бридкими, однак вона мала і свою підтримку.
У 2000-х роках у Балтиморі (США) з’явився скульптурний парк Йозефа Бойса та ціла спілка, яка висадила у місті понад 350 дерев.
"Пшеничне поле" Аґнес Денес
Американка угорського походження Аґнес Денес – одна з найвидатніших мисткинь, яка працювала на полі мистецтва про довкілля.
При чому робила вона це цілком буквально. У 1982-му вона виростила поле пшениці на мангеттенському сміттєзвалищі у Нью Йорку, в кількох кварталах від Вол-Стрит – економічного центру світу. Усю роботу Аґнес проробила власноруч, місяцями доглядаючи за ділянкою у 80 соток.
Вибір місця для мистецтва про довкілля може зіграти важливу роль, із роботою Аґнес склалося саме так.
Пшеничне поле на тлі знаменитих хмарочосів створює потужний парадокс. Воно репрезентує їжу, світову торгівлю, економіку і багатство та нагадує про екологічні проблеми та світовий голод.
Поле нагадує нам про те, як ми необачно поводимося з природою та марнуємо цінні ресурси. Як і належить активістському мистецтву, "Пшеничне поле" стало не лише символом, а й дією. Вирощене зерно помандрувало у 28 країн, де його використали для вирощування нових врожаїв.
Таким чином знаменита робота мисткині не лише привернула увагу до проблем, а й доклала руку до їх подолання.
