作者：Denis Gultekin 12 月以前
126
更多类似内容
історичний тип монархії, якій властива належність монарху необмеженої влади. Вона характерна для більш пізніх часів і свого розквіту досягла в епоху феодалізму. Вона характеризується відсутністю представницьких органів, правом монарха видавати закони та призначати чиновників і повною неконтрольованістю владних повноважень монарха (класичним прикладом є Російська імперія часів Петра І чи Французька монархія Людовіка ХІУ; а у наш час – Саудівська Аравія).
форма правління, де влада монарха тією чи іншою мірою обмежується повноваженнями певних державних органів.
Дослівно теократія означає “божественне правління”, влада Бога.
Носій релігійної влади пов’язаний відповідальністю перш за все перед небесної інстанцією. Тому він набуває свободу від політичних зобов’язань перед віруючими, від контролю з їх боку.
Під військовим режимом розуміють політичне панування збройних сил. До складу збройних сил можуть входити поліція, та інші недержавні підрозділи ієрархічно організовані, до складу яких входять особи, які професійно володіють зброєю та досвідом участі в організації бойових дій. Так, в 1962 році в Того військовий переворот здійснили в минулому найманці французької армії в кількості 600 чоловік.
Фашизація політичного режиму здійснюється за наступними основними напрямками: зневага демократичних прав і свобод; переслідування та заборона опозиційних політичних партій та громадських організацій; зливання державного апарату з монополіями; одержавлення особистих капіталів; мілітаризація державного апарату; втрата ролі центральних та місцевих представницьких установ державної влади; зрощення партій та профспілок з державним апаратом; виникнення різного роду правоекстреміських партій та рухів (національний фронт Франції, Італійський соціальний рух).
Фашизм представляє собою крайню форму, при якій держава, проникає в усі сфери життя суспільства, намагається здійснювати контроль над діями та думками людини.
Фашизм висуває концепцію нації, народу, інтереси якого завжди скрізь і в усьому переважають над інтересами окремих людей. Він пориває з усіма політичними та правовими принципами демократії, такими як народний суверенітет, верховенство парламенту в законодавчій сфері, розподіл влад, виборність, гарантії прав особи, верховенство права, місцеве самоврядування.
Суть тоталітаризму (Total – весь, рівний, цілий) визначається через монополізацію влади і “вільним” безконтрольним її здійсненням. Тоталітаризм може визнавати свободу тільки в тій мірі, в якій це є безпечним для його існування та досягнення політичної мети.
Два підходи до концепції демократії – ліберальний (акцент на політичній демократії – багатопартійність, правова держава) та марксистсько–ленінський (соціальна демократія – ліквідація майнової нерівності).
це складна держава, яка включає суверенну державу-метрополію і підвладні їй несуверенні держави – колонії. Ця форма державного устрою нині вже відійшла в історію (Римська імперія, Російська імперія).
особлива форма об’єднання держав (СНД, Британська співдружність націй, Європейська співдружність в Західній Європі). Це рідке, більш аморфне, ніж конфедерація, але ж організаційно оформлене об’єднання держав, що виступають в якості асоціованих учасників при збереженні ними повного суверенітету та незалежності. В основі співдружності, як і при конфедерації, знаходяться міждержавний договір, устав, декларація, інші юридичні акти. Цілі, які висуваються при створенні співдружності, можуть бути різноманітні – економічні, культурні та ін.
тимчасовий союз суверених держав, що об’єдналися для досягнення визначених цілей та сумісно здійснюючих ряд направлень державної діяльності (оборона країни, зовнішня торгівля, грошова-кредитна система) при збереженні в інших питаннях повної самостійності (через етап конфедерації пройшли США, Нідерланди, Швейцарія, остання конфедерація – Сенегамбія 1981-1989 рр., що об’єднує Сенегал і Гамбію).
За принципом переваги або поєднання національного та територіального підходів:
Територіальний підхід (США, Індія, Мексика). Національний підхід (В минулому Союзі, в чистому варианті зараз немає). Поєднання національно-територіального та територіального підходів (Росія).
За способом розподілу та здійснення владних повноважень:
Централізовані (Індія, Пакістан, Мексика). Відносно централізовані (США, Австралія, ФРН).
За способом взаємовідносин федерації та її суб’єктів:
На підставі союзу (США, ОАЕ,). На підставі автономії (Бельгія, Австрія, Індія)
За способом створення:
Договірні – виникають на підставі договору, виникають, як правило, знизу. Конституційні – установлюються шляхом прийняття конституції, виникають, як правило, зверху (Індія). Договірно-конституційні – їх більшість (США, ФРН, Російська Федерація).
оюзна держава, що складається з територій суб’єктів (складових держави), які мають обмежений суверенітет (США, Росія, Австрія, Індія, Австралія).
Деякі унітарні держави (Великобританія, Грузія, Ізраїль, Португалія та ін.) включають автономні утворення (адміністративні автономії). Такі держави називаються децентралізованими унітарними державами або унітарними державами з елементами федералізму. Вони відрізняються від централізованих унітарних держав, в яких на чолі місцевих органів влади стоять призначені з центру посадові особи, що підкоряють собі місцеві органи самоуправління. В децентралізованих унітарних державах місцеві органи влади обираються населенням та володіють правом самостійно вирішувати більшість питань місцевого життя. В них автономії мають внутрішнє самоуправління, як правило, в сфері адміністративної діяльності. Вони можуть мати визначену самостійність і в сфері законодавства. В такому випадку закони приймаються парламентом автономії в межах своєї компетенції (головним чином в порядку делегування йому законодавчих повноважень центральним законодавчим органом у випадках, передбачених конституцією).
