Психологія пізньої дорослості

1.Загальна характеристика пізньої дорослості ( старості) Це – третя, заключна епоха життя людини, яка неоднозначно оцінюється науковцями і суспільством. Епоха втрат, проблем, хвороб, але і епоха цілісного функціонування особистості. Поряд із обмеженням життєдіяльності організму, згортанням його окремих функцій, зниженням адаптаційних можливостей, з’являються нові функції, механізми, можливості, які сприяють пристосуванню особи до нової ситуації.Якщо у ранні роки життя на перший план виходить інтеріоризація (перш за все культури, знань, правил і норм того суспільства, в якому живе дитина), ідентифікація з емоційним опосередкуванням, у старості ці механізми вже майже не мають колишнього значення. Нові знання формуються складно, їх складно поповнювати емоційними переживаннями щоб сформувалися нові мотиви. І.С. Кон виділяє чотири типи психологічно благополучної старості залежно від характеру діяльності, якою вона заповнена:1) активна, творча старість, коли особа не відчуває неповноцінності, має повноцінне життя, навіть залишивши професійну роботу.2) гарною соціальною і психологічною пристосовуваністю, але енергіяцих осіб спрямована переважно на влаштування власного життя –матеріальний добробут, відпочинок, розваги і самоосвіту, на що ранішечасу не вистачало.3) представники третього типу (переважно жінки) знаходять головнезастосування сил у сім’ї. Їм немає часу сумувати та страждати, алезадоволеність життям у них звичайно нижча, ніж у представниківперших двох типів.4) смислом життя представників четвертого типу стає турбота проздоров’я, яка стимулює досить різноманітні форми активності і даєпевне моральне задоволення. Але ці особи схильні перебільшуватизначення своїх дійсних і уявних хвороб.2.Теорія старіння і старості.Соціологічний напрямок теорій старіння представлений кількома підходами, у межах яких розроблялися теорії старіння. Філософсько-соціологічний підхід структуралізм, який розглядає соціальну поведінку людини, її відношення і цінності цілком зумовленими організацією і структурою суспільства, в якому вона живе, представлений теоріями відчуження, діяльності, концепціями «модернізації старіння» та структурної залежності.3.Вікові зміни особистості у старості.Динаміка особистості у старості зумовлюється необхідністю задоволення життєво важливих потреб цього віку. Особливе місце серед них мають екзистенціальні, які виявляються у смислоутворюючій потребі (збагаченні змістом наявного життя, пошуку вершинного смислу) та задоволенні потреби у свободі.Зниження здатності людини адаптуватися до різноманітних змін звичайно призводить до негативних наслідків, так, у неї падають життєві сили, зменшується ініціатива та прагнення до діяльності.Задоволених (адаптованих до нового статусу) більше серед  тих, кому:•не подобається робота,•хто погано себе почуває,•вважає, що достатньо попрацював і тепер може відпочити,•вважає, що життя на пенсії цікавіше і різноманітніше,•хто розширив коло свого спілкування після припинення роботи,•у кого в цілому відбулися позитивні зміни у житті з виходом на пенсію.Незадоволених виходом на пенсію найбільше серед тих, хто:•мотивував припинення роботи поганим ставленням колективу,•відсутністю пільгових умов виплати пенсії,•страждає від почуття самотності, безкорисності, втрати авторитету, від марного проведення часу.Дослідження гендерних особливостей акцентуацій характеру у старості виявило, що чоловікам більше властива застрягаємість, емотивність, педантичність, циклотимність, а жінкам – емотивність, демонстративність, екзальтація. Це ще раз свідчить про дезадаптацію людини на даному віковому етапі. Для чоловіків реакції дезадаптації виявляються у надмірній стійкості афекту (ригідності), а для жінок – в афективній екзальтації, яка поєднується з демонстративністю, що сприяє прояву надмірної жалості до себе.Нами встановлено, що:•жінки у похилому віці більше, ніж чоловіки оцінюють себе як носіїв позитивних, соціально бажаних характеристик, вони є активнішими, комунікабельнішими та імпульсивнішими;•чоловіки цього віку мають вищій самоконтроль, ніж жінки, вони краще здатні дотримуватися прийнятої лінії поведінки, менше залежать від зовнішніх обставин чи оцінки.Отже, у старості повноцінне життя людини зумовлюється низкою чинників, зокрема, змістовним і творчим характером життя людини, позитивним уявленням майбутнього (умовою цього є успішне розв’язання нормативних криз, життєвих задач і конфліктів на попередніх життєвих  етапах), продуктивною установкою оцінювати власне життя (і все, що відбувається у світі) за критерієм успіхів, досягнень, щасливих моментів.4.Психологічні проблеми смерті Смерть – це остання критична подія в житті людини, яка на фізіологічному рівня є незворотнім припиненням всіх життєвих функцій. Дослідження свідчать, що менше бояться померти особи похилого віку, ніж молодші, а також ті, хто не має чіткої мети в житті. Г. Крайг виявив, що смерть турбує більш за все осіб похилого віку, фізично і психічно здорових,  які мають плани на майбутнє і відчувають себе адаптованими в житті.Процес вмирання людини визначається спрямованістю її особистості. При гедоністичній спрямованості людині властиві відчай і страх смерті. Для осіб з егоїстичною спрямованістю умирання супроводжується моральними стражданнями, знеціненням досягнутого, відчуття пустоти прожитого життя. Люди з духовно-моральною і сутнісною спрямованістю усвідомлюють вищу цінність основного змісту свого життя, яку не можуть перекреслити ні фізичні страждання, ні сама смерть. Такі люди продуктивно працюють до кінці свого життя.Вищезгаданий огляд життя, позитивне його оцінювання, згадування про успіхи, досягнення, щасливі моменти і є однією із умов повноцінного життя у старості. Серед інших варто зазначити змістовний і творчий характер теперішнього життя людини у похилому віці, прийняття та адаптації до змін у внутрішньому світі та зовнішньому середовищі, оптимальне використання власних можливостей, позитивна антиципація майбутнього (позитивний Яобраз у старості може бути змодельованим у молодості), передумовою чого є успішне розв’язання нормативних криз, життєвих задач і конфліктів на попередніх життєвих етапах.