Богдан-Ігор Антонич

З 1931 р. почав друкуватися в періодиці. Саме тоді в бібліотеці журналу «Дажбог» заявилася його перша збірка «Привітання життя». „Перша збірка поезії Богдана-Ігоря Антонича "Привітання життя" вийшла в 1931 році, коли автору було 22 роки” , пише літературознавець М. Ільницький. Це також рік, коли надрукований перший вірш Антоничa. Далі, про першу збірку Ігоря-Богдана Антонича М. Ільницький пише: „ збірка засвідчила наполегливу роботу молодого поета над словом, удосконалення літературної техніки, його інтерес до різних жанрів і форм поезії, шукання cвого поетичного світу, свого погляду на речі”.Надалі Ільницький твердить: „поет у той час лише примірювався до життя, спирався не так на власний досвід, як на враження від прочитаних книжок”. З текстів Ольги Олійник дізнаємося, що Б. І. Антонич вже в 1932 році мав готову збірку "Велика Гармонія" з релігійною тематикою. Антонич веде перемовини щодо видання збірки з журналом "Дзвони", але збірка з деяких причин не була видана.Потім, вже в 1934 році Антонич публікує нову збірку "Три перстені", за яку дістає нагороду Товариства Письменників і Журналістів. За словами Ольги Олійник, тоді Антонич стає славним як „хлопчина з сонцем на плечах”, але він залишився скромним, тихим, несміливим, працьовитим. Вона свідчить, як він "щоденно сидить до години 2-ої вночі. Робить виписки з творів найкращих письменників, ґрупує синоніми й звертає увагу передусім на наголос, що з ним мав багато клопоту, бо лемківський діялєкт, яким говорив у дитинстві, дуже різниться наголосом від літературної мови".В 1936 році Антонич закінчує працю над лібертто і одночасно друкує свою третю збірку "Книга Лева". За цю збірку Aнтонич одержує нагороду Українського Католицького Союзу. За словами Ольги Олійник: „На другий рік, себто 1938, хотів видати cвою найбільш улюблену збірку "Зелена Євангелія" присвячену мені, як його дружині. 

Глибокий, змістовний аналіз творчого та повсякденного життя Богдана-Ігоря Антонича від українського сучасного письменника Юрія Андруховича. Богдан-Ігор Антонич був єдиним сином сільського священика Василя Кота, який змінив прізвище на Антонич перед народженням єдиного сина. Про дитинство Антонича відомо небагато. Знаємо, що дитинство прожив у важкі часи Першої cвітової війни, та що був змушений часто міняти місце проживання. Труднощі переїзду відбилися на його здоров'ї. Сім'я повернулася до Новиці і там спочатку Антонич навчався вдома з найнятою приватною вчителькою. Після того він вчився у польській Сяноцкій гімназії.У ті роки Антонич почав писати свої перші вірші. Про цей період його життя, Лев Ґец, український художник, який навчав Антонича, в своєму тексті "Що згадаю я про Б. І. Антонича" свідчить, що Антонич був спокійний і тихий, задуманий і замріяний. Ільницький твердить, ніби це свідчить про те, що Антонич створив собі окремий світ, в який нікого не пускав, і який не може бути описаний.У 1928 році Антонич закінчив гімназію і записався на гуманітарний факультет Львівського університету та за спеціальність обрав слов'янську філологію. У ті роки, університет був польським, відбувалися репресії та дискримінація українського населення, але Антонич наполегливо працював. Одержав ступінь магістра польської філології і склав державний екзамен. Хлопець у той час особливу увагу приділяв оволодінню українською літературною мовою.Уперше з читанням власних творів Антонич виступив у 1933 році як член товариства студентів-україністів і у цьому ж товаристві виголошував доповіді, реферати на мовознавчі, літературні та мистецькі теми.