af Оксана Майданник 5 år siden
329
Mere som dette
Мета уроку: ознайомити учнів із заповідниками та заповідними територіями України, свого регіону; розвивати вміння порівнювати, аналізувати, робити узагальнюючі висновки; удосконалювати вміння працювати в групах, творчо розв’язувати поставлені завдання; формувати ціннісні орієнтації на збереження природи, здійснювати екологічне виховання.
— На прогулянці в національному парку можна спустити собаку з повідка.
— У заповідниках дозволені окремі види господарської діяльності.
— У заказниках можна збирати квіти, ягоди, гриби.
— Буваючи на природі, слід зчиняти якомога більше галасу, аби відлякувати диких тварин.
— Для багаття слід брати лише сухі гілки.
— Змії жалять людей тому, що вони злі і підступні.
— Якщо вам трапилось у лісі пташеня, його потрібно забрати й вигодовувати вдома.
1. Нехай учні пригадають місце в природі, де вони почувалися щасливими, а потім місця, де вони були взагалі: подорожували, відпочивали, колись жили… Вони повинні пригадати все, що робить це місце приємним для них: затишок, краса пейзажу, квітів, спів птахів тощо.
2. Після цього кожен учень розповідає про своє улюблене місце сусідові по парті (робота в парах). Потім пари за власним вибором утворюють групи по чотири учасники, де кожен розповідає не про своє, а про улюблене місце свого партнера.
3. Поверніть учнів на попередні місця. Запропонуйте їм уявити, що могло б статися з їхнім улюбленим місцем, від чого воно могло б змінитися на гірше. Вони описують свої почуття, пов’язані з уявними негативними змінами, знаходять свого першого партнера-співрозмовника й обмінюються думками з приводу цих змін.
4. Завершується робота короткою загальною дискусією, у ході якої учасники (за бажанням) обмінюються враженнями з усім класом.
На території України функціонує:
• 19 природних і 4 біосферні заповідники,
• 40 національних природних парків,
• 2853 заказники,
• 3203 пам’ятки природи,
• 27 ботанічних садів,
• 12 зоопарків,
• 54 дендропарки,
• 542 парки — пам’ятки садово-паркового мистецтва,
• 55 регіональних ландшафтних парків,
• 800 заповідних урочищ.
Завдання для всього класу.
Підручник....................................................................................
Зошит...........................................................................................
Індивідуальні та творчі завдання.
Підготуватися до узагальнюючого уроку з теми «Організм і середовище існування».
Обговорення висловів:
«Людина може жити без китів, ведмедів, орлів, лелек і вівсянок. Її існування від них не залежить, але якщо людині стане байдуже, живуть вони чи ні, якщо вона не зрозуміє важливості їх збереження, то вона перестане бути людиною».
Роберт Мак-Кланг, американський зоолог
«Не завдавати страждань побратимам нашим меншим — наш перший обов’язок перед ними. Але одного лише цього недостатньо. У нас є більш висока місія — служити їм завжди, коли б їм це не було потрібно».
Франциск Ассизький, святий (1181–1226)
«Прийде час, коли люди будуть дивитися на вбивцю тварини так само, як вони дивляться зараз на вбивцю людини».
Леонардо да Вінчі, видатний учений і винахідник, митець
«Людяність визначається не по тому, як ми обходимося з іншими людьми. Людяність визначається по тому, як ми обходимося з тваринами».
Чак Паланик, американський письменник
Повідомлення теми уроку. Визначення разом з учнями мети і завдань уроку.
Зародки національного природоохоронного законодавства сягають ще часів Київської Pyci. У зводі законів княжої держави «Руській правді» містилося чимало регламентацій, які стосувалися термінів полювання на тих чи інших хутряних звірів, була заборона виловлювати деякі породи риб під час нересту, містилося чимало засторог щодо збереження та використання природно адекватних засобів землеробства, бортництва, броварства, деяких інших промислів та ремесел. Тоді ж було передбачено також i деякі кари, переважно грошові, за порушення вимог «Руської правди». Наприклад, за знищення журавля i вбивство людини нерідко накладали однакову кару. У князівські часи фактично були закладені i початки формування заповідних територій — «мисливських угідь», на яких лише вряди-годи відбувалося полювання та лови.
— А як далі розвивалось національне природоохоронне законодавство?
Пам’ятки природи — природні об’єкти, що мають велике наукове, культурне, історичне чи естетичне значення. Пам’ятки природи поділяються на такі типи: комплексні, ботанічні (охороняються окремі дерева чи сукупність рослин), зоологічні (охороняються місця поширення дикої фауни), гідрологічні (водойми, водоспади, джерела) та геологічні (скелі, печери, відслонення). Наприклад, геологічною пам’яткою природи є карстова печера Вертеба, що розташована на лівобережжі р. Серет за 2 км від с. Більче-Золоте Тернопільської області.
Невеликі цілісні лісові, степові, болотні ділянки ландшафтів оголошуються заповідними урочищами, якщо вони мають важливе наукове, природоохоронне та естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані. Наприклад, урочище Олександрівка є зоологічною пам’яткою природи у Дубнівському районі Рівненської області. Тут охороняється ділянка дубового лісу віком понад 180 років, що є місцем гніздування багатьох видів птахів.
Зоопарки — це об’єкти природно-заповідного фонду України, що створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозиції рідкісних, екзотичних і місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни та розробки наукових основ її розведення в неволі. Відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (1992), земельні ділянки з усіма природними ресурсами, що надаються зоопарку, вилучаються з господарського використання. На території цих парків забороняється діяльність, що не пов’язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню сприятливих умов для життя тварин. З метою забезпечення виконання поставлених перед зоопарком завдань у парках виділяються такі зони: експозиційна — для стаціонарного утримання тварин і використання їх у культурно-пізнавальних цілях; наукова — для науково-дослідної роботи; рекреаційна — для організації відпочинку та обслуговування відвідувачів парку; господарська — для розміщення допоміжних господарських об’єктів.
Національні природні парки — це природоохоронні, рекреаційні, культурно-освітні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення й ефективного використання природних комплексів та об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. На відміну від заповідників, де заборонена майже будь-яка діяльність людини, однією із цілей створення національних парків є відпочинок, тому вони дозволяють відвідування туристів та перебування на своїй території за певними умовами.
Національними природними парками в Україні є Шацький, Синевир, Гомільшанські ліси, Хотинський, Карпатський, Кременецькі гори та ін.
На відміну від заповідників заказники — це ділянки угідь (лісових, степових, водних), на яких охороняється певна частина ландшафту чи певний компонент природного комплексу: рослини, тварини, багатства надр. Прикладом заказника є Арабатський ботанічний, що розташований на Арабатській Стрілці у Криму. Тут охороняється степова солончакова рослинність (солонець, кермек, сарсазан), що збереглася в природному стані.
На території заказників обмежена або заборонена діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про них. Господарську, наукову та іншу діяльність, що не суперечить меті і завданням заказників, проводять із дотриманням загальних вимог до охорони навколишнього природного середовища.
Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів, оголошених заказниками, зобов’язуються забезпечити режим їх охорони та збереження.
Природні заповідники — це природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, покликані зберігати в природному стані типові або виняткові для даної ландшафтної зони природні комплекси з усією сукупністю їх компонентів, вивчати природні процеси і явища, що відбуваються в них, розробляти наукові засади охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Ділянки землі та водного простору, що належать до заповідників, вилучаються з господарського використання. Заповідник — вища форма охорони природних територій, природна лабораторія, де ведуться комплексні наукові дослідження.
У них заборонена будь-яка господарська діяльність людини. Закритий навіть прохід до заповідника без дозволу адміністрації. Тут повністю охороняється право дикої природи на існування.
Біосферні заповідники зберігають у природному стані найбільш типові природні комплекси біосфери, здійснюють екологічні спостереження і контроль за станом навколишнього природного середовища, його зміною під дією антропогенних факторів. В Україні біосферними заповідниками є Асканія-Нова, Чорноморський, Дунайський та Карпатський. Вони зорієнтовані на постійне спостереження за розвитком природних процесів, які мають всесвітнє значення.
Асканія нова
У козацько-гетьманську добу українське природоохоронне законодавство живилося такими джерелами: звичаєвим правом та повсякденними традиціями; традиційним законодавством княжої та литовсько-руської доби; магдебурзьким правом; законотворчою діяльністю національної держави, яка уособлюється насамперед у гетьманських універсалах.
Через своєрідне становище тогочасної України на національне законодавство нашаровувались, інколи практично повністю поглинаючи його цілком чи в окремих компонентах, правничі вимоги сусідніх держав Польщі, Росії, Австрії та iн.
Досить вичерпну характеристику природоохоронних засад дає синтетичне «Зібрання українських прав» 1807 р. У розділах «Про ціну реча», «Про недозволені діяння», наприклад, докладно простежено численні ситуації, у яких людина вступає у стосунки з природою: рибальство, пошкодження соколиних гнізд, виловлювання бобрів, знищення рою бджіл чи дерева, полювання на зайців та ін. У них регламентовано вартість та покарання відповідних вчинків, окреслено майнові та територіальні засади природокористування. До проблем, пов’язаних зі звіриним ловецтвом та рибальством, звертаються i в заключних розділах книги. Вельми прикметні підсумкові слова «Зібрання»: в Україні «чужий ліс рубати взагалі забороняють». Отже, тогочасне право разюче відрізнялося від радянського, за якого «чуже» (тобто спільне) знищував кожен, хто тільки не лінувався.
В останні роки бурхливий розвиток промисловості й сільського господарства, будівництво нових та розбудова існуючих міст і селищ, розширення мережі залізничних та автомобільних шляхів, ліній електропередач, нафто- і газопроводів, зарегулювання стоку Дніпра та більшості середніх і малих річок, осушення боліт Полісся й зрошення величезних площ на Півдні України призвели до істотних змін ландшафтів, дикої флори і фауни. 70 % природних ландшафтів України змінено господарською діяльністю людини, що загострило проблему охорони природи і раціонального природокористування.
У червні 1992 р. Верховна Рада прийняла закон «Про природно-заповідний фонд України». Природно-заповідний фонд становлять ділянки суходолу і водного простору, природні комплекси та об’єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність. Вони виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генетичного фонду тваринного і рослинного світу (тобто всієї сукупності видів, створених протягом еволюції), а також спостереження й контролю за природним середовищем.
Запитання до учнів:
— Які території входять до природно-заповідного фонду країни?
Очікувані відповіді учнів:
До цього фонду належать: природні, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища; ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки — пам’ятки садово-паркового мистецтва.
