af Віра Федоренко 5 år siden
1148
Mere som dette
Ой три шляхи широкії
Докупи зійшлися.
На чужину з України
Брати розійшлися.
Покинули стару матір.
Той жінку покинув,
А той — сестру, а найменший —
Молоду дівчину.
Посадила стара мати
Три ясени в полі,
А невістка посадила
Високу тополю.
Три явори посадила
Сестра при долині...
А дівчина заручена —
Червону калину.
Не прийнялись три ясени,
Тополя всихала;
Повсихали три явори,
Калина зов'яла.
Не вертаються три брати,
Плаче стара мати,
Плаче жінка з діточками
— В потопленій хаті.
Сестра плаче, йде шукати
Братів на чужину...
А дівчину заручену
Кладуть в домовину.
Не вертаються три брати,
По світу блукають,
А три шляхи широкії
Терном заростають.
[В казематі 1847]
Картка № З
1. Чи є, на ваш погляд, символічними у творі три шляхи? Свої міркування обміркуйте?
2. З якою метою у вірші Т. Шевченко використовує магічне число три? Відповідь аргументуйте.
3. Яке словосполучення не згадується в поезії?
а) Три життя; б) три ясени; в) три брати; г) три явори.
Картка № 2
1. Вмотивуйте, чи можна вірш «Ой, три шляхи широкії» вважати картиною народного життя? Наведіть переконливі аргументи.
2. Яке значення, на ваш погляд, мають українські дерева-символи в творі? В чому доречність їх застосування для сприйняття смислу поезії?
3. Не вертаються три брати додому, бо:
а) по світу блукають; б) шукають щасливої долі; в) вони загинули під час військового походу; г) мають захищати рідний край від чужинців.
Картка № 1
1. Як ви вважаєте, чи можна цей вірш пов’язати з творами усної народної творчості, зокрема казкою. Свої міркування обґрунтуйте.
2. Дослідіть, яким настроєм перейнята ця поезія. Власні спостереження узагальніть, наводячи переконливі приклади з твору.
3. Дерево, яке не згадується в поезії:
а) ясен; б) тополя; в) дуб; г) явір.
1. Три шляхи широкії у творі:
а) переплелися між собою; б) розбіглися хто-куди; в) докупи зійшлися', г) символізують щасливу долю народу.
2. Вирушивши у дорогу, брати покинули:
а) жінок; б) стару матір; в) кохання; г) сестру.
3. Найменший брат розлучився з:
а) молодою дівчиною', б) рідною оселею; в) старим батьком;
г) дитиною.
4. Три ясені в полі були посаджені:
а) матір’ю; б) коханою; в) братами; г) діточками.
5. Невістка посадила:
а) калину; б) вербу; в) березу; г) тополю.
6. Три явори сестра посадила:
а) біля річки; б) навколо хати; в) при долині', г) вздовж шляху широкого.
7. Червоною калиною можна милуватися завдяки:
а) доньці старшого брата; б) синам середнього брата; в) батькові братів; г) зарученій дівчині.
8. Які дерева не прийнялися після того, як брати пішли з України на чужину?
а) Клени; б) ясени', в) дуби; г) яблуні.
9. Шукати братів на чужину, плачучи, йде:
а) мати; б) сестра', в) батько; г) доля людська.
10. Наприкінці твору три шляхи широкії:
а) змиті дощами; б) терном заростають; в) тужать за братами;
г) розруйновані і сльозами народними политі.
11. За братами плачуть їхні рідні:
а) стоячи біля широкого шляху; б) сидячи на лаві біля калини;
в) припадаючи до ікони; г) в нетопленій хаті.
12. Через страждання, викликані перебуванням братів на чужині «кладуть в домовину»:
а) діточок; б) матір; в) заручену дівчину; г) сестру.
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..
Бо вас лихо на світ на сміх породило,
Поливали сльози... Чом не затопили,
Не винесли в море, не розмили в полі?
Не питали б люди, що в мене болить,
Не питали б, за що проклинаю долю,
Чого нужу світом? «Нічого робить», —
Не сказали б на сміх...
Квіти мої, діти!
Нащо вас кохав я, нащо доглядав?
Чи заплаче серце одно на всім світі,
Як я з вами плакав?.. Може, і вгадав...
Може, найдеться дівоче
Серце, карі очі,
Що заплачуть на сі думи —
Я більше не хочу...
Одну сльозу з очей карих —
І... пан над панами!..
Думи мої, думи мої!
Лихо мені з вами!
За карії оченята,
За чорнії брови
Серце рвалося, сміялось,
Виливало мову,
Виливало, як уміло,
За темнії ночі,
За вишневий сад зелений,
За ласки дівочі...
За степи та за могили,
Що на Україні,
Серце мліло, не хотіло
Співать на чужині...
Не хотілось в снігу, в лісі,
Козацьку громаду
З булавами, з бунчугами
Збирать на пораду...
Нехай душі козацькії
В Украйні витають —
Там широко, там весело
Од краю до краю...
Як та воля, що минулась,
Дніпр широкий — море,
Степ і степ, ревуть пороги,
І могили — гори.
Там родилась, гарцювала
Козацькая воля;
Там шляхтою, татарами
Засівала поле,
Засівала трупом поле,
Поки не остило...
Лягла спочить... А тим часом
Виросла могила,
А над нею орел чорний
Сторожем літає,
І про неї добрим людям
Кобзарі співають,
Все співають, як діялось,
Сліпі небораки,
Бо дотепні... А я... А я
Тілько вмію плакать,
Тілько сльози за Украйну...
А слова — немає...
А за лихо... Та цур йому!
Хто його не знає!..
А надто той, що дивиться
На людей душою —
Пекло йому на сім світі,
А на тім... /126/
Журбою
Не накличу собі долі,
Коли так не маю.
Нехай злидні живуть три дні —
Я їх заховаю,
Заховаю змію люту
Коло свого серця,
Щоб вороги не бачили,
Як лихо сміється...
Нехай думка, як той ворон,
Літає та кряче,
А серденько соловейком
Щебече та плаче
Нишком — люди не побачуть,
То й не засміються...
Не втирайте ж мої сльози,
Нехай собі ллються,
Чуже поле поливають
Щодня і щоночі,
Поки, поки... не засиплють
Чужим піском очі...
Отаке-то... А що робить?
Журба не поможе.
Хто ж сироті завидує —
Карай того, Боже!
Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас —
Де ж мені вас діти?..
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
Попідтинню, сиротами,
А я тут загину.
Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу...
Привітай же, моя ненько!
Моя Україно!
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину.
1. Свої думи Т. Шевченко називає:
а) важливими; б) серйозними; в) хвилюючими; г) єдиними.
2. Звертаюсь до своїх дум, поет у творі просить їх:
а) не кидати його; б) принести щастя простому люду; в) розвеселити тих, хто засмучений; г) захистити Бога від покарання панського.
3. Годину, в якій живе Т. Шевченко, він називає:
а) відповідальною; б) лихою; в) щасливою; г) темною.
4. Автор поезії бажає, щоб його думи до нього:
а) повсякчас озивалися; б) мали прихильність; в) прилітали; г) ставилися з великою шаною і повагою.
5. Річка, яка згадується у цьому творі:
а) Дунай; б) Каяла; в) Ворскла; г) Дніпро.
6. Зі своїми думами Т. Шевченко хоче погуляти:
а) у степу широкому", б) вздовж річки; в) по Україні; г) неподалік від Аральського моря.
7. Кого у творі названо убогими?
а) Українців; б) кобзарів; в) киргизів", г) моряків Аралу.
8. Убогі, голі перебувають на волі і ще:
а) обробляють ниву; б) борються з несправедливістю; в) намагаються довести свою значимість; г) моляться Богу.
9. Свої думи автор прагне привітати, як:
а) великих гостей; б) діток", в) миттєве щастя; г) добру прикмету.
10. Зі своїми думами Т. Шевченко хоче:
а) залишитися вільним; б) здобути незалежність України; в) заплакати", г) померти.
11. В якому році написана поезія Т. Шевченка «Думи мої, думи мої...»? а) 1845; б) 1820; в) 1847", г) 1807.
12. Жанр поезії Тараса Григоровича «Думи мої...»:
а) інтимна; б) пейзажна; в) громадянська", г) філософська.
Картка № З
1. Чому, на ваш погляд, Т. Шевченко має великі сподівання на свої думи? Чим це пояснити? Свої міркування доведіть, зважаючи на фактичний матеріал з життя поета.
2. Як ви вважаєте, твір Т. Шевченка «Думи мої, думи мої» — це свідчення пасивності поета, його відмова від подальшої боротьби з гнітом, самодержавством? Відповідь обґрунтуйте.
3. Річку, яку Т. Шевченко згадує у вірші, він називає:
а) убогою; б) широкою; в) каламутною; г) чарівною.
Картка № 2
1. Дослідіть, що змусило Т. Шевченка написати твір «Думи мої, думи мої». Наведіть переконливі факти з життя поета.
2. Як письменник ставиться до своїх дум? Чи є це тим, що поет надто себе любить і поважає? Відповідь вмотивуйте.
3. «Думи мої, думи мої» Т. Шевченко написав в:
а) Орській кріпості; б) Переяславі; в) казематі; г) Петербурзі.
Картка № 1
1. Чому Т. Шевченко хоче заплакати зі своїми думами? Чи є це свідченням слабкості поета? Відповідь вмотивуйте.
2. Доведіть, що поезія «Думи мої, думи мої» письменника має безпосередній зв’язок з життям письменника. Свої міркування аргументуйте.
3. Поет, характеризуючи свої думки, називає сизокрилими:
а) соколятами; б) орлятами; в) чаєнятами; г) голуб’ятами.
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу —
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
I не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові: — Молись.
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись. —
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні...
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.
[В казематі 1847]
Заповни таблицю
Застосовуючи фактичний матеріал поезій, заповніть стовпчики:
Т. Шевченку
байдуже не однаково
Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
Картка № 3
1.Чим, на ваш погляд, пояснити популярність «Заповіту» Т. Шевченка не тільки на території України, але й за її межами?
2.Доведіть, що вірш «Заповіт» Т. Шевченка — програмне поетичне звернення до сучасників і майбутніх поколінь.
3.Симфонічну поему «Заповіт» (за мотивами твору Т. Шевченка) написав:
а) Г. Глієр; б) К. Стеценко; в) Б. Лятошинський.
Картка № 2
1.Чому письменник-революціонерхоче, щоб його згадували, пам’ятали? Чи має він, на ваш погляд, на це право? Свої думки обґрунтуйте.
2.«Заповіт» Т. Шевченка на момент написання поезії — це міф чи реальність? Власні міркування доведіть.
3.Поезія «Заповіт» починається рядком:
а) «Як умру, то поховайте»; б) «Поховайте та вставайте»; в) «Як понесе з України».
Картка № 1
1.Доведіть, що «Заповіт» Т. Шевченка — це заклик до боротьби. Чому саме в боротьбі поет вбачав щасливе життя народу?
2.Яку Т. Шевченко у майбутньому вбачав «сім’ю»? Чи здійснилася його мрія? Відповідь вмотивуйте.
3.За своєю формою «Заповіт» Т. Шевченка —
а) монолог; б) полілог; в) діалог.
1.Т. Шевченко заповідає, щоб його поховали на Вкраїні:
а) неподалік від вишневого садка; б) серед степу широкого;
в) в мальовничому місті.
2.Вкраїну поет називає:
а) милою; б) коханою; в) рідною.
3.Яка річка згадується в поезії? а) Дунай; б) Ока; в) Дніпро.
4.«Заповіт» — це заклик-зверненняТ. Шевченка до народу:
а) постійно читати твори; б) повстати проти самодержавства;
в) цінувати красу української природи.
5.Доповніть рядок: «І вражою злою кров’ю... окропіте»:
а) долю; б) волю; в) серце.
6.За яких умов поет «полине до самого бога»? Якщо:
а)проллється кров ворожа; б) буде на це згода народу;
в) він відчує власну слабкість.
7.«Заповіт» Т. Шевченка написав 25 грудня 1845 р.: а) на Аралі;
б) в Переяславі; в) у Києві.
8.Німецькою мовою «Заповіт» Т. Шевченка здійснив переклад:
а) П. Грабовський; б) І. Франко; в) Леся Українка.
9.Мелодія до «Заповіту» Т. Шевченка належить:
а) М. Лисенку; б) Б. Лятошинському; в) Г. Гладкому.
10.«Заповіт» Кобзаря перекладено більше як на... мов народів світу: а) п’ятдесят; б) шістдесят; в) сорок.
11.Т. Шевченко під час подорожі по знедоленій Вкраїні чув відгомін спалахів селянських повстань, проїхавши сотні сіл:
а) Полтавщини і Київщини; б) Сумщини і Чернігівщини;
в) Харківщини і Львівщини.
12.За жанровою спрямованістю «Заповіт» Т. Шевченка — це лірика:
а) філософська; б) політична; в) громадянська.
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога......
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було.
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята —
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені Бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу.
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала...
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє... лани, гаї, сади!..
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.
Бридня!.. А й досі, як згадаю,
То серце плаче та болить,
Чому Господь не дав дожить
Малого віку у тім раю.
Умер би, орючи на ниві,
Нічого б на світі не знав.
Не був би в світі юродивим.
Людей і [Бога] не прокляв!
1.Яку роботу виконував малий Т. Шевченко-кріпак?
а)Випасав ягнят; б) доглядав паненя; в) малював картини для продажу.
2.Яка пора року відображена в поезії?
а) Осінь; б) літо; в) весна.
3.Через що малий Тарас заплакав, перебуваючи в бур’янах? Бо він:
а) заблукав; б) не отримав нічого від бога; в) боявся грози, дощу.
4.Що робила дівчина неподалік від Тарасика?
а) Копала картоплю; б) плоскінь вибирала; в) жито жала.
5.Після чого «неначе сонце засіяло...» для хлопчика-пастушка?Бо:
а) дівчина його поцілувала; б) заспівав соловейко;
в) дядько дав йому цукерку.
6.У якого пана служив поет-кріпак?
а) Польського; б) Новгородського; в) Енгельгардта.
7.Жорстока дійсність часів кріпацтва відображена в поезії у частині:
а) першій; б) другій; в) третій.
8.Чим закінчується твір Т. Шевченка?
а) Тяжким стражданням хлопця-пастушка;б) пропозицією пана надати герою вільну;
в) радісні хлопець і дівчина погнали худобу до води.
9.Поезія «Мені тринадцятий минало» була написана Т. Шевченком у:
а) 1847 р.; б) 1874 р.; в) 1784 р.
10.Герой твору молився Богу, сидячи:
а) на великому камені; б) у бур’яні; в) біля річки.
11.Небо і село у творі названо:
а) щирим; б) господнім; в) веселим.
12.Сонце гріло, а потім запалило:
а) копицю сіна; б) сухе бадилля; в) рай.
Картка №3
Картка № 3
1.Чи можна вважати поезію «Мені тринадцятий минало» Т. Шевченка автобіографічною? Власну думку доведіть, посилаючись на факти з життя письменника та приклади з твору.
2.Дослідіть, як змінюється настрій і почуття головного героя протягом твору. Чим це зумовлено? Свою думку вмотивуйте.
3.Яке з прислів’їв стосується хлопчика-пастушка?
а) «Більше смутку, як радості»;
б) «Що написано на роду, того не об’їдеш і на льоду»; в) «Іржа залізо їсть, а печаль серце».
Картка №2
Картка № 2
1.Охарактеризуйте дівчину, яка не виявила байдужості до сліз хлопця? Вмотивуйте її поведінку, прагнення стосовно цього.
2.Чому, на ваш погляд, Т. Шевченко оптимістично закінчує дану поезію? Свої міркування обґрунтуйте.
3.Кульмінацією поезії є:
а) хвилювання хлопчика через непорозуміння з паном;
б) плач, а потім радість героя;
в) осмислення героєм того, що він став багатим.
Картка №1
Картка № 1
1.Дослідіть, як за допомогою природи поет намагається відобразити внутрішній стан свого героя. Відповідаючи, посилайтеся на зміст твору.
2.Як, на ваш погляд, з якою молитвою пастушок звертався до Бога? Свої думки обґрунтуйте.
3.Який художній засіб використав Т. Шевченко у фразі: «І хлинули сльози»?
а) Метафору; б) порівняння; в) алегорію.
По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Стан високий, лист широкий
Марне зеленіє.
Кругом поле, як те море
Широке, синіє.
Чумак іде, подивиться
Та й голову схилить,
Чабан вранці з сопілкою
Сяде на могилі,
Подивиться — серце ниє:
Кругом ні билини.
Одна, одна, як сирота
На чужині, гине!
Хто ж викохав тонку, гнучку
В степу погибати?
Постривайте — все розкажу.
Слухайте ж, дівчата!
Полюбила чорнобрива
Козака дівчина.
Полюбила — не спинила:
Пішов — та й загинув...
Якби знала, що покине —
Було б не любила;
Якби знала, що загине —
Було б не пустила;
Якби знала — не ходила б
Пізно за водою,
Не стояла б до півночі /114/
З милим під вербою.
Якби знала!..
І то лихо —
Попереду знати,
Що нам в світі зострінеться...
Не знайте, дівчата!
Не питайте свою долю!..
Само серце знає,
Кого любить. Нехай в’яне,
Поки закопають,
Бо не довго, чорнобриві!
Карі оченята,
Біле личко червоніє —
Не довго, дівчата!
До полудня, та й зав’яне,
Брови полиняють.
Кохайтеся ж, любітеся,
Як серденько знає.
Защебече соловейко
В лузі на калині,
Заспіває козаченько,
Ходя по долині.
Виспівує, поки вийде
Чорнобрива з хати,
А він її запитає,
Чи не била мати.
Стануть собі, обіймуться —
Співа соловейко;
Послухають, розійдуться,
Обоє раденькі...
Ніхто того не побачить,
Ніхто не спитає:
«Де ти була, що робила?»
Сама собі знає...
Любилася, кохалася,
А серденько мліло —
Чуло серце недоленьку,
Сказати не вміло.
Не сказало — осталася,
День і ніч воркує,
Як голубка без голуба,
А ніхто не чує... /115/
Не щебече соловейко
В лузі над водою,
Не співає чорнобрива,
Стоя під вербою,
Не співає — сиротою
Білим світом нудить:
Без милого батько, мати —
Як чужії люди,
Без милого сонце світить —
Як ворог сміється,
Без милого скрізь могила...
А серденько б’ється.
Минув і рік, минув другий —
Козака немає;
Сохне вона, як квіточка;
Мати не питає:
«Чого в’янеш, моя доню?»
Стара не спитала,
За сивого, багатого
Тихенько єднала.
«Іди, доню, — каже мати, —
Не вік дівувати!
Він багатий, одинокий —
Будеш панувати».
«Не хочу я панувати,
Не піду я, мамо!
Рушниками, що придбала,
Спусти мене в яму.
Нехай попи заспівають,
А дружки заплачуть,
Легше, мамо, в труні лежать,
Ніж його побачить».
Не слухала стара мати,
Робила, що знала —
Дивилася чорнобрива,
Сохла і мовчала,
Пішла вночі до ворожки,
Щоб поворожити,
Чи довго їй одинокій
На сім світі жити?..
«Бабусенько, голубонько,
Серце моє, ненько, /116/
Скажи мені щиру правду,
Де милий-серденько?
Чи жив-здоров, чи він любить?
Чи забув-покинув?
Скажи ж мені, де мій милий?
Край світа полину!
Бабусенько, голубонько!
Скажи, бо [ти] знаєш...
Мене мати хоче дати
За старого заміж.
Любить його, моя сиза,
Серце не навчити!
Пішла б же я утопилась —
Жаль душу згубити...
Коли не жив чорнобривий,
Зроби, моя пташко!
Щоб додому не вернулась...
Тяжко мені, тяжко!
Там старий жде з старостами...
Скажи ж мою долю».
«Добре, доню! Спочинь трошки.
Чини ж мою волю.
Сама колись дівувала —
Теє лихо знаю;
Минулося — навчилася:
Людям помагаю.
Твою долю, моя доню!
Позаторік знала,
Позаторік і зіллячка
Для того придбала».
Пішла стара, мов каламар
Достала з полиці.
«Ось на тобі сього дива.
Піди до криниці,
Поки півні не співали,
Умийся водою,
Випий трошки сього зілля —
Все лихо загоїть.
Вип’єш — біжи якомога;
Що б там не кричало,
Не оглянься, поки станеш
Аж там, де прощалась.
Одпочинеш; а як стане
Місяць серед неба, /117/
Випий ще раз; не приїде —
Втретє випить треба.
За перший раз, як за той рік,
Будеш ти такою;
А за другий — серед степу
Тупне кінь ногою, —
Коли живий козаченько,
То зараз прибуде...
А за третій, моя доню!
Не питай, що буде...
Та ще, чуєш, не хрестися —
Бо все піде в воду...
Тепер же йди, подивися
На торішню вроду».
Взяла зілля, поклонилась:
«Спасибі, бабусю!»
Вийшла з хати — чи йти, чи ні?..
«Ні! Вже не вернуся!»
Прийшла... Вмилась, напилася,
Тихо усміхнулась,
Вдруге, втретє напилася
І не оглянулась.
Полетіла, мов на крилах,
Серед степу пала,
Пала, стала, заплакала
І... і заспівала:
«Плавай, плавай, лебедонько!
По синьому морю —
Рости, рости, тополенько!
Все вгору та вгору,
Рости гнучка та висока,
До самої хмари,
Спитай Бога, чи діжду я,
Чи не діжду пари?
Рости, рости, подивися
За синєє море:
По тім боці — моя доля,
По сім боці — горе.
Там десь милий чорнобривий
Співає, гуляє,
А я плачу, літа трачу,
Його виглядаю. /118/
Скажи йому, моє серце!
Що сміються люди,
Скажи йому, що загину,
Коли не прибуде!
Сама хоче мене мати
В землю заховати...
А хто ж її головоньку
Буде доглядати?
Хто догляне, розпитає,
На старість поможе?
Мамо моя!.. Доле моя!..
Боже милий, Боже!..
Подивися, тополенько!
Як нема — заплачеш,
До схід сонця, ранісінько,
Щоб ніхто не бачив...
Рости ж, серце-тополенько,
Все вгору та вгору;
Плавай, плавай, лебедонько!
По синьому морю».
Отак тая чорнобрива
Плакала, співала...
І на диво серед поля
Тополею стала.
По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Склади "паспорт" твору
Тема:
Ідея:
Основна думка:
Жанр:
Герої твору:
Тест
1.Де росла тополя?
а) Неподалік від річки; б) край дороги біля поля; в) на греблі.
2.Поле, широке, зелене, порівнюється з:
а) морем; б) океаном; в) килимом.
3.Тополю у творі названо:
а) тонкою і гнучкою; б) молодою і квітучою; в) чорнявою і красивою.
4.До кого поет звертається у своєму творі?
а) Дівчат-молодиць;б)хлопців-козаків;в) всього українського народу.
5.Молодиця зустрічалася з козаком:
а) біля криниці; б) на узбережжі озера; в) під вербою.
6.Яка пташка виспівувала, «поки вийде чорнобрива з хати»?
а) Жайворонок; б) ластівка; в) соловейко.
7.Який художній прийом застосовував Т. Шевченко у рядку з твору: «А серденько мліло»?
а) Метафору; б) епітет; в) контраст.
8.Скільки років чекала молодиця свого козака?
а) Два; б) шість; в) п’ять.
9.Щоб припинити страждання своєї дочки мати вирішує її:
а) засватати за старого, багатого; б) розвеселити співами;
в) віддати заміж за сільського коваля.
10.Який народний обряд згадується у творі?
а) Колядування; б) сватання; в) щедрування.
11.З питанням «Скажи мені щиру правду — Де милий серденько?» дівчина зверталася до:
а) матері; б) бабусі-ворожки;в) тополі.
12.Страждаючи, дівчина подумує:
а) утопитися; б) переїхати в інше село; в) вирушити у подорож на пошуки коханого.
Дайте відповідь на питання
Що символізує тополя? Назвіть відомі вамобрази-символи.
Композиція балади
Композиція балади "Тополя" складється з
Особливості твору, його зв’язок з УНТ:
1)наявність народних звичаїв (сватання, ворожіння);
2)композиція (вступ, основна частина, закінчення);
3)невелика кількість дійових осіб;
4)магічність числа «3» (тричі молодиця пила зілля ворожки);
5)відтворення первісних вірувань людей у можливість переселення душі людини в рослину.
подтема
І
Було колись — в Україні
Ревіли гармати;
Було колись — запорожці
Вміли пановати.
Пановали, добували
І славу, і волю;
Минулося — осталися
Могили на полі.
Високії ті могили,
Де лягло спочити
Козацькеє біле тіло,
В китайку повите.
Високії ті могили
Чорніють, як гори,
Та про волю нишком в полі
З вітрами говорять.
Свідок слави дідівщини
З вітром розмовляє,
А внук косу несе в росу,
За ними співає.
Було колись — в Україні
Лихо танцьовало,
Журба в шинку мед-горілку
Поставцем кружала.
Було колись добре жити
На тій Україні...
А згадаймо! Може, серце
Хоч трохи спочине.
II
Чорна хмара з-за Лиману
Небо, сонце криє.
Синє море звірюкою
То стогне, то виє.
Дніпра гирло затопило.
«Ануте, хлоп’ята,
На байдаки! Море грає —
Ходім погуляти!»
Висипали запорожці —
Лиман човни вкрили.
«Грай же, море!» — заспівали,
Запінились хвилі.
Кругом хвилі, як ті гори:
Ні землі, ні неба.
Серце мліє, а козакам
Того тілько й треба.
Пливуть собі та співають;
Рибалка літає...
А попереду отаман
Веде, куди знає.
Похожає вздовж байдака,
Гасне люлька в роті;
Поглядає сюди-туди —
Де-то буть роботі?
Закрутивши чорні уси,
За ухо чуприну,
Підняв шапку — човни стали.
«Нехай ворог гине!
Не в Синопу, отамани,
Панове молодці,
А у Царград, до султана,
Поїдемо в гості!»
«Добре, батьку отамане!» —
Кругом заревіло.
«Спасибі вам!»
Надів шапку.
Знову закипіло
Синє море; вздовж байдака
Знову похожає
Пан отаман та на хвилю
Мовчки поглядає.
Тема твору:
Основна думка:
Композиція твору:
Підкова був високоосвіченою людиною, володів рідкісною фізичною силою, руками розгинав підкови, звідки і походить його козацьке прізвище. До наших днів дійшов єдиний портрет Підкови, розміщений в одному з польських видань XVII ст. Невідомий художник залишив під портретом підпис: «Був настільки сильним, що не тільки ламав підкови, но і талери, коли віткнув талер в дерев’яну стіну, то його треба було вирубати. Взявшись за заднєє колесо, він зупиняв воза, запряженого шістьми кіньми. Дишло ломав об коліно. Взявши зубами діжку з медом, перекидував її через голову. Взявши в руки воловий ріг, пробив ним ворота».
Біографія
Тече вода в синє море,
Та не витікає,
Шука козак свою долю,
А долі немає.
Пішов козак світ за очі;
Грає синє море,
Грає серце козацькеє,
А думка говорить:
«Куди ти йдеш, не спитавшись?
На кого покинув
Батька, неньку старенькую,
Молоду дівчину?
На чужині не ті люде —
Тяжко з ними жити!
Ні з ким буде поплакати,
Ні поговорити».
Сидить козак на тім боці,
Грає синє море.
Думав, доля зустрінеться —
Спіткалося горе.
А журавлі летять собі
Додому ключами.
Плаче козак — шляхи биті
Заросли тернами.
Виконай завдання до вірша
Художні засоби
Епітети:
Метафори:
Риторичні питання:
Пестливі слова:
Рефрен:
