af Aня Соколюк 7 måneder siden
123
Mere som dette
В історії культури Стародавньої Греції дослідники виділяють такі періоди:
- егейський, або кріто-мікенський (III – II тис. до н.е.);
- героїчний або гомерівський (XI – IX ст. до н.е.);
- архаїчний (VIII – VI ст. до н.е.);
- класичний (V – IV ст. до н.е.).
Однією з найдавніших цивілізацій Східного Середземномор'я вважаються егейська, або кріто-мікенська, що розвинулась на островах Егейського моря, узбережжі Малої Азії та Балканського півострова. Її головним центром був о. Кріт.
Історія давньогрецької літератури органічно пов'язана з життям Еллади, її культурою, релігією, традиціями, в неї по-своєму відбиваються зміни в соціально-економічній, політичній галузях. Сучасною наукою виділяються чотири періоди історії давньогрецької літератури.
Елліністичний охоплює час з кінця IV ст. до н.е. до кінця I ст. н.е. Предмет уваги - олександрійська поезія і новоаттической комедія (Менандр).
Каллімах
Менадр
Мансарда (або класичний) охоплює V-IV ст. до н.е., коли грецькі поліси і, впершу чергу, Афіни, це «око Еллади», переживають розквіт, а потім - криза, втрачають незалежність, опинившись під владою Македонії. Цей час чудового зльоту у всіх художніх сферах. Це, перш за все, грецький театр, драматургія Есхіла, Софокла, Евріпіда, Арістофана; аттическая проза: історіографія (Геродот, Фукідід), ораторське мистецтво (Лисий, Демосфен), філософія (Платон, Аристотель).
Софокл
Есхіл
Архаїчний, який охоплює час до початку V ст. до н.е. Це епоха «ранньої Греції», коли відбувається повільне розкладання патріархально-родового ладу і перехід до рабовласницького державі. Предмет нашої уваги - збережені пам'ятки фольклору, міфологія, прославлені поеми Гомера «Іліада» і «Одіссея», дидактичний епос Гесіода, а також лірика, сузір'я поетів, які творили в VII-VI ст. до н.е.
Гомер
Гесіод
Яскрава сторінка життя грецьких міст — театр. Цей вид мистецтва виник з пишних свят — Діонісій, які греки влаштовували на честь Діоніса — бога виноградарства та виноробства. Під час Діонісій виступали хори одягнених у козячі шкури співців, які виконували урочисті пісні - дифірамби. Ці обряди започаткували театральні вистави - трагедії, у перекладі з грецької — «пісня цапів».
Це намет, який почали ставити за сценою, щоб актори могли переодягатися. Пізніше скена перетворилася на окрему будову на кшталт палацу, до якої прибудували проскені з боків для кращого звуку. Щоб навіть на найвищих лавах глядач міг чути все, що відбувається на сцені.
Театрон у давньогрецькому театрі – це глядацькі місця. Спочатку глядачі сиділи просто на схилі пагорба, пізніше збудували сидіння з дерева та каменю. Їх розмістили півколом, ніби огинаючи орхестру. У перших рядах сиділи почесні жителі міста, жерці та знатні панове. Їхні сидіння були зі спинками для комфорту. За ними розташовувався середній клас, а зверху могли сісти бідняки.
Це кругла площадка з зоровими місцями. Вона огиналася схилами пагорбів. Раніше в орхесті приносили жертви Діонісу, які супроводжувалися піснями та танцями.
Афі́нська демокра́тія — перша у світі демократична система правління, що сформувалася в м. Афінах близько 594 до н. е. Афінську демократію запроваджено внаслідок законодавчих реформ Клісфена (565 до н. е. – 492 до н. е.; Греція).
Головним органом влади в Афінах були Народні збори, на які збиралися усі громадяни. Жінки не мали права брати участь у політичному і громадському житті. На зборах приймалися закони, оголошувалися війни і укладався мир, затверджувалися посадові особи, ратифікувалися міжнародні договори тощо. Важливою справою зборів було затвердження бюджету, наділення правами громадянина Афін іноземців, тобто їхні повноваження охоплювали всі сфери життя Афін.
Діяльність магістратів контролювала Рада п'ятисот. Вищими магістратами були колегії архонтів і стратегів.»!О архонтів мали великий вплив на військові структури, розглядали порядок слухання судових справ тощо. 10 стратегів очолювали військову організацію держави, проводили набір до війська, були командувачами під час воєнних дій.
Робочим органом Народних зборів була Рада п'ятисот, члени якої обирались від кожної із десяти адміністративних одиниць (філ) на один рік (по 50 членів). Головними завданнями Ради були підготовка зборів і виконання їхніх функцій між засіданнями. Рада засідала щоденно, а її члени одержували платню.
Стратег — у давньогрецьких полісах з кінця VI до середини I ст. до н. е. посада головнокомандувача війська, що також завідував зовнішніми справами держави і частковими фінансами, включаючи судову владу по всіх усіх галузях управління.
Перікл
Перикл — державний діяч, стратег, оратор і полководець у Стародавніх Афінах. Період правління Перікла називають «золотим століттям Афін», визнаючи його добою найвищого внутрішнього розквіту Греції.
Поряд з Радою п'ятисот існував і ареопаг — орган влади, що здійснював державний контроль, суд та інші функції — у складі 60—70 чоловік. Його члени кооптувалися на довічний термін із середовища афінських аристократів. Вожді афінської демократії не насмілювалися скасувати ареопаг як орган влади, але зуміли обмежити його компетенцію і фактично звели його функції до повноважень судової інстанції.
Архонт — найвища посадова особа в багатьох містах-державах Давньої Греції.
Грецька міфологія входить у поняття античність — сукупність історичних і культурних надбань давніх греків і римлян, яка утворила фундамент європейської культури.a
Перші міфи виникли за умов общинно-родового устрою, який визначав передусім сімейні зв’язки. Природа й увесь навколишній світ уявлялися як об'єднання живих розумних істот, що пов'язані між собою родинними зв’язками й скеровують долю світу та людей.
До старшого покоління давньогрецьких богів-олімпійців зараховують прямих нащадків титанів Кроноса та Реї:
Зевс Гера Аїд Посейдон Гестія Деметра
Деметра – ще одна сестра Зевса і богиня родючості, хліборобства та шлюбу.
Гера – сестра і дружина Зевса, богиня шлюбу та народження, покровителька сімейного житті та берегиння родинного вогнища.
Гестія – сестра Зевса та богиня вогню, пекарства і кулінарії. Це ледь чи не єдина богиня, яка ніколи не брала участі у війнах та чварах інших жителів Олімпу.
Посейдон – ще один брат Зевса та бог морів і всіляких водних стихій. Саме Посейдона особливо шанували усі моряки Давньої Греції, оскільки вірили, що від цього залежить їхнє плавання.
Аїд – брат Зевса та бог підземного царства тіней, до якого потрапляють душі померлих людей. Власне царство Аїда і було в греків уособленням загробного життя.
Зевс – верховний бог-громовержець, який керував усіма іншими богами. Прийшов до влади, перемігши свого батька Кроноса та скинувши його разом з іншими титанами до бездонної безодні – Тартара. Невід’ємними атрибутами Зевса є блискавки, якими він безжалістно карає своїх недругів.
Ре́я (грец. Ῥέα, епіч. грец. Ῥείη) — богиня-мати з покоління титанів у давньогрецькій міфології. За «Теогонією» Гесіода, дочка Урана й Геї, дружина Кроноса, мати Зевса, Аїда, Посейдона, Гестії, Деметри та Гери.
Кронос (у старогрецькій міфології) — Титан. Кронос був одним із Титанів, що народилися від шлюбу Бога піднебіння Урану і Богині землі Геї.
У Х ст. до н. е. дорійці завоювали півострів Пелопоннес та на берегах річки Єврот заснували власне поселення – Спарту ( ЛАКЕДЕМОН)
Спарта за формою правління була – олігархія. Не було в Спартідемократії, тому що головну роль відігравали рада старійшин, а не народні збори. Не було і аритсократія, тому що аристократія – це правління найбагатших, а спартанці вважали себе рівними. Отже, в Спарті існувала така форма правління як олігархія – влада «небагатьох».
Народні збори (Апелла) – складалася з чоловіків віком понад 30 років з повним громадянством; за допомогою голосування приймалося або заперечувалося якесь рішення. На відміну від Афін, у Спарті на народних зборах не можна було звернутися з промовою до народу, висловити свою думку. Можна було лише голосувати «за» чи «проти».
Рада старійшин із 28 осіб (Герусія). Члени ради були старійшинами в буквальному значенні слова: всі вони були старші 60 років.
Військом командували два царі. Якщо один йшов із військом у похід, другий залишався у Спарті. Влада їх передавалася у спадок. Головне завдання царів – керувати військом під час війни, вирішували питання зовнішньої та внутрішньої політики, контролювали держслужбовців.
ЗАЛЕЖНЕ НАСЕЛЕННЯ
Залежне населення: ілоти – державні раби, мешканці захоплених земель; епейнакти – ілоти, звільнені від рабства за одруження на спартанських вдовах; ериктори – ілоти, що прислуговують аристократам в армії.
ПРОСТИЙ НАРОД
Простий народ: гіпомейони – громадяни частково позбавлені прав через втрату стану чи здоров’я; мофаки – люди низького походження, але які здобули спартанську освіту; періеки – безправне, але вільне населення;
АРИСТОКРАТІЯ
Аристократія (спартанці чи спартіати): гомеї – повноправні громадяни; парфенії (нижчі гомеї) – діти незаміжніх спартанок;
Ілоти – (раби, землероби) )це вихідці з підкорених Спартою територій. Займалися сільським господарством, виконували тяжкі роботи. Працювали на спартанців. Ілоти вважалися рабами не окремо громадян, а всієї держави. Чисельність у 5 ст. до н.е. – 140 000 осіб.
Періеки – (ремісники та купці) проміжний стан. Займалися переважно ремеслами. Жителі малородючих земель передгір`я, які були вільні, але не мали громадянських прав (тобто не вважалися громадянами Спарти). Чисельність у 5 ст. до н.е. – 40 000 осіб.
Спартіати (спартанці) – повноправні громадяни Спарти. Привілейована група населення, головним заняттям якої була війна. Чисельність у 5 ст. до н.е. – 9 000 осіб.
