af Некит Команданте 2 år siden
142
Mere som dette
Існує безліч помилкових тверджень про ВІЛ/СНІД, багато з них з'являються через страх чи не можливість підтвердити чи спростувати.
Міф №3. Аналізи на ВІЛ показують неправильний результат
Сучасні методи діагностики досить точні, але зрідка тести дійсно показують хибнопозитивний результат. Згідно з рекомендаціями ВООЗ, при низькій (менше 5% у популяції, як у Росії) поширеності ВІЛ діагноз слід ставити після трьох послідовних позитивних тестів.
Міф №1. СНІД та ВІЛ – синоніми
ВІЛ та СНІД не одне й те саме. Вірус імунодефіциту людини – патоген, який інфікує організм, а синдром набутого імунодефіциту – клінічний прояв цієї інфекції на найпізніших стадіях. Можна бути носієм ВІЛ, але не хворіти на СНІД.
Позбутися ВІЛ-інфекції практично неможливо. Всього двоє людей вважаються такими, що вилікувалися від ВІЛ. Їм пересадили кістковий мозок із мутацією, завдяки якій вірус не здатний проникнути в нові клітини крові. Це небезпечна процедура, і в обох випадках її провели для того, щоб впоратися з лейкемією, а не ВІЛ.
Але якщо на ранньому етапі почати приймати антиретровірусні препарати, можна прожити нормальне, повноцінне життя.
ГЛОБАЛЬНА СТАТИСТИКА З ВІЛ
28,2 млн осіб отримували антиретровірусну терапію станом на 30 червня 2021 року.
Загальносвітова кількість людей, які живуть з ВІЛ, у 2020 р. склала 37,7 млн [30,2 млн-45,1 млн] осіб.
Число нових випадків інфікування ВІЛ у 2020 р. склало 1,5 млн [1,0 млн-2,0 млн] осіб.
Число людей, які померли від пов'язаних зі СНІДом хвороб у 2020 р., склало 680 000 [480 000-1,0 млн] осіб.
79,3 млн [55,9 млн-110 млн] осіб інфікувалися ВІЛ із початку епідемії.
36,3 млн [27,2 млн-47,8 млн] осіб померло від пов'язаних зі СНІДом хвороб з початку епідемії.
COVID-19 та ВІЛ
Люди, які живуть з ВІЛ, мають більш важкі результати і мають більш високі супутні захворювання від COVID-19, ніж люди, які не мають ВІЛ, і в середині 2021 року більшість з них не мали доступу до вакцин проти COVID-19.
Дослідження, проведені в Англії та Південній Африці, показали, що ризик смерті від COVID-19 серед людей з ВІЛ вдвічі вищий, ніж у населення загалом.
В Африці на південь від Сахари проживає дві третини (67%) людей, які живуть із ВІЛ. Але вакцини, які можуть захистити їх, не з'являються досить швидко. У липні 2021 року менше ніж 3% людей в Африці отримали хоча б одну дозу вакцини від COVID.
Локдаун та інші обмежувальні заходи у зв'язку з COVID-19 завадили тестуванню на ВІЛ та у багатьох країнах призвели до різкого зниження кількості діагнозів та напрямків на лікування від ВІЛ.
Глобальний фонд для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією повідомив, що, згідно з даними, зібраними у 502 медичних закладах у 32 країнах Африки та Азії, тестування на ВІЛ знизилося на 41%, а кількість напрямків для діагностики та лікування зменшилася на 37% під час першого локдауну у зв'язку з COVID-19 у 2020 році порівняно з аналогічним періодом 2019 року.
Люди, які живуть із ВІЛ
У 2020 році кількість людей, які живуть з ВІЛ, становила 37,7 млн [30,2 млн -45,1 млн] осіб:
36,0 млн. [28,9 млн. – 43,2 млн.] дорослих.
1,7 млн [1,2 млн – 2,2 млн] дітей (у віці 0-14 років).
Жінки та дівчатка становили 53% усіх людей, які живуть із ВІЛ.
У 2020 році 84% [67–>98%] усіх людей, які живуть із ВІЛ, знали свій статус.
Близько 6,1 млн [4,9 млн-7,3 млн] людей не знали про те, що вони живуть із ВІЛ у 2020 р.
Число людей, які померли внаслідок пов'язаних зі СНІДом хвороб, знизилося на 64% щодо пікового показника 2004 року та на 47% щодо показника 2010 року.
У 2020 році загальносвітова кількість померлих від пов'язаних зі СНІДом хвороб становила 680 000 [480 000-1 млн] осіб. Для порівняння у 2004 році цей показник становив 1,9 млн [1,3 млн–2,7 млн] осіб та 1,3 млн [910 000–1,6 млн] осіб у 2010 році.
Сметрність унаслідок СНІДу знизилася на 53% серед жінок та дівчаток та на 41% серед чоловіків та хлопчиків з 2010 року.
Основні шляхи передачі ВІЛ:
Вперше лікарі зустрілися з хворими на СНІД у 1980 році в Атланті (США), коли п'ятеро чоловіків молодого віку (29–36 років) перебували в лікарні з діагнозом пневмонія. Хворі мали стосунки з чоловіками (ЧСЧ) і належали до споживачів ін'єкційних наркотиків (СІН).
До кінця 1981 року про наявність СНІДу у Всесвітній Організації Охорони здоров'я (ВООЗ) повідомили 20 держав, з 1983 року почали говорити про епідемію, а потім про пандемію СНІДу. 1981 вважається роком офіційного повідомлення про нову інфекційну хворобу СНІД.
Щодо часу появи захворювання думки вчених розійшлися. Одні вважають, що СНІД з'явився давно, і він «сидить» у наших клітинах, а хвороба не діагностувалась донедавна, інші – нещодавно.
Так, дослідники Л. Монтаньє та Р. Гало (1983 р.) з'явилися першовідкривачами збудника СНІДу. На їхню думку, вірус міг існувати десятки та сотні років в ізольованих популяціях людей, і у зв'язку з невеликими контактами людей у той період широко не поширювався. Зміни умов життя людей, інтенсивна міграція їх, «сексуальна революція», наркоманія створили умови для поширення вірусу.
За даними сучасних дослідників, СНІД як хвороба міг з'явитися в 1950-1970 рр.., Це захворювання є для людини новим, що виникло вже в наш час. Ці дані ґрунтуються на результатах медичної документації Центру контролю за хворобами США за період із 1950–1986 років.
Місце появи вірусу СНІД також не визначено та є спірним. Одна група вчених вважає, що вірус міг сформуватись у Центральній Африці, інша – у США, третя – на острові Гаїті.
В. М. Жданов – російський вірусолог, що підтримує африканське походження СНІДу, але уточнює, що хвороба існувала ще в давні історичні часи. Перша поява хвороби, на його думку, мала місце в етап работоргівлі. Більшість дослідників вважають, що питання походження вірусу СНІДу поки що не вирішене. Існує кілька версій із цього питання. Частина дослідників переконана, що вірус придбаний людиною у мавп - африканських зелених мавп, у яких він клінічно не проявляється, і з якими людина мала контакт, вживаючи їх у їжу. При розбиранні тушок мавп мисливець міг поранити руку, а через цю рану занести вірус в організм. Потім він міг заразити всіх, хто вступав із ним у статевий контакт, і збудник почав циркуляцію у суспільстві.
Однак японські вчені заперечують цю версію, ґрунтуючись на тому, що вірус, що викликає СНІД у людини і вірус, виявлений у мавп, належить до різних сімейств.
Деякі вважають, що вірус СНІДу – результат генетичної гібридизації між лентивірусами тварин та онковірусами.
Велику роль у триманні здоров'я людини грає профілактика хвороб – вона ефективніша і менш витратна міра, ніж лікування.
Хвороби, викликані нездоровим способом життя: серцево-судинні захворювання, діабет, хвороби легень - стають причиною 75% смертей у всьому світі.
Профілактика передачі ВІЛ від матері дитині
Щоб бути впевненими, перед одруженням доцільно пройти тест на ВІЛ.
Майбутній мамі необхідно пройти тест на ВІЛ, щоб бути впевненим у здоров'ї дитини.
Профілактика парентеральної передачі вірусу (через кров):
Велику групу серед ВІЛ-інфікованих становлять ін'єкційні наркоспоживачі. Найчастіше у таких групах наркотик вводиться одним шприцом внутрішньовенно, з наступною передачею його один одному. Зараженню ВІЛ сприяє використання інфікованого наркотику чи загальних предметів під час його приготування (тампони, посуд). Як тільки серед наркоманів з'являється хоч один заражений ВІЛ, через деякий час члени групи (близько 70% протягом 2-3 років) стають ВІЛ-інфікованими.
Єдиним абсолютно надійним засобом захисту від ВІЛ-інфекції є повна відмова від вживання наркотиків.
Проколювати вуха слід лише в косметичних кабінетах, робити татуювання у спеціальних кабінетах, а також необхідно мати власні предмети особистої гігієни: бритви, манікюрне приладдя.
Профілактика передачі ВІЛ статевим шляхом:
Статева помірність (або затримка серед молоді моменту вступу в сексуальні відносини).
Вірність (скорочення числа статевих партнерів).
Правильне використання презервативу. Переважна більшість презервативів виготовляється з натурального латексу, який є сік пальми гевеї (каучукове дерево). Чоловічі презервативи з полімерних матеріалів (поліуретану) поки що широко не використовуються, оскільки не мають задовільних показників за розтяжністю та міцністю. Переважно використовувати латексні презервативи, оброблені мастилами (любрикантами).
При розриві презервативу або незахищеному статевому акті з метою зниження ризику інфікування ІПСШ необхідно застосувати дезінфікуючі засоби (антисептики). В аптеках продаються індивідуальні герметичні пластмасові упаковки з водними розчинами 0.05% хлоргексидину, 0.01% мирамістину, зареєстровані Міністерством охорони здоров'я Республіки Білорусь. Вони мають насадку для зручності введення в уретру. Антисептики продаються без рецепта, їх зручно носити із собою, тримати у машині. Застосовуються згідно з інструкцією, якомога раніше, але не пізніше двох годин після статевого акту.
Жоден з партнерів не наражається на ризик зараження ВІЛ-інфекцією в результаті вживання наркотиків або якимось іншим чином.
Слід пам'ятати, що приймати будь-які антибіотики для запобігання зараженню ВІЛ марно.
Це захворювання має кілька етапів розвитку, при перших проявах це може бути невелике нездужання, але пізніше це стає величезною проблемою, яка руйнує організм носія.
Термін "СНІД" застосовується до останніх стадій розвитку ВІЛ-інфекції.
Без лікування у більшості людей, які заражені ВІЛ, симптоми СНІДу з'являються через 8–10 років.
На наявність СНІДу вказує на розвиток певних інфекцій. Перша стадія захворювання на ВІЛ — безсимптомна і не вважається СНІДом. Друга (що супроводжується незначними шкірно-слизовими проявами та рецидивуючими інфекціями дихальних шляхів), третя (хронічна діарея невстановленої етіології, що триває більше місяця, тяжкі бактеріальні інфекції та туберкульоз легенів або традиції шлунково-кишкового тракту; ) стадії захворювання на ВІЛ є СНІДом і визначаються за наявністю відповідних захворювань. Більшість цих захворювань — опортуністичні інфекції, які легко піддаються лікуванню у здорових людей.
Нові ознаки ВІЛ повертаються через кілька років спокійного та здорового життя. До них відносяться:
На першому етапі:
