af Ольга Постна 7 år siden
1717
Mere som dette
Просторіччя (Товстопикий був, товстоногий .І рудий - матінко ти моя),
порівняння (А Марфа біжить на роботу, птахою летить),
метафора (… спогади її не щемлять їй і не болять - вони закам’яніли ).
Палко закоханій людині, якій не могли відповісти взаємністю, переказували своєрідну магічну формулу-прохання: «Три зозулі з поклоном». Таке прохання означало: « Забудь, покинь, залиш мене, відпусти». Смисл цієї формули мотивований тим, що зозуля гнізда не мостить, а отже, людина, яка чула про зозулю, повинна була зрозуміти, що кохання без відповіді
Зозуля гнізда не мостить, тобто людина має розуміти: кохання приречене.
Новела складається з кількох частин, де на початку й у кінці використано прийом обрамлення.
Обра́млення — літературний жанр
, якому властиве об'єднання за допомогою зв'язувальної рамки різнорідних сюжетів новелістичного
чи байкового
ґатунку. Розважальна настанова вставних сюжетів сполучається із дидактичним завданням «рамкової» історії, сприяючи художній та логічній цілісності твору
«Останній лист від батька» є своєрідною новелою в новелі. Оповідь ведеться від І особи — сина-студента.
Новела має ознаки притчі
При́тча — це повчальна розповідь з історії чи навколишнього життя, мета якої викласти духовні чи моральні істини. На відміну від багатозначності тлумачення байки, у притчізосереджена певна дидактична ідея. Сюжет притчі будується в образній формі, на життєвих ситуаціях, на повсякденних спостереженнях суспільного життя.
Одружена Марфа Яркова сильно кохає репресованого Михайла, у якого є дружина Софія і син. Софія розповідає синові про історію цього. кохання. Михайло засланий у Сибір і більше звідти не повернеться.
Раз на місяці Софії приходить лист від чоловіка. Марфа вмовляє поштаря дати їй потримати листа. Соня знає про кохання Марфи, але не звинувачує її.
Нове́ла
novella, від лат.
novellus — новітній) — невеликий за обсягом прозовий
твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією.Новелі властиві лаконізм, яскравість і влучність художніх засобів. Серед різновидів епічного жанру
новела вирізняється строгою й усталеною конструкцією. До композиційних канонів новели належать: наявність строгої та згорненої композиції
з яскраво вираженим композиційним осередком (переломний момент у сюжеті
, кульмінаційний пункт дії, контраст чи паралелізм
сюжетних мотивів
тощо), перевага сюжетної однолінійності, зведення до мінімуму кількості персонажів. Персонажами новели є особистості, зазвичай, цілком сформовані, що потрапили в незвичайні життєві обставини. Автор у новелі концентрує увагу на змалюванні їхнього внутрішнього світу, переживань і настроїв. Сюжет новели простий, надзвичайно динамічний, має ситуаційну чи психологічну несподіванку .
«Три зозулі з поклоном» (потроєний у своїй силі образ-символ «зозулі» — символ жіночої самотності, відданості далекому коханому, який не буде з нею, і тому вона не матиме дітей, не стане матір'ю.;)
сосна, посаджена Михайлом на піску біля дому (символ самотності й водночас для тих, хто любив (син, Марфа, Софія) Михайла, — пам’ять про нього; для односельців — спогад про загублене життя; для самого Михайла — символ рідного дому);
піджак (символ радянської бідності); Сибір неісходима (символ-перегук із творами Тараса Шевченка).
Си́мвол (англ. symbol символ) — знак, сутність, яка позначає іншу сутність.
Знаком можуть виступати об'єкт , зображення, написане, слово, що заміняє собою деяке інше поняття , використовуючи для цього асоціацію, подібність або домовленість (наприклад матеріальний об'єкт може використовуватись для позначення абстрактного поняття). Символи вказують (або слугують як знак) на ідеї, поняття або інші абстракції.
Любовний трикутник — вид романтичних взаємин між трьома людьми. ... Також з любовними трикутниками часто асоціюються поняття нерозділеного кохання і ревнощів. Стабільні трикутники можливі при наявності поліамурності переконань у всіх «учасників».
Любов у героїв - божий дар; почуття, що очищує душу:
Людей: оповідач (Я) — син Михайла й Софії, студент; Михайло — репресований чоловік Софії; Софія — дружина Михайла, мати оповідача; Марфа Яркова — дружина; Карпо Ярков — приземлений чоловік Марфи; дядько Левко — поштар; природи: зозуля; сосна (яку посадив Михайло); предметів і явищ: піджак, лист, сон.
Присвята — напис перед основним текстом видання,в якому автор повідомляє про те, кому він присвячує свій твір і часто чому він це робить. Присвяту, як правило, набирають шрифтом меншого кегля від основного з виділеннями (курсив, курсив півжирний, шрифт іншої гарнітури) на вужчий формат від сторінки складання
"Присвячено любові всевишній"
Прикметник «Всевишній» уживається в українській мові зазвичай у сполученні зі словом «Бог». Поєднання цього прикметника з іменником «любов» формує прозору асоціацію для думки, що «світом править Любов»
Г.Тютюнник. Новела"Три зозулі з поклоном"
Новела "Три зозулі з поклоном" — згадка про батька, якого як ворога народу було заарештовано 1937 року
Написано під впливом почутої пісні «Летіла зозуля через мою хату» у виконанні сліпого бандуриста
1937 року батька Григора Тютюнника було арештовано як ворога народу й заслано до Сибіру, а мати подалася його шукати з жінкою-суперницею, яка любила батька. Тютюнник згадував: «Я виношую ще один жіночий образ. Образ жінки, котра дуже любила мого батька. Коли у нас сталося нещастя, мама в горі кинулася саме до неї. Жінка була набагато старша за маму, старша за батька. Але обоє, батько й мати, ніколи не посміли зневажити ту любов, велику і безвзаємну. Отож Марія пекла коржики, збирала все необхідне, бо мама ридала та побивалась. Удвох вони й поїхали розшукувати батька, не знаючи, що слід його загубився вже навіки... Ти подивись, яке благородство й краса обох жінок, самозреченість моєї тоді ще зовсім молодої мами... Мабуть, одна вона в цілім світі шукала підтримки в своєї суперниці, співчувала їй і жаліла. І якщо доля дасть мені таланту... Не дивися так скептично... Не таланту — Бог із ним... Якщо поталанить щось написати — воздам хвалу жінці й красі». У новелі письменникові вдалося втілити в художньому творі безкінечну глибину справжнього кохання й обережне ставлення людей один до одного.
