von Олена Мозіль Vor 7 Jahren
71738
Mehr dazu
Країни
На території Півд. Америки розташовані 12 держав: Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Гайана, Колумбія, Парагвай, Перу, Сурінам, Уругвай, Чилі і Еквадор, а також Французька Гвіана (заморський департамент Франції з 1946 року) і Фолклендські (Мальвінські) о-ви, що належать Великобританії. У господарстві більшості з них значна роль належить аграрно-сировинному сектору, включаючи видобуток мінеральної сировини і палива, лісову промисловість, сільське господарство. Нові індустріальні країни — Аргентина, Бразилія та Венесуела. Найменш розвинені — Французька Гвіана, Парагвай, Болівія, Гайана, Сурінам і Еквадор; проміжне положення займають Колумбія, Чилі, Уругвай і Перу.
Мови
Найбільш поширеними мовами Південної Америки є португальська та іспанська. На португальській мові говорить Бразилія, населення якої складає близько 50% населення цього континенту. Іспанська мова є офіційною мовою більшості країн цього континенту. Також в Південній Америці розмовляють і на інших мовах: в Сурінамі говорять по-голандськи, в Гайані - по-англійськи, а у Французькій Гвіані - відповідно по-французьки. Нерідко можна почути і тубільні мови індіанців: кечуа (Еквадор, Болівія і Перу), гуарані (Парагвай і Болівія), аймара (Болівія і Перу) і Арауканська мова (південь Чилі та Аргентини). Усі вони (крім останнього) мають офіційний статус у країнах свого мовного ареалу.
Населення
У Південній Америці живе більше 330 млн. чоловік. Чисельність населення зростає досить швидко. Населення характеризується змішуванням расових ознак людей. Дуже складний расовий і етнічний його склад пояснюється історією заселення материка. Давні індіанці, що належать до американської гілки монголоїдної раси, прийшли сюди з Північної Америки майже 20 тис. років тому. Їхні численні племена заселяли майже весь материк. Індіанські народи створили давні цивілізації. З XVI ст. почалося завоювання материка європейцями. Першими переселенцями стали іспанці і португальці, пізніше — вихідці з інших країн Європи (італійці, німці та ін.). Завоювання материка європейцями принесло незчисленні лиха її корінному населенню. Пам'ятки давньої індіанської цивілізації були зруйновані і розграбовані, знищено могутню державу інків, загинули сотні тисяч індіанців.
У XVI-XIX ст. для роботи на плантаціях у східну частину Південної Америки (Бразилію) були привезені з Африки мільйони негрів-рабів. У результаті такого заселення материка, змішування прийшлого населення між собою і з корінними народами склад населення став надзвичайно строкатим. У наш час переважає змішане населення: мулати — нащадки від шлюбів європейців із неграми, метиси — нащадки від шлюбів європейців з індіанцями, самбо — нащадки від шлюбів індіанців із неграми. Утворилися нові народності і нації, у житті яких поєднуються європейська, індіанська й африканська (негритянська) культури.
Південна Америка заселена вкрай нерівномірно. Більша частина населення живе на узбережжі Атлантичного океану, у пампі, в деяких областях Анд, де колись існувала держава інків. Більше половини населення континенту мешкає у містах. Три з них входять у десятку найбільших за чисельністю міст світу: Сан-Паулу (15 млн.), Буенос-Айрес (10 млн.), Ріо-де-Жанейро (6 млн.).
Заповідні території
Території, що охороняються, представлені в Південній Америці національними парками (близько 100) і резерватами, в основному для охорони коштовних лісів і видів тварин, що знаходяться під загрозою знищення, а також мальовничих рекреаційних ландшафтів. Загальна площа - близько 1% усієї території Південної Америки. Найбільше в Перу - близько 6 млн. га, в Аргентині - 2,6 млн., Венесуелі - близько 2 млн. Відомі національні парки: Науель-Уапі та Лос-Гласьярес в Аргентині, Ітатіая й Ігуасу в Бразилії, Лос-Парагуас у Чилі й інші.
Висотна поясність Анд
До 1500 м поширені екваторіальні ліси та плантації какао (+25º С)
До 2800 м – ліси (хінне дерево, папороті, бамбук), плантації кавового дерева(+18º С)
До 3500 м – низькорослі дерева і чагарники (холодно, тумани, +12º С)
До 4500 м - високогірні луки (парамос) – (холодно) +6ºС.
Вище - сніги, льодовики.
Тварини – гризун шин шила, дикі лами гуанако, вікунья. Тут живе найбільший і найважчий з літаючих птахів – кондор, розмах крил до 3 м.
Помірний пояс
Дуже контрастна рослинність і ґрунти на заході і сході помірного пояса. Острови і вологі західні схили Патагонських Анд покривають ліси південного типу (переважно з вічнозелених і листопадних південних буків з домішкою хвойних) на бурих лісових, частково опідзолених ґрунтах; східні схили Анд - хвойно-листопадні ліси, а підвітряну Патагонію - напівпустельні бурі ґрунти і рослинність з розріджених дерновидних злаків і щільних зон тикових.
Тропічний пояс.
Тропічні пустелі. Пустеля Атакама – найбільш безводна пустеля світу. Рослини живляться вологою туманів – кактуси і подушкоподібні чагарники.
Субропічні степи.
Степи поширені в основному в субтропічному поясі. Їх тут називають пампою.Рослини – пампаська трава, ковила, бородач, келерія. Ґрунти родючі сіро-коричневі.Тварини – пампаський олень, пампасна кішка, страус нанду. Багато гризунів (нутрія, віскаша).
У субтропічному поясі на заході напівпустелі змінюються "середземноморськими" літньосухими жорстколистими лісами і чагарниками (еспіналь, маттораль) на коричневих ґрунтах. На південь від 37-38° пд. ш. вони переходять у вологі вічнозелені змішані ліси - гемігілею - з південних буків, магнолієвих, лаврових та інших листяних порід з домішкою хвойних (чилійська араукарія) з безліччю ліан, бамбуків, епіфітів, папоротей на бурих лісових ґрунтах; до 42° пд. ш. вони вкривають і східні схили Анд; у високогір'ях з'являються альпійські луги.
На схід від Анд (на плато Патагонія), на північному заході Аргентини панують чагарникові напівпустелі із сіроземними ґрунтами і ділянками пустель.
Савани і рідколісся.
Для субекваторіальних поясів з чітко вираженим сухим сезоном найбільш характерні савани і рідколісся з галерейними лісами в долинах рік. На півдні на Оріноцькій низовині (тут вони називаються льянос) - це вологі високотравні, переважно пальмові савани і саванні ліси на червоних ферралітних ґрунтах.
У центрі Бразильського плоскогір'я - савани з ксерофільними (посухостійкими) деревцями, так звані кампос, на коричнево-червоних ґрунтах. До найбільш посушливого північно-східного району Бразильського плоскогір'я належить опустелене рідколісне угруповання каатинга з колючих чагарників, кактусів, молочаї, агави і пляшкоподібних дерев сімейства баобабових. Сухі тропічні ліси і рідколісся з коричнево-червоними ґрунтами займають рівнини Гран-Чако; у них дуже коштовні дерева кебрачо «зламай сокиру» (основний постачальник таніну).
Тварини – немає так багато тварин, як у Африці – невеликі олені, хижаки – ягуар, пума, свині пекарі, гризуни віскаша, броненосці, страуси нанду. Багато змій і ящірок.
Природні зони
Вологі ліси. У Південній Америці найбільше на Землі поширення мають вологі «дощові» вічнозелені екваторіальні ліси, так званих сельвас, що займають майже всю Амазонську низовину з прилягаючими схилами плоскогір'їв і Анд, західну Колумбію і східні схили Бразильського плоскогір'я. Вони відрізняються дуже багатим рослинним складом (4 тис. видів), густотою, найбільшим приростом біомаси (50-200 т/га) і наявністю багатьох цінних рослин. Характерні – сейба (80м висотою), гевея (каучконіс), какао, кавове, молочне, хінне дерева, парагвайський чай – мате, дерево кола, ананас, ліани, орхідеї, диняче дерево папайя і кокосова пальма, маніок і батат. Найбільше листя – у вікторії-регії, до 2 м у діаметрі. Найсильнішу отруту – кураре – дістають з коренів ліани.
Під сельвою формуються червоно-жовті ферралітні ґрунти.
Тварини - мавпи-ревуни, лінивці, ягуари, пуми, мурахоїди, травоїдні тапіри, водосвинка (капібара) – найбільший гризун на Землі. Багато птахів – папуга ара, хижа гарпія, товстодзьобий тукан, найменша в світі – колібрі (57 мм, вага – 2 г.). Змії, ящірки, удави (анаконда – найбільший у світі, 11 м). У воді – річкові дельфіни, крокодили каймани, піраньї, арапайми – найбільші прісноводні риби до 3 м. Тут зустрічається найбільший павук – птахоїд – 12 см.
До великих рік в Південній Америці належать також Оріноко, Сан-Франціску, Парана та Уругвай з спільним гирлом – Ла-Платою.
Водоспади - Анхель (на річці Чурун, притока Оріноко) - 1054 м, Ігуасу на річці Парана, 72 м.
У Центральних Андах лежить найбільш високогірне з великих озер Землі – Тітікака (на висоті – 3800 м). Тут живуть індіанці – уру, які будують човни із тростини і живуть на озері на плавучих тростинових островах. Температура води в озері стала протягом року стала - +14ºС. Тут шукав скарби індіанців Жак Ів Кусто.
З озера Тітікака стікає вода в озеро Поопо, яке є безстічним, а тому солоним.
Великі лагунові озера знаходяться на півночі (Маракайбо) – надзвичайно багате на нафту.
Внутрішні води
Особливості рельєфу і клімату Південної Америки визначили її виняткове багатство на поверхневі і підземні води, значну величину стоку, наявність найбільш повноводної річки земної кулі - Амазонки. Займаючи 12% площі суші Землі, Південна Америка одержує приблизно у 2 рази більше (1643 мм) середньої кількості опадів на одиницю площі. Повний річковий стік складає 27% усього стоку Землі, середній шар стоку (58 см) також майже в 2 рази більше середньої величини для всієї суші. Але величина стоку різко коливається по території материка - від декількох мм до сотень см. Нерівномірно розподілені і ріки між басейнами океанів: басейн Тихого океану у 12 разів менший від басейну Атлантичного (вододіл між ними проходить в основному по хребтах Анд); крім того, близько 10% території Південної Америки відноситься до області внутрішнього стоку.
Переважають ріки дощового, а на крайньому півдні - також снігово-льодовикового живлення.
Головна ріка материка Амазонка є найбільшою за площею басейну і найповноводнішою в світі. Амазонка бере початок у Перуанських Андах, далі тече в основному через територію Бразилії, де її називають також Солімойнс. Довжина річки 6,4 тис.км з Мараньйоном (з Укаялі близько 7 тис.км). Амазонка збирає води з площі у 7180 тис.км2. Більша частина басейну Амазонки належить Бразилії. Ріка приймає близько 500 приток, багато з яких – величезні ріки: близько 20 приток мають протяжність понад 1,5 тис. км. Найбільші праві притоки – Укаялі, Журуа, Мадейра, Тапажос, Шингу; ліві – Іса, Япура, Ріу-Негру. Впадаючи, одна за іншою, багатоводні притоки швидко збільшують ширину річки; після злиття з Укаялі Амазонка має ширину близько 1,5 км, в середній течії – до 5 км, перед гирлом – від 80-до 150 км. Перед впадінням в Атлантичний океан русло Амазонки розбивається між великими островами на рукави, утворюючи воронкоподібні гирла.
Режим Амазонки доволі складний. Праві притоки, які розташовані в Південній півкулі, і ліві у Північній півкулі, в результаті різночасового випадання у їхні басейни дощів, мають паводки в протилежні пори року: праві притоки – з жовтня по березень (літо Південної півкулі), ліві – з квітня по жовтень (літо Північної півкулі). У зв’язку з цим Амазонка повноводна впродовж року і сезонні коливання рівня води у значній мірі згладжені. Найбільше підвищення рівня відбувається у квітні-липні, повінь триває понад 120 днів. В цей час вода виходить з низьких берегів і затоплює ліси у широкій долині річки.
Найнижчий рівень води у річці спостерігається в серпні-вересні. Пересічна витрата води у нижній течії 120 тис м3/сек., величина річного стоку – 3800 км3.
Впадає в Атлантичний океан у районі екватора, створюючи у гирлі острів Маражо.
Поророка – припливна хвиля на Амазонці, яка двічі на рік між лютим і березнем проходить вверх по течії Амазонки. Висота хвилі до 6 м, а довжина до 13 км. Індіанці називають її «амазуну» - гримляча вода. Триває майже півгодини.
Переміщується із страшним шумом, що чути на відстані 5—10 км. Призводить до страшних руйнувань на берегах.
Першу мандрівку по річці здійснив у 1541 році іспанець Франціско де Орельяна. Неодноразово у дорозі іспанцям довелося вступати у сутички з войовничими індіанцями. Біля гирла річки Тромбетас битва була надзвичайно запеклою. І що найбільше вразило конкістадорів, це те, що у перших рядах індіанських воїнів билися високі напіводягнені жінки, озброєні луком. Вони виділялися своєю хоробрістю навіть на тлі своїх одноплемінників. Відважні воячки нагадали іспанцям античний міф про амазонок - жінок-воїнів, що не знали поразок. Тому Орельяна і назвав річку Амазонкою. З тих пір на великій річці побувало чимало вчених-дослідників. Француз Кондамін, німець Гумбольдт, англієць Бейтс і російський мандрівник Лангсдорф наприкінці XVIII - початку XIX століття зуміли проникнути у нетрі Амазонії і відкрили для науки дивовижний живий світ Королеви Річок.
Клімат
Материк Південної Америки – найвологіший на Землі. Цьому сприяє – розташування в екваторіальних широтах, пасати, які несуть багато вологи із Атлантичного океану, рівнинний схід, який легко пропускає вологу на материк та теплі – Бразильська та Гвіанська течії. Тут можна зустріти дощ, який падає збоку.
Положення Південної Америки переважно в низьких широтах обумовлює великий приплив сонячного тепла. На північ від південних тропіків середні місячні температури коливаються в основному від 20 до 28 °С (максимальна температура 49 °С у Гран-Чако), знижуючись влітку, у січні, у Патагонії до 10 °С, а взимку, у липні, до 12-16 °С на Бразильському плоскогір'ї, до 6-10 °С в Пампі і до 1 °С - на крайньому півдні (на високих плоскогір'ях і на півдні мінімум до -30 °С).
Південна Америка лежить у 6 кліматичних поясах: екваторіальному, північному і південному субекваторіальних, тропічному, субтропічному і помірному.
Екваторіальний пояс – дуже теплий і постійно вологий. Опадів до 3600 мм на рік, температура понад + 26ºС.
Екваторіальні повітряні маси влітку зміщаються в субекваторіальні пояси, обумовлюючи дощовий сезон. Узимку ж у субекваторіальних поясах переважають сухі тропічні повітряні маси. Тому субекваторіальний клімат характеризується вологим літом і сухою зимою. У країнах, розташованих у північній частині Південної Америки, сухий сезон, який припадає там на зимові місяці, називають "верано", що в перекладі з іспанської означає "літо", а літні місяці, що припадають на дощовий сезон, називають "інверіо", тобто "зима". Справа в тому, що авторам цих назв - пришельцям з Іспанії - місцевий сухий зимовий сезон здався надзвичайно схожим на посушливе літо їхньої батьківщини, а вологий літній нагадував їм вологу зиму Південної Європи;
У тропічному поясі зволоження істотно змінюється у напрямку зі сходу на захід. На Бразильському плоскогір’ї – опадів багато, тому тут – клімат теплий і вологий. Але з просуванням вглиб материка стає континентальним. На вузькій смузі Тихоокеанського узбережжя завдяки впливу холодної Перуанської течії (течії Гумбольдта) клімат тропічний пустельний.
У субтропічному поясі на сході - теплий постійно вологий клімат: влітку опади приносять вітри мусонного типу з Атлантики, в інший час - циклони мігруючих полярних фронтів; характерні сильні південні вітри памперо – холодні вітри з боку Анд і Антарктиди, іноді з дощем. З просуванням углиб материка клімат стає сухим континентальним. На узбережжі Тихого океану – клімат субтропічний середземноморський (тепле сухе літо, волога зима).
У помірному поясі панує західне перенесення повітряних мас. На підвітряні західні схили Анд вони приносять величезну кількість опадів, температури мало змінюються по сезонах. Патагонія знаходиться в "дощовій тіні" з напівпустельним кліматом, сильними південно-західними вітрами і різкими коливаннями температур. На західному узбережжі клімат – помірно морський (дуже вологий до 5000 мм на рік) – «мокрий куток» Південної Америки. На східному узбережжі клімат помірно-континентальний.
У Південній Америці проходить найвища снігова межа – вище 4500 м.
Корисні копалини
Надра Південної Америки містять досить різноманітний комплекс корисних копалин. Найбільші поклади залізних руд у басейні р. Оріноко і Бразилії, найбагатші родовища мідних руд Центральних Анд. А також родовища руд олова, сурми, сріблатощо.
Прогини Анд вміщують поклади нафти і газу, особливо багаті в межах Венесуели. Є родовища вугілля. Характерні родовища бокситів (особливо в Гайані і Сурінамі).
Термін «Анди» в перекладі з мови інків – «мідні гори».
На узбережжі Тихого океану за мільйони років нагромадилось стільки пташиного посліду, що в результаті спресування тут утворилися найбільші в світі поклади природної селітри, яке тут називають гуано.
Рельєф
Середня висота поверхні 655 м, найвища точка в Андах (Аконкаґуа, 6960 м),найнижча — на півострові Вальдес (42 м нижче рівня моря); понад 49 % поверхні має висоту до 300 м, лише 8,5 % — понад 2000 м;
У рельєфі Південної Америки чітко виділяються рівнинно-плоскогірний платформний Схід і гірський Захід, що відповідає рухливому альпійському поясу. Підвищення Південно-Американської платформи представлені Гвіанським, Бразильським і Патагонським плоскогір'ями, прогини - низинами і рівнинами Оріноцькою, Амазонською, Гран-Чако, Ла-Платською і Пампою.
Гвіанське плоскогір'я підвищується до центру (г. Немлинця, 3014 м), Бразильське - із північного заходу на південний схід (г. Бандейра, 2890 м), Патагонське - зі сходу на захід (до 2200 м). Східний край Бразильського плоскогір'я розбитий на окремі масиви, що мають характерні форми "цукрових голів".
Система хребтів Анд простягається на 9000 км на північ і захід материка. Це найдовша гірська система світу.
Вулкани – Руїс, Сан-Педро, Котопахі, Чімборасо, Льюльяйльяко
Час, коли народи Старого Світу відкрили Новий Світ, в точності поки не встановлено. Вчені вважають, що до берегів Америки могли плавати жителі Європи, Африки, а може бути, і Океанії.
В кінці XV – початку XVI ст. розвиток науки і мореплавання призвело до Великим географічним відкриттям. Інтереси торгівлі змусили європейців шукати морський шлях на схід, до Азії. Деякі мандрівники намагалися знайти шлях до Індії, огинаючи Африку. Інші, наприклад X. Колумб, вирушили по океану на захід, виходячи з того, що Земля – куля. X. Колумб довгий час збирав дані для підкріплення свого великого задуму: через захід на схід!
Величезний – названий пізніше Америкою – континент виріс на шляху кораблів X. Колумба, коли відважний адмірал в 1492 р., вірячи у свою правоту, на всіх вітрилах кинувся до берегів Індії. Спустившись від берегів Іспанії до широти Канарських островів, кораблі Колумба потрапили в смугу дії пасатів. Під час плавання через Атлантичний океан були відкриті Північне Пасатне протягом, Саргасове море, Багамські острови. Колумб зробив чотири плавання до берегів Америки, відкрив багато островів і в 1498 р. набрав на материк. Стало ясно, що відкриті нові, невідомі європейцям землі. Проте думка про їх існування першим висловив Амеріго Веспуччі, який взяв участь у двох експедиціях (1499 – 1504) до відкритих землям. Допитливий і спостережливий чоловік, він склав перший опис нових земель, його листи про подорожі отримали в Європі велику популярність, і відкритий Новий Світ був названий його ім’ям.
Слідом за мандрівниками до Америки кинулися іспанські та португальські завойовники. Їх залучали легенди про казкові багатства нових земель. З цим періодом колоніальних захоплень пов’язані і багато географічні відкриття на материку. Так, іспанський конкістадор Ф. Орільяна зі своїм загоном в 1542 р. першим з європейців перетнув континент, пропливши по Амазонці від Анд до Атлантичного океану.
Однак для географічної науки природа материка майже три століття залишалася невідомою. Іспанські і португальські колонізатори намагалися не допускати у свої володіння експедиції вчених. Тому Південна Америка порівняно з Африкою і тим більше з Північною Америкою досі вивчена менш повно.
Серед перших учених – дослідників Південної Америки – був німецький географ і мандрівник Олександр Гумбольдт. На межі XVIII -XIX ст. він разом з французьким ботаніком Е. Бонпланом здійснив експедицію з метою вивчення природи Південної Америки. А. Гумбольдт зібрав дані про рельєф, рослинності материка, описав перебіг у західних берегів, пояснив його значення для клімату прибережних районів. Вивчаючи природу Анд, він обгрунтував ідею висотної поясної. Російська комплексна експедиція під керівництвом Г. І. Лангсдорфа і Н. Г. Рубцова працювала в 1826 – 1829 рр.. в Бразилії. Пізніше на материку побував відомий російський кліматолог А. І. Воєйков, що вивчав клімати всіх материків. Видатний біолог Н. І. Вавілов у 1932-1933 рр.. під час своїх експедицій на материк встановив географічні центри стародавніх вогнищ землеробства і походження деяких культурних рослин. Був виділений Андійський центр – батьківщина багатьох видів клубненосного рослин, в першу чергу картоплі.
Материк перетинає екватор, Південний тропік. Південна Америка знаходиться у трьох півкулях – Північній, Південній і повністю у Західній.
Крайні точки:
Північна - мис Галлінас 12°28' пн. ш.
Південна - мис Фроуерд 53°54' пд. ш.
Східна - мис Кабу-Бранку 34°47' зх.д.
Західна – мис Паріньяс 81°20' зх.д.
На півночі материк омивається водами Карибського моря, на сході - Атлантичного океану, на півдні - Магелланової протоки і на заході - Тихого океану. Вузьким Панамським перешийком Південна Америка зв'язана з Центральною і Північною Америкою.
Площа материка 17,65 млн. км2, з островами 18,28 млн. км2. Четвертий за розмірами материк, майже в два рази більший за Європу (13 % поверхні суші Землі).
До складу Південної Америки відносять острови Підвітряні і Тринідад, Фолклендські острови й архіпелаг Вогняна Земля (на півдні якого знаходиться мис Горн, південний край усієї Південної Америки - 55°59' пд. ш.), острови південного Чилі, Галапагос та інші.
Затоки - Ла-Плата, Баїя-Гранде
Протоки – Магелланова, Дрейка
Протяжність з півночі на південь — 7,4 тис. км, із заходу на схід — 5,2 тис. км
