von Богдана Молочко Vor 4 Jahren
1295
Mehr dazu
Техніки психологічного консультування -
спеціальні прийоми, які психолог-консультант, діючи в рамках тих або інших процедур консультування, використає на кожному з етапів психологічного консультування.
Техніка або терапевтичне втручання – це певний вид реакції з боку консультанта, спрямовані на досягнення проміжних та кінцевих результатів психологічного консультування.
Заохочення– це мінімальний засіб для підтримання викладу клієнтом своєї історії, підтвердження висловленого ним та забезпечення плавного перебігу бесіди.
Повторення– це майже буквальне відтворення сказаного клієнтом або вибіркове акцентування певних елементів його повідомлення.
Запитання– це пропозиція про щось розказати, засіб отримання інформації, уточнення та дослідження досвіду клієнта (бувать закриті, корокі та відкриті запитання).
Прояснення – це повернення, як правило, до стислої та чіткої форми, суті висловлювання. Прояснення є звірка правильності розуміння консультантом повідомлення клієнта (звірка сприймання).
Конфронтація– це реакція, в якій виявляється протидія захисним маневрам або ірраціональним уявленням клієнта, які від не усвідомлює і тому не може змінити. Конфронтація – це звернення уваги клієнта на те, чого він уникає.
Інтерпретація – процес надання додаткового значення або нового пояснення тим чи іншим внутрішнім переживанням або зовнішнім подіям клієнта, поєднання поміж собою розрізнених ідей, емоційних реакцій та вчинків, побудова причинного зв’язку між психічними явищами.
Відображення почуттів – це відображення, словесне позначення вербально чи невербально виражених клієнтом емоцій (що відбулися в минулому, переживаються в теперішньому або очікуються в майбутньому) щоб полегшити їх відреагування та осмислення.
Інформування– повідомлення інформації у вигляді пояснення, викладу фактів або думок психологом за власною ініціативою або на прохання клієнта.
Порада (рекомендація) – це висловлення клієнту власної думки, заснованої на своєму баченні ситуації, пропозиція клієнту зробити щось або не робити чогось, як правило поза терапевтичною ситуацією.
Переконання – на відміну від навіювання, намагання психолога подолати позицію або думку клієнта за рахунок особистого впливу, пояснення та ін.
Саморозкриття – це повідомлення клієнту власного досвіду, представлення інформації про себе, про події з сласного життя або безпосереднє вираження і відносинах з клієнтом почуттів та бажань, ідей та фантазій.
Директива– це спосіб залучення клієнта в процес дослідження та зміни своїх почуттів, знань або поведінки. Це пропозиція здійснити певні дії, виконати певні завдання.
Під процедурами в психологічному консультуванні прийнято розуміти групи прийомів ведення спеціалістом клієнта, об'єднані за цільовим призначенням, з допомогою яких вирішується одне із завдань того чи іншого етапу.
Кожній процедурі відповідають певні техніки - спеціальні прийоми, що застосовуються консультантом для вирішення завдань, процедур на кожному із цих етапів психологічного консультування.
Завдання консультанта - допомогти клієнту з готовністю прийняти на себе соціальну відповідальність, вдихнути в нього мужність, яка допоможе клієнту звільнитись від невідступного почуття неповноцінності і направити його прагнення в соціально корисне русло.
Повна цілісність людської особистості не лише неможлива, але й небажана. Наша мета - новий конструктивний перерозподіл напруження, а не абсолютна гармонія. Повне усунення конфліктів призведе до застою. Наше завдання - перетворення деструктивних конфліктів на конструктивні.
Деякі психотерапевти намагаються повністю стерти почуття провини, вважаючи його симптомом захворювання. Так, сильне почуття провини пов'язане з неврозом. Однак це почуття може стати початком духовного зростання, якщо це стосується усвідомлення різниці між тим, яка річ, і тим, якою вона має бути.
Людей, які можуть звернутись по психологічну допомогу, можна розподілити на такі типи:
Якщо перший тип вважає, що головне - це власний життєвий досвід, який нічим замінити не можна (а тим паче - психологічними дослідженнями), то інший тип вважає особистість людини унікальним і таємничим утворенням. Тому вони дещо краще ставляться до психоаналітичних досліджень, аніж до об'єктивних психометричних методів. Для дослідження "естетизованих" особистостей краще використовувати проективні методики.
У випадках значної невротизації особи з сильною нервовою системою або ж намагаються перебудувати свою поведінку, образ життя, стиль діяльності, або ж створюють різні суб'єктивно-особистісні версії, що покликані зберегти про себе хорошу думку в очах інших людей. Так, наприклад, версії неуспішності поведінки на виробництві такі клієнти частіше пов'язують із зовнішніми обставинами (погані інструменти, некомпетентність керівництва) або ж з відсутністю позитивної мотивації в діяльності.
Коли в процесі психологічного консультування необхідно зробити діагностичне обстеження, варто пам'ятати, що клієнти по-різному сприймають інформацію про свої характерологічні особливості. Деякі особи реагують позитивно, погоджуючись з висновками діагноста, однак зустрічаються і такі клієнти, які не погоджуються з отриманими результатами обстеження.
На погодження чи непогодження клієнта з висновками психолога може впливати міра міжособистісної дистанції, що встановилася в процесі спілкування. При більш дистантному, холодному спілкуванні клієнт може глибше приховувати свої "слабкі" сторони, ніж при теплій взаємодії. Однак дистантне спілкування може допомогти краще усвідомити зовнішні проблеми (конфліктність поведінки, напруження у стосунках тощо).
Особистісна зрілість консультанта:
Соціальна зрілість консультанта:
Зрілість консультанта - це процес, а не стан.
До якостей ефективного консультанта входять:
Ефективність процесу консультування включає декілька факторів:
ЕТАП П’ЯТИЙ. РЕАЛІЗАЦІЯ ПЛАНУ КЛІЄНТОМ
Проводиться, в більшості випадків, клієнтом самостійно, без присутності й втручання професіонала. Це пояснюється специфікою цього виду психологічної допомоги – будь-яка психічно здорова людина здатна самостійно вирішити свої проблеми.
Консультант – це провідник у горах, для блукаючої в сутінках людини. Він допоможе знайти шлях на вершину, але піднятися на неї людина повинна сама.
Процес прийняття рішень складається із певних послідовних кроків.
Роль консультанта полягає не в тому, щоб приймати рішення за клієнтів. Клієнти повинні здобути навички не тільки для вирішення актуальної проблеми, але також ефективно справлятися з майбутніми проблемами.
ПРОЦЕДУРА: ВИЗНАЧЕННЯ СПОСОБІВ КОНТРОЛЮ ЗА РЕАЛІЗАЦІЮ НАМІЧЕНОГО ПЛАНУ
У межах цієї процедури можуть використовуватися ті ж техніки, що і в межах другої процедури попереднього етапу, але тут вони спрямовані на способи контролю й оцінок очікуваного результату.
Контроль може здійснюватися різними способами:
Техніки «закріплення впевненості клієнта» і «формування готовності до досягнення» взаємопов’язані. Найбільш ефективні невербальні засоби і психологічна підтримка.
Як зазначає О.Бондаренко: «Для клієнта завершальна стадія спільної роботи досить важка. Труднощі ці пов’язані з припиненням стосунків, у яких людина почувалася захищеною, і з певним страхом входження до «справжнього» життя, де неможливо буває переграти ще раз ситуацію і де у людини немає взагалі ніякого підстрахування».
ПРОЦЕДУРА ПЕРША: ВИЗНАЧЕННЯ МОЖЛИВИХ РІШЕНЬ
Техніки: інформування клієнта, порада непрямої форми, переконання, роз’яснення.
Техніка «інформування клієнта».
Кількість інформації, що надається клієнту спеціалістом у процесі консультативної сесії, перш за все, буде залежати від характеру психотерапевтичних стосунків, особистісних особливостей клієнта, змісту проблеми. Однак важливо, щоб інформація, яка надається, відповідала вимогам: доступність, конкретність й об’єктивність. Для того, щоб переконатися в правильності розуміння клієнтом наданої інформації, спеціаліст може задати декілька прояснювальних запитань.
Техніка: порада непрямої форми.
Порада – думка, висловлена кому-небудь з приводу того, як йому діяти, що робити і передбачення подальшого спільного обговорення.
Відмінність поради й надання інформації полягає в тому, що порада висловлює особисту думку, а в інформуванні знаходиться, перш за все, безцінність.
Прямого пропонування порад потрібно уникати.
По-перше: якою би не була правильною ваша порада, вона залишиться «чужою порадою» – людям подобається робити власні відкриття. Тільки коли людина сама що-небудь відкрила, це стає важливим для неї.
По-друге, даючи клієнту можливість слідувати пораді, психолог-консультант одночасно надає йому можливість приписувати невдачу спеціалісту.
По-третє, наданням порад, як правило, у консультуванні не користуються, і це дарма витрачений час і зусилля.
Однак порада, що подана у непрямій формі («Не знаю чому, але мені пригадалася ситуація з мого життя…», «У моїй практиці був випадок…», «Мені розповідали історію…», «Один герой роману вчинив у подібній ситуації таким чином…»), може мати неабиякий психотерапевтичний ефект.
Техніка: переконання – логічна бездоганна аргументація правильності висловлюваної позиції. Як правило, повинно в основі мати факти. Застосовується при наданні порад непрямої форми як підкріплення, обґрунтування висловленої професійної позиції.
Техніка: роз’яснення.
Роз᾽яснення – розгорнуте конкретне пояснення консультанта проблеми клієнта. Основна ціль – пояснити якомога доступніше думки спеціаліста, хід його роздумів з приводу проблеми для клієнта.
ПРОЦЕДУРА ДРУГА: ПОГОДЖЕННЯ ПЛАНУ ДІЙ
Техніки: пошук різноманітних рішень, стимулюючі запитання, визначення алгоритму з вирішення проблеми, конкретизація очікуваного результату.
Спочатку потрібно запропонувати клієнту придумати не менше двадцяти самих неймовірних способів вирішення цієї проблеми (можна записувати). Потім, запропонувати клієнту вибрати оптимальний варіант вирішення проблеми (можливо, що деякі із придуманої «двадцятки» стануть елементами плану досягнення результату).
Стимулюючі запитання доречно застосовувати упродовж всього стратегічного етапу. Особливо вони допоможуть під час другої процедури, адже, перебуваючи у соціокультурологічно обумовлених межах, клієнту, як правило, незручно проявляти творчу активність.
Техніка «конкретизація очікуваного результату».
За допомогою цієї техніки визначаються «прикмети», за якими клієнт зможе визначити, що проблема вирішена. Вони повинні бути конкретними і зрозумілими.
Наприклад, клієнт кожного дня свариться з дружиною. Його запит: спокійне сімейне життя. Якщо він досягне того, що сварки будуть відбуватися не частіше ніж два рази на тиждень, то він буде вважати, що проблема вирішена. Тобто, тут «прикметою» буде частота сварок, а саме: два рази на тиждень.
Конкретизувати очікуваний результат можна за допомогою запитань:
- Що саме повинно відбутися, щоб Ви зрозуміли, що ціль досягнута?
- Як саме Ви дізнаєтеся, що Ви досягнули бажаного результату?
ПРОЦЕДУРА ПЕРША:
ДІАГНОСТИКА ОСОБИСТОСТІ КЛІЄНТА
У межах цієї процедури застосовуються техніки: бесіда, спостереження, тести.
Бесіда, цілеспрямовано організована спеціалістом, є основним методом проведення консультування. Ця техніка застосовується на різних стадіях психологічного консультування. Як специфічний вид бесіди виділяється інтерв’ю.
Інтерв’ю– спосіб отримання соціально-психологічної інформації за допомогою усного опитування. Виділяють два види інтерв’ю: вільне і стандартизоване
Спостереження– цей метод дозволяє спеціалісту зібрати інформацію про клієнта, виявити найбільш значущі моменти, відслідковувати зміни його стану на різних етапах консультативного процесу. Спостереження застосовується на всіх етапах консультативного процесу.
Психологічні тести – стандартизований метод для виміру рівня розвитку чи стану якої-небудь психологічної якості чи властивості окремого індивіда.
ПРОЦЕДУРА ДРУГА: ПРОЯСНЕННЯ СУТІ ПРОБЛЕМИ КЛІЄНТА, ВИЗНАЧЕННЯ ЙОГО РЕСУРСІВ
Основні техніки: діалог, слухання (ці техніки є присутніми на всіх етапах психоконсультативної взаємодії).
Діалог. Визначається як мовне спілкування між двома і більше людьми, передбачаючи обмін репліками. В основі цієї методики знаходиться логічна аргументація, що подається спеціалістом клієнту у вигляді запитань, які припускають тільки позитивні відповіді. При формулюванні запитань консультант свідомо ігнорує непослідовні, суперечні, бездоказові судження клієнта. У результаті клієнт планомірно підводиться до прийняття судження, яке перед цим ним не приймалося чи не розумілося.
Техніка «слухання». Ця техніка передбачає, перш за все, «чути» іншу людину, а в даному випадку – клієнта.
Відповідно, можна виділити два аспекти слухання: вербальний і невербальний.
ПРОЦЕДУРА ТРЕТЯ:
АКТИВІЗАЦІЯ ПАМ’ЯТІ КЛІЄНТА
Техніки: допомога у визначенні істинних почуттів і формуванні висловлювань, психологічна підтримка клієнта, насичення пауз, провокування клієнта, конфронтація.
Для надання клієнту допомоги у визначенні істинних почуттів і вербалізації працюють прийоми активного слухання.
Техніка «психологічна підтримка клієнта» застосовується на протязі всієї консультативної взаємодії. Полягає у вираженні емпатії консультантом клієнту на вербальному і невербальному рівнях.
Потрібно пам’ятати, що ніколи метою консультування не ставиться читання нотацій чи «виправлення життя» іншої людини. Завдання консультування полягає в тому, щоб допомогти клієнту відшукати свій власний шлях у вирішенні власних життєвих проблем.
Техніка «Насичення паузи». У процесі консультування, як і у будь-якому спілкуванні, не виключене виникнення пауз. Консультант може їх заповнити декількома способами:
- запитання;
- метафора;
-«утримання паузи».
Якщо ж консультант вирішив утримувати паузу, то він повинен утримувати її якомога довше. Психологічне консультування – умовно можна назвати спектаклем (як і спектакль, п’єса, мають психотерапевтичний відбиток), в якому спеціаліст виступає у триєдності: і як сценарист, і як режисер, і як актор.
Провокування:слова клієнта ставляться під сумнів. Мета, з якою використовується провокування, полягає в тому, щоб допомогти клієнту подивитися на проблему з іншого боку. Це можливо зробити за допомогою «посилення ситуації».
«Посилення ситуації»можливе у результаті повторення слова, яке несе основне інформаційне навантаження.
Інтепретація
Будь-які вчинки, переживання, тощо характеризують людину. Немає нічого безглуздого і випадкового навіть у найменшому прояві людини. Людина постійно виражає себе словами, тоном голосу, жестами, позою, і від компетентності консультанта залежить, чи зможе він «прочитати» ці складні психологічні «повідомлення». Кожний клієнт – це не відкрита книга, а невідома країна, де усе нове, і спочатку важко піддається розумінню.
Конфронтація як техніка консультативної взаємодії може використовуватися не тільки у структурі цієї процедури, але й на інших етапах психологічного консультування.
ПРОЦЕДУРА ПЕРША: ЗУСТРІЧ З КЛІЄНТОМ
Першим етапом у психологічному консультуванні буде етап, який умовно можна назвати «початок роботи». Першою процедурою цього етапу є зустріч з клієнтом. Як зазначає Р.Нємов: «Процедура зустрічі клієнта включає в себе спеціальні дії, що здійснюються психологом-практиком під час зустрічі клієнта, включаючи привітання з ним, проведення на місце, де він повинен знаходитися у період проведення консультування....»
Техніка привітання. Здійснюється за допомогою стандартних фраз: «Радий Вас бачити…», «Приємно познайомитися…».
Техніка «проведення клієнта на місце». Особливо доречна у випадках первинного відвідування клієнтом психоконсультативного кабінету. У цей момент техніка «проведення клієнта на місце» тісно пов’язана з техніками «вибір клієнтом свого місця» і «вибір свого місця психологом-консультантом». Надання права вибору клієнту місця носить діагностичний характер, так як, куди і як сяде клієнт, надає спеціалісту інформацію про нього і його психологічний стан (стілець, крісло, диван вибере клієнт й ін.).
Однак психолог може взяти ініціативу на себе і запропонувати клієнту завчасно підготовлене для нього місце. Цей прийом буде мати позитивний ефект у тих випадках, коли клієнт належить до особистостей залежних чи авторитарних. У першому випадку вирішується завдання приєднання і ведення, в іншому – встановлення ієрархії.
ПРОЦЕДУРА ДРУГА: ВСТАНОВЛЕННЯ ПОЗИТИВНОГО ЕМОЦІЙНОГО НАСТРОЮ КЛІЄНТА
Вона починається з перших секунд зустрічі. Контакт являється фундаментом стосунків психолога і клієнта, без якого не відбудеться ефективна робота..
Встановити контакт – це означає створити бажану, довірливу і безпечну атмосферу, яка б дозволила клієнту почувати себе комфортно і достатньо вільно у присутності консультанта.
Уміння встановлювати контакт із самими різними людьми – професійне уміння психолога. Ця здатність у більшості залежить від внутрішніх установок самого психолога-консультанта, який надає допомогу, і від індивідуальних властивостей, як вроджених, так і набутих.
Розглянемо техніки, що застосовуються в межах цієї процедури. Перш за все, на думку Г.Колєснікової, це встановлення рапорту. Він встановлюється у процесі перших 30 секунд. Існує прекрасна аксіома: у вас ніколи не буде іншої можливості справити враження. Що ж допоможе справити приємне враження? Зовнішній вигляд, доброзичливий вигляд обличчя, дотримуватися соціальної зони спілкування. Останній фактор досить умовний. Потрібно пам’ятати, що границі соціальної зони визначаються не середньостатистичними розрахунками, а особистісними особливостями (національність, виховання і т.д.).
У консультативній психології виділяють два найбільш важливі мікронавики – це загальний прояв уваги і вміння спостерігати за клієнтом. Консультант повинен налаштуватися на те, щоб дослідити як клієнт думає, відчуває та поводить себе. Встановлення і підтримання рапорту являється необхідною умовою для відкритого викладення інформації клієнтом і кінцевого успіху консультативної взаємодії.
ПРОЦЕДУРА ТРЕТЯ:
ЗНЯТТЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ БАР’ЄРІВ
Безумовно, що клієнт переживає хвилювання, зняти яке допоможуть спеціальні техніки. Перш за все, можна надати можливість клієнту побути певний час наодинці. Наприклад, вибачившись, попросити декілька хвилин для «завершення» якої-небудь справи («справу» придумайте самі). Легка, спокійна музика також буде сприяти створенню позитивної атмосфери. Знімають психологічну напругу розмірені рухи рук. З цією метою можна дати клієнту в руки предмет (книгу, журнал, іграшку) чи під приводом допомоги попросити що-небудь зробити. На вербальному рівні ефективний прийом «лапок» («Був випадок, коли клієнт дуже хвилювався, але все закінчилося добре») і прямий розподіл емоцій клієнта: «Я також хвилююся…». Зняття психологічних бар’єрів у взаємодії «психолог-клієнт» тісно переплітається із попередніми процедурами і в багатьох випадках можуть реалізовуватися одночасно.
