Розуміння структури індивідуальності

Mehr dazu

Урок

von Анна Обиход

Фізична активність при цукровому діабеті:

von Калужинська Вікторія

Управління ефективністю підприємства

von Аліна Харитонович

Іспанська філологія

von Таращук Вікторія

Розуміння структури індивідуальності

Підходи до виділення структури індивідуальності

Е. А. Голубєва

Схема для узагальнення

Системоутворюючі ознаки

Спонуки

Саморегуляція

Активність

Емоційність

Відповідні компоненти

Характер

Здібності

Темперамент

Мотивація

Потреби, які відзначають неповторність особистості

В. С. Мерлін

Зв'язки між властивостями структури індивідуальності

Багатозначні

В основі багато-багатозначних зв'язків лежить індивідуальний стиль діяльності.

Система цілеспрямованих дій, за допомогою яких досягається певний результат. Функція його полягає в тому, що він руйнує старі зв'язки між властивостями різних рівнів і створює нові

Забезпечують відносну незалежність різних ієрархічних рівнів

Характеризують зв'язки між підсистемами або між різними ієрархічними рівнями

Зв'язки між властивостями нервової системи і темпераментом

Однозначні

Характеризують явища, що відносяться до одного ієрархічного рівня

Три рівні в структурі індивідуальності

Індивідуальні соціально-психологічні властивості

Ролі в історичних спільнотах

Ролі в соціальних групах

Індивідуальні психічні особливості

Властивості особистості

Властивості темпераменту

Індивідуальні властивості організму

Властивості нервової системи

Біохімічні та загальносоматичні особливості

Б. Г. Ананьєв

Поняття індивідуальності

Це закрита система, яка являє собою унікальне поєднання всіх властивостей людини як індивіда й особистості. В ієрархічній організації психологічних властивостей людини індивідуальність виступає як вищий рівень цієї ієрархії по відношенню до індивідного і особистісного рівнів: індивід → особистість, суб'єкт діяльності - індивідуальність.

Структура індивідуальності

Соціально-детерміновані властивості

Природні властивості

Конституціальні й нейродинамічні особливості

Особливості статури, біохімічні та нейродинамічні властивості

Приналежність до певної статі

Відмінності в психофізіологічних, сенсомоторних та сенсорноперцептивних функціях

Розуміння індивідуальності в різних епохах

Сучасність

Когнітивна психологія, нейронаука, генетика, штучний інтелект – все це впливає на наше розуміння індивідуальності

Біологічні, соціальні, культурні, технологічні фактори. Важливу роль відіграють гендер, сексуальна орієнтація, раса, соціальний статус

Індивідуальність розглядається як динамічна система, що постійно змінюється під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів

20 століття

Психологія стає самостійною наукою. Розвиток нейронауки, генетики дозволяє глибше зрозуміти біологічні основи поведінки

Біологічні, соціальні, культурні фактори розглядаються у взаємодії. Велика увага приділяється впливу дитинства, досвіду, культури на формування особистості

Різноманітність підходів: психоаналіз, поведінкова психологія, гуманістична психологія. Відбувається акцент на несвідомому, соціальному контексті, самоактуалізації

Новий час

Розвиток природничих наук (фізіологія, психологія) сприяє більш глибокому розумінню індивідуальних відмінностей

Виділяються біологічні (темперамент, спадковість) і соціальні (виховання, досвід) фактори

Індивідуалізм стає ключовою ідеєю. Розум, свобода волі, права людини – центральні поняття

Епоха Ренесансу

Розвиток мистецтва, літератури, науки сприяє вивченню людини як індивіда

Акцент переноситься на внутрішній світ людини, її таланти та здібності. Біологічні фактори все ще не були предметом детального дослідження в цьому періоді

Відбувається переосмислення ролі людини у світі. Інтерес до античної спадщини, розвиток гуманізму. Індивідуальність розглядається як цінність, а особистість – як творча сила

Середньовіччя

Релігія домінувала над наукою. Філософія була підпорядкована теології - наука про релігію

Релігійні вчення визначали моральні цінності та поведінку. Соціальне становище (феодал, селянин, духовенство) впливало на можливості та обов'язки людини

Індивідуальність підпорядковувалася релігійним догмам. Людина була частиною божественного плану, а її головне завдання – спасіння душі. Індивідуальні відмінності розглядалися як випробування віри

Античність

Вплив науки

Філософія, представниками якої були Сократ, Аристотель, Платон, сформувала основи розуміння людини та її місця у світі. Медицина, представником якої був Гіппократ, досліджувала темпераменти, пов'язуючи їх з різними типами особистості

Джерела відмінностей

Основний акцент робився на соціальних факторах, таких як виховання, соціальний статус та роль в полісі. Біологічні відмінності розглядалися як даність, але їхній вплив на особистість був менш вивченим

Основні уявлення

Індивідуальність була тісно пов'язана з громадянством і участю в політичному житті. Людина розглядалася як частина спільноти, а її цінності та поведінка визначалися законами та звичаями конкретного полісу. Індивідуальність була підпорядкована загальному благу

Теорії щодо формування індивідуальності

В даний час дискусія між прихильниками факторів спадковості і середовища втратила колишню гостроту. Численні дослідження, присвячені виявленню джерел індивідуальних варіацій, як правило, не можуть дати однозначної оцінки вкладу середовища або спадковості. Сучасний стан справ у галузі вивчення взаємодії середовища і спадковості ілюструється двома моделями середовищних впливів на інтелектуальні здібності. У першій моделі Р. Б. Зайонч і Г .Б. Маркус стверджували: чим більше часу батьки і діти проводять разом, тим вище кореляція коефіцієнта інтелектуальності зі старшим родичем (експозиційна модель). У другій моделі, однак, констатувалося протилежне: Макаскіл і Кларк відзначали, що найбільш висока кореляція спостерігається між дитиною і родичем, що є предметом його ідентифікації (ідентифікаційна модель). Тобто саме головне – бути для дитини інтелектуальним авторитетом.

Вчення про вищі психічні функції

(Культурно-історичний підхід Л.С. Виготського) стверджує, що розвиток індивідуальності можливий завдяки наявності культури − узагальненого досвіду людства. Вроджені властивості людини є умовами розвитку, середовище – джерело розвитку (тому що в ньому міститься те, чим повинна оволодіти людина).

Двофакторна теорія

Розвиток як результат взаємодії вроджених структур і зовнішніх впливів). К. Бюлер, В. Штерн, А. Біне вважали, що середовище накладається на фактори спадковості. Основоположник двофакторної теорії В. Штерн зазначав, що ні про одну функцію не можна питати, ззовні вона чи зсередини. Треба цікавитися – що в неї ззовні і зсередини. Але і в рамках двофакторної теорії дитина як і раніше залишається пасивним учасником змін, які в ній здійснюються.

Соціогенетична теорія

Від народження людина ˗ чиста дошка (tabula rasa), а всі її досягнення і особливості обумовлені зовнішніми умовами (середовищем). Подібна позиція поділялася Дж. Локком. Ці теорії більш прогресивні, але їх недолік – розуміння дитини як пасивної істоти, об’єкта впливу.

Біогенетична теорія

Формування індивідуальності розуміється як зумовлене вродженими і генетичними задатками. Розвиток є поступовим розгортанням цих властивостей в часі,внесок середовищних впливів дуже обмежений. Біогенетичні підходи нерідко служать теоретичною основою расистських навчань про первинні відмінності націй. Прихильником цього підходу був Ф. Гальтон, а також автор теорії рекапітуляції Ст. Хол