von Влада Адамович Vor 4 Jahren
574
Mehr dazu
Лев Миколайович Толстой— один із найвідоміших російських письменників і мислителів. Брав участь в обороні Севастополя. Просвітитель, публіцист, релігійний мислитель, його авторитетний погляд послужив причиною виникнення нової релігійно-моральної течії в Росії — толстовства. Член-кореспондент
Імператорської академії наук (1873), почесний академік за розрядом красного письменства (1900).Письменник, ще за життя визнаний очільником російської літератури. Творчість Льва Толстого ознаменувала новий етап у російському та світовому
реалізмі, виступивши містком між класичним романом XIX століття та літературою XX століття. Лев Толстой сильно вплинув на еволюцію європейського гуманізму, а також на розвиток реалістичних традицій у світовій літературі. Твори Льва Толстого багаторазово
екранізувались та інсценувались у СРСР і за його кордоном; його п'єси ставились на сценах усього світу.Найвідомішими творами Толстого є такі романи як «Війна і мир», «Анна Кареніна», «Воскресіння», автобіографічна трилогія «Дитинство», «Отроцтво», «Юність», повісті
«Козаки», «Смерть Івана Ілліча», «Крейцерова соната»«Хаджі-Мурат», цикл нарисів «Севастопольські оповідання», драми «Живий труп» і «Влада темряви», автобіографічні релігійно-філософські твори «Сповідь» і «У чому моя віра?» та інші.
19 листопада 1855 прибув до Петербурга. Його ім'я вже овіяне славою. На співпрацю з Толстим сподівалися письменники і журналісти різних напрямів. Але літературне середовище, дух літературних гуртків і суперництва відштовхнув Толстого від нових знайомих. Їхні інтереси здаються йому дрібними і нікчемними, життя — метушливим і безглуздим. Толстой відводив душу в гульні з циганами і в нестримній картярській грі. У травні 1856 залишив Петербург і поселився в Ясній Поляні.Восени 1859 відкрив у Ясній Поляні школу для селянських дітей. Він займався з дітьми історією, давав їм теми для творів. До 1861 року в селах, які належали Толстому, було створено 21 школу. 1862 року школу закрили після поліцейського обшуку. Причиною стали підозри влади в тому, що студенти, що викладали в яснополянській школі, займалися антиурядовою діяльністю. Висновки зі своєї діяльності в яснополянській школі письменник сформулював у статті зі «скандальною» назвою: «Кому у кого вчитися писати: селянським хлоп'ятам у нас або нам у селянських хлоп'ят?». На думку Толстого, народне мистецтво і культура не нижчі, а скоріше вищі за культуру і мистецтво, визнані в освіченому суспільстві. Селянські діти зберігають душевну чистоту і природність, загублену в освічених станах. Їхнє навчання цінностям «високої» культури, вважає Толстой, навряд чи необхідно. Навпаки, сам письменник, займаючись з ними, опинився в ролі не вчителя, а учня.1862— одружився з дочкою московського лікаря Софією Андріївною Берс. Весіллю передували сумніви Толстого в силі і глибині свого почуття, у здатності принести щастя майбутній дружині і знайти самому заспокоєння і радість у новому, сімейному житті. Після весілля молоде подружжя виїжджає в Ясну Поляну. 25 вересня Толстой записує в щоденнику: «Неймовірне щастя». Взаємне нерозуміння, важкі сварки, відчуженість один від одного — поки все це в далекому майбутньому.1863 — опублікував повість «Козаки», працювати над якою почав ще в середині 1850-х. Повість, як і багато інших його творів, автобіографічна. У її основі лежать кавказькі спогади, перш за все — історія його неподіленої любові до козачки, що жила в Старогладківській станиці. Він обирає традиційний для романтичної літератури сюжет: любов охолодженого, розчарованого життям героя-утікача з набридлого світу цивілізації до «природної» і пристрасної героїні. На цей сюжет були написані поеми О. С. Пушкіна «Кавказький полоняник» і «Цигани». «Циган» Толстой перечитував, працюючи над «Козаками». Але він додав цьому сюжету новий смисл. Молодий дворянин Дмитро Оленін лише зовні нагадує романтичного героя: його втома від життя неглибока. Він тягнеться до природної простоти, стихійного життя козаків, але залишається їм чужий. Інтереси, виховання, соціальний стан Оленіна віддаляють його від мешканки козацької станиці. Красуня козачка Мар'яна віддає перевагу над ним відчайдушному козакові Лукашку. Оленін жадібно вбирає нехитрі і мудрі думки старого козака, мисливця і колишнього злодія дядька Єрошки: щастя, сенс життя — в захваті всіма її радощами, в плотській насолоді. Але він ніколи не зможе стати таким простим, безтурботним, добрим і злим, чистим і цинічним одночасно, як дядько Єрошка.1856–1863— працював над романом про декабристів. Коріння подій 14 грудня 1825 він побачив в подіях
війни 1812 року — часу духовного пробудження народу, єднання дворянства й простих людей в боротьбі з іноземцями. Так виник задум роману «Війна і мир». Роман писався впродовж 1863-1869 рр. (виданий у 1865-1869 рр., у виданнях 1873 і 1886 до тексту внесені деякі зміни).1877 — закінчив свій другий роман — «Анну Кареніну» (опублікований в 1876–1877 рр.).«Війна і мир»Виходу «Війни і миру» передувала робота над романом «Декабристи»(1860—1861), до якого автор неодноразово повертався, але який так і залишився незавершеним. А на долю «Війни і миру» випав небувалий успіх. Уривок з роману під назвою «1805 рік» з'явився в «Російському віснику» у 1865 роки; в 1868 році вийшли три його частини, за якими незабаром пішли інші дві [До 5]. Перші чотири томи «Війни і миру» швидко розійшлися, і знадобилося друге видання, яке і було випущено в жовтні 1868 року. П'ятий і шостий томи роману вийшли в одному виданні, надрукованому вже збільшеним тиражем .
«Війна і мир» стала унікальним явищем як в російській, так і зарубіжній літературі. Цей твір увібрав в себе всю глибину і сокровенність психологічного роману з розмахом і багатофігурністю епічної фрески. Письменник, за словами В. Я. Лакшина, звернувся «до особливого стану народної свідомості в героїчну пору 1812 року, коли люди з різних верств населення об'єдналися в опорі іноземній навалі», що, в свою чергу, «створило ґрунт для епопеї».
Національні російські риси автор показав у «прихованій теплоті патріотизму», у відразі до показної героїки, в спокійній вірі в справедливість, в скромному гідність і мужність простих солдатів. Він зобразив війну Росії з наполеонівськими військами як всенародну війну. Епічний стиль твору передається через повноту і пластичність зображення, розгалуженість і перехрещення доль, незрівнянні картини російської природи.У романі Толстого широко представлені найрізноманітніші верстви суспільства, від імператорів і королів до солдатів, кожен вік і все темпераменти на просторі царювання Олександра I.Толстой був задоволений своєю працею, проте вже в січні 1871 року він відправив А. А. Фету лист: "Як я щасливий … що писати багатослівні дурниці на кшталт " Війни « я більше ніколи не стану». Однак навряд чи Толстой перекреслював важливість своїх попередніх творінь. На питання Токутомі Рока в 1906
році, який свій твір Толстой любить найбільше, письменник відповів: «Роман» Війна і мир "".
Лев Толстой був дворянського роду, народився 28 серпня 1828 в Тульській губернії, в спадковому маєтку матері – Ясній Поляні. Був четвертою дитиною в сім’ї. Мати померла в 1830 р. через півроку після народження дочки від «родової гарячки», як тоді говорили, коли Льву не було ще 2-х років. Улюбленими композиторами Толстого були Бах, Гендель і Шопен.
Брав участь у Кавказькій війні, обороні Севастополя, нагороджений орденом і медаллю за виявлену відвагу. Тренажер - "Вбивця" хребтових гриж! Ідеї Толстого непротивлення злу насильством, викладені роботах письменника, такі як «Царство Боже всередині вас» , зробили сильний вплив на молодого Махатму Ганді, який згодом очолив націоналістичний рух Індії і домігся її мирного відокремлення Англії в 1947 році. Щоб бути ближче до народу (за іншою версією для зміцнення здоров’я) в старості Лев Миколайович став ходити босим, взуття не носив. Лев Миколайович Толстой був вегетаріанцем. У 1910 році, останньому році свого життя, Л. М. Толстой неодноразово висловлював надію на те, що через вісімдесят років всі люди стануть вегетаріанцями і що на мясо дивитимуться з таким же огидою, як і на людоїдство. Толстой писав не тольки “серйозні” твори, він також відомий, як автор «Абетки», «Нової абетки» і «Книги для читання», за якими навчалося читати не одне покоління дітей. Ці книги він написав, бо вважав тодішню систему освіти недосконалою. Лев Толстой був знайомий з Тургенєвим, однак письменникам не вдалося стати друзями – після сварки на грунті переконань вони не розмовляли багато років , справа ледь не дійшла до дуелі. Часто Толстой спілкувався с Чеховим и Горьким.
Народився 9 вересня 1828 у садибі Ясна Поляна Тульської губернії (нині музей-садиба в Тульській області),в одній з найзнатніших російських дворянських родин. Далекий родич Лева Миколайовича,
Петро Олексійович Толстой, сподвижник Петра Великого, був жорстоким, підступним і властолюбним вельможею, людиною великого державного розуму і величезної сили волі. За заслуги перед царем йому був подарований графський титул. За материнською лінією, Лев Миколайович належав до давнього роду князів
Волконських. Належність до аристократії багато в чому визначала поведінку і думки Толстого. У юності і в зрілі роки він багато роздумував про особливе покликання старого російського дворянства, що зберігає ідеали природності, особистої честі, незалежності й свободи. На схилі віку його стало обтяжувати привілейоване становище і побутовий устрій, несхожий на побут простого народу.
Перші роки життя Толстого пройшли в маєтку батьків Ясна Поляна недалеко від міста Тули. Дуже рано, у півторарічному віці, він втратив матір Марію Миколаївну, жінку емоційну і рішучу. Толстой знав багато сімейних розповідей про матір. Образ її був овіяний для нього найсвітлішими відчуттями. Батько, Микола Ілліч, відставний полковник, дружив із декабристами Ісленьєвим і Колошиним. Він відрізнявся гордістю і незалежністю у відносинах з представниками влади. Для Толстого-дитини батько був втіленням краси, сили, пристрасної, азартної любові до радощів життя. Від нього він успадкував захоплення псовим полюванням, красу і азарт якої багато років опісля Толстой виразив на сторінках
роману «Війна і мир» в описі цькування вовка гончаками старого графа Ростова.Теплі та зворушливі спогади про дитинство були пов'язані у Толстого також зі старшим братом Николенькою. Николенька навчив маленького Льовушку незвичайним іграм, розповідав йому та іншим братам історії про загальне людське щастя.
У першій повісті Толстого «Дитинство» її герой Николенька Іртеньєв, багато в чому біографічно та душевно близький авторові, говорить про ранні роки свого життя: «Щаслива, щаслива, безповоротна пора дитинства! Як не любити, не леліяти спогадів про неї? Спогади ці освіжають, прославляють мою душу і служать для мене джерелом кращої насолоди». Ці слова міг би сказати про своє дитинство і автор повісті.
У квітні 1851 вирушив на Кавказ, де російські війська вели війну з місцевими горянами. У січні 1852 поступив на службу в артилерію. Брав участь у битвах, працював над повістю «Дитинство». Її надрукували під заголовком «Історія мого дитинства» (назва належала Некрасову) в № 9 журналу «Современник» за 1852 р. Вона принесла Толстому успіх і славу одного з найталановитіших російських письменників. 1854 року також у № 9 «Современника» з'явилося продовження — повість «Отроцтво», а в № 1 за 1857 опублікували повість «Юність», що завершила розповідь про Николенька Іртеньєва — героя «Дитинства» й «Отроцтва».
Своєрідність «Дитинства» й «Отроцтва» тонко помітив літератор і критик М. Чернишевський в статті «Дитинство і отроцтво. Військові оповідання гр. Толстого» (1856). Він назвав відмінними рисами толстовського таланту «глибоке знання таємних рухів психічного життя і безпосередню чистоту етичного відчуття». Три повісті Толстого — не послідовна історія виховання і дорослішання головного героя і розповідача, Николеньки Іртеньєва. Це опис низки епізодів його життя — дитячих ігор, першого полювання і першої закоханості в Сонєчку Валахіну, смерті матері, відносин з друзями, балів і навчання. Те, що оточує, здається дрібним, негідним уваги, і те, що для інших є дійсними подіями життя Николеньки, в свідомості самого героя-дитини займають рівне місце. Образа на вихователя Карла Івановича, який убив над головою Николеньки муху хлопавкою і розбудив його, переживається героєм не менш гостро, ніж перше кохання або розлука з рідними. Толстой докладно описує відчуття дитини. Зображення відчуттів у «Дитинстві», «Отроцтві» і «Юності» нагадує аналіз власних переживань у щоденниках Толстого. Намічені в щоденниках і втілені в цих трьох повістях принципи зображення внутрішнього світу персонажів перейшли в романи «Війна і мир», «Анна Кареніна» і в багато інших пізніших творів Толстого.
Стела на пам'ять учасника оборони Севастополя 1854—1855 рр. Л.Толстого біля 4-го бастіону
Тема простоти і природності як вищої цінності життя і «суперечка» з «парадним», красивим зображенням війни виражена в
Севастопольських оповіданняхТолстого: «Севастополь у грудні» (1855),«Севастополь у травні» (1855) і «Севастополь у серпні» 1855 року (1856). У нарисах описані епізоди героїчної оборони Севастополя від англо-французьких військ 1855 року. Толстой сам брав участь в обороні Севастополя і багато днів і ночей провів у найнебезпечнішому місці — на 4-му бастіоні, який нещадно обстрілювала ворожа артилерія.Севастопольські оповідання
Толстого — це не панорамний опис всієї багатомісячної гігантської битви за місто, а замальовки кількох днів із життя його захисників. Саме у деталях — у зображенні буднів солдатів, матросів, сестер милосердя, офіцерів, міщан — Толстой шукає справжню правду війни.
Провідний мотив севастопольських оповідань — протиприродність і безумство війни. У нарисі «Севастополь у грудні» Толстой описує не вражаючу правильність бою, а страшні сцени страждань поранених у госпіталі. Він використовує прийом контрасту, різко зіштовхуючи мир живих і прекрасну природу зі світом мертвих — жертв війни. Наприклад, розповідає про дитину, що збирає польові квіти між трупами, що розкладаються, й зачіпає ногою витягнуту руку безголового мерця.
1837
— сім'я Толстого переїхала з Ясної Поляни до Москви. Закінчилося безтурботне, радісне дитинство. Влітку цього року несподівано помер батько, опікункою осиротілих дітей стала їхня тітка, сестра батька Олександра Іллівна Остен-Сакен. Через 4 роки вона померла. Родина Толстого переїхала до Казані, де проживала інша тітка, Пелагея Іллівна Юшковська.1844 року Толстой, будучи аристократом за походженням, одразу вступив на філософський факультет Казанського університету. Вчився несистематично, пропускав лекції і зрештою не був допущений до перехідних іспитів. Не отримавши допуску до здачі екзамену з історії, він 1845 року перейшов на юридичний факультет. Але і тут викладали історію, лекції з якої йому здавалися нудними й неприємними. Знов почав їх пропускати. Вдавався зі всією пристрасністю до світських веселощів і гульні. Тоді він зневажливо ставився до людей несвітських, неаристократичних. Брат Сергій називав його «дріб'язковим малим». Але не тільки світські веселощі захоплювали Толстого. Він багато роздумував про долю людства, про місце наук у житті. Його нелюбов до історії — не свідчення обмеженості. Якось Толстой-студент зауважив у розмові: «Історія… — це не що інше, як збір байок і марних дрібниць, пересипаних масою непотрібних цифр і власних імен…». У науках молодий Толстой шукав перш за все практичного сенсу. Його не цікавили знання, які не могли бути застосовані в повсякденному житті. Такий погляд на науку взагалі характерний для багатьох людей, світогляд яких формувався в 1840-і рр.
Різкість і незалежність думок Толстого зберігалися впродовж всього життя. А заперечення традиційної історичної науки з новою силою виявилося в 1860-ті в романі «Війна і мир».12 квітня 1847 — розчарований університетською освітою, він подав прохання про виключення з університету. Він вирушив у Ясну Поляну, сподіваючись випробувати себе на новій царині — впорядкувати побут своїх кріпаків. Дійсність розбила його задуми. Селяни не розуміли пана, відмовлялися від його порад і допомоги. Толстой вперше гостро відчув величезну, непереборну прірву, що розділяла його, поміщика, і простий народ. Соціальні та культурні перепони між освіченою верствою й народом стали однією з постійних тем художньої прози і статей Толстого.
Свій перший невдалий досвід господарювання він описав через декілька років в оповіданні «Ранок поміщика» (1856 рік), герой якого, Нехлюдов, наділений рисами Толстого.Повернувшись з Ясної Поляни, Толстой провів кілька років у Петербурзі та в Москві. Він детально аналізує в щоденниках свої вчинки та переживання, прагне виробити програму поведінки, досягти успіхів у різних науках і сферах життя, в кар'єрі. Із самоаналізу в щоденниках зростала його художня проза. Толстой у щоденниках 1847—1852 ретельно фіксував різні переживання та думки в їхніх складних і суперечливих зчепленнях. Він холодно аналізував прояв егоїстичних настроїв у високих і чистих відчуттях, простежував рух, перетікання одного емоційного стану в інший. Спостереження над собою чергуються з описами зовнішності, жестів і характеру знайомих, з роздумами про те, як створювати літературний твір. Толстой орієнтувався на досвід психологічного аналізу письменників-сентименталістів XVIII століття Л.Стерна і Ж.-Ж.Руссо, засвоїв прийоми розкриття переживань у романі М. Лермонтова «Герой нашого часу». У березні 1851 Толстой написав «Історію вчорашнього дня» — уривок, в якому детально описує свої відчуття. Це вже не просто щоденниковий запис, а художній твір.
Народився 9 вересня 1828 у садибі Ясна Поляна Тульської губернії (нині музей-садиба в Тульській області), в одній з найзнатніших російських дворянських родин. Далекий родич Лева Миколайовича, Петро Олексійович Толстой, сподвижник Петра Великого, був жорстоким, підступним і властолюбним вельможею, людиною великого державного розуму і величезної сили волі. За заслуги перед царем йому був подарований графський титул. За материнською лінією, Лев Миколайович належав до давнього роду князів Волконських. Належність до аристократії багато в чому визначала поведінку і думки Толстого. У юності і в зрілі роки він багато роздумував про особливе покликання старого російського дворянства, що зберігає ідеали природності, особистої честі, незалежності й свободи. На схилі віку його стало обтяжувати привілейоване становище і побутовий устрій, несхожий на побут простого народу.Перші роки життя Толстого пройшли в маєтку батьків Ясна Поляна недалеко від міста Тули. Дуже рано, у півторарічному віці, він втратив матір Марію Миколаївну, жінку емоційну і рішучу. Толстой знав багато сімейних розповідей про матір. Образ її був овіяний для нього найсвітлішими відчуттями. Батько, Микола Ілліч, відставний полковник, дружив із декабристами Ісленьєвим і Колошиним. Він відрізнявся гордістю і незалежністю у відносинах з представниками влади. Для Толстого-дитини батько був втіленням краси, сили, пристрасної, азартної любові до радощів життя. Від нього він успадкував захоплення псовим полюванням, красу і азарт якої багато років опісля Толстой виразив на сторінках
роману «Війна і мир» в описі цькування вовка гончаками старого графа Ростова.Теплі та зворушливі спогади про дитинство були пов'язані у Толстого також зі старшим братом Николенькою. Николенька навчив маленького Льовушку незвичайним іграм, розповідав йому та іншим братам історії про загальне людське щастя.
У першій повісті Толстого «Дитинство» її герой Николенька Іртеньєв, багато в чому біографічно та душевно близький авторові, говорить про ранні роки свого життя: «Щаслива, щаслива, безповоротна пора дитинства! Як не любити, не леліяти спогадів про неї? Спогади ці освіжають, прославляють мою душу і служать для мене джерелом кращої насолоди». Ці слова міг би сказати про своє дитинство і автор повісті.
Письменник вирішив втілити в життя деякі ідеї, написавши твір про сімейне життя жінки з вищого суспільства, яка погубила себе і своє майбутнє, щоб розкрити важливі проблеми сім’ї та шлюбу. Толстой говорив, що основним його завданням було не стільки викликати жалість до героїні, скільки показати її невинність. Письменник працював над романом більше 4 років – з 1873 по 1877 рр. Він не обмежився темою сім’ї, від його уваги не вислизнуло, що сімейні відносини тісно пов’язані з історичною епохою, з соціальними та філософськими аспектами життя. У процесі роботи кордони сімейно-побутового роману були значно розширені, і твір перетворився в об’ємний соціально-психологічний роман з глибоким морально-філософським змістом, що охопив не тільки життя і людські стосунки того часу, але й вмістив у себе міркування Льва Толстого про природу соціальних відносин, духовну єдність, щастя і нещастя людей. Потрібно також відзначити, що історія Левіна та Кітті це автобіографічна частина роману. Це простежується в психологічному портреті Левіна, його, як і самого автора хвилювали одні й ті ж питання: чи потрібна освіта селянам, і що трапиться, якщо її дати. Ці питання мало цікавили оточення Левіна, як мало цікавили сучасників Толстого. Життєва криза, яку переживав Левін, відповідає життєвій кризі автора.
Анна Кареніна
Образ Анни Кареніної. Один із них — Марія Олександрівна Гартунг (1832—1919), донька Пушкіна. Але нагадує вона Анну «не характером, не життям, а зовнішністю». Другий прототип — Анна Степанівна Пирогова, яку нещасливе кохання призвело до загибелі — вона кинулася під товарний потяг.
Костянтин Левін
Був намальований в романі як типовий образ російського ідеаліста. Одкровення щоденника Льва Миколайовича, в якому він сумлінно записував всі свої інтимні переживання, справили перед весіллям на Софію Андріївну гнітюче враження. Толстий відчував перед нею свою відповідальність і вину.
Микола Левін
Дмитро Миколайович Толстой. Був аскетичним, суворий і релігійний, в родині його прозвали Ноєм. Потім почав гуляти, викупив і забрав до себе продажну Машу.
Олексій Вронський
Граф Олексій Кирилович Вронський, в первинному варіанті роману — Іван Петрович Балашёв, потім Удашёв, Гагин.
Микола Миколайович Раєвський (1839—1876), письменник, фахівець з Бавовництво.
Олексій Костянтинович Толстой (1817—1875), флігель-ад'ютант і поет. У 1862 році одружився на С. А. Міллер-Бахметьєва, яка заради нього покинула чоловіка і сім'ю.
Олексій Олександрович Каренін
У первинному варіанті роману — Михайло Михайлович Ставровіч.
Прізвище героя сталася від грецького Кареон — голова. У Кареніна розум переважає над почуттям.
За задумом, Каренін був «людиною дуже добрим, цілком пішли в себе, розсіяним і не блискучим в суспільстві, такий — учений дивак», з явним авторським співчуттям малював образ Л. Н. Толстой. Але в очах Анни — він чудовисько.
Графиня Лідія Іванівна
Замість графині Лідії Іванівни в рукописи Л. М. Толстого фігурує сестра Кареніна, Марія Олександрівна Кареніна (Марі), дбайливо займається вихованням його сина, ім'я якого — Саша.
Також вона деякими рисами нагадує дочка Анни Андріївни Щербатової і голови Державної ради при Олександрі II Д. Н. Блудова, Антоніну Дмитрівну (1812—1891), релігійну даму, яка займалася благодійністю її сестру звали Лідією.
Примітний факт: в романі побіжно згадується якийсь сер Джон, місіонер з Індії, що мав відношення до графині Лідії Іванівні.
Стів Облонский
Леонід Дмитрович Оболенський (1844—1888), чоловік Е. В. Толстой (дочки молодшої сестри Л. М. Толстого, Марії). Зовнішністю і характером він був схожий на Степана Аркадійовича — "досить велике зростання, білява борода, широкі плечі. Його добродушність, схильність до приємного проведення часу часу ". У деяких чорнових варіантах роману Степан Аркадійович Облонский навіть названий Леонідом Дмитровичем.
Повітовий представник дворянства і московський губернатор Василь Степанович Перфильєв (1826—1890). Був одружений на П. Ф. Толстій (троюрідною сестрою).
князь Щербацький
Прототип — Сергію Олександровичу Щербатов, директор московської лосини фабрики, ад'ютант генерала І. Ф. Паскевича-Ериванське, друг А. С. Пушкіна. Його дружина була фрейліною імператриці Олександри Федорівни.
Кіті
Катерина Олександрівна Щербацкая, пізніше — дружина Левіна
Прототип — дочка Щербатова, Парасковія Сергіївна (1840—1924), до якої Л. Н. Толстой відчував симпатії, (пізніше вона вийшла заміж за графа А. С. Уварова)
Бетсі Тверська
Княгиня Єлизавета Федорівна Тверська, Вронська, кузина Олексія Кириловича, дружина кузена Анни Облонской (Кареніної).
У первинному варіанті — Міка Врасська
Залізниця символізує загальне зло, антигуманні сили, які загрожують людству. Коханню Анни і Вронського передує погана прикмета: смерть чоловіка під колесами поїзда, що стає прообразом гибелі героїні, смерті кохання. Коли Анна поверталася до Петербурга і на станції зустрілася з Вронським, була сильна заметіль. Ця природна стихія теж є неначе попередженням бурі, що сколихне життя Анни. Після розмови Анни з Вронським у вітальні Бетсі, коли героїня зрозуміла, що кохає Вронського, вона піднімається сходами, повертаючись додому: «Лицо ее блестело ярким блеском; но блеск этот был не веселый,— он напоминал страшный блеск пожара среди темной ночи». Це і є образ-символ кохання Анни і Вронського. Але воно осяяло життя героїні не вранішнім світлом, а спалахами пожежі у пітьмі. У цій пітьмі їй і судилося померти. Сцена перегонів є уособленням аморального, абсурдного життя, де триває жорстока боротьба, в якій беруть участь усі герої роману (Каренін, Вронський, Анна та інші). Окрім того, ця сцена надає сюжетові роману катастрофічного темпу, зображаючи тривогу життя, атмосферу доби. Сни Анни виявилися «віщими», оскільки попереджали її про ті складні перипетії долі, які очікують героїню. Свічка: «И свеча, при которой она читала исполненную тревог, обманов, горя и зла книгу, вспыхнула более ярким, чем когда-нибудь, светом, осветила ей все то, что прежде было во мраке, затрещала, стала меркнуть и навсегда потухла». Образ свічки — це символ кохання Анни, що спалахнуло в її житті й швидко згасло. Прекрасна перламутрова мушля, в яку з’єдналися хмари, які побачив Левін, стали символом переміни не тільки поглядів героя на життя, а й змін у його долі. Адже саме цього дня він побачив Кіті та відмовився від своїх думок про одруження із селянкою, зрозумів, що все ще кохає дівчину і вирішив боротися за неї. Левін також утвердився у своїх думках про загальне благо. Небо: «Уже совсем стемнело, и на юге, куда он смотрел, не было туч. Тучи стояли с противной стороны. Оттуда вспыхивала молния и слышался дальний гром. Левин прислушивался к равномерно падающим с лип в саду каплям и смотрел на знакомый ему треугольник звезд и на проходящий в середине его Млечный Путь с его разветвлениями. При каждой вспышке молнии не только Млечный Путь, но и яркие звезды исчезали, но, как только потухала молния, как будто брошенные какой-то меткой рукой, опять появлялись на тех же местах. “Ну, что же смущает меня?” — сказал себе Левин, вперед чувствуя, что разрешение его сомнений, хотя он не знает еще его, уже готово в его душе». Високе небо означає, що Левін стоїть на порозі важливого рішення, він зрозумів моральний закон, що допоміг йому вийти з душевної кризи.
У 70-х роках Л. Н. Толстой все частіше і глибше став замислюватися над проблемами шлюбу і сім'ї. Навколишня дійсність давала чимало матеріалів для роздумів над питаннями життя сімейної. У січні 1872 року кинулася під потяг на станції Ясенки Ганна Степанівна Пирогова, незаконна дружина сусіднього поміщика Бібікова. Родина Толстих добре знала загиблу жінку, і її трагічна доля знайшла відгук у романі «Анна Кареніна». Толстой працював над новим романом більше чотирьох років - з 1873 по 1877 рік. Висунута спочатку тема сім'ї виявилася пов'язаною з громадськими, соціальними, філософськими питаннями; твір розрослося до великого соціального роману, в якому відбилася сучасна письменнику життя.
У Москві, на вокзалі Миколаївської залізниці граф Олексій Кирилович Вронський зустрічав приїжджає з Петербурга мати. В. Очікуванні поїзда він - думав про юну Кіта Щербацкой, про її любові до нього, від якої він «сам себе відчував краще, чистіше». «Вронський пішов за кондуктором й вагон і при вході у відділення зупинився, щоб дати дорогу виходила дамі. З звичним тактом світської людини, по одному погляді на зовнішність цієї пані, Вронський визначив її приналежність до вищого світу. Він ~ вибачився і пішов - було у вагон, але відчув необхідність ще раз поглянути на неї ... Коли він озирнувся, вона теж повернула голову. Блискучі, що здавалися темними від густих вій, сірі очі доброзичливо, уважно зупинилися на його обличчі, неначе вона визнавала його, і негайно ж перенеслися на пасувала натовп, ніби шукаючи когось ». Це була Ганна Аркадіївна Кареніна. Зустріли ^ випадково, Анна і Вронський не можуть забути один одного.
Кареніна - заміжня жінка, мати восьмирічного сина, вона розуміє, що Вронський не може і не повинен цікавити її. Однак на московському балу спостерігала за. Ній Кіті бачить, що «Ганна п'яна вином збуджуваного нею захоплення ...». Ганна приймає рішення залишити Москву і повернутися додому, до Петербурга, щоб не зустрічатися з Вронским. Своє рішення вона виконала, і на другий день брат проводжав її до Петербурга. Але на зупинці в Бологому, вийшовши з вагона, Ганна зустріла Вронського.
* «Я не знала, що ви їдете. Навіщо ви їдете? - Сказала вона ... І нестримна радість і пожвавлення сяяли на її обличчі.
* - Навіщо я їду? - Повторив він, дивлячись їй прямо в очі,
* Ви. знаєте, я їду для того, щоб бути там, де ви, сказав він, я не можу інакше.
... Він сказав те саме, чого бажала її душа, але чого вона боялася розумом. Вона нічого не відповідала, і на обличчі її він бачив боротьбу ». Сум'яття і тривогу в душі Анни Толстой підкреслює описом розбушувалася природи. «І в цей х <е час, як би здолавши перешкоду, вітер посипав сніг з дахів вагонів, затрепал якимось залізним відірваним листом, і попереду плачевно і похмуро заревів густий свисток паровоза. Весь жах хуртовини здався їй ще більш прекрасний тепер ».
Ця зустріч вирішила долю Анни Кареніної. Як не старалася вона, повернувшись додому, жити по-старому, їй це не вдавалося. Любов до Вронського змусила її по-іншому поглянути на своє подружнє життя. «... Я зрозуміла, що не можу більше себе обманювати, що я жива, що я не винна, що бог мене зробив такою, що мені потрібно любити і жити», - думає Ганна. Невміння обманювати, щирість і правдивість втягують її у важкий конфлікт з Кареніним і світської середовищем.
Доля Олексія Олександровича Кареніна чоловіка Ганни, - безсумнівно, трагічна, і багато що в ній змушує співчувати йому. Каренін не «зла машина», як у пориві відчаю називає чоловіка Ганна. Толстой показує його щирість, людяність у сцені примирення з дружиною. Навіть Вронський визнає, що в хвилину примирення Каренін був «на недосяжній висоті» .. Правдиво розкриваючи всю тяжкість людських переживань Кареніна, Толстой разом з тим - глибоко аналізує його ставлення до дружини і його поведінку. На посаді губернатором, вже літньою людиною, Олексій Олександрович зустрівся з Ганною Аркадіївною, яка була на двадцять років молодший від нього. «Він зробив пропозицію і віддав нареченій і дружині все те почуття на яке був здатний». Створивши ту «обстановку щастя»,
яка увійшла у нього в звичку, Каренін раптом виявив, що вона «нелогічною» чином поламалася. Толстой порівнює Кареніна з людиною, який спокійно пройшов по Мослі і раптом побачив, «що цей міст розібрали і що там безодня». «Безодня ця була - саме життя, міст - та штучне життя, яке прожила Олексій Олександрович». Живі, природні почуття Каренін перевіряє поняттями та нормами, встановленими державою і церквою. Дізнавшись про зраду Анни, він, після «дивного почуття фізичної жалості до неї», відчув, що його займав тепер питання про те, «як найкращим, наіпрілічнейшім, удобнейшим для себе і тому найсправедливішим чином обтруситися від того бруду, якою вона забризкала його в своєму падінні, і-продовжувати йти своїм шляхом діяльної, чесної і корисного життя ». Проте методичність, обережність,. млява систематичність - риси, характерні для вищих кіл бюрократичної середовища, - виявилися безсилі в зіткненні з життям.
Флігель-ад'ютант Вронський, аристократ і джентльмен, «один з найкращих зразків золотої молоді петербурзької» полюбив Анну Кареніну і жертвує в ім'я любові військовою кар'єрою: виходить у відставку і всупереч світським поняттям і звичаям (рішуче «оголошує він братові, що дивиться на свою зв'язок з Кареніної, як на шлюб ... ») їде з Ганною за кордон.
Чим більше Ганна дізнавалася Вронського, «тим більше вона любила його», і за кордоном вона була «непростимо» щаслива. Але «Вронський, між тим, незважаючи на повне здійснення того, що він бажав так довго, не був цілком щасливий ... Він скоро відчув, що в душі його піднялися бажання бажань, туга». Спроби зайнятися політикою, книгами, живописом не дали результатів, і, врешті-решт, відокремлене життя в італійському місті здалася йому нудною; було вирішено їхати в Росію.
Люблячи Анну, він завжди забував те, «що становило саму болісну бік його ставлення до неї, - її сина з його питальний, противним, як йому здавалося, поглядом. Хлопчик цей частіше за всіх інших був перешкодою їх відносин ». У сцені побачення Анни з сином Сергієм Толстой-з неперевершеною майстерністю художника-психолога розкрив всю глибину сімейного конфлікту. Почуття люблячої матері до залишеного дитині, пристрасть до Вронського, протест проти помилкової моралі вищого суспільства і невизначеність положення утворюють у долі Ганни вузол протиріч, який вона не в силах розв'язати. Трагічно звучать її слова, звернені до Доллі Облонской: «... я не дружина, він любить мене до тих пір, поки любить» ... «Ти зрозумій, що я люблю, здається, так само, але обох більше себе, дві істоти - Сергія та Олексія ... Тільки ці дві істоти я люблю, і одне виключає інше. Я не можу їх поєднати, а це мені одне потрібно. А якщо цього немає, то все одно. Все, все одно ... »І коли Ганна зрозуміла, що її пристрасною, ... любові недостатньо для щастя Вронського, і він, для якого вона пожертвувала сином,« все більше і більше хоче піти від неї », вона усвідомила своє становище як безвихідне, як трагічний глухий кут.
Задум письменника показати жінку, що втратила себе, але не винну, підкреслюється епіграфом до роману: «Мені помста і аз віддам». Сенс епіграфа в тому, що не світським ханжам судити людину, її життя і вчинки. Думка епіграфа кілька разів звучить у словах дійових осіб роману. Стара тітка Ганни говорить Доллі: «Їх буде судити бог, а не ми». Сергій Іванович Кознишев, зустрівшись з матір'ю Вронського, у відповідь на засудження нею Анни говорить: «Не нам судити, графиня». Біблійне вислів, взята для епіграфа, Толстой протиставив державної та релігійної законності і світської моралі, який стверджував «зло брехня і обман».
Роман Толстого «Війна і мир» спочатку називався «1805», потім «Все добре, що добре закінчується» і «Три пори». За свідченнями дослідників, роман переписувався 8 разів, а окремі його епізоди – більше 25 разів. При цьому сам автор ставився до твору скептично. У 1871 році він написав Фету в листі: «Як я щасливий … що писати дрібниць багатослівних кшталт “ Війни” я більше ніколи не стану». Роман Льва Толстого «Анна Кареніна» починається фразою: « Всі щасливі родини схожі одна на одну, кожна нещаслива сім’я нещаслива по- своєму». На підставі цього афоризму виведений так званий принцип Анни Кареніної, який застосовують для опису систем в різних науках. Наприклад , Джаред Даймонд з його допомогою пояснює, чому людиною було приручено так мало тварин – для успішного приручення необхідно збіг декількох факторів, а відсутність одного з них робить одомашнення неможливим. Економісти використовують принцип Анни Кареніної , кажучи про адаптацію систем до зовнішнього середовища та їх поведінку в період кризи: все добре пристосовані системи мають однакові риси, а все непристосовані системи не справляються з адаптацією кожна по-своєму. Він був першим, хто відмовився від авторського права, був противником державної системи, а за відхилення релігійних авторитетів відлучений від церкви. Він відмовився від Нобелівської премії, ненавидів гроші і виступав на стороні селян. Таким його не знав ще ніхто. Його ім’я – Лев Толстой. Лев Миколайович залишив нам 165 000 аркушів рукописів, повну збірку творів у 90 томах, написав 10 тисяч листів. Протягом усього свого життя він шукав сенс життя і загального щастя, які знайшов в простому слові – добро. Лев Толстой не любив віршів.
Лев Толстой познайомився зі своєю майбутньою дружиною Софією Берс, коли їй було сімнадцять, а йому 34 роки. 23 і вересні 1862 Лев Миколайович одружився на ній. У першу шлюбну ніч із Софією Берс 34-річний Лев Миколайович Толстой змусив 18-річну свіжоспечену дружину прочитати ті сторінки в його щоденнику, де детально описані амурні пригоди письменника з різними жінками, крім інших – з кріпаками селянками. Толстой хотів, щоб між ним і дружиною не було ніяких таємниць. Разом вони прожили 48 років, народили 13 дітей. Софія Андріївна була не тільки дружиною, але і вірним відданим другом, помічницею в усіх справах, в тому числі і літературних. Перші двадцять років вони були щасливі. Однак потім часто сварилися, в основному через переконань і способу життя, які Толстой визначив для себе., У сім’ї Толстих народилося 13 дітей, з яких 5 померли в дитинстві , дружина його була молодша на 16 років.
