por Світлана Яремус hace 3 años
681
Тарас Шевченко
Тарас Шевченко, также известный как Кобзарь, был выдающимся украинским писателем, художником и мыслителем, жившим в XIX веке. Родился в семье крепостных крестьян в селе Моринцы, Киевская губерния.
por Світлана Яремус hace 3 años
681
Ver más
Тарас Григорович Шевченко (відомий також як Кобзар; 25 лютого (9 березня) 1814, с. Моринці, Київська губернія, Російська імперія (нині Звенигородський район, Черкаська область, Україна) — 26 лютого (10 березня) 1861, Санкт-Петербург, Російська імперія) — український письменник, класик української літератури, мислитель, художник. Національний герой і символ України. Братчик Кирило-Мефодіївського братства. Академік Імператорської академії мистецтв (1860). Тарас Шевченко — це вічний вогонь, що ніколи не згасне в серцях народу. Творчість Шевченка — це святиня, якою дорожить і гордиться український народ. Ми, нащадки, будемо завжди берегти у своєму серці той вогник любові до Батьківщини, який запалив поет своїми безсмертними творами.
Бажаючи оволодіти мистецтвом живопису, він звертається до шляхетних дяків-живописців, які в основному заставляють прислужувати їм. Талант художника проявився рано, значно раніше, ніж талант поета. Якщо перші літературні спроби припадають на 1836-1837 роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою “Погруддя жінки” або “Жіноча голівка” датований самим автором ще 1830 році. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника. Бажаючи оволодіти мистецтвом живопису, він звертається до шляхетних дяків-живописців, які в основному заставляють прислужувати їм. Талант художника проявився рано, значно раніше, ніж талант поета. Якщо перші літературні спроби припадають на 1836-1837 роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою “Погруддя жінки” або “Жіноча голівка” датований самим автором ще 1830 році. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника.
«Найцікавішим» прикладом є портрет Івана Паскевича (1843 рік). Грабович описує постать російського полководця як одіозного: був членом суду над декабристами, «робив розправу» над Варшавою після Листопадового повстання. Чи Шевченко також сприймав Паскевича як одіозну постать? – запитує Грабович.Петра Першого, який Шевченко виконав у 1844 році. На думку Грабовича, на гравюрі Шевченка російський імператор виглядає ледь не як голлівудський актор – солодко, прикрашено, так, що не впізнати. Водночас у період «трьох літ» Тарас Григорович уже пише «Кавказ», «Сон», «Розриту могилу». У цих поезіях Україна постає як сирота, вдова і жертва російської імперії, а сам автор вже усвідомлює обов’язок говорити правду, продовжує Грабович.
Майже все своє свідоме життя Шевченко присвятив живопису і графіці. Не забуваймо, що саме талант до малювання відкрив йому дорогу на волю, став перепусткою у мистецьку еліту. Протягом 25 років кріпацтва і 10 років заслання він писав. Писав акварелями, олівцем, олією, тушшю. 835 творів – саме таку кількість творів нараховує доробок Шевченка у образотворчому мистецтві. Загалом Кобзар створив більше 1000 живописних творів за 30 років (з 1830 по 1861 рік). Близько 278 картин вважаються втраченими. Малював у всіх жанрах, опанував всі відомі на той час технічні прийоми офорта, живопису, рисунка. Започаткував і став першим представником критичного реалізму в образотворчому мистецтві України. У Національному музеї Тараса Шевченка ми можемо побачити портрети і композиції на історичні, міфологічні і побутові теми, природні і архітектурні пейзажі, виконані олією, аквареллю, сепією, тушшю, олівцем. Також до нашого часу дійшли численні зразки офортів, виконаних на папері, ескізи, етюди.
Велике місце в Шевченковому доробку належить портретам. Він почав працювати над ними ще кріпаком. В Академії продовжував роботу в цій галузі. Незабаром він стає одним з відомих і популярних портретистів. Створені ним образи відзначаються невимушеністю, відсутністю нарядності, вдалою композиційною бадьорістю і свіжістю барв, намагання дати психологічну характеристику людині. Шевченко зробив великий внесок у розвиток побутового жанру і став його основоположником в українському мистецтві. Особливо хвилювало художника підневільне, часто трагічне становище жінки.
Твори поета можна побачити як в окремих виданнях, так і у різноманітних збірках та хрестоматіях. Вірші Шевченка у цих книгах мають сприяти розвитку естетичної свідомості дитини, формуванню її світогляду. Тарас Шевченко прожив 47 років: з них пробув 24 роки в кріпацтві, 10 – на засланні, а решту – під наглядом жандармів. Загалом на Батьківщині він був нечастим гостем... Але де б він не перебував – він завжди залишався сином своєї землі, пам'ятав її і сумував за нею, як за матір'ю. Саме тому Україна стала у творчості Шевченка головним образом, овіяним любов'ю і тугою. Саме такою, далекою та недоступною, постає образ України у вірші "Думи мої думи…". "Ластівка" – один із найцікавіших українських альманахів першої половини ХІХ століття. Ідея його створення належить Григорію Квітці-Основ'яненку, упорядкований він був Євгеном Гребінкою. В редагуванні альманаху брав участь і Тарас Шевченко, який ще тоді віддав свої перші твори Євгену Гребінці для публікації в альманасі. Мало який сучасний орган друку мав такий успіх у читачів.У "Ластівці" вперше побачили світ п'ять його творів – "Причинна" ("Реве та стогне Дніпр широкий..."), "На вічну пам'ять Котляревському" ("Сонце гріє, вітер віє..."), "Тече вода в синє море" (помилково – як продовження елегії "На вічну пам'ять Котляревському"), "Вітре буйний" ("Вітре буйний, вітре буйний!") і розділ з поеми "Гайдамаки"
Кожний, хто глибоко вивчає творчість Т. Г. Шевченка, неминуче переконується, що має вона світове значення. Ось кілька висловлювань з цього приводу: "Завдяки Шевченкові скарби української душі повною річкою влилися в загальний потік людської культури" (Луначарський); "Тарас Шевченко не має собі рівних у світовій літературі" (Курелла, Німеччина); "Його геній розрісся, як дерево, простягнувши крону над віками" (Камілар, Румунія); "Поки б'ються серця людей, звучатиме і голос Шевченка" (Хікмет, Туреччина); "Він був найбільш народним поетом з усіх великих поетів світу. Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним. Немає для неї відповідника в світовій літературі" (Якубець, Польща).Інколи справедливо зауважують, що революційно-демократичних письменників у XIX ст. було не так уже й мало, проте жоден з них не піднявся до таких вершин шани і любові народу, як Шевченко. У своїх творах він випромінював на скривджених всю силу великої любові, цілий океан ніжності, а трагедію сироти чи вдови підносив до рівня світової трагедії."Кобзар" знаменував собою демократизацію світової літератури, бо з його сторінок чи не вперше заговорили цілі соціальні материки, які залишалися невідомими для елітарної культури − і це було одкровенням.
Шевченко є основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму. Саме в його творчості повно розвинулися ті начала, які стали провідними для передових українських письменників другої половини ХІХ–початку ХХ століть. Тенденції народності й реалізму були вже властиві в значній мірі і творчості попередників Шевченка. Шевченко перший в українській літературі виступив як істинно народний поет, твори якого з усією повнотою відбили почуття й думки трудящих мас, їх віковічні визвольні прагнення.
Поет оповивав крилом слави українську історію. Завдяки його творчості українська література, пройнята гуманістичними ідеями, вийшла на широкий інтернаціональний шлях історичного поступу і вивела із забуття всю націю. Іти пліч-о-пліч з іншими народами − історична потреба кожної нації і неодмінна умова справжнього прогресу в її духовній творчості.Добро i зло вiн бачив на землi свого дитинства, рай i пекло, i вiдчував свою єднiсть з Україною, з її народом. Все це стало часткою його самого. Вiн справдi вийшов з народу, жив з народом, всiма своїми думами i почуттями був з ним мiцно i нерозривно зв'язаний.I в його пiснях-думах бринить ота любов до України i українцiв, яка невiддiльна вiд поезiї Кобзаря; без неї немає Шевченка.Всiх страдникiв i борцiв поет називає братами i сестрами, з якими його єднає ненька-Україна. Цi люди живуть у його серцi, живуть у його творах. Це i його мати, яку "ще молодую у могилу нужда та праця положила", i батько, що "не витримав лихої долi − вмер на панщинi", i брати, яким "лоби поголили", i сестри, що вiк свiй провели у наймах i злиднях, i кохана його Оксаночка, яку спiткала доля Катерини. Але рiдними були поетовi i ота мати, що "на панщинi пшеницю жала" i далi сну-мрiї про волю не йшла, i нещасна бунтiвна Марина, i Перебендя, з його пiснями-думами про долю України, i наймичка Ганна, що знайшла пораду своєму горю у добротi людськiй.Але великому Кобзаревi чужа була нацiональна обмеженiсть українських панiв типу "завзятого патрiота" Петра Скоропадського ("у свитi ходить мiж панами та п'є горiлку з мужиками, i вольнодумствує в шинку", а водночас "кругом паскуда", що "в селi своїм дiвчаток перебирає"), чи персонажiв вiрша "I мертвим i живим..." Поет добре знав українцiв, що любили "на братовi шкуру, а не душу". галерею таких панiв вiн показав у вступi до поеми "Сон" та мало не в усiх своїх iнших творах.Т. Г. Шевченко був ворогом будь-якої обмеженостi, вважаючи, що здобутки кожної нацiональної культури є здобутком всього людства. Саме тому, мрiючи про вiльну Україну, де "у селах у веселих" будуть "i люди веселi", де "врага не буде супостата, А буде син, i буде мати,I будуть люди на землi".Поет уявляв собi "сiм'ю вольну, нову" народiв, де оживе природа i оживуть люди, де не буде нiякого гноблення, а пануватиме воля i братерство.
Народився 9 березня 1814 року у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії в закріпаченій селянській родині. Дитячі роки проходять у селі Керелівка. Восени 1822 року починає вчитися грамоти у місцевого дяка. Залишившись сиротою, іде наймитувати до дяка Богорського, який прибув з Києва. Не витерпівши знущань дяка, тікає від нього і шукає в навколишніх селах учителя-маляра. 1828 року взяли козачком (слугою) до панського двору у с. Вільшану. Упродовж майже 2,5 років — з осені 1828 року до початку 1831 р. — Шевченко пробув зі своїм паном у Вільні. Переїхавши 1831 року з Вільно до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка і віддав його в науку на 4 роки до живописця Василя Ширяєва. Незабаром став студентом Академії мистецтв. Першу збірку своїх поетичних творів видав 1840 під назвою «Кобзар». 25 травня 1843 року з Петербурга виїхав в Україну. В лютому 1844 року виїхав з України до Петербурга через Москву. У 1844р. написав гостро політичну поему «Сон» («У всякого своя доля»), ставши на шлях безкомпромісної боротьби проти самодержавної системи тодішньої Російської Імперії. 5 квітня рада Академії мистецтв видала квиток на право проїзду на Україну. Вже в листопаді 1845 року збори Академії мистецтв у Петербурзі затвердили рішення ради про надання звання некласного художника. 31 березня (12 квітня) 1845 року виїхав із Петербурга через Москву до Києва. Навесні 1846 року прибув до Києва, оселився в будинку. Заарештували 5 квітня 1847, відправили до Петербурга й ув’язнили в казематі. Заслали в солдати до Оренбурга. У квітні 1850 Шевченка вдруге заарештовано і, після піврічного ув’язнення, запроторено в Новопетровський береговий форт. Звільнено з заслання у 1857 р. Навесні 1858 поет прибув до Петербурга. Влітку 1859 року повернувся в Україну, якої вже 12 років не бачив. До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом. 10 березня 1861 року Шевченко помер.
Навесні 1846 року Шевченко прибув до Києва, оселився в будинку (тепер — Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка) в колишньому провулку «Козине болото». У цей час були написані балади «Лілея» та «Русалка». У квітні Тарас пристав до Кирило-Мефодіївського братства, таємної політичної організації, заснованої з ініціативи Миколи Костомарова. 27 листопада 1846 року Шевченко подає заяву на ім'я попечителя Київського навчального округу про зарахування на посаду вчителя малювання у Київському університеті Святого Володимира, на яку його затвердили 21 лютого 1847.Шевченка, у якого під час обшуку знайшли альбом поезій «Три літа», покарали набагато тяжче, ніж інших притягнених до слідства братчиків: заслали в солдати до Оренбурга. На вироку Микола І власноручно дописав: «Під найсуворіший нагляд і з забороною писати й малювати».В Орській фортеці всупереч суворій забороні, Шевченко продовжував крадькома малювати і писати вірші, які йому вдалося переховати й зберегти в чотирьох «захалявних книжечках» (1847, 1848, 1849, 1850). За того часу Шевченко написав поеми «Княжна», «Варнак», «Іржавець», «Чернець», «Москалева криниця» та багато поезій. Поет цікавився життям казахів, що кочували в околицях фортеці, вивчав їх пісні й легенди та малював сценки з їхнього побуту.Семирічне перебування поета в Новопетровській фортеці — це найважчі часи в його житті. Та — незважаючи на найсуворіший нагляд, на моральні страждання і фізичне виснаження — Шевченко таємно продовжував малярську й літературну діяльність.Лише під час так званої Каратауської експедиції, влітку 1851, він виконав біля 100 малюнків аквареллю й олівцем (зокрема «Вид на гори Актау з долини Агаспеяр», «Гора в долині Агаспеяр», «Гори в долині Агаспеяр», «Кладовище Агаспеяр»). Знайшовши коло форту добру глину й алебастр, Шевченко почав вправи в скульптурі. Серед виконаних ним скульптурних творів були й 2 барельєфи на новозавітні теми: «Христос у терновому вінку» і «Йоан Хреститель». Поет тоді почав писати російською мовою повісті з українською тематикою та багатим автобіографічним матеріалом («Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музыкант», «Художник», «Несчастный», «Близнецы» та інші).Тільки через 2 роки після смерті Миколи Іклопотання друзів увінчалися успіхом, і поета звільнено з заслання у 1857 рДовідавшись про звільнення, Шевченко цілком наново переробив написану ще в 1847 поему «Москалева криниця», а також почав вести російською мовою «Щоденник» («Журнал», з 12 червня 1857 до 13 липня 1858) — цінне джерело до біографії Шевченка, яке свідчить про високий рівень культури мислителя. У серпні 1857 Шевченко залишив Новопетровськ і рибальським човном дістався до Астрахані, а звідти пароплавом прибув до Нижнього Новгорода. Тут поетові довелося затриматися майже на півроку. В'їзд до Москви й Петербурга йому було заборонено. Хоч у Нижньому Новгороді Шевченко жив під пильним наглядом поліції, він не тільки брав участь у культурному житті міста, а й написав поеми «Неофіти», «Юродивий», триптих «Доля», «Муза», «Слава», закінчив повість «Прогулка с удовольствием и не без морали», намалював понад 20 портретів і зробив чимало архітектурних малюнків.
Переїхавши 1831 року з Вільно до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка, а щоб мати зиск з невгамовного потягу юнака до малювання, віддав його в науку на 4 роки до живописця Василя Ширяєва, адже у великих панів було модою мати своїх «покоєвих художників». З цього часу і аж до 1838 року Шевченко живе у будинку Крестовського (тепер — Загородний проспект, 8), де наймав квартиру Ширяев. Ночами, у вільний від роботи час, Шевченко ходив до Літнього саду, змальовував статуї, тоді ж уперше почав писати вірші.
1833 року намалював портрет поміщика Павла Енгельгардта (акварель) (оригінал, датований автором, зберігається у Державному музеї Т. Г. Шевченка у Києві).1835 року познайомився з графом Ф. Толстим, який згодом брав участь у звільненні Шевченка з кріпацтва.
У повісті «Художник» Шевченко розповідає, що в доакадемічний період він намалював: «Аполлон Бельведерський», «Фракліт», «Геракліт», «Архітектурні барельєфи», «Маска Фортунати» (олівець). Шевченко бере участь у розпису Великого театру як підмайстер-рисувальник. Виконав композицію «Олександр Македонський виявляє довір'я своєму лікареві Філіппу» (акварель, туш, перо). Дата і підпис Шевченка. Малюнок виконано на тему, оголошену ще 1830 р. для конкурсу в Академії художеств на одержання золотої медалі.
Шевченко народився у селі Моринці Київської губ., в родині селянина-кріпака. Рано втративши матір, а потім і батька, він з дитинства зазнав багато горя і знущань. Працюючи і навчаючись у дяків, Шевченко ознайомився з деякими творами української літератури, а відчуваючи великий потяг до малювання, уже тоді робив перші спроби розпочати навчання у маляра. Коли Шевченкові минуло 14 років, його зробили дворовим слугою поміщика П. Енгельгардтав маєтку Вільшані. З осені 1828 року до початку 1831 року Шевченко побував зі своїм паном у Вільні, де, можливо, відвідував лекції малювання у професора Віленського Університету Й. Рустемаса. У Вільні Шевченко був очевидцем революційних подій і міг читати патріотичні прокламації повстанців. З цього періоду зберігся малюнок Шевченка «Погруддя жінки», що свідчить про майже професійне володіння олівцем.
Шевченко – основоположник нової української літератури. Шевченко є основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму. Саме в його творчості повно розвинулися ті начала, які стали провідними для передових українських письменників другої половини ХІХ – початку ХХ століть. Тенденції народності й реалізму були вже властиві в значній мірі і творчості попередників Шевченка. Шевченко перший в українській літературі виступив як істинно народний поет, твори якого з усією повнотою відбили почуття й думки трудящих мас, їх віковічні визвольні прагнення.Роль Шевченка в розвитку української літературної мови. Шевченко відіграв важливу історичну роль у розвитку української літературної мови. Він установив ту структуру української літературної мови, яка збереглась у всьому істотному як основа сучасної мови, тобто розвинув і утвердив певний склад словника і граматичний лад української мови, які стали нормою і зразком для письменників, преси, театру тощо.Попередники Шевченка в українській літературі, починаючи з Котляревського. Використовували в своїх творах живу народну українську мову, а також скарби усної народної творчості, але це використання було ще обмеженим, відповідно до не досить широких тем і літературного стилю цих письменників. Крім того, вони ще не позбулися діалектних, вузькомісцевих елементів.
В історії кожного народу, серед її великих творців, є поети, імена яких оповиті невмирущою любов’ю і славою. Таким поетом українського народу є Тарас Григорович Шевченко, чия безсмертна спадщина – одна з найбільших вершин людського генія. Шевченко – велетень духу, митець могутньої творчої сили, непримиренний борець за справедливість, за національне і духовне відродження України.Життя поета – подвиг, перед яким треба схилятись. Шляхом самоосвіти Тарас Григорович став одним з найосвіченіших людей свого часу, людиною енциклопедичних знань.Все життя Шевченко боровся за справедливість, за свободу, розуміння якої виходило за межі вузького визволення людей від кріпацтва, від поневолення та національного визволення України з-під гніту Росії. В кожному вірші безсмертного „Кобзаря” Тарас Григорович розкриває душу українців, їх життя, прагнення.Велич Шевченка полягає в тому, що він зумів повернути нам свою національну гідність і необхідність боротися за відновлення незалежної Української держави. Його безмежна любов до українців і України проявлялася в тому, що він навчав і переконував нас про можливість щасливого життя тільки в своїй незалежній державі.
Поезія великого Кобзаря - це гімн любові до людства, гімн боротьби за свободу і світлу долю всіх пригноблених народів.Шевченко ввібрав у себе усе багатство народних пісень та переказів, і природно, що у його чарівних піснях бриніли такі ж мотиви, які створював сам народ. Ненависть трудового люду до своїх гнобителів живила творчість Кобзаря. Постала у віршах Шевченка нещасна, поневолена Україна. кров'ю серця писав він про страждання рідного народу, про муки підневільного життя. Гнівними словами картав поет царство панів і чиновників.
Художник і поет, в розумінні Т. Г. Шевченка, носій світла істини, він мусить бути корисним людям. Саме таким поетом і художником, провісником правди і волі був Тарас Шевченко.
Починаючи з 1962 року, щорічно присуджуються Державні премії України імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури і мистецтва. За цей час почесного звання шевченківського лауреата удостоєні П. Тичина, О. Гончар, П. Загребельний, В. Сосюра, М. Бажан, Г. Тютюнник, Ю. Збанацький, П. Майборода, С. Людкевич, О. Кульчицька, А. Малишко, В. Касіян, І. Драч, Л. Но-виченко, Д. Павличко, М. Вінграновський, В. Стус, Б. Антоненко-Давидович, М. Жулинський, Р. Лубківський та інші митці. За рішенням ЮНЕСКО, ювілеї Т. Г. Шевченка відзначалися в усіх державах світу, в багатьох із них вийшли переклади "Кобзаря".Світове значення творчості. Кожний, хто глибоко вивчає творчість великого сина України, неминуче переконується, що має вона світове значення. Ось кілька висловлювань з цього приводу: "Завдяки Шевченкові скарби української душі повною річкою влилися в загальний потік людської культури" (Луначарський); "Тарас Шевченко не має собі рівних у світовій літературі" (Курелла, Німеччина); "Його геній розрісся, як дерево, простягнувши крону над віками" (Камілар, Румунія); "Поки б'ються серця людей, звучатиме і голос Шевченка" (Хікмет, Туреччина); "Він був найбільш народним поетом з усіх великих поетів світу. Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним. Немає для неї відповідника в світовій літературі" (Якубець, Польща).
«Не весело на світі жить
Коли нема кого любить».
Історія нашого народу. Нашої літератури зберегли для нащадків імена жінок, які в різні періоди полонили серце Великого Кобзаря. Ці жінки не завжди залишали слід у творчості поета, але ж при тому сказати, що світлі почуття до жінок, які зустрічалися на життєвому шляху Т.Шевченка, не відіграли значної ролі в його діяльності – просто погрішити проти істини.
Кріпачка Ликера Полусмак зіграла фатальну роль у житті Шевченка. Поет зустрів її 1860 року. Йому на той момент було вже 46 років, а Ликері не виповнилося ще й 20-ти. Дівчина була кріпачкою Миколи Макарова, з яким Шевченко познайомився після заслання 1858 року. Ликеру привезли до Петербурга прислугувати сестрі Макарова, пізніше, завдяки старанням Тараса Григоровича, її звільнили від кріпацтва. Після отримання волі Ликера продовжувала наймитувати. Закоханий поет присвятив Полусмак дві поезії «Ликері» та «Л.», а 1860 року написав її портрет, який сьогодні зберігається у Національному музеї. Крім того, Шевченко не шкодував подарунків дівчині, яка так запала йому в серце. Він робив ескізи одягу для Ликери, які потім віддавав для пошиття до французького магазину.На 27-28 липня 1860 року Шевченко призначив сватання. Однак воно не відбулося. Десь у середніх числах вересня між Шевченком і Полусмак стався розрив, який поет дуже болісно переживав. Ликера ж одружилася з перукарем Яковлєвим і жила в Царському селі. Працювала швачкою.
Варвара Репніна,дочка відомого російського діяча, сама закохалася в поета і одна з перших відчула великий поетичний талант Т. Шевченка. Вона перша нехтуючи суспільними забобонами, назвала його генієм і сміливо простягла Шевченкові руку, навіть не дивлячись на те, що між ними лежала велика соціальна безодня. Невідомо,чи відсутність справжнього почуття з боку поета, чи соціальна нерівність між ним і Варварою, стали перепоною на шляху до поєднання долі дівчини з долею Т. Шевченка.
Розгадка цієї таємниці назавжди залишилась в їх серцях.
Але вже те, що Т.Г. Шевченко присвятив В. Репніній поему «Тризна», яку написав російською мовою і подарував їй свій портрет, свідчить про глибоку симпатію до цієї дівчини.
Першим сильним почуттям Тараса було його дитяче кохання до Оксани Коваленко. Вона стала Шевченковою Беатріче, а її особиста трагічна доля стала трагедією його серця.
У віршах присвячених Оксані: «Мені тринадцятий минало», «Ми вкупочці росли», «Не молилася за себе», створених на засланні, доторкаємося до особисто пережитого Шевченком.
«КОБЗАР» – загальна назва видань поетичних творів Т. Шевченка. Перший «Кобзар» видано 1840 у С.-Петербурзі у друкарні Є. Фішера російською
транслітерацією української мови. Підзаголовок «Малороссійскія пѣсни и стихотворения» знято у коректурі. Збірку склали 8 творів: «Думи мої, думи мої…», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». Назвою збірки (кобзар – нар. співець, який виконує пісні та думи під акомпанемент кобзи) Т. Шевченко ствердив свій кровний зв’язок із народом, його життям і творчістю. З виходом «К.» почався новий етап у розвитку укр. літ-ри й мови. І. Франко писав, що «…ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої холодної води, заясніла невідомою досі в українськім письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову»
Видання побачило світ за сприяння відомого письменника Євгена Гребінки. «Кобзар» надрукувало приватне видавництво Фішера в Санкт-Петербурзі коштом полтавського землевласника Петра Мартоса.Останній приписував собі славу відкриття Шевченка-поета, оповідаючи, як замовив молодому і талановитому художнику свій портрет. І одного разу, коли Тарас Шевченко на хвилинку відлучився, знудьгований поміщик підняв із підлоги аркуш паперу з віршами. Прочитане вразило. Тарас Шевченко дістав із-під ліжка коробку, в якій зберігав свої твори, а Петро Мартос негайно відніс їх до Євгена Гребінки.Насправді Шевченко ще в 1838-му віддав Євгену Гребінці п’ять своїх поезій для публікації в альманасі «Ластівка» (його видали лише в 1841-му), і той перебував у захваті від творчості Тараса.
Головною героїнею поеми є проста сільська дівчина Катерина, яка, всупереч традиціям і моралі, «покохала москалика, як знало серденько». Коханий поїхав і пообіцяв повернутися. Після народження дитини батьки, які були не в змозі пережити сором, виганяють Катерину шукати коханого. Жінка після тяжких мандрів зустрічає його, та офіцер-спокусник не захотів пізнати колишню кохану і відштовхнув її. Жінка з розпачу втопилася, а дитину підібрали люди. Малого Івася ми зустрічаємо на шляху поводирем. Тут же відбувається його зустріч із паном-батьком. Проте жорстокий чоловік не захотів пізнати свого сина, як колись його матір. Автор явно співчуває Катерині, хоч і засуджує її за легковажну довіру. Його позиція розкривається в ліричних відступах-повчаннях: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями…» Гостро передано в поемі горе батьків Катерини, яких віковічні традиції моралі змушують зректися своєї дитини, вигнати її з дому. Поет співчуває і цим знедоленим людям, правдиво малюючи їх психологічний стан.
***
Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люде,
Роблять лихо з вами.
Москаль любить жартуючи,
Жартуючи кине;
Піде в свою Московщину,
А дівчина гине...
Якби сама, ще б нічого,
А то й стара мати,
Що привела на світ Божий,
Мусить погибати.
Серце в’яне співаючи,
Коли знає, за що;
Люде серця не побачать,
А скажуть — ледащо!
Кохайтеся ж, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люде,
Згнущаються вами...."
