por Екатерина Гук hace 5 años
390
Ver más
Пам'ять – це психічний процес, який полягає у запам'ятовуванні, збереженні, відтворенні людиною її досвіду.
Пам’ять лежить в основі здібностей людини, є умовою научіння, набуття знань, формування умінь та навичок.
Без пам’яті неможливе нормальне функціонування ні особистості, ні суспільства. Завдяки своїй пам’яті, її удосконаленню людина виділилася з тваринного царства і досягла тих висот, на яких вона зараз знаходиться. Так і подальший прогрес людства без постійного покращення цієї функції є неможливим.
Серед теорій виникнення пам'яті виділяють наступні:
-Психологічні:
-Фізіологічна
-Хімічна.
Найважливіші положення вчення І.П. Павлова про закономірності вищої нервової діяльності набули подальшого розвитку в фізіологічній та фізичній теоріях.
Згідно з поглядами вченого, матеріальною основою пам'яті є пластичність кори великих півкуль головного мозку, її здатність утворювати умовні рефлекси. Саме утворення, зміцнення та згасання тимчасових нервових зв'язків складає фізіологічний механізм пам'яті. Утворення зв'язку між новим і раніше закріпленим змістом є умовним рефлексом, що становить фізіологічну основу запам'ятовування.
Прихильники хімічної теорії пам'яті вважають, що специфічні хімічні зміни, які відбуваються в нервових клітинах під впливом зовнішніх подразників, і є механізмами процесів закріплення, зберігання і відтворення, а саме: перегрупування в нейронах білкових молекул нуклеїнових кислот. Дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК) є носієм родової пам'яті: вона містиь генетичні коди організму, визначаючи генотип. Рибонуклеїнова кислота (РНК) - основа індивідуальної пам'яті. Збудження нейронів підвищує вміст у них РНК, і необмежена кількість змін її молекул є базою збереження великої кількості слідів збудження. Зміну структури РНК учені пов'язують із тривалою пам'яттю.
Психологічні теорії підкреслюють роль об'єкта або активність суб'єкта у формуванні процесів пам'яті.
Спирається на теорію актів, представники якої (Ж. Піаже, А. Валлон, Т. Рібо та ін.) розглядають пам'ять як історичну форму діяльності, вищий прояв якої - довільна пам'ять. Мимовільну пам'ять вони вважали біологічною функцією, у зв'язку з чим заперечували наявність пам'яті у тварин, а також у дітей до 3-4 років. Доведено, що людина поступово оволодіває своєю пам'яттю, вчиться керувати нею.
У біхевіористичній теорії пам'яті підкреслено роль вправ, необхідних для закріплення матеріалу. В процесі закріплення відбувається перенесення навичок - позитивний або негативний вплив результатів попереднього навчання на подальше. На успішність закріплення впливає також інтервал між вправами, міра подібності та обсяг матеріалу, ступінь научіння, вік та індивідуальні відмінності між людьми.
Вихідним поняттям теорії було поняття гештальт-образ як цілісно організована структура, яка не зводиться до суми її частин. У цій теорії особливо підкреслювали значення структурування матеріалу, доведення його до цілісності, організації в систему при запам'ятовуванні й відтворенні, а також роль намірів і потреб людини в процесах пам'яті (останнє пояснює вібірковість мнемічних процесів).
Вихідним принципом для неї стало поняття асоціації, що означає зв'язок, з'єднання. Механізм асоціації полягає у встановленні зв'язку між враженнями, що одночасно виникають у свідомості, та його відтворенні індивідом. Основними принципами утворення асоціацій між об'єктами є: збіг їхнього впливу в просторі і часі, схожість, контраст, а також їхнє повторення суб'єктом.
До індивідуальних особливостей пам'яті належать:
• швидкість запам'ятовування визначається кількістю повторень (або часом), що потрібні людині для запам'ятовування нового матеріалу;
• точність запам'ятовування визначають відповідністю відтвореного тому, що запам'ятовували, та кількістю допущених помилок;
• міцність запам'ятовування виявляється в тривалості збереження завченого матеріалу (або в повільності його забування);
• готовність до відтворення виявляється в тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати необхідні їй відомості.
Індивідуальні відмінності пам'яті можуть бути зумовлені типом вищої нервової діяльності. Швидкість утворення тимчасових нервових зв'язків пов'язана з силою процесів забування та гальмування, що зумовлює точність і міцність запам'ятовування.
Індивідуальні відмінності пам'яті виявляються також у тому, який матеріал краще запам'ятовується, - образний, словесний чи однаковою мірою продуктивно той та інший.
Прийоми для покращення запам'ятовування:
➤ Римування складного матеріалу
➤Абревіація довгих назв
➤ Переробка складної інформації в просте речення.
➤ Метод розташування предметів за допомогою асоціації з певним місцем
➤ Застосування слів, які сприяють запам'ятовуванню.
➤ Знаходження зв'язку між цифрами та літерами.
➤ Використання картинок. Сутність цього методу полягає в перекладі імен власних, різних назв і думок в картинки.
➤Використання ланцюжків. При запам'ятовуванні будь-якого списку потрібно пов'язати кожен предмет з подальшим за допомогою виникаючих асоціацій.
До основних процесів пам'яті належать:
Забування - втрата можливості відтворення, а іноді навіть впізнавання раніше запомненного. Найбільш часто забуваємо те, що незначуще. Забування може бути частковим (відтворення не повністю або з помилкою) та повним (неможливість відтворення і впізнавання). Виділяють тимчасове і тривалий забування.
Відтворення - процес актуалізації елементів минулого досвіду (образів, думок, почуттів, рухів). Простою формою відтворення є впізнавання - упізнання сприйманого об'єкта або явища як уже відомого по минулому досвіду, встановленням подібностей між об'єктом і його в пам'яті. Відтворення буває довільним і мимовільним. При мимовільному образ спливає в голові без зусиль людини.
Збереження - процес накопичення матеріалу в структурі пам'яті, що включає його переробку і засвоєння. Збереження досвіду дає можливість для навчання людини, розвитку її перцептивних (внутрішніх оцінок, сприйняття світу) процесів, мислення і мови.
Запам'ятовування - це процес пам'яті, за допомогою якого відбувається фіксація слідів, введення нових елементів відчуттів, сприйняття, мислення або переживання в систему асоціативних зв'язків. Основу запам'ятовування становить зв'язок матеріалу зі змістом в одне ціле. Встановлення смислових зв'язків - результат роботи мислення над змістом запоминаемого матеріалу.
Пам'ять - це психічний процес відображення досвіду людини шляхом засвоєння, збереження та подальшого відтворення обставин її життя та діяльності
Завдяки пам'яті розширюються пізнавальні можливості людини. Пам'ять як пізнавальний процес забезпечує цілісність і розвиток особистості.
Одиницями роботи пам'яті є уявлення - образи раніше сприйнятих предметів, явищ, думок чи фантазій людини. Саме через уявлення пам'ять має тісний зв'язок з іншими пізнавальними процесами (відчуттями, сприйманням, мисленням та уявою), які дають основу для запам'ятовування і подальшого відтворення інформації.
Даний пізнавальний процес характерний для всіх живих істот.
Пам'ять класифікують за трьома критеріями:
За тривалістю збереження матеріалу виділяють:
Короткотривалу пам'ять, яка характеризується швидким запам'ятовуванням матеріалу і коротким строком зберігання.
Довготривала пам'ять – матеріал запам'ятовується на тривалий час і навіть назавжди.
За характером мети діяльності розрізняють такі види пам'яті:
Мимовільна пам'ять здійснюється без спеціальної мети, безвольових зусиль.
Довільна пам'ять передбачає наявність спеціальної мети щось запам'ятати, відтворити.
За змістом діяльності виділяють 4 види пам'яті, серед яких: рухова, емоційна, образна та словесно-логічна пам'ять.
Словесно-логічна пам’ять – запам'ятовування, збереження і відтворення думок, понять, розумів, словесних формулювань. Думки не існують без мови, тому таку пам'ять називають не тільки логічною, а й словесною.
Образна пам'ять — це збереження і відтворення образів раніше сприйнятих предметів та явищ дійсності. Образна пам'ять буває зоровою,слуховою, дотиковою, нюховою та смаковою.
Емоційна пам’ять – пам’ять на почуття. Пережиті і збережені в пам’яті почуття виступають як сигнали, які спонукають до дії або, які стримують від дій, що викликали в минулому негативні переживання.
Рухова пам’ять – запам'ятовування, збереження і відтворення різнихрухів та їх систем. Є основою для формування різних практичних і трудових навичок, навичок письма тощо. Без пам’яті на рухи ми повинні були бкожного разу вчитися спочатку здійснювати відповідні дії.
