por Анастасія Тименюк hace 1 año
399
Ver más
Письменниця обстоювала певні нові ідеї, зокрема емансипації та фемінізму. "Нова жінка" О. Кобилянської - людина сильна характером, позбавлена романтизму, спроможна на виклик суспільству. Боротьба за широкі права жінки — це основна риса думок і почуттів, якими сповнені твори О. Кобилянської. Ольга Кобилянська жила в дуже важкий час, коли жінка у суспільстві нічого не значила. Жінка не мала отримувати освіту, тим паче не могла досягти якихось вершин, до думки жінок ніхто не прислуховувався, вони не мали права голосу.
У цьому вузлі представлені такі цікавинки: екранізація новели, історія написання та провідні ідеї новели"Меланхолійний вальс".
Важливість ролі мистецтва та його вплив на людину, на її життя та світовідчуття; важливість захисту жінками власної гідності та права самостійно обирати майбутнє, необхідність повноцінної реалізації жінкою своїх духовних потреб, поваги суспільства до жінки як до особистості.
Новелу О. Кобилянської «Valse mélancolique» було опубліковано в 1898 р. у «Літературно-науковому віснику», проте її німецькомовний варіант було написано чотирма роками раніше.
Безпосереднім поштовхом до написання новели стали непрості особисті стосунки письменниці з Осипом Маковеєм, нещасливе кохання до нього. Ольга Кобилянська порівнювала себе з героїнею твору Софією Дорошенко. Про автобіографічність твору мисткиня відверто писала в листі до О. Маковея в 1898 р.:
«Прочитали-сьте“Valse mélancolique” і знаєте історію мого життя. Се моя історія. Більше не кажу нічого».
Цілком можливо, що чоловік відчував докори сумління за її розбите кохання, адже першим твором, який він підготував до друку на посаді редактора «Літературно-наукового вісника», була саме новела «Valse mélancolique».
Ольгу та її героїню Софію поєднує не лише трагічне, нерозділене кохання, але й надзвичайна любов до музики. У сім’ї Ольги Кобилянської дуже любили музику, тому вже у вісім років письменниця, займаючись лише два місяці, змогла освоїти фортепіано й грати мелодії на слух. Письменниця була дуже обдаровано музично.
Герої другорядні - це ті персонажі, які виконують у творі допоміжну роль.
У творі “Меланхолійний вальс” йдеться про трьох жінок, які своїм світовідчуттям не вписувалися у тогочасний формат пересічних образів жінок.
Похорон Софії, від’їзд Ганни до Італії, повернення, Мартине заміжжя.
Серцевий напад Софії, її згасання.
Розмови подруг, їх уподобання, навчання, проблеми; смерть матері Софії.
Рішення подруг взяти третього компаньйона для спільного проживання; поява Софії Дорошенко.
Оповідь Марти про музику, враження від неї, життя з Ганнусею.
Художній аналіз їхніх думок та почуттів становить основний зміст твору. Героїні твору ─ сильні, вольові, самодостатні, горді та незалежні жінки, що прагнуть утвердитися в чоловічому світі. Вони не бояться лишитися незаміжніми, адже шукають щастя насамперед у собі. Мистецтво задовольняє їх запити.
Творчо обдарована особистість, лірична й емоційна. Такі деталі, як подерті рукавички або затикання найменших щілин у вікні розкривають у ній нервову, вразливу, чутливу до світу, замкнену особистість. Мистецтво стає засобом саморозкриття, віддушиною для духовних сил героїні, яка зазнала приниження у житті (через нещасливе кохання).
Емоційна, нестримна, вибухова, непостійна. Однак натуру мала чисту, без фальшу. Її гарячковість швидко змінювалась добротою та чуйністю. Вона талановита і живе своїм ремеслом. В особистому житті не терпить приписів, їй байдуже, що скаже світ про її особисте життя. Мрія-розвиватися.
Втілення любові. Стримана, терпляча, жіночна, «ладна обійняти весь світ», «вчилася музики, язиків і різних робіт ручних». Готувалася стати вчителькою. За словами Ганни ─ вроджена жінка і матір.
Він наскрізний у творі, стає лейтмотивом, щоб на цьому тлі вирізьбити три типи жінок, глибоко відтворити внутрішній світ героїнь, за допомогою ніжної музичної мелодії зачепити найніжніші струни серця.
Кобилянська розкриває трагедію людини, яка позбавлена повноцінного духовного життя. Головні героїні твору це Ганнуся, Марта та Софія, які належать до різних психологічних типів, але у них спільна мета. Вони розуміють повноцінне життя як реалізацію себе в культурі, у них новий спосіб мислення й відмінна мета існування, ніж у тих, хто їх оточує. Усі вони наділені спільною рисою — аристократизмом душі.
