por Olena Kulyna hace 2 años
200
Ver más
«Кайдаше́ва сім'я́» — реалістична соціально-побутова повість українського письменника Івана Семеновича Нечуя-Левицького, написана 1878 року та вперше надрукована 1879 року у львівському журналі «Правда».
У повісті через серію трагікомічних ситуацій з життя родини Кайдашів демонструється шкода від духовної роз'єднаності, яка призводить до егоїзму, розбрату, невмілого користування спадком попередніх поколінь.
Без цієї «найкращої оздоби українського письменства», як її назвав Іван Франко, ми вже не уявляємо ні шкільну програму, ні репертуар сучасних театрів, ні українську літературу в цілому.
Сварки свекрухи з невістками, невісток із свекрухою, батька з синами і всіх між собою, а ще трохи гумору й сатири, розбитих глеків і виколотих очей, любові, пліток і пияцтва. І чим вам не український трилер?!
Та що змінилося за цей час? Проблеми сімейних непорозумінь та поділу землі лишилися навіть через майже півтора століття від дати появи твору. Як затятий холостяк Нечуй-Левицький зміг настільки реалістично описати родині чвари?.. Чому «Кайдашева сім’я» не втратила своєї актуальності в XXI сторіччі? Та чого ми ще не знаємо про таку знайому повість?
Кайдаші із соціально-побутової повісті Івана Нечуя-Левицького мають своїх прототипів — сім’ю Мазурів із села Семигори, які були відомі через постійні сварки й колотнечі в родині та справді мали багатих сватів на прізвище Довбуші. Можливо, саме через правдиву основу родинне життя зображено в повісті настільки реалістично, адже сам автор ніколи не був одруженим, тож не міг описувати це з власного досвіду. «Не знайшов собі до смаку, – казав письменник про свій холостяцький статус.
«Я, бачте, вдався собі естет і кмітливий. То зараз і прикмічу в панні щось неестетичне, і вже вона не моя», – додавав Нечуй-Левицький
Вистава “Кайдашева сім”я” в театрі ім. Івана Франка
Початковий варіант «Кайдашевої сім’ї» показував справжнє розмовне мовлення селян XIX століття, адже Нечуй-Левицький вважав, що писати треба так, як люди говорять, тому не використовував апостроф, літеру ї та не писав «й» у кінці деяких форм прикметників, наприклад, «у зелені траві», замість «у зеленій траві». Тож і «Кайдашева сім’я» була «сімя» без апострофа. Автор заповідав, щоб після його смерті твори друкувалися саме так, адже, на його думку, краще все написане спалити, ніж видавати з неправдивим правописом. Ось такий радикальний письменник.
Івану Нечую-Левицькому приписували «бабський» характер, звідси й настільки реалістичні та колоритні жіночі образи: баба Палажка Солов’їха в ролі сарафанного радіо, свекруха-модниця Маруся Кайдашиха в жовтих чоботях та невістка Мотря Довбишівна – дівка «серце з перцем».
Можливо, героїні повісті нагадають вам когось ну дууууже знайомого: свекруху, сварливу сусідку, найкращу подругу чи навіть себе
Усі ми знаємо фінал цієї родинної історії з грушею, що всохла, після чого дві сім’ї помирилися, й настав мир і тиша, але так було не завжди.
У першій редакції розв’язка була геть не така оптимістична: «Діло з грушою не скінчилось і досі. А груша все розростається і вшир, і вгору та родить дуже рясно, наче зумисне дражниться з Кайдашами та їх жінками, а здорові, як горнята, груші й досі дратують малих Лаврінових та Карпових дітей». Проте під тиском цензури автор мусив змінити свій задум на примирення сімей.
Попри всі зміни, заборони та цензуру «Кайдашева сім’я» ще й досі популярна та актуальна. Це підтверджують нові зовсім не звичні інтерепретації цього звичного для нас твору, наприклад, наступного року на українських телеекранах з’явиться серіал «Спіймати Кайдаша» – сучасна версія життя відомої родини за мотивами класичної повісті. Любителі театру та цікавих постановок мають оцінити сучасне бачення твору Івана Нечуя-Левицького в п’єсі «Кайдаші 2.0» від Дикого театру. Проте й книжкові видання дивують своєю оригінальністю: лише погляньте на концептуальне оформлення «Кайдашевої сім’ї» від видавництва «Основи» або на комікс за повістю Івана Нечуя-Левицького.
У повісті автор змальовує побут селянської родини після скасування кріпацтва. З комічних сцен життя сім'ї Кайдашів виростає реалістична і трагічна за своєю суттю картина життя селянства.
Презентація містить аналіз повісті Івана Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я". Матеріал підійде як для розгляду на уроці, так і для підготовки до ЗНО
«Кайдашева сім’я» – екранізація однойменної повісті І.С. Нечуя-Левицького (вивчають учні 10 класів) , знята 1993 (1996) року.
1. Омелько Кайдаш – голова сім’ї.
2. Маруся Кайдашиха – його дружина.
3. Карпо – старший син Кайдашів.
4. Мотря – старша невістка, дружина Карпа.
5. Лаврін – молодший син Кайдашів.
6. Мелашка – молодша невістка, дружина Лавріна.
Цитатна характеристика Мелашки Балашівни
"З-під квітки виринула з колосків голова з чорними кісьми і неначе поплила понад колосками. Лаврін углядів, що ту чорноволосу голову двічі обвивали жовтогарячі кісники, а за кісники були затикані цілі пучки червоного маку. З жита ніби виплила молода дівчина з сапою в руках. Лаврін задивився на неї й покинув запрягати другого вола. Дівчина прийшла до Росі, стала на плисковатому камені й почала мити ноги. Лаврін знехотя задивився на її чорні брови.
Дівчина перейшла через греблю, ступила на місток на лотоках, сперлась на поренчата й задивилась не так на воду, як на свою вроду. До неї з води виглянуло її лице, свіже, як ягода, з чорними бровами. Дівчина милувалась собою та червоним намистом на шиї.
Лаврін стояв під вербою недалечка од дівчини й дивився на неї. Сонце грало на червоному намисті, на рум'яних щоках. Дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк.
Лаврін дивився на дівчину, як вона спустила на щоки довгі чорні вії, як вона потім повернулась боком, дивилась на воду, на скелі, як блищав її чистий, рівний лоб.
«Ой, гарна ж дівчина, як рай, мов червона рожа, повита барвінком!» — подумав Лаврін, запрягаючи другого вола".
"Мелашка була з поетичною душею, з ласкавим серцем. Часом вона в своïй розмовi несамохiть вкидала слова пiсень".
"Мелашка була молода, незугарна до важкої роботи..."
"За бабою стояла Мелашка в бiлiй сорочцi, в червонiй новiй хустцi, з зеленими та синiми квiтками, в зеленiй ситцевiй ряснiй спiдницi. [...] Мелашка розцвiла i стала повнiша на виду. Її очi, її тонкi брови блищали на сонцi, а лице горiло рум'янцем од вискiв до самого пiдборiддя. [...] Мелашка сяла, як кущ калини, посаджений серед двору".
Цитатна характеристика Мотрі Довбишівни
"Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні. Загоріле рум'яне лице ще виразніше малювалось з чорними тонкими бровами, з темними блискучими, як терен, облитий дощем, очима. В лиці, в очах було розлите щось гостре, палке, гаряче, було видно розум з завзяттям і трохи з злістю. Сонце било на Мотрю косим промінням, освічувало її з одного боку, обливало жовтогарячий кісник на голові та червоне намисто на шиї".
"Але Мотря була не з таківських, щоб комусь покорятись".
"Мотря стояла коло тину висока та здорова, така заввишки, як Карпо, з широким лобом, з загостреним лицем, з блискучими, як жар, чорними маленькими очима. Вона була в однiй сорочцi i в вузькiй запасцi. Хазяйновита, але скупа, вона втинала одежу, як тiльки можна було обтяти. Вузька запаска влипла кругом її стану. В великiй, як макiтра, хустцi на головi Мотря була схожа на довгу швайку з здоровою булавою".
Цитатна характеристика Лавріна Кайдашенка
"Лаврінове молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи — все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір".
"Мого Лавріна, проше вас, хоч у пазуху сховай, а як іде селом, то дівчата аж перелази ламають" (Кайдашиха про Лавріна).
"«Який гарний парубок, хоч і білявий, які в його веселі очі» — подумала дівчина, поглядаючи скоса на Лавріна"(Мелашка про Лавріна).
"Мелашка впізнала Лаврінову русяву кучеряву голову, рівний лоб, рівний тонкий ніс".
Цитатна характеристика Карпа Кайдашенка
"Кайдашеві сини були молоді парубки, обидва високі, рівні станом, обидва довгообразі й русяві, з довгими, тонкими, трошки горбатими носами, з рум'яними губами".
"Карпо був широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті".
"Карпо був білявий, але волосся на його голові з вершечка було трохи рудувате".
"Він ніколи не сміявся гаразд, як сміються люди. Його насуплене жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались".
"Що за люба дитина, мій Карпо, такий слухняний, хоч у вухо бгай. Такий він був і маленьким: оце, було, покину в колисці, піду на город, вернуся, а він лежить — ані писне" (Кайдашиха про Карпа).
"Карпо завсім не слухав її [Кайдашиху], але навіть батька, а покірним він не був навіть малим хлопцем".
"Він був чоловік гордий, упертий, не любив нікому кланятись, навіть рідному батькові".
Цитатна характеристика Марусі Кайдашихи
"Вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана. куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість у розмові й повага до панів. Вона любила цілувать їх в руки, кланятись, підсолоджувала свою розмову з ними. Попаді й небагаті панії частували її в покоях, садовили поруч з собою на стільці як потрібну людину. Маруся пишала губи, осміхалась, сипала облесливими словами, наче дрібним горохом. До природної звичайності української селянки в неї пристало щось вже дуже солодке, аж нудне. Але як тільки вона трохи сердилась, з неї спадала та солодка луска, і вона лаялась і кричала на ввесь рот. Маруся була сердита".
"Вона любила чепуритись і держала себе дуже чисто. Все на їй було чистеньке, неначе нове".
"Вона дуже церемонилась і була прохана. Пробуваючи на службі в панів, вона набралась од їх чимало пишання".
"Вона [Мотря] догадалась, що її свекруха [Кайдашиха] недобра і що під її солодкими словами ховається гіркий полин".
"В мене свекруха люта змія: ходить по хаті, полум'ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем. На словах, як на цимбалах грає, а де ступить, то під нею лід мерзне, а як гляне, то од її очей молоко кисне".
"По другий бiк тину стояла баба Кайдашиха, висока та суха, неначе циганська голка, в запасцi, в ряснiй бiлiй, як снiг, сорочцi, в здоровiй хустцi на головi. Слiпе око бiлiло нiби наскрiзь, як вушко в голцi, хоч туди нитку затягай".
"Чорна здорова хустка чорнiла на бабi Кайдашисi, неначе горщик, надiтий на високий кiлок".
Цитатна характеристика Омелька Кайдаша
"Ніби намальований на чорному полі картини, сидів Кайдаш в білій сорочці з широкими рукавами. Кайдаш стругав вісь. Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною".
"Старий Омелько був дуже богомільний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечерню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постити; він понеділкував і постив дванадцять п'ятниць на рік, перед декотрими празниками. Того дня припадала п'ятниця перед паликопою, котрого народ дуже поважає. Кайдаш не їв од самого ранку; він вірив, що хто буде постить у ту п'ятницю, той не буде в воді потопати".
"...батько любить часто ходити до корчми".
"Він був добрий стельмах, робив панам і селянам вози, борони, плуги та рала і заробляв добрі гроші, але ніяк не міг вдержати їх у руках. Гроші втікали до шинкаря. Панщина поклала на Кайдашеві свій напечаток".
"Його голова стала сива, аж біла, тільки брови чорніли на широкому блідому лиці та темні очі блищали, неначе в ямках, глибоко позападавши під бровами".
Уперше надруковано в журналі «Правда», 1879, № 3-12. Того ж року повість вийшла у Львові окремими виданнями.
Ще перед тим, як повість почала друкуватися у «Правді», Нечуй-Левицький став клопотатись про дозвіл на її видання в Росії, але царська цензура ставила всілякі перепони, вказуючи на ряд «предосудительных мест» твору, зокрема в VI розділі, де змальовувалось перебування прочан в київських монастирях, та висуваючи інші претензії.
Тільки 1886 року дозвіл на друкування повісті був даний при умові вилучення «в ней автором всех неудобных мест» відзначених цензурою. Внаслідок цього 1887 році вийшло в Києві видання «Кайдашевої сім’ї» з рядом цензурних купюр, авторських переробок та скорочень. Зокрема було перероблено початок і кінець твору.
Тексти наступних прижиттєвих публікацій повісті (1894 та 1906 рр.) майже не відрізняються від видання 1887 р
У різні часи сценарії за повістю Івана Нечуя-Левицького писали Микола Босак, Сергій Гержик, Наталя Дубіна, Олексій Корнієнко, Лідія Кушкова, Тетяна Магар, В'ячеслав Стасенко, Геннадій Макарчук, Василь Фащук. Інтерпретації повісті різноманітні: від трагікомедії (Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка, режисер Петро Ільченко) та народного шоу (Київський академічний обласний музично-драматичний театр ім. П. К. Саксаганського, автор інсценізації та режисер В'ячеслав Стасенко) до музичних комедій (Коломийський академічний обласний український драматичний театр імені І. Озаркевича, режисер О. Мосійчук за сценарієм Василя Фащука; Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка, режисер Віра Тимченко, інсценізація Олекси Корнієнка), моновистав (Дніпропетровський академічний український музично-драматичний театр ім. Т. Шевченка, режисерка та актриса Лідія Кушкова), та масової комедії з політичними ремарками (гумористично-драматична феєрія на дві дії авторства Миколи Босака, не була поставлена на сцені).
Деякі з відомих театральних постановок за «Кайдашевою сім'єю»:
Вперше повість надруковано в журналі «Правда» 1879 року. Того ж року друкарнею Товариства імені Шевченка твір було видрукувано і окремою книгою. Наступне видання відбулося у складі «Повістей Івана Левицького» 1887 року. Готуючи його, Іван Нечуй-Левицький переробив початок і кінець твору. Так, він істотно перероблено сцену марення старого Кайдаша в лісі, де той бачить святу Параскеву П'ятницю (якій він молився про звільнення від тяги до випивки). Ймовірно, автор вилучив цей епізод через неоднозначність сцени, де демонструється піднесено-містичний образ Омелька та водночас профанація релігійно-міфологічного образу святої. Цей епізод був таким:
Він підняв блискучі очі, глянув на ліс і побачив диво дивне: над самим шпилем, серед лісу, на повітрі стояла свята П'ятниця, похожа на образ у церкві. Вона стояла в білій блискучій, наче витканій із срібла, широкій одежі. Довга одежа закривала їй ноги, бгалась під ними купами, неначе срібна хмара, спадала позад неї широкими та довгими семипілками, розстелялась далеко понад лісом і зливалась з зеленою дібровою та з синім небом в далекому тумані. Чорні густі коси розсипались по плечах; на голові блищали червоні та жовті квітки, а над квітками блищав золотий вінець, обсипаний дорогим камінням. Од того вінця падали на срібну одежу широкі червоні та жовті стрічки, неначе по одежі блищала огнева блискавка. Широкий золотий пояс спустився до самого долу і був засипаний зорями. П'ятниця держала в одній руці золоту чашу, в другій золотий хрест. Її біле лице з чорними бровами, її руки були прозорчасті, як туман, і світилися наскрізь проти сонця. Широкі пілки срібної одежі на краях були облиті рожевим світлом.
— Це свята П’ятниця! — блиснула думка в Кайдашевій голові. — Вона мене кличе! — так здавалося Кайдашеві.
У виданні 1887 року автор також подав інше закінчення твору. У першодруку 1879 року останні рядки твору були такі:
Діло з грушею не скінчилось і досі. А груша все розростається вшир і вгору та родить дуже рясно, неначе зумисне дражниться з Кайдашенками та їх жінками, а здорові, як горнята, груші й досі дратують малих Лаврінових та Карпових дітей.
Автор вирішив усунути із фіналу твору нескінченність чвар і дати читачеві більш «оптимістичне» закінчення, що зрештою і стало найвідомішим. Видання повісті 1887 року лягло в основу ряду наступних прижиттєвих видань, практично незмінних[8].
«Кайдашева сім’я»
Автор: Іван Нечуй-Левицький
Рік: 1878 (видано у 1879 в журналі «Правда»)
Літературний рід: епос
Жанр: соціально-побутова повість
У цьому творі висвітлено злободенні для того часу проблеми: злиденне життя хліборобів, руйнування патріархального устрою села, темноту й забитість селян, пияцтво, відсутність культурного дозвілля.. Разом із тим І. Нечуй-Левицький порушив одвічні проблеми:
Головна ідея: засудження індивідуалізму егоїстичних натур і норм народної моралі, що є головними причинами духовної роз’єднаності в родині.
Тема: зображення життя українського села в пореформену добу (друга половина XIX ст.) з усіма його складнощами й суперечностями на прикладі однієї родини.
Сюжет твору: розмова братів Карпа й Лавріна про майбутнє одруження, роздратування батька через неробство синів (експозиція) — сватання й одруження Карпа (зав’язка) — поступове назрівання конфлікту між свекрухою і невісткою, сварки між членами родини, одруження Лавріна, наростання сімейних конфліктів, Мелашка на прощі в Києві, повернення Мелашки в Семигори, смерть Кайдаша через пияцтво (розвиток дії) — сварки через мотовило, яйця, курку, кухоль, півня, кабана і грушу (кульмінаційні моменти впродовж викладеного попереду розвитку дії) — усихання груші (розв’язка).
Експозиція – опис села Семигори, портрети головних героїв, розмова Карпа та Лавріна про одруження.
Зав’язка – одруження Карпа з Мотрею
Розвиток дії – постійні сутички в родині, одруження Лавріна з Мелашкою, проща Мелашки до Києва, смерть Омелька Кайдаша, розподіл спадщини.
Кульмінація – сутичка Мотрі з Марусею, внаслідок якої Маруся втратила око.
Розв’язка – примирення двох сімей після того, як засохла груша
В основу повісті «Кайдашева сім’я» автор поклав життя однієї селянської родини. Прототипом сім’ї Кайдашів стала родина селян Мазурів, відомих своїми бійками та колотнечами, проте в художніх образах Кайдашів проглядає широко узагальнена письменником трагедія життя тогочасного села взагалі.
Іва́н Семе́нович Нечу́й-Леви́цький (справжнє прізвище - Леви́цький, 13 (25).11.1838- 2(15).04.1918) - український письменник, перекладач.
