por Katerina Kravchuk hace 1 año
215
Ver más
13 жовтня 2014 року на тимчасово окупованій території України РФ розпочала програму «Потяг надії. Крим». До початку окупації, на 1 січня 2014 року в Криму було 4323 дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування. Результат першого такого «потягу» — підписані 12 згод на прийняття дітей з інтернатів півострова у сім'ї росіян. Семеро дітей — віком від 10 місяців до 8 років — виїхали тоді відразу до Москви, Бєлгорода, Республіки Адигея, Краснодарського краю та Воронезької області.
24 квітня 2019 року президент РФ В. Путін підписує указ № 183 про набуття у спрощеному порядку громадянства РФ певними категоріям осіб — громадян України з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій.
12 листопада 2019 року президент РФ підписав закон № 368-ФЗ про відкликання заяви, зробленої при ратифікації Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року щодо захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, про визнання юрисдикції спеціальної комісії ООН виконувати роль судового органу, який розглядає порушення.
У жовтні 2020 року був прийнятий президентський закон РФ про пріоритет Конституції Росії над нормами міжнародного права.
18 лютого 2022 року, до початку повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році, почали депортувати до РФ під виглядом «евакуації» мешканців ОРДЛО, зокрема й дітей-сиріт. Правозахисники зі «Східної правозахисної групи» повідомили, що сиріт повезли у Волгоградську, Ростовську, Московську, Білгородську та Тульську області й підготували щонайменше 289 пакетів документів для передачі у російські сім'ї. За спостереженнями правозахисників такі дії набули ознак «бізнесу». Тоді аналітики прогнозували, що російська влада вноситиме зміни до законодавства, щоби спростити процедуру.
22 лютого 2022 року Рада Федерації (верхня палата парламенту) Росії схвалила звернення російського президента про використання Збройних сил держави за кордоном — а саме на території Донецької та Луганської областей України.
5 березня 2022 року у РФ був підписаний указ про дозвіл на в'їзд до РФ з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій з будь-якими наявними документами.
Перші повідомлення про примусову депортацію до Росії надійшли в середині березня, під час боїв за Маріуполь. З'являються випадки вилучення дітей російськими військовими та колаборантами, зокрема поліцейськими, з сімей, які вважаються «неблагонадійними», а також під час проходження процедури «фільтрації» та через систему створених російською владою так званих «фільтраційних таборів».
Депортація таких дітей – особливе явище, яке потребує особливої уваги з кількох причин.
Перш за все, у цьому випадку питання кваліфікації їх переміщення на територію іншої країни як саме депортації не викликає жодного сумніву.
По-друге, виглядає так, що депортація дітей під час повномасштабного вторгнення, а також численні випадки передачі таких дітей у російські родини із подальшим усиновленням – завчасно спланована акція.
Тут може йтися про ознаки найстрашнішого злочину – геноциду, тобто цілеспрямованих дій на знищення народу чи його частини. Однією із таких кваліфікуючих дій є насильницька передача дітей з однієї групи іншій групі.
Наведені в таблиці статистичні данні відповідають часу за який учні виконали поставлені для них завдання
Наразі в Україні працює портал "Діти війни". Там можна подати заяву про депортацію дитини і отримати консультацію щодо своїх подальших дій. Оскільки Росія не надає доступу до даних про депортованих ні Україні, ні міжнародним організаціям, вирахувати точну кількість постраждалих поки що неможливо. Окремого механізму для повернення депортованих дітей до України також поки немає, він потребує розробки. Зараз відомо про 128 випадків повернення дітей. Вони відбулися в результаті домовленостей ad hoc – тобто, по кожному окремому випадку, а також за активної участі батьків.
Тест створений з метою перевірки рівню ознайомлення студентів з темою депортації дітей з України.
Призначений для студентів другого курсу
Кількість завдань - 10
Час виконання - 15 хвилин
Максимальний бал 12
У презентації освітлюється проблема депортації дітей з України, частково досліджено шляхи повернення їх додому та правові засади
Близько двох тижнів у дорозі, тисячі кілометрів і більше п’яти перетинів кордонів – і українські діти тепер вдома. Втомлені, але щасливі сім’ї виходять з автобусів в оточенні камер і уваги журналістів. Ось наша головна задача - повернути усіх. Якщо ми не змогли цьому запобігти, потрібно виправляти те що вже сталося
Нині українські діти страждають не лише від обстрілів мирних міст і масштабних бойових дій у їхній країні, щодо них вчиняється геноцид ще й через депортацію до країни-окупанта та викорінення на її території їхньої української ідентичності. Росія всіма способами вивозить дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування і всіх, кого їй вдається захопити. З початку широкомасштабної війни до Росії незаконно вивезли щонайменше 260 тисяч українських дітей. Україні вдалося повернути 126 дітей, незаконно вивезених до РФ з тимчасово окупованих територій, і верифікувати дані понад 16 тисяч дітей, викрадених окупантами.
Перший і обов’язковий крок — звернутися в наші правоохоронні органи. Важливо, щоб кожен випадок був зафіксований. З батьками слід проводити просвітницькі бесіди, пояснювати, що ніхто не притягне їх до відповідальності за те, що вони відправили дитину, наприклад, у табір до рф. Це підтвердили наші правоохоронні органи: на батьків справа не заводиться, відкривається справа про те, що дитину викрали і депортували. Це дозволить у подальшому закріпити за дитиною статус жертви.
Можна звернутися також до неурядових організацій і до ЗМІ, якщо цю історію роздути в медіа, росіяни можуть і самі вийти на зв’язок і повернути дитину. За нашим досвідом медіатизація допомагала поверненню дітей, але чомусь батьки бояться звертатися до ЗМІ. І останній варіант — звернутися до дитячого омбудсмана російської федерації Марії Львової-Бєлової, залишити заявку і бути готовим поїхати в Росію через кілька країн і особисто забрати дитину. Це може зробити один з батьків, опікун, тобто законний представник дитини. Якщо втрачено документи, які підтверджують права на дитину, їх необхідно відновити, інакше ніяк. І ще один нюанс — якщо на території росії є якісь родичі, це погіршує шанси дитини на повернення в Україну, її швидше віддадуть російським родичам, аніж повернуть додому.
Мінреінтеграції роз’яснило порядок дій, якщо дитину депортували окупанти.
Алгоритм дій:
Куди повідомляти?
цілодобова гаряча лінія: 16-48 та +38 (044) 287-81-65;
за допомогою чатботів у Telegram та у Viber @nib_uncp_bot;
через заповнення форм, розміщених за посиланнями: https://nib.gov.ua та https://childrenofwar.gov.ua;
Мінреінтеграції: 15-48;
Офіс Генерального прокурора
Служба безпеки України: 0 800 501 482;
Національна поліція: 102;
Підрозділи ювенальної поліції.
16 із половиною тисяч українських дітей депортували до країни-агресорки. Цю цифру опублікували на онлайн-порталі "Діти війни". І це лише з огляду на кількість заяв про примусове вивезення неповнолітніх. Але реальна цифра значно більша і може бути сімсот тисяч. Це дані Національного інформаційного бюро. Окупанти продовжують депортувати малечу з окупованих територій, частину вивозять до росії. Додому вдається повертати одиниці. Воз'єднання родин - бачила Лідія Середюк.
Забезпечення та захист прав і свобод людини – головний обов’язок держави. «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в державі найвищою соціальною цінністю». Особливого значення забезпечення прав і свобод громадян набуває у період дії особливих правових режимів – у разі виникнення різних ситуацій надзвичайного характеру, коли повноцінне функціонування нашого суспільства та держави з тих чи інших причин стає неможливим. На жаль, починаючи з 2014 діти стали не лише свідками війни, руйнувань, смертей, вони отримали тяжкі як психологічні, так і фізичні травми. «Дітей втягнуто до участі в бойових діях, частина зазнала фізичного та сексуального насильства, наявні факти примусового переміщення та депортації до Російської Федерації». Порушені права дітей мають бути відновлені та захищені за допомогою національних і міжнародних інституцій.
Міністерство закордонних справ України рішуче засуджує Російську Федерацію за здійснення депортації українських громадян, які мешкають на тимчасово окупованих територіях в Херсонській та Запорізькій областях України.
Зокрема, російська окупаційна адміністрація розпочала масове примусове переміщення жителів лівобережної Херсонщини, насамперед Скадовського та Каховського районів, на територію тимчасово окупованого Криму або в РФ.
Спочатку депортували під виглядом евакуації, потім до літніх таборів у Росію і Білорусь. Наявність на території білорусі українських дітей підтверджує і білоруська сторона і ЮНІСЕФ та МКЧХ. Різниця між Росією і Білоруссю лише в тому, що Білорусь допускає міжнародних представників і повертає неповнолітніх вчасно. Однак програма перебування там дітей однакова. Я робила запит до ЮНФІСЕФ у білорусі, чи дійсно їх допускають до дітей, які умови утримання, але відповіді не надали.
Крім того, є діти, яких вивозять після так званої диспансеризації. У вересні Путін підписав указ про обов’язкову диспансеризацію і дітей піддали медичним оглядам. Диспансеризація проводиться і на території РФ. Однак, Путін не може проводити диспансеризацію, медогляди, забори аналізів українських дітей на тимчасово окупованій території і без згоди України. Будь-яке медичне втручання, навіть просто мазки з носа — це вже забір ДНК, біологічного матеріалу.
Тож Путін вирішує проблеми з народжуваністю шляхом депортації українських дітей і насильницької передачі в російські родини. З точки зору Росії, ці діти — росіяни, вони ж анексували ці території. З жовтня 2022 року жодного особливого порядку усиновлення таких дітей немає.
Можна навести переконливі аргументи, що примусова депортація росією українських дітей з України до росії є геноцидом відповідно до визначення цього злочину у статті II Конвенції про запобігання та покарання злочину геноциду від 1948 року та статті 6 Римського статуту Міжнародного кримінального суду.
«Відповідно до статті II Конвенції про запобігання та покарання злочину геноциду, злочин геноциду скоєно, коли особа вчинила певні заборонені діяння з наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку. Згідно зі статтею II(е) Конвенції, одна з таких заборонених дій – це примусова передача дітей з однієї національної, етнічної, расової чи релігійної групи в іншу. Таке ж саме визначення геноциду міститься і в 6 статті Римського статуту Міжнародного Кримінального Суду (МКС)»
Під час широкомасштабної війни Росія вчиняє щодо громадян України усі види злочинів, які можуть підпадати під визначення геноциду, вважають правники, дослідники геноцидів і правозахисники.
Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього була ухвалена Генеральною асамблеєю ООН у 1948 році.
Країни-учасниці Конвенції, а їх на сьогодні 149, мають запобігати актам геноциду і карати за них під час війни та в мирний час.
Конвенція визначає геноцид як дії, що здійснюються із наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову, релігійну, етнічну групу як таку.
Оголошення намірів про знищення українців: президент Росії і представники російської влади неодноразово заявляли, що українців як етносу «не існує», що це «штучно створена» нація, і тих, хто так не вважає, «треба знищити», а України і українців не повинно існувати у майбутньому;
Депортація дітей без батьків до Росії з метою зміни їхньої ідентичності;
вилучення та знищення із бібліотек українських книг, пограбування музеїв та цілеспрямоване викрадення артефактів, що вказують на давню історію українців.
Переслідування і знищення на окупованих територіях людей із проукраїнською позицією, а саме: винищення інтелігенції, учителів, митців, людей, які є носіями української культури та виховують інших у ній. Запровадження в освітніх закладах на окупованих територіях системи навчання та виховання, націленої на зміну ідентичності дітей;
Публічні заклики до знищення українців та цілеспрямовані обстріли систем життєзабезпечення населення та закладів охорони здоров’я України з метою позбавити людей електроенергії, водопостачання, зв’язку, медичної допомоги та інших засобів для життя;
Палата досудового провадження II Міжнародного кримінального суду в п'ятницю видала ордери на арешт президента Росії Владіміра Путіна у зв'язку із ситуацією в Україні. Про це йдеться в пресрелізі МКС, який є в розпорядженні "Європейської правди". Як повідомила пресслужба суду, 17 березня 2023 року Палата досудового провадження II видала ордери на арешт
Путіна та Марії Олексіївни Львової-Бєлової, яка є уповноваженою президента РФ з прав дитини. Путіна та Львову-Бєлову підозрюють у скоєнні воєнного злочину незаконної депортації та переміщення дітей з окупованих районів України до Російської Федерації, що відбувалось щонайменше з 24 лютого 2022 року. Але це не далеко не всі, хто теж має понести покарання за злочин депортації
Урочисто вручав посвідки про громадянство Росії українським дітям
Брав участь в обговоренні з ватажками "ЛНР" перспектив усиновлення чи прилаштування дітей-сиріт з ТОТ
Голова комітету з питань сім’ї, жінок та дітей Росії
Уповноважена при президенті Росії з прав дитини
Президент РФ без наказу чи згоди якого неможливо вирішити жодне з питань
З початку 2022 року дітей вже вивозили заздалегідь, з так званих ЛНР та ДНР перших дітей почали вивозити з 18 лютого. Пушилін оголосив евакуацію і дітей повезли в
Росію. Це було демонстративно, є багато відео в мережі. Директори сиротинців давали згоду, і це певний час було аргументом для міжнародних установ. Важливо сказати, що окупанти мали чіткий план з самого початку повномасштабного вторгнення. А схема його реалізації була пропрацьована ще у 2014 році. Отже, розглянемо основні сценарії
Останній, четвертий, сценарій, найбільш поширений. Спочатку росіяни створюють непридатні для проживання дітей умови на окупованих територіях. А потім пропонують батькам віддати дитину на нібито оздоровлення у відпочинкові табори у РФ. З цього табору діти не повертаються, їх переміщують без погодження батьків. Деякі діти, яких нам вдалося повернути, перебували в таких таборах понад рік
Згідно з третім варіантом, росіяни не дають Україні забрати дітей із закладів інституційного догляду, які потрапили під окупацію. Жодного разу Росія не погоджувала гуманітарних коридорів для вивезення цих маленьких українців. Замість цього їх викрадають.
Таким чином окупанти вивезли дітей з чотирьох закладів, але з двох із них Україна змогла повернути.
За мотивами другого сценарію росіяни вбивають батьків, а потім забирають дітей. Під час третього сценарію дітей забирають безпосередньо з біологічної родини. Інколи це виходить шляхом позбавлення батьківських прав. Зазвичай такий захід застосовують до незручних батьків, які не хочуть співпрацювати з окупаційною владою;
Перший варіант передбачає розлучення дітей з родиною під час так званої фільтрації. У цьому випадку батьків безпідставно затримують, а дітей просто забирають. Була ситуація, коли батька трьох дітей затримали на три місяці, а його дітей вивезли в РФ. Україні вдалось повернути їх назад у родину.
