por Богданюк Ольга hace 7 meses
223
Ver más
Поема — це ліро-епічний віршований твір, у якому зображені значні події і яскраві характери героїв. Розповідь героїв у поемі супроводжується розкриттям авторських переживань і роздумів.
Жанрові ознаки поеми:
За неписаними, але загальноприйнятими законами звичаєвого права про сім’ю та шлюб, дівчина, яка стала матір’ю до одруження, підлягала осуду й ганьбі. Оскільки жінки, за тодішніми звичаями, зобов’язані були постійно носити якийсь головний убір, виконувався обряд покриття: кілька шановних у селі жінок збиралися і пов’язували («покривали») хусткою голову необачній дівчині. Звідси й глумлива назва — покритка.
Злий поговір, неслава, які не щадять і старої матері («Мабуть, сама вчила»), призводять до того, що батьки зважуються на жорстокий вчинок. Вони мусили скоритися громадській думці, усталеному закону співжиття.
У давнину був звичай: залишаючи назавжди свій край, люди брали жменьку рідної землі, яку мали покласти в їхню труну при похованні в чужій стороні. Цього звичаю дотримується і Катерина, бо цілком свідома того, що більше не повернеться додому.
Сюжет художнього твору – система подій, в ході яких розкриваються характери персонажів і головна ідея.
Елементи сюжету:
Епілог — доля Івася-байстря, його випадкова зустріч з «батьком».
Героїня зустрічається з москалем; вона накладає на себе руки.
Катерина за наказом батьків іде з рідної домівки.
Пролог-звернення поета, в якому він застерігає дівчат не кохатися із москалями; кохання і розлучення Катерини з офіцером.
Композиція — побудова твору, доцільне поєднання всіх його компонентів у художньо-естетичну цілісність, зумовлену логікою зображеного, представленого читачеві світу, світоглядною позицією, естетичним ідеалом, задумом письменника, каноном, нормами обраного жанру, орієнтацією на адресата.
Композиція виражає взаємини, взаємозв'язок, взаємодію персонажів, сцен, епізодів зображених подій, розділів твору; способів зображення і компонування художнього світу (розповідь, оповідь, опис, портрет, пейзаж, інтер'єр, монолог, діалог, полілог, репліка, ремарка) і кутів зору суб'єктів художнього твору (автора, розповідача, оповідача, персонажів).Композиція має епілог, зав'язку, розвиток подій, розв'язку і підсумок.
Зустріч з Катерининим сином-підлітком – поводирем сліпого кобзаря; коротка, але велемовна зустріч Івася з батьком-паном, що відцурався своєї дитини).
Зустріч із спокусником-офіцером і смерть Катерини.
Поневіряння Катерини на чужині.
Прощання з батьками.
Народження нешлюбного сина.
Звернення до дівчат-селянок «Кохайтеся, чорноброві, та не з москалями».
Проблематика — аспект змісту твору, на якому акцентує свою увагу автор. Коло проблем, охоплених авторським інтересом, питань, поставлених у творі, становить його проблематику. Дозвіл поставленої у творі художнього завдання – частина творчого процесу письменника, що знаходить своє втілення в проблематиці його твори.
Паспорт твору - це короткий опис або характеристика літературного або художнього твору, яка включає важливі аспекти твору, такі як заголовок, автор, жанр, ключові теми, ідеї, сюжет, персонажі, аналіз структури, стилю, мовного виразу та інші важливі характеристики. Паспорт твору допомагає отримати загальне уявлення про твір і легше зрозуміти його зміст і значення.
Автор через нещасну долю Катерини розкриває соціальне становище трагічного в тогочасному суспільстві та висловлює протест проти побуту, забобонів та пересудів ненависних людей.
Висловлення глибокого співчуття до жінки-покритки; засудження жорстокості, підступності, бездушності, розбещеності панів, захист знедолених. Ідея вільного кохання. Утвердження думки про потребу такого суспільства, яке б грунтувалося на принципах справедливості, захисту знедолених; осмислення можливостей вирішення складної життєвої ситуації.
Зображення трагедії жінки-покритки і дитини-безбатченка в умовах тогочасного суспільства.
Романтизм (з елементами сентименталізму).
Романтизм - напрям у літературі та мистецтві І чверті XIX ст., котрий характеризується зображенням ідеальних героїв і почуттів.
Сутність романтизму: незвичайні герої у незвичних обставинах.
Ліро-епос.
Ліро-епічний твір — це літературний твір, у якому гармонійно поєднуються зображально-виражальні засоби, притаманні ліриці та епосу, внаслідок чого утворюються якісно нові сполуки. Людина тут зображується ніби у двох планах: з одного боку передаються певні події з життя, а з другого - переживання, емоції, настрої.
Реалістична соціально-побутова поема з елементами романтичної поетики.
Василю Андрійовичу Жуковському на пам'ять про 22 квітня 1838 рік (день викупу поета з кріпацтва).
Вперше надруковано в "Кобзарі" 1840 року.
За спогадами І. М. Сошенка (записаними М. К. Чалим), Шевченко працював над поемою під час їхнього спільного проживання з 24 листопада 1838 р. до 18 лютого 1839 р. на Васильєвському острові у Петербурзі (будинок № 47 на четвертій лінії): Шевченко «то співає, то пише собі щось та все до мене пристає: „А послухай, Соха, чи воно так до ладу буде?“ Та й почне читать свою „Катерину“.
1838
Для твору характерна віршувальна різноманітність, особливо відрізняються в ньому ліричні відступи і частини поеми, що містять розвиток дії. Це сприяє більш яскравому й повному вираженню авторського задуму, чітко розмежовує частини твору.
За жанром це реалістична соціально-побутова поема з елементами романтичної поетики про долю простої селянської дівчини, яку збезчестив офіцер-дворянин. Поема «Катерина» — перший твір, у якому поет звернувся до теми жінки-покритки і ширше – жінки-матері. Ця тема стала наскрізною в подальшій поетичній і прозовій творчості Т Шевченка («Сліпа», «Відьма», «Наймичка», «Марія» та ін.).
Поема «Катерина» лягла в основу оперети Г. С. Карпенка (1860), мелодрами П. Свєнціцького (1862). Відома також інсценізація «Катерина» Пухальського (1903). Першою оперою за мотивами творчості Тараса Шевченка була «Катерина» Миколи Аркаса, як і перший фільм, знятий за сюжетами творів Шевченка —«Катерина» (1911). Серед творів образотворчого мистецтва, присвячених поемі, офорт «Катерина» Юрія Балановського (1940).
Художні засоби, також відомі як стилістичні фігури, – це специфічні лінгвістичні прийоми та синтаксичні мовні звороти, які письменники та поети використовують для створення ефекту виразності та емоційної насиченості у своїх творах. Ці засоби допомагають зробити мову більш образною, цікавою та змістовною.
Кохайтеся ж, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі - чужі люде.
Художній образ – це узагальнена і разом з тим конкретна картина людського життя чи навколишнього світу, що створена творчою уявою митця.
Берлин - карета.
Торба — вид дорожнього мішка, що його носять звичайно за плечима.
ГРІШ, грош (grossus denarius – великий денарій) – срібна монета вартістю кілька денаріїв, яку розпочали карбувати наприкінці 12 ст. в італ. містах Генуя (1172), Флоренція (1182), Венеція (бл. 1200) та ін.
Негідник (в кульмінації).
Образ байстрюка.
Байстрюк — позашлюбна дитина.
Образ України (прообраз героїні - Оксана Коваленко).
Літературним героєм прийнято називати одного з центральних персонажів у літературному творі, того, хто зосереджує на собі увагу і є основним для розвитку сюжету і дії. Саме доля літературного героя знаходиться в центрі фабули будь-якого літературного твору.
Літературний герой є носієм конструктивної ролі у творі, він повинен бути уособленим у поданні уяви. Крім особистості, це може бути тварина, рослина чи фантастична істота.
Літературні герої поділяються на:
"Ішов кобзар до Києва Та сів спочивати, мале дитя коло його на сонці куняє".
"Дала, кажуть, бровенята, та не дала долі".
Відцурався сина та Катерини.
Нелюдяний
Жорстокий
Безсовісний
Безчесний
Грубий
Розбещений
Підступний
Брехливий
Мати Катерини — ніжна, емоційна, покірна долі й моральним законам свого часу.
Батько Катерини — неговіркий, суворий чоловік, але справедливий і люблячий.
"Нехай тебе бог прощає Та добрії люде. Молись богу йди собі - мені легше буде".
Люблячий
Справедливий
Суворий
Неговіркий
Катерина – сільська дівчина. У поемі немає детального опису зовнішності головної героїні, є лише згадки про її гарні «чорні брови», «карі оченята» та «біле личко». Це типова зовнішність красуні, описаної в українському фольклорі.
Риси характеру — це моральні та етичні якості особи, такі як чесність, справедливість, відданість, відповідальність та самоконтроль. Ці риси відображають цінності та принципи, якими людина керується у своєму житті.
Негативні
Неорганізована
Наївна
Покірна
Імпульсивна
Тривожна
Легковажна
Вразлива
Песимістична
Довірлива
Позитивні
Відповідальна
Толерантна
Ніжна
Вірна
Сердечна
Чуйна
Рішуча
Відверта
Благородна
Безжалісна
Проста
Чесна
Щира
Емоційна
Зовнішність — це зовнішній вигляд людини.
Перше, що ми помічаємо:
"біле личко"
"карі очі"
"чорні брови"
Тарас Григорович Шевченко — український поет, прозаїк, мислитель, живописець, етнограф, громадський діяч. Національний герой і символ України. Діяч українського національного руху, член Кирило-Мефодіївського братства. Академік Імператорської академії мистецтв.
Періоди творчості - час, коли писав письменник.
1857-1861 - останні роки життя.
Десятирічне заслання вимучило Шевченка фізично, але не зломило його морально. Після повернення поета на волю починається останній етап його творчості (1857 — 1861). Розпочинає його поема «Неофіти», написана в грудні 1857 у Нижньому Новгороді. За історичним сюжетом поеми (переслідування християн римським імператором Нероном) заховано актуальний сюжет жорстокої розправи російських царів з борцями за національне і соціальне визволення (аналогію Миколи І — Нерона Шевченко використав ще до заслання у вірші «Холодний Яр»). Незакінчена поема «Юродивий» (1857) — гостра політична сатира, спрямована проти російського самодержавства в особі Миколи І та його сатрапів в Україні. Оглянувши пройдений доти життєвий шлях, Шевченко написав ліричний триптих «Доля», «Муза» «Слава» (1858). Тема циклу — самоусвідомлення поетом своєї творчості.
1857 рік - "Неофіти";
1858 рік - "Відьма";
1859 рік - "Невольник";
1859 рік - "Марія".
1857 рік - "Юродивий";
1858 рік - "Доля";
1858 рік - "Муза";
1858 рік - "Слава";
1858 рік - "Сон (На панщині пшеницю жала)";
1858 рік - "Я не нездужаю, нівроку…";
1859 рік - "Ісаія. Глава 35 (Подражаніє)";
1859 рік - "Ой по горі роман цвіте…";
1859 рік - "Колись, дурною головою…";
1858 рік - "Якби-то ти, Богдане п'яний…";
1860 рік - "Дівча любе, чорнобриве…";
1860 рік - "Ой діброво — темний гаю!..";
1860 рік - "Плач Ярославни";
1860 рік - "В Путивлі-граді вранці-рано…";
1860 рік - "Росли укупочці, зросли…";
1860 рік - "Ликері";
1860 рік - "Не нарікаю я на Бога…";
1860 рік - "Минули літа молодії…";
1860 рік - "Титарівна-Немирівна…";
1860 рік - "Тече вода з-під явора…".
1847-1857 - період заслання.
У 1848р. на клопотання Шевченкових друзів його включили як художника до складу Аральської описової експедиції, очолюваної О. Бутаковим. З жовтня 1848р. до травня 1849р. експедиція зимувала на острові Кос-арал.
8 червня 1847р. Шевченка привезли до Оренбурга, звідти до Орської кріпості, де він мав відбувати солдатську службу. В Орську він порушив царську заборону писати. Свої нові твори він потай записував до саморобних “захалявних” зошитків. Наприкінці 1849 — на початку 1850р. він переписав ці “невільницькі” поезії в саморобну книжечку, яка згодом дістала назву “Мала книжка”. В Орській кріпості поет написав 21 твір.
1847 рік - "Княжна";
1847 рік - "Іржавець";
1847 рік - "Чернець";
1848 рік - "Варнак";
1848 рік - "Царі";
1848 рік - "Титарівна";
1848 рік - "Меж скалами, неначе злодій…";
1848 рік - "Заступила чорна хмара…";
1849 рік - "Сотник";
1850 рік - "Петрусь".
1848 рік - "Коло гаю, в чистім полі…";
1848 рік - "У тієї Катерини…".
1847 рік - «Мені тринадцятий минало...»;
1847 рік - "Сон (Гори мої високії…)";
1847 рік - "Ой стрічечка до стрічечки…";
1847 рік - "То так і я тепер пишу…";
1848 рік - "А нумо знову віршувать";
1848 рік - "Ой гляну я, подивлюся…";
1848 рік - "Та не дай, Господи, нікому…";
1848 рік - "У Бога за дверима лежала сокира...";
1848 рік - "Добро, у кого є господа…";
1848 рік - "Ну що б, здавалося, слова…";
1848 рік - "Якби зострілися ми знову…";
1848 рік - "Пророк";
1848 рік - "Сичі";
1848 рік - "І виріс я на чужині…";
1848 рік - "Породила мене мати…";
1848 рік - "По улиці вітер віє…";
1848 рік - "Ой сяду я під хатою…";
1848 рік - "У неділеньку та ранесенько…";
1849 рік - "Неначе степом чумаки…";
1849 рік - "Як маю я журитися…";
1849 рік - "Нащо мені женитися?..";
1849 рік - "Якби тобі довелося…";
1849 рік - "У нашім раї на землі";
1849 рік - "На Великдень, на соломі…";
1849 рік - "Буває, іноді старий…";
1849 рік - "Ми вкупочці колись росли...";
1850 рік - "Ми заспівали, розійшлись…";
1850 рік - "Мені здається, я не знаю…";
1850 рік - "Якби ви знали, паничі…";
1850 рік - "І досі сниться: під горою…".
1847 - "В Казематі"
5 квітня Т. Шевченка було несподівано заарештовано і відправлено до Петербурга, де його кинули у каземат ІІІ відділу фортеці. Саме тут поет провів найжахливіші у своєму житті квітень і травень. Т. Шевченко тримався з гідністю, не каявся і не просив пробачення. Був стійким і несхитним. Незважаючи на тяжкі обставинй перебування в казематі, поет писав. Тут він створив 13 поезій, які пізніше об’єднав у цикл «В казематі».
1847 рік - «Ой одна я, одна...»;
1847 рік - «За байраком байрак...»;
1847 рік - «Мені однаково»;
1847 рік - «Не кидай матері, казали...»;
1847 рік - «Чого ти ходиш на могилу?..»;
1847 рік - «Ой три шляхи широкії»;
1847 рік - «Весеннє сонечко ховалось...»;
1847 рік - «Садок вишневий коло хати»;
1847 рік - «Не спалося, а ніч, як море...»;
1847 рік - «Рано-вранці новобранці...»;
1847 рік - «В неволі тяжко, хоча й волі...»;
1847 рік - «Чи ми ще зійдемося знову…»;
1847 рік - «Понад полем іде...».
1843-1847 - період "трьох літ".
Період «Трьох літ» — роки формування художньої системи зрілого Шевченка, яку характеризує органічне поєднання реалістичного й романтичного начал, причому домінуючою тенденцією стає прагнення об'єктивно відображати дійсність у всій складності її суперечностей.
1844 рік - "Сова";
1844 рік - "Сон";
1845 рік - "Єретик";
1845 рік - "Сліпий";
1845 рік - "Великий льох";
1845 рік - "Наймичка";
1845 рік - "Кавказ".
1846 рік - "Лілея";
1846 рік - "Русалка".
1844 рік - "Чигрине, Чигрине…";
1844 рік - "Дівичії ночі";
1844 рік - "У неділю не гуляла…";
1844 рік - "Чого мені тяжко, чого мені нудно…";
1844 рік - "Заворожи мені, волхве…";
1844 рік - "Гоголю";
1845 рік - "Не женися на багатій…";
1845 рік - "Стоїть в селі Суботові…";
1845 рік - "І мертвим, і живим…";
1845 рік - "Холодний Яр";
1845 рік - "Давидові Псалми";
1845 рік - "Минають дні, минають ночі...";
1845 рік - "Три літа";
1845 рік - "Як умру, то поховайте".
1837-1843 - рання творчість.
Т. Шевченко виступає переважно як романтик і реаліст одночасно.
Характерні риси:
П'єси
1841 рік - "Никита Гайдай";
1843 рік - "Назар Стодоля".
Поеми
1838 рік - "Тарасова ніч";
1838 рік - "Катерина";
1838 рік - "Іван Підкова";
1841 рік - "Гайдамаки";
1841 рік - "Мар'яна-черниця";
1842 рік - "Гамалія";
1843 рік - "Тризна".
Балади
1837 рік - "Причинна";
1838 рік - "Тополя";
1841 рік - "Утоплена".
Поезії
1838 рік - "Думка. Тече вода в синє море…";
1838 рік - "Думка. Вітре буйний, вітре буйний!";
1838 рік - "Думка. Тяжко-важко в світі жити…";
1838 рік - "Думка. Нащо мені чорні брови…";
1838 рік - "На вічну пам'ять Котляревському";
1838 рік - "Перебендя";
1838 рік - "До Основ'яненка";
1840 рік - "Думи мої, думи мої…";
1840 рік - "Н. Маркевичу";
1841 рік - "Вітер з гаєм розмовляє…";
1843 рік - "Розрита могила".
Діяльність — процес активної взаємодії суб'єкта з об'єктом, під час якого суб'єкт задовольняє свої потреби чи досягає мети.
Громадські діячі — це керівники та видатні функціонери політичних партій, інших громадських об'єднань, масових рухів, професійних, релігійних організацій, інших громадських об'єднань федерального чи регіонального значення.
Етнограф - людина, яка досліджує та описує зникаючі форми народної культури, визначає культурну самобутність різних етнічних спільнот.
Гравер - це майстер різьблення по металу, майстер, який володіє унікальною майстерністю створення візерунків та зображень на поверхнях металевих предметів.
Живописець - фахівець, який працює в різних видах образотворчого мистецтва, передає зорові образи нанесенням фарб на тверді, гнучкі або тканеві поверхні, створюючи твори мистецтва.
Мислитель - людина, яка здатна до глибокого філософського мислення.
Прозаїк - це літературний творець, який пише прозу. Проза - це літературний жанр, який характеризується тим, що текст не містить римів та метрів, а текст організований в речення та абзаци.
Поет — автор літературних віршованих, прозових і драматичних поетичних творів; той, хто поетично сприймає дійсність, поетично ставиться до навколишнього світу.
Псевдонім літературний — ім'я, яке письменник чи група письменників використовує замість справжнього імені; може бути вибраний автором або від імені автора його видавцем.
Збірка поезії «Кобзар» - одна з найяскравіших і знакових праць літератора. Епіграфом до даного видання стали вісім поетичних творів, які згодом були визнані вінцем усього творчого доробку автора. Примітним є той факт, що після першої публікації збірника кобзарем прозвали і самого Шевченка Т.Г., в результаті чого автор схвалив таку славу і часто видавався під творчим псевдонімом «Кобзар Дармограй».
