ІНДИВІДУАЛЬНА ТА СОЦІУМНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ ЛЮДИНИ

Ver más

Яким був статус українських земель у складі Речі Посполитої?

por Зіняк Олександра

Англійське чаювання

por Катерина Юхименко

Превентивне виховання

por Олександра Юріївна Шушкевич

Інформаційне право України: сутність, поняття та зміст

por Владислав Усенко

ІНДИВІДУАЛЬНА ТА СОЦІУМНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ ЛЮДИНИ

Загальні висновки

Вивчення процесів соціалізації в наш час зводиться до широкого й вузького розуміння поняття. У такому випадку розумінні – це визначення походження й формування родової природи людини. Ідеться про історичний процес розвитку людства, філогенез. Соціалізація у вузькому смислі – це процес залучення людини до соціального життя шляхом активного засвоєння його норм, цінностей та ідеалів. Виходячи із тлумачення соціалізації як результату засвоєння людиною умов соціального життя й активного відтворення нею соціального досвіду, її можна розглядати як типовий та одиничний процеси. Перший визначається соціальними умовами, залежить від класових, етнічних, культурних та інших відмінностей і пов’язаний із формуванням типових для певної спільноти стереотипів поведінки. Соціалізація як одиничний процес пов’язана з індивідуалізацією особистості, виробленням нею власної лінії поведінки, набуттям особистого життєвого досвіду і, як результат, – становленням індивідуальності.

Практичне значення

Універсальне завдання соціалізації - сформувати в тих "новачків", що вступають у суспільство, як мінімум, почуття лояльності і, як максимум, почуття відданості щодо системи. Суб'єктом соціалізації людина стає об'єктивно, бо протягом усього життя на кожній черговій сходинці перед нею постають завдання, для вирішення яких вона більш або менш усвідомлено, а частіше не усвідомлено, ставить перед собою відповідні цілі, тобто проявляє свої суб'єктність і суб'єктивність. Певною мірою умовно можна вирізнити три групи завдань, які вирішує людина на кожному віковому етапі або етапі соціалізації:

Соціально-психологічні завдання - це становлення самоусвідомлення особистості, її самовизначення в актуальному житті і на перспективу, самореалізація і самоствердження, які на кожному віковому етапі мають специфічний зміст і способи їх вирішення.

Соціально-культурні завдання - пізнавальні, морально-етичні, ціннісно-смислові - специфічні для кожного вікового етапу в конкретному соціумі в певний період історії. Ці завдання об'єктивно визначаються суспільством у цілому, а також етнорегіональними особливостями і найближчим оточенням людини.

Природно-культурні завдання - досягнення певного рівня фізичного і сексуального розвитку.

Теоретичне значення

Соціалізація (лат. – socialis) означає розвиток людини як соціальної істоти, становлення її як особистості. По суті, соціалізація – це процес входження індивідів в суспільство через різні спільноти, колективи, групи завдяки засвоєнню норм, ідеалів, цінностей шляхом виховання та научіння. Існують наступні теоретичні підходи до вивчення процесу соціалізації:

Соціогенетичний підхід об’єднує велику кількість етнопсихологічних, соціально-психологічних теорій та емпіричних досліджень (Р. Бенедикт, М. Мід). Головна теза підходу полягає в тому, що різні типи особистості є продуктом різних культур; культура при цьому виконує функцію стандартизації: інтегровані в особистості соціокультурні елементи стають для людини нормою (стандартом) відчуття, мислення і дій.

Соціально-екологічний підхід є конкретизацією соціогенного підходу, в якому простежується вплив інтеракціонізму. Основоположником підходу є американський вчений У. Бронфенбреннер, який вважає, що при аналізі соціалізації необхідно враховувати всю сукупність чинників навколишнього середовища і умов життя: мікро- і макросоціальне оточення, вплив засобів масової інформації, національні і культурні особливості, характеристики соціальних інститутів тощо.

Головна теза біхевіоризму полягає в тому, що особистість у всіх своїх проявах формується навколишнім середовищем, причому більшість форм поведінки набуваються шляхом научіння, тому особистість є продуктом всієї своєї власної теорії научіння.

Загальним теоретичним підгрунтям психоаналітичних трактовок процеса соціалізації слугувала теорія З. Фрейда. Процес соціального розвитку є процес послідовного оволодіння особистістю своєю лібідозною енергією, відкритий вияв якої суперечить нормам культури. Таким чином соціалізація є процесом оволодіння природними інстинктами за допомогою тих чи інших захисних механізмів особистості.