por Анастасія Оголь hace 2 años
681
Ver más
Вчитель має вміти мотивувати учня: до розвитку, до знання предмета, до пізнання світу. Це можна зробити лише тоді, коли любиш свою працю, коли ти відповідальний і відкритий до світу. Без мотивації не буде результату, а він має бути — тому що вже зараз можна сказати, що ІТ не замінить вчителя.
Головними складниками новітньої еліти її світогляду був бунт, самостійність мислення та щира віра у власні ідеали. В більшості своїй це були інтелектуали, які робили ставку на особистість, а не на масу. За їх зовнішньою «радянськістю» ховалися глибокі пошуки й запити.
Основними складниками світогляду новітньої еліти були бунт, самостійність мислення та щира віра у власні
ідеали
Переважно це були інтелектуали, які робили ставку на особистість, а не на масу. За їх зовнішньою «радянськістю» ховалися глибокі пошуки й запити.
Проза:
поділялася на дві течії: сюжетна і безсюжетна. У безсюжетних творах головним було не речення чи слово, а підтекст
Стиль сильних почуттів та проникнення в сутність явищ називається
неоромантизмом
У цьому напрямі працювали:
Микола Хвильовий
Юрій Яновський
Андрій Головко
Юліан Шпол
Олекса Влизько
Лесь Курбас
Микола Куліш та багато інших.
До основних рис цього стилю можна віднести: споглядання краси витворів мистецтва, гармонії природи; використання образів, сюжетів, тем, мотивів міфології, класицизму, ренесансу, античності; культ чітко унормованої форми (рондель, тріолет, сонет); прозорість і стрункість синтаксису, конкретність, предметність образів, розміреність інтонацій; відстороненість від проблем реальності.
Започаткувала неокласицизм в українській літературі Леся Українка. Цю традицію продовжили й розвинули М. Рильський, О. Теліга, М. Зеров, Б. І. Антонич, П. Филипович, Ю. Клен, М. Драй-Хмара та інші. В 1920-х роках була створена окрема група в межах неокласичної течії, в яку входили п'ять київських науковців і поетів - Юрій Клен, Максим Рильський, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, а очолював їх Микола Зеров, якого відносять до київської школи неокласиків або до "п'ятірного грона". Неокласики сприяли змінам у самому типі української поезії.
Починаючи від віршів Тараса Шевченка й інших романтиків, поезія підпорядковувалася звуку, музичності, мелодійності, а неокласики використовували кольористичні, зорові, живописні типи, тобто відсунули панівну фольклорну традицію на другий план і звернулися до книжної. На думку М. Рильського, естетичною основою цих митців "була любов до слова, до строгої форми, до великої спадщини світової літератури"
Діяльність і твори українських митців в царській Росії заборонялися і замовчувалися. Але незважаючи на це, нашими співвітчизниками були написані твори, гідні світового визнання. Після революційних подій 1917 року ці праці стали доступними широкому колу читачів. Разом з цим, молоде українське покоління художників у нових реаліях почали створювати твори, пронизані духом свободи і протесту. Таким чином, трохи більше ніж за одне десятиліття з’явилася велика кількість обдарованих митців, які створили стільки шедевральних творів, яких вистачило б на багато років і поколінь.Діяльність і твори українських митців в царській Росії заборонялися і замовчувалися. Але незважаючи на це, нашими співвітчизниками були написані твори, гідні світового визнання. Після революційних подій 1917 року ці праці стали доступними широкому колу читачів. Разом з цим, молоде українське покоління художників у нових реаліях почали створювати твори, пронизані духом свободи і протесту. Таким чином, трохи більше ніж за одне десятиліття з’явилася велика кількість обдарованих митців, які створили стільки шедевральних творів, яких вистачило б на багато років і поколінь.
Усіх письменників (і не тільки ) ХХ ст. в Радянській Україні можна умовно поділити на дві категорії:
«Попутники», що прагнули дотримуватися принципу об’єктивності мистецтва, не виступаючи відкрито проти радянської влади.
«Пролетарські», які у своїй творчості свідомо керувалися ідеологічними настановами Комуністичної партії;
Угруповання “попутників”
“Ланка”: 1924-1926 рр., Київ. Представники: В. Підмогильний, Є. Плужник, Б. Антоненко-Давидович, Т. Осьмачка, Б. Тенета, Г. Косинка. Була реорганізована в МАРС (“Майстерня революційного слова” 1926-1934 рр.).
ВАПЛІТЕ: Вільна академія пролетарської літератури. 1926-1928. Харків. Утворена за ініціативою М. Хвильового.
Керівники: М. Хвильовий, М. Яловий, О. Досвітній.
Представники: М. Бажан, О. Довженко, М. Куліш, В. Сосюра, П. Тичина та інші
Неокласики: Київ, “П’ятірне гроно ”.
Представники: М. Зеров, П. Филипович, М. Рильський, М. Драй-Хмара, О. Бургардт
“Пролетарські” угруповання
“Гарт”: 1923-1925 рр. Керівник – Василь Еллан-Блакитний.
Представники: Володимир Сосюра, Павло Тичина, Микола Хвильовий, Олександр Довженко
“Плуг”: Харків. Керівник – Сергій Пилипенко.
Представники: Наталя Забіла, Дмитро Бедзик, Володимир Гжицький.
“Молодняк”: 1926-1932
Представники: С. Воскрекасенко, І. Гончаренко, Я. Гримайло. “Бойовий загін пролетарського фронту”
ВУСПП: Всеукраїнська спілка пролетарських письменників.
Представники: І. Кулик, І. Микитенко, І. Ле, Л. Смілянський та ін. «пролетарський конструктивний реалізм».
«Гарт» — союз українських пролетарських письменників, організований 1923 року
Ідеолог — Василь Еллан-Блакитний
Ключова статутна вимога — творчість українською мовою.
Метою організації, як зазначалося в статуті, було об'єднання українських пролетарських письменників та прагнення до створення єдиної інтернаціональної комуністичної культури. Мова творів «гартян» мала бути українською. «Гартяни» не вдавались до гучномовних декларацій свого статуту.
1926-1928
Харків
Утворена за ініціативою М. Хвильового
Керівники: М. Хвильовий, М. Яловий, О. Досвітній
Представники: М. Бажан, О. Довженко, М. Куліш, В. Сосюра, П. Тичина та інші.
Перетворилась на «Пролітфронт» (Пролетарський літературний фронт)
Ініціатором створення і головою «Плугу» був С. Пилипенко, його активними членами — А. Головко, А. Панів, І. Сенченко, Г. Епік, О. Копиленко, Д. Гуменна, П. Панч, І. Шевченко, В. Гжиць- кий, П. Усенко та інші. Із квітня 1922 р. «плужани» ухвалили «Платформу ідеологічну і художню», де наголошували, що «революційно-селянська творчість плужан має бути скерована насамперед на організацію свідомості широких селянських мас і сільської інтелігенції в дусі пролетарської революції». Позитивним в діяльності «Плуга» було те, що він орієнтував письменників на глибинний і драматичний матеріал життя українського села, суттєво доповнюючи таким чином однобічно- індустріальну і часом наївно-«пролетарську» орієнтацію інших літературних організацій, допомагав знайти своє місце в літературі обдарованій селянській молоді. Негативним у діяльності організації було те, що «плужани» намагались обмежити й регламентувати «революційним просвітництвом» підхід письменника до тлумачення та обробки матеріалу, свідомо надавали творам максимальної простоти й доступності форми, брали курс на масовість літератури.
Педагог повинен одягатися елегантно, з урахуванням вимог моди, не доводячи компоненти зовнішнього вигляду до крайнощів. Його одяг має бути зручним для виконання необхідних педагогічних операцій: писати по дошці, працювати з демонстраційними матеріалами, нахилятися, ходити між рядами парт тощо.
З великою енергією в галузі розбудови літератури в цей час працювали М. Зеров, Микола Хвильовий (Фітільов), С. Єфремов, М. Куліш, М. Семенко, М. Драй-Хмара (Драй), П. Филипович та інші. До найвидатніших представників «Розстріляного відродження» належав і новеліст Григорій Косинка (Стрілець).
Павло Григорович Тичина — український поет, перекладач, публіцист, громадський та державний діяч доби УНР та УРСР. Новатор поетичної форми. Директор Інституту літератури АН УРСР. Голова Верховної Ради УРСР двох скликань, депутат Верховної Ради УРСР 1—7-го скликань. Депутат Верховної Ради СРСР 2—5-го скликань.
Микола Хвильовий — український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози.
Микола Костянтинович Зеров — український поет, літературознавець, літературний критик, полеміст, лідер «неокласиків», майстер сонетної форми та перекладач античної поезії.
