por Ольга Бабин hace 1 año
132
Ver más
Тетяна Яковенко – письменниця й літературознавиця, перекладачка, громадська діячка. Викладаючи в Вінницькому державному педагогічному університеті, разом із Анатолієм Подолинним опікувалася талановитою молоддю студії «Вітрила», у якій зміцніли таланти Оксани Танасогло, Світлани Ілініч, Ірини Зелененької, Валентини Гальянової, Руслани Мельничук, Ольги Зайцевої, Тетяни Щербанюк, Тетяни Орлової, Катерини Девдери та ін.
Перший вірш надруковано в 1963 у «Зірці», в підсовєтській газеті для дітей та юнацтва, відтоді Тетяна Яковенко – авторка близько двадцяти книг поезій, кількох сотень публікацій у періодиці, упорядник і редактор десятків літературних альманахів, збірників, зокрема, «Подільського перевесла»; із 2014 року – керівник обласного літературно-мистецького об’єднання мистців-освітян «Автограф».
Світолад поезії Тетяни Яковенко напрочуд музичний, та й сама поезія – вишукано філософська; особливого звучання їй надають протоукраїнська міфологічність і християнська позиція; з усього видно, що поетеса-мислитель знаходиться поза позицією ментора чи вихователя, а радше – виступає з обережним, але впевненим досвідом жінки-медіума епох на зламі. Усе це з часом поглибила, спрямувавши в бік споглядальної апокаліпсичності, робота над переспівами Святого Письма, зокрема, Давидових псалмів, Еклезіастової книги, Книг пророків Даниїла, Йони та Софонії.
На романсово-елегійні, любовно-філософські вірші Тетяни Яковенко написано близько сотні пісень (їх створили подільські композитори: Ольга Янушкевич, Андрій Шинькович, Наталя Тодосієнко, Яків Поляхівський, Максим Колесніков). Назви поетичних збірок Тетяни Яковенко свідчать про глибокий символізм та любов до метафори й до метафоричного епітета зокрема: «Любов вам до лиця», «Автопортрет з конваліями», «Передчуття трави», «Кольорова ніч», «Спокуса сповіді», «І золото сміху, і срібло сльози», «Щоденна Батьківщина».
Борис Хоменко, учений-літературознавець, критик, безпосередній колега Тетяни Яковенко, котрий створив чимало праць навколо проблеми розвитку подільської літератури, переконливо висловився про те, що її поезія позначена сюжетністю й конкретикою, глибоким розкриттям внутрішнього світу людини, що згодом перенеслося і в прозу, і в творчість для дітей.
Перший вірш Тетяна написала у дев’ятирічному віці, який був надрукований у радянській газеті для дітей та юнацтва “Зірка”. Відтоді розпочалася письменницька діяльність, за роки якої було видано близько двадцяти книг з поезією, сотень публікацій, десятки передмов до перших книг молодих подільських письменників. У своїх творах Тетяна використовує теми патріотизму, пейзажів та інтимної лірики. Кожна робота відрізняється своєю неповторністю, оригінальністю. У віршах про кохання поетеса досліджує філософію цього світлого почуття, від романтичного захоплення до розчарування у його відсутності, зображуючи всі успіхи та складності, що виникають між закоханими.
Поезія письменниці пройнята ліричним духом, світлим образом і вишуканістю художніх образів, завдяки чому нікого з читачів не залишає байдужим. На основі віршів Тетяни Яковенко вінницькі композитори склали кілька десятків пісень.
Знаковими публікаціями у творчості письменниці стали переспіви зі Святого Письма. Тетяна Василівна, пропустила біблейські тексти крізь своє серце та перо, зумівши передати їх зміст в поетичній формі, завдяки чому вони набагато легше читаються та сприймаються. Переспіви зібрані у книжках — “Псалми Давидові”, “Книга псалмів”, “Пісня над піснями”, “Книга Екклезіястова”, “Книга пророка Даниїла”, “Книга Рут”, “Книга пророка Софонії”, “Книга пророка Йони”.
Не меншою популярністю користуються й твори, що були написані для найменших читачів. Серед дитячої літератури найвідомішими стали книжки такі книжки, як “Казка про бджілку Джулю”, “Спорт у звірів у пошані” та “Казка про мишку Бришку”, що залюбки читають юні вінничани та їх батьки.
Завдяки кропіткій праці Тетяна стала багаторазовим лауреатом літературно-мистецьких премій — обласних молодіжних ім. Трублаїні, “Кришталева вишня” та всеукраїнських — ім. Михайла Коцюбинського, “Благовіст”, ім. Євгена Гуцала, ім. Івана Огієнка, ім. Михайла Стельмаха, ім. Марка Вовчка, ім. Павла Тичини, ім. Анатолія Бортняка, а також міжнародної — ім. Івана Кошелівця У проміжках між творчою роботою Тетяна знаходила час й на громадську діяльність. Понад десять років керувала літературно-мистецькою студією “Мережка” при Вінницькому міському палаці дітей та юнацтва, де допомагала юним подолянам розкрити та вдосконалити їх таланти. Згодом очолила літературно-мистецьку студію при ВДПУ “Вітрила”. Після якої стала керівником обласної літературно – мистецької студії “Автограф” при Вінницькому обласному Будинку культури вчителя та студентської літературної студії “Словоцвіт” при Вінницькому гуманітарно – педагогічному коледжі.
Збірка «Небесний сад» побачила світ у 2012 році. Це книга особистих вражень і роздумів про найсуттєвіші проблеми людського буття : життя і смерть, мить і вічність, історичне минуле рідної землі в його сучасному розумінні, стосунки між закоханими людьми. Поезії цієї збірки сповнені глибоких емоцій громадянського й філософського змісту.
І легко падали дощі,
Немов шовки, тугі й сріблясті,
На оксамитові кущі,
Що захлиналися від шастя!
І час у хмарах загусав,
І тасував неспішно будні
В палахкотючих небесах
Поміж минулим і майбутнім!
І по малиновій траві
Текли золотопері риби,
І били птиці дощові
Крильми у сни, дерева й шиби!
І так хотілося обом
Сміятись, плакати, світитись!
Був літній Спас…
Була любов…
Йшли люди яблука святити…
Предків забуті тіні
Ходять по Україні.
У поминальні дні,
Втомлені і сумні,
Входять у кожну хату –
Хочуть у нас спитати,
Чом же вони забуті?
Як же їм далі бути?
Ходять помежи нами,
Тихі, марні, голодні,
Просять попід церквами
Писанку Великодню.
Кожну забуту душу
Давня образа душить:
Як же рости народу
Та й без коріння роду?
Наше ж оте коріння –
Предків забутих тіні…
Слухайте, добрі люди,
Чом же вони забуті?
Чуйте, хіба ж це трудно?
Тут, в чорноземнім грудді
Їхні забуті кості
Жертвами холокостів,
Війн і голодоморів,
Переворотів, терорів…
Де ж хоч хрести-могили?
Тільки небесні крила
Вічні і невмирущі…
Предків забуті душі
Входять у сни дитячі.
Чом ти, маленьке, плачеш?
Сльози твої невинні
За усю Україну…
Люди мої заснулі,
Подоляки, гуцули,
З Харкова чи Волині,
Всіх країв України,
Запоріжжя, Полтави,
З усієї держави,
В рідну землю вростаймо,
Кров її пам’ятаймо.
Поки ми ще родина…
Поки ми ще не тіні…
"Барвінкова любов"
Знов у пам’яті виник,
Мов задавнений страх,
Синьоокий барвінок
На старих цвинтарях,
Де запались могили,
Похилились хрести,
Де ночами світились
Чорні лики святих.
Між старого штурпаччя
Забур’янених ям,
Усміхається наче
Барвінковий туман,
Як Господняя ласка
Ця небесна блакить –
Де барвінок прослався,
Там уже не болить!
І манила й лякала
Шалина таїни.
Ми його не топтали -
Милувалися ним!
Задивлялися мовчки
Звіддаля крадькома
В барвінковії очі
Тих, кого вже нема…
Де нога не ступає,
Там, напевно, сам Бог
По землі розсіває
Барвінкову любов,
Бо ніяка загроза
Їй не чинить біди,
Навіть люті морози
І пекучі льоди.
Знову в пам’яті виник
Дорогий-дорогий
Невмирущий барвінок
Із забутих могил.
Де вже більше не буде
Ні свічок, ні хреста,
Де забулися люди –
Там земля пам’ята…
