МИСТЕЦТВО

Мозаїка

зображення чи візерунок, виконані з кольорових каменів, смальти, керамічних плиток, шпону та інших матеріалів. У давні часи мозаїка звалась «Santa Mark».

Створення київських мозаїчних композицій розпочалося у X—XIII століттях після хрещення Русі. Майстри застосовували візантійську техніку мозаїки на основі смальти.

Витвором мистецтва мозаїки вважається зображення розміщеної в центральній апсиді Оранти — фігури Богородиці, руки якої підняті в молитві. Мозаїка має 6 метрів заввишки[4].

Іконопис

мистецтво писання ікон, вид живопису, має культове призначення.

В українському іконописі особливо помітним стає прагнення вийти на самостійний шлях, знайти власний стиль, не відриваючись від художніх традицій та спира­ючись на могутній пласт народних естетичних уявлень. Саме тому мистецтво цієї доби таке досконале і багатогранне. Домінантою в ньому звучить вірність духовному ідеалові й класична чіткість монументальної форми, разом з тим проявляється тенденція до ліричної, поетичної інтерпретації сюжетів. Пам'ят­ки того часу зберігають високий гармонійний лад давнього іконопису і, водно­час, набувають вишуканості живописного втілення.

Фреска

живопис на вологій штукатурці, одна з технік настінного малярства, протилежна до «а секко».

Існує сухіша (al secco) та вологіша (al fresco) технологія написання фрески. Написання фресок al secco є не досить складним, тому що робота над такою фрескою може тривати не один день. Вапняна вода та пігмент наносяться разом. Але повторне зволоження тиньку веде до його псування. При написанні al fresco пігменти чи фарби наносяться на вологу штукатурку, яку попередньо (перед накладанням пігменту) зволожують вапняковою водою. При нанесенні пігмент змішується з вапняковою водою і стає вапняковою фарбою. При засиханні виникає однорідний тиньк з малюнком.

АРХІТЕКТУРА

це одночасно наука і мистецтво проєктування будівель, а також власне система будівельних споруд, які формують просторове середовище для життя і діяльності людей відповідно до законів краси.

Архітектура міст і сіл Київської Русі представлена насамперед дерев'яними спорудами. Археологічні дослідження Києва, Новгорода, Старої Ладоги, Пскова, Звенигорода, інших давньоруських міст виявили численні залишки зрубних будівель, а також різні конструктивні деталі — карнизи, наличники, коньки, колонки, одвірки тощо. Вони свідчать про багатий архітектурний декор жител давніх русичів (X —XIII ст.). Окремі з них — справжні шедеври народної архітектури.