Антон Павлович Чехов

В Звенигороде Чехов замещал заведующего земской больницей на время его отпуска, производя всю работу уездного врача: судебно-медицинские вскрытия, показания на судах в качестве судебно-медицинского эксперта. Наступает время, когда Чехов начинает колебаться в окончательном выборе своего призвания. Медицина становится одновременно и помехой литературе, и неиссякаемым источником для сюжетов писателя. В то время он готовился к экзаменам на степень доктора медицины, для чего собирал материалы по истории врачебного дела, но не довел работу до конца. С одной стороны были трудности, с которыми Чехов сталкивался во врачебном деле, а с другой – успешные литературные опыты и Пушкинская премия Академии наук. Это определило окончательный выбор писателя. С тех пор Чехов ограничивается редкой частной врачебной практикой. В 1891-1892 гг. он принимает участие в борьбе с последствиями голода и эпидемией холеры. И его врачебная деятельность нашла своеобразное признание в профессиональной среде.

Антон Чехов родился в большой семье в Таганроге. Его отец, Павел Егорович, сначала гонял продавать быков из Воронежской губернии в Москву, а в 1858 году стал купцом третьей гильдии. В браке с Евгенией Морозовой у них родилось шестеро детей, сам Антон был третьим.Обстановка в доме Чеховых была строгой: детям не позволяли бездельничать. Ежедневно в пять часов утра братья пели в церковном хоре, а после школы помогали отцу в бакалейной лавке. Все дети должны были изучать ремесло: Антон, например, познавал профессию портного. Мать же учила детей быть отзывчивыми, уважать и поддерживать слабых, любить природу и окружающих. Учиться будущий писатель начал в 1868 году в таганрогской гимназии. Там он взял литературный псевдоним Чехонте, по прозвищу, которое дал ему один из учителей. В 13 лет Чехов впервые побывал в театре, где шла оперетта французского композитора Жака Оффенбаха «Прекрасная Елена». Именно тогда Чехов полюбил сцену и литературу.

Антон Павлович Чехов — русский писатель и классик мировой литературы. За 25 лет творчества Чехов создал более 300 различных произведений (коротких юмористических рассказов, серьёзных повестей, пьес), многие из которых стали классикой мировой литературы. Имя Чехова навсегда вписано в русскую литературу. Пьесы Антон Чехов постоянно ставятся во многих театрах, например «Вишневый сад» и «Три сестры». Сегодня мы хотели бы рассказать вам несколько интересных фактов из жизни , которые известны далеко не всем.

В 1876 году Чехов-старший разорился, и вся семья уехала в Москву. Шестнадцатилетний Антон, завершавший обучение в гимназии, остался один и занимался репетиторством, чтобы заработать себе на жизнь. В эти годы он много читал, писал очерки для гимназических журналов, а журнал «Заика» с короткими зарисовками из таганрогской жизни отправлял братьям в Москву. Тогда же Чехов написал первую пьесу — «Безотцовщина» и водевиль «Недаром курица пела».В 1879 году Чехов окончил гимназию и уехал из Таганрога в Москву. Там он начал заботиться о семье, обеспечивал близких на скромный доход от литературных публикаций. Дебют Чехова в печати состоялся в декабре того же года: в журнале «Стрекоза» были опубликованы рассказ «Письмо к ученому соседу» и юмореска «Что чаще всего встречается в романах, повестях и т. п.».

Цікаві факти1. За публікацію твору «Лист до вченого сусіда» в журналі «Стрекоза» (березень, 1880) А.П.Чехову видали гонорар, який становив 5 копійок за рядок. А ось за п’єсу «Вишневий сад» видавництво «Знання» в 1904 році запропонувало письменникові величезну суму – 5000 рублів. 2. Людина без селезінки, Брат мого брата, Лікар без пацієнтів, Антоша Чехонте, Кропива, Шиллер Шекспіровіч Гете – це псевдоніми Антона Павловича Чехова. Усіх їх налічується більше півсотні. 3. Мало хто знає, що за освітою Чехов був дипломованим лікарем. 4. А.П.Чехов визнаний одним з найбільш екранізуючих письменників у всьому світі. 5. У 1908 році було встановлено перший пам’ятник Чехову – місто Баденвейлер, Німеччина, де письменник і помер. А під час першої світової війни цей пам’ятник був переплавлений на військовому заводі....

Биография Чехова – это увлекательное повествование о гениальном человеке, который навсегда вошел в историю мировой литературы.Антон Павлович Чехов является великим русским писателем и драматургом, чьи произведения вошли в мировую классику. Вот уже более века его пьесы ставятся в разных театрах мира.Несмотря на свою недолгую жизнь (а прожил он всего 44 года), ему удалось написать множество рассказов и повестей, цитатами из которых мы пользуемся до сих пор.Надо сказать, что Чехов наряду с Шекспиром и Диккенсом входит в тройку самых экранизируемых драматургов в мире.Удивительная красота чеховского языка, потрясающий юмор, ирония и глубина суждения – все это делает его рассказы уникальными и не имеющими аналогов в мире.В данном видео вы узнаете не только главные события биографии Чехова, но и интересные факты из его жизни

Мати майбутнього письменника-Євгенія Яківна Чехова, була онукою кріпака. Вона відрізнялася тихою, лагідною вдачею і завжди намагалася захистити дітей від строгості чоловіка. Антон Чехов згодом згадував матір дуже тепло, завдяки її за постійну турботу і протистояння самовладність Павла Єгоровича.У школі, куди Антона віддали в 6-річному віці, йому теж доводилося несолодко. Вчитель-грек вважав, що найкращий метод навчання – це прочуханки, зазубрювання і утримання учнів у максимальною суворістю. Нічого хорошого, по суті, школа Чехову не принесла, оскільки якість навчання в ній було дуже далеким від ідеального.

29 січня 1860-го народився письменник і драматург Антон Чехов. Він - єдиний російський класик, який не написав жодного роману. Всього ним було створено близько 900 творів. Найвідоміші - оповідання "Палата № 6", "Людина у футлярі", "Дама з собачкою", повість "Драма на полюванні", п'єси "Вишневий сад", "Три сестри", "Чайка".

Юмористический рассказ «Хамелеон» написан А.П.Чеховым на раннем этапе его творчества. Писать Чехов начал ещё будучи гимназистом. Тогда «Антоша Чехонте» печатал свои короткие юмористические миниатюры в различных юмористических журналах.Создание «Хамелеона» относится к 1884 году, когда он после окончания учёбы уже работал врачом. В это время продолжается сотрудничество с журналами, что наложило определённый публицистический отпечаток на рассказ, что придаёт ему некоторую особенность и особую прелесть. Тогда он был ещё малоизвестен, хотя уже чувствуется стиль и глубина опытного писателя.

Видатний російський письменник А. Чехов починав свій творчий шлях як автор невеликих гумористичних оповідань. Проте маленькі за обсягом твори були наповнені глибиною змісту, широтою узагальнень. Серед ранніх творів письменника одним із найпопулярніших було оповідання «Хамелеон». Прочитавши назву твору, читач може припустити, що мова в ньому про природу, вивчення тваринного світу. Та про представників класу плазунів в оповіданні немає жодного слова. Натомість воно розповідає про людей, їхню поведінку, моральні якості. Є в ньому, правда, один представник братів наших менших — переляканий собака. Саме через нього і зчинився увесь цей гамір біля дров’яного складу купця Пічугіна.

Головний герой оповідання, поліцейський наглядач Очумєлов, через свій службовий обов’язок намагається з’ясувати, чому це зібрався натовп. Він серйозно береться до справи. Врізаючись у натовп, грізно ставить низку питань: «З якої це нагоди тут? Чому тут? Хто кричав?» І ось тут починаються дивні перетворення. Декілька разів повторюється ситуація з’ясування, чий собака. П’ять чи шість разів змінюється відповідь на це запитання, і стільки ж разів змінюється поведінка Очумєлова та його оцінка події. Спочатку поліцейський наглядач набирає вигляду людини можновладної, розмовляє суворо. Велично «ворушачи бровами», він вирішує оштрафувати хазяїна «бродячої худоби», а «собаку знищити».

Та відповідь когось із натовпу, що собака належить генералові Жигалову, відразу змінює і вигляд Очумєлова, і його погляд на ситуацію та винуватця. Очумєлов — неначе ящірка-хамелеон, що змінює своє забарвлення від освітлення. Він декілька разів змінює своє рішення залежно від того, хто хазяїн собаки. В основі усіх змін поведінки Очумєлова — непорушна переконаність у вищості «генеральського» над усім іншим. Разом з Очумєловим «перетворюється» і Хрюкін — від потерпілого до винуватця події. Так само змінюється настрій натовпу, що зібрався в очікуванні хоч якоїсь розваги на сонній від спеки базарній площі. А це тільки підкреслює поширеність хамелеонства. В оповіданні «Хамелеон» А. Чехов висміює безпринципних людей, які на догоду обставинам ладні постійно і моментально змінювати свої погляди на діаметрально протилежні.

21 марта, 135 лет назад, Антон Павлович Чехов впервые появился на страницах печати. Его рассказ «Письмо донского помещика Степана Владимировича к учёному соседу д-ру Фридриху» был опубликован в журнале «Стрекоза». За время своей литературной жизни он успел создать около 900 различных произведений. Естественно, что кинематограф не мог пройти мимо своеобразных, одновременно смешных и грустных, чеховских сюжетов - на данный момент существует около 245 его экранизаций, из них большая половина художественные фильмы, но есть и мультфильмы. «Фильм Про» представляет подборку самых ярких экранных воплощений рассказов и пьес Чехова.

Попрыгунья. Экранизация одноименного рассказа Антона Чехова. В образе героини нашли отражение черты нескольких знакомых писателя, а вот художник Рябовский написан с живописца Исаака Левитана — друга Чехова, которым какое-то время была увлечена Лика Мизинова. После публикации «Попрыгуньи» Левитан обиделся на друга, несколько лет они почти не общались.Роль Ольги Ивановны исполнила актриса Людмила Целиковская. Обладательница не только редкой красоты, но и огромного обаяния, она убедительна в роли лучезарной дилетантки, подающей надежды то в одном искусстве, то в другом. Хотя после выхода картины актриса принимала упреки (на самом деле критики ошиблись адресом, их осуждение касалось героини). «В нашумевшей «Попрыгунье» она снова виртуозно демонстрирует обусловленные женской природой «эгоизм» и «поверхностность», — пишет в статье о Целиковской Игорь Манцов («Новейшая история отечественного кино», 2004). — К сожалению, Антон Чехов был «достоянием республики», идеологически ангажированным автором, поэтому образ, созданный Целиковской, ругали, возводя, в сущности, на героиню напраслину. Писали, что она «вообще никого не любит». Но это не так — скорее, она любит всех; любит того, кто оказался в поле ее зрения, кто теперь ближе, и это не порок холодного сердца, а избыток жизненных сил».

Антон Чехов за своє недовге життя не лише написав двадцять томів першокласної прози. Діяльність його була надзвичайно різноманітною. Він підтримував величезне ділове і творче листування (збереглося близько 4,5 тисяч чеховських листів). Чимало часу віддавав медицині: у себе в садибі щорічно приймав безплатно понад тисячу хворих, ще й забезпечував кожного з них ліками; під час епідемії холери самостійно обслуговував величезну дільницю на околицях Меліхова. Брав найактивнішу участь в організації народної освіти: збудував у підмосковних селах три школи для селянських дітей, школу в Криму, клопотався про влаштування в Москві першого Народного дому з читальнею, бібліотекою і театром, збирар книги для сахалінських шкіл і надсилав їх туди цілими партіями, був попечителем кількох навчальних закладів.

«Дядя Ваня» — художественный фильм режиссёра Андрея Михалкова-Кончаловского по одноимённой пьесе А. П. ЧеховаПри создании фильма перед режиссёром стояла задача максимального сохранения стиля и содержания оригинального произведения. Действие происходит в российской провинции, где жизнь скучна и кажется бессмысленно и напрасно потраченной. Дядя Ваня, русский интеллигент, едва сводящий концы с концами в этом захолустье, влюбляется в женщину, случайно на короткое время оказавшуюся в его поместье.

«Чайка» Чехова була надто новаторська, а традиційний театр ХІХ ст. не мав досвіду і засобів, щоб донести до глядача художні відкриття Чехова-драматурга. Це зрозуміли засновники нового художнього театру К. Станіславський і В. Немирович-Данченко. Саме вони розкрили одну із таємниць цієї п’єси: за побутовими подробицями, за випадковими, несподіваними репліками вони побачили і сценічно відтворили небачений до цього у драматургічному творі ліризм. Новаторство «Чайки» виявилося у першу чергу в тому, що вона будувалася не на гостросюжетній драматичній дії, а на глибокому психологічному аналізі характерів. Чехов-письменник відкрив трагедію буденності. Чехов-драматург показав цю трагедію в сценічних образах, художньо вірогідних, психологічно точних. Він зображує не події, а людей, чия поведінка, життєва позиція стає чинником певних подій. Про сценічну дію Чехов говорив так: «Хай на сцені все буде так само складно і разом з тим так просто, як і в житті. Люди обідають, тільки обідають, а в цей час складається їхнє щастя та розбивається їхнє життя».

Успіх Чехова – драматурга значною мірою був підготовлений поруч характерних рис його художнього методу, що у своєму логічному розвитку й означали граничне зближення оповідальної творчості з драматургічним.Глибоке знання театру, прагнення сприяти його подальшому розвиткові в дусі кращих традицій російського сценічного реалізму, з одного боку, характерні риси його художнього методу – з іншого боку, і з'явилися тим творчим надбанням письменника, що не тільки забезпечило успіх перших серйозних кроків Чехов-драматурга, але і визначило загальний напрямок його новаторських шукань. Чеховські драми пронизує атмосфера загального неблагополуччя. У них немає щасливих людей. Героям їх, як правило, не везе ні у великому, ні в малому: усі вони тією чи іншою мірою виявляються невдахами. У "Чайку", наприклад. П'ять історій невдалої любові, у "Вишневому саду" Епиходов з його нещастями – уособлення загальної нескладності життя, від якого страждають усі герої.

На перший погляд, драматургія Чехова являє собою якийсь історичний парадокс. І справді, у 90 – 900-і роки, у період настання нового суспільного підйому, коли в суспільстві назрівало передчуття "здорової і сильної" бури, Чехов створює п'єси, у яких відсутні яскраві героїчні характери, сильні людські пристрасті, а люди втрачають інтерес до взаємних зіткнень, до послідовної і безкомпромісної боротьби. Виникає питання: чи зв'язане взагалі драматургія Чехова з цим бурхливим, стрімким часом, у нього чи занурені її історичні корені?Відомий знавець драматургії Чехова М. Н. Строєва так відповідає на це питання. "Драма Чехова виражає характерні риси, що починається на рубежі століть у Росії суспільного пробудження. По-перше, це пробудження стає масовим і втягує в себе самі широкі шари російського суспільства. Невдоволення існуючим життям охоплює всю інтелігенцію від столиць до провінційних глибин. По-друге, це невдоволення виявляється в схованому і глухому шумуванні, що ще не усвідомлює ні чітких форм. Ні ясних шляхів боротьби. Проте відбувається неухильне наростання, згущення цього невдоволення. Воно збирається, зрить, хоча до грози ще далеко. По-третє, у нову епоху істотно змінюється саме розуміння героїчного: на зміну героїзмові одинаків йде невдоволення усіх. Визвольні пориви стають надбанням не тільки яскравих, виняткових особистостей, але і кожної розсудливої людини. По-четверте, незадоволеність своїм існуванням ці люди починають відчувати не тільки у виняткових випадках, а щогодини і щомиті, у самого буден життя."

Звичайно, коли мова йде про новаторську природу драматичних творів Чехова, у першу чергу відзначають відсутність у них боротьби – інтриги, прагнення Чехова гранично зблизити театр із життям, побудувати свої п'єси так, щоб на сцені дійсно усі було так само просто і разом з тим складно, як у житті.Відзначені риси, безсумнівно, властиві театрові Чехова – драматурга. Однак не слід забувати, що самі по собі вони свідчать не стільки про новаторство Чехова, скільки про вірність його тим особливостям російського реалістичного театру, що найбільше чітко проявилися в драматургії Тургенєва, що склалася під безпосереднім впливом Гоголя, у гоголівській школі критичного реалізму. Дійсно, уже Тургенєв у своїх п'єсах керувався насамперед прагненням до "відтворення дійсності у всій її істині", що робило для нього далеким дотримання традиційних умовностей, у тому числі і жанрових.1 Сміливість і значимість тургенівського експерименту в тім, що він прагнув скинути соромливі узи різноманітних "законів" драматургічного листа, рішуче відмовлявся виходити з жанрових і інших догм, змело підкоряв драматичну форму ідейному задумові добутку, задачі правдивого відтворення життя і людських характерів. Жанрова розмаїтість драматургії Тургенєва виявляється тим самим явищем, похідним і настільки ж природно виникаючим у системі "натуральної школи", як і жанр "фізіологічного нарису", що заперечувало жанрову визначеність.

В 1883 году Антон Павлович Чехов написал рассказ “Толстый и тонкий”. Само название произведения даёт намёк на безликость, а значит, обобщённость образов главных персонажей. Что послужило основой сюжета доподлинно неизвестно, возможно, случай из жизни писателя или рассказанная в литературных кругах анекдотическая ситуация. Важно, что реалистичность сюжета вполне обоснована. Чехов как врач видел все болезни современного ему общества и пытался вскрыть и обнародовать проблемы, излечив тем самым людей от страшнейших пороков.Известно, что в черновом варианте, толстый был прямым начальником тонкого и случайно провинился перед ним. В окончательном варианте бывшие друзья детства не связаны служебными отношениями, однако тонкий лебезит перед толстым “по привычке”, а не из необходимости. Критики восприняли рассказ позитивно, он был благосклонно принят и отмечен, как достойное “художественное отражение пороков общества”. Название рассказа построено на антитезе, антонимы-прилагательные выражают абсолютную противоположность героев произведения не только физически, но и духовно. Тема и идея в рассказе взаимосвязаны и практически идентичны: раб, живущий в каждом из нас, должен быть побеждён нами самими. Именно в этом, по мнению литературоведов, суть чеховского произведения.

Анализ произведения позволяет сделать следующие выводы: автор условно обозначает общество “тонких” и “толстых”. “Тонкие” раболепствуют перед высокими чинами, это их привычная система отношений с миром, они не представляют другого взаимодействия с людьми. Суть их жизни – делить людей на высших и низших.“Толстые” привыкли жить просто и легко, не оглядываясь на других, не замечая чинов и должностей, они видят людей. Жизнь была слишком благосклонна к ним и взрастила здоровые отношения с обществом. Чехов подчёркивает, что когда-то оба главных героя были детьми, жили беззаботно и были равны друг другу. Они проказничали, веселились и имели одинаковые возможности в обществе.Именно служебная иерархия сделала тонкого морально “нездоровым” человеком. А он воспитал своего ребёнка и привил супруге свои раболепские взгляды. Чтобы понять, чему учит рассказ, достаточно обратить внимание на концовку повествования. Основная мысль – вызвать отвращение к раболепствованию и угодничеству как к самой низкой идеологии в мире. Напрашивается закономерный вывод: все люди разные, но самоуважение – это основа личности.

В 1883 году Антон Павлович Чехов написал рассказ “Толстый и тонкий”. Само название произведения даёт намёк на безликость, а значит, обобщённость образов главных персонажей. Что послужило основой сюжета доподлинно неизвестно, возможно, случай из жизни писателя или рассказанная в литературных кругах анекдотическая ситуация. Важно, что реалистичность сюжета вполне обоснована. Чехов как врач видел все болезни современного ему общества и пытался вскрыть и обнародовать проблемы, излечив тем самым людей от страшнейших пороков.

Известно, что в черновом варианте, толстый был прямым начальником тонкого и случайно провинился перед ним. В окончательном варианте бывшие друзья детства не связаны служебными отношениями, однако тонкий лебезит перед толстым “по привычке”, а не из необходимости. Критики восприняли рассказ позитивно, он был благосклонно принят и отмечен, как достойное “художественное отражение пороков общества”. Название рассказа построено на антитезе, антонимы-прилагательные выражают абсолютную противоположность героев произведения не только физически, но и духовно.