Комплексне дослідження

Теорія з'явилась як певне узагальнення кібернетики шляхом поширення її ідей на складні утворення (об'єкти). Теорія систем має потужний методологічний потенціал, який зараз можна з успіхом застосовувати для вирішення широкого спектру життєво важливих завдань як для окремої людини, колективу, підприємства, так і планети в цілому.

Інформаційна діяльність пов'язана з навчанням, пізнавальною діяльністю й прогнозуванням, тобто одержанням, переробкою й передачею інформації. Вона підтримується об'єктивним розвитком суспільства, його входженням в інформаційну цивілізацію, що характеризується: - ростом обсягу інформації, що подвоюється кожні 20 місяців проти 50 років у часи К. Маркса, і інтенсифікацією інформаційних процесів. Основні складові інформації, на думку російського філософа, кібернетика Рифгата Абдеєва:1) неухильне зростання швидкості передачі повідомлень;2) збільшення обсягу переданої інформації;3) прискорення обробки;4) усе більш повне використання зворотних зв'язків;5) збільшення обсягу нової інформації й прискорення її впровадження;6) наочне відображення інформації в процесі керування;7) ріст технічної оснащеності управлінської праці;- перетворенням інформації в об'єкт і предмет діяльності основної частини населення, що поступово витісняється з матеріальної сфери діяльності у віртуальний інформаційний простір;- зміною природи соціальних інститутів, відносин, організацій і систем. Вони стають інформаційними, віртуальними, кардинально перетворюються, втрачають одні функції й здобувають інші;- інтенсивним розвитком інформаційного простору, що заповнюється інформаційними системами й процесами. Цей простір стає простором головної сутності людини;- посиленням динаміки соціального життя, що приводить до того, що підсилюється перехідний нестаціонарний характер соціальних систем.

Інженерна діяльність (конструкторський підхід) містить у собі діагностику, конструювання й регулювання. Вона може бути технічною інженерною діяльністю, спрямованою на створення технічних систем, і соціальною, що ставить метою роботу із соціальними системами.

Практична діяльність підлягає сугубо прагматичним потребам людей. Вона інтегрує в собі виробництво, керування й реалізацію. Системний підхід тут застосовується з різним ступенем повноти. В інформаційній діяльності людині доводиться працювати з інформаційними системами. У навчанні системний підхід виступає одним з найважливіших принципів організації навчального процесу, а також як деякі знання, методи й навички розумової діяльності, які намагається закласти сучасне утворення. У пізнанні системність – це принцип, і ціле сімейство методів наукового пізнання й нагромадження знань про системи всілякої природи. Тут є різні варіації системного знання залежно від природи систем і сформованих пізнавальних парадигм. При іншому підході можна виділити гуманітарну, соціальну й технократичну сфери й відповідне трактування системного підходу. При цьому найбільш широке застосування знаходить системність у філософії, що відрізняється широким спектром визнання чинності системного підходу від розуміння його тільки як принципу пізнання, або методологічного комплексу до визнання загальною властивістю матерії. Серед гуманітарних наук, які найбільшою мірою піддалися “навалі” і “окупації” системного підходу, виділяється логіка, лінгвістика, психологія, педагогіка, історичні науки й ін. Сфера гуманітарних наук відноситься до таких, що найбільш повільно опановуються системними ідеями. Для педагогіки системні методи просто знахідка. Вони дозволяють представити навчальну інформацію в активному для сприйняття й запам'ятовування вигляді, дати більш цілісний опис предмета науки. У психологічну науку системні ідеї ввійшли через чисельні дослідження цілої плеяди вчених. Психіка людини – складний об'єкт, знання про яке накопичувалися протягом тисячоріч. Вона володіє рядом специфічних особливостей, що виділяють її серед явищ реального світу й таких, що утруднюють її вивчення й цілісний опис: 1) поліфункціональність і поліструктурність психіки, “перетинання” функцій і структур, труднощі визначення структур, що реалізують конкретну функцію; 2) більша рухливість, мінливість “вектора” свідомості; 3) розподіл у просторі й розмитість границь психічних явищ; 4) неприступність для безпосереднього спостереження внутрішніх процесів і механізмів психічних явищ; 5) висока адаптивність психіки.Досить впливовими є системні ідеї в освіті, де застосовуються різні освітні системи, системне подання предметного знання, уживання понятійного апарата загальної теорії систем, формування навичок системного підходу й системної аналітики. Особливо повільно проникають системні ідеї в культуру. Соціальна транскрипція системності пов'язана із застосуванням у соціології, економічній науці й політології. Всі три науки оперують поняттями, відповідно, соціальна, економічна й політична системи, використовують системність як метод пізнання й моделювання. Нарешті, найбільш розвинутим трактуванням системності виступає технократична, для якої властиві кількісний, математизований системний підхід, застосовуваний при конструюванні технічних зразків, налагодженні виробництва. В екології одержують істотний розвиток ідеї рівноваги екологічних систем, стійкого розвитку, збереження балансів і т.п. 

Включно важливими є поняття системності в прогнозуванні розвитку систем і процесів. Системний метод виступає одним з базових методів прогнозування, роль якого в прогнозуванні недооцінюється. У фактографічних методах прогнозування (фактографічний, статистичний, прогнозна екстраполяція, історичних і математичних аналогій і ін.) системність присутня у вигляді системи фактів, необхідної й достатньої для прогнозного висновку, а в експертних методах прогнозування (експертний, матричний, дельфійський і т.п.) у вигляді системи оцінок. Прогностична роль системних подань нерідко зводиться до того, що моделюються стани системи на різних етапах її розвитку. При побудові брендових моделей, що виявляють залежність прогнозованого показника від часу, принципово важливим є структурний аналіз моделі системи й можливих факторів середовища, які можуть порушити цю функцію за допомогою якісної зміни системи. Значення системності в різних її аспектах у майбутньому, безсумнівно, буде зростати. Людство починає відчувати системність у всіх аспектах своєї діяльності. Насамперед це стосується планетарного аспекту. В. І. Вернадський, що висунув ідею ноосфери, по суті пророчив особливий вид планетарної системності. Він писав: “Ми присутні й життєво беремо участь у створенні в біосфері нового геологічного фактору, небувалого в ній по потужності... Закінчений після багатьох сотень тисяч років неухильних стихійних прагнень охоплення всієї поверхні біосфери єдиним соціальним видом тваринного світу – людиною. Немає на Землі куточка для неї недоступного. Немає меж можливому її розмноженню, … своїм життям людина створює в біосфері нову біогенну силу... Життя людства, при всій його різнорідності, стало неподільним, єдиним. Подія, що відбулася в якому-небудь куточку будь-якої частини континенту або океану, відображається й має наслідки – більші чи менші – у ряді інших місць, усюди на поверхні Землі. Телеграф, телефон, радіо, аероплани, аеростати охопили всю земну кулю. ...Створення ноосфери з біосфери є природне явище, більше глибоке й потужне у своїй основі, чим людська історія... Це нова стадія в історії планети, що не дозволяє користуватися для порівняння, без виправлень, її історичним минулим. Тому що ця стадія створює по суті нове в історії Землі, а не тільки в історії людства”. На початку ХХІ ст., коли людство не тільки освоїло практично всю Землю, але й стало збирати гіркий урожай у вигляді екологічних, кліматичних, техногенних і інших нещасть і катастроф, неминуче повинне наступити протверезіння щодо нескінченності планети й уседозволеності дій людей. Без цього протверезіння людство втратить своє майбутнє. Його буде чекати тільки один результат – безодня. “...Все людство, разом узяте, – писав Вернадський, – представляє незначну масу речовини планети. Міць його зв'язана не з його матерією, але з його мозком, з його розумом і спрямованою цим розумом працею... Ноосфера є нове геологічне явище на нашій планеті. У ній уперше людина стає найбільшою геологічною силою. Вона може й повинна перебудовувати своєю працею і думкою область свого життя...”. Тільки системне бачення світу, свого місця в ньому, розуміння того, що будь-яке ціле: і людське життя, і планета легко втрачають свою системну цілісність, втративши значущі елементи й зв'язки. Може, ще не загинув той метелик, описаний американським письменником-фантастом і філософом Ремом Бредбері (1920 р..), що був на початку ланцюжка, що веде до загибелі світу?