"Камінний хрест"

Головні проблеми:життя і смертіекономічної хвилі еміграціївлади землі над людиноюзв’язку з рідною землеюсоціальна проблема масового зубожіння селян, що привело до виїзду з океан

Головні герої:Іван Дідух – головний герой творуКатерина – дружина Іванасини − писемні парубки, які ініціювали переїзд сім’ї до Канади й після двох років умовлянь таки отримали своє.кум Михайло − приятель Івана, який любив поспівати з ним разом на весіллях. Проводжаючи Переломаного у довгу путь, затягнув з ним стародавніх співанок.односельці,Яків.

В. Стефаник — один із представників Покутської трійці (умовне об’єднання трьох українських письменників: Василя Стефаника, Леся Мартовича та Марка Черемшини. Назва походить від регіону, оскільки усі троє були з Покуття. Завдяки постійній та тісній співпраці молоді письменники пройшли так звану Франкову школу та сформувалися під його безпосереднім впливом. Саме І.Франко брав активну участь у становленні та формуванні таланту Стефаника, Мартовича та Черемшини.Творчість В. Стефаник розпочав поезіями в прозі (1896-1898 рр.). У жовтні 1897 р. на сторінках чернівецького, часопису «Праця» була надрукована новела «Виводили з села», пізніше — новели «У корчмі», «Стратився», «Синя книжечка» та «Сама саміська», які одразу зробили його широковідомим українським письменником. Ці твори ввійшли до першої збірки В. Стефаника «Синя книжечка» (1899 р.). Пізніше виходили книги новел «Камінний хрест» (1900 р.), «Дорога» (1901 р.), «Моє слово» (1905 р.), «Земля» (1926 р.). Шанувальники творчості митця називали його, за висловом Марка Черемшини, «поетом мужицької розпуки».Новаторство Стефаника полягає у тому, що він є творцем психологічної новели. Він будує сюжети не на розвитку зовнішніх подій, а на змінах почувань та переживань. У творах письменника немає авторських роз’яснень та тлумачень, говорять, роздумують самі персонажі. Тому його твори побудовані на монологах та діалогах. Він прагнув, щоб кожне слово у його новелах звучало, як згусток людського болю, повноголосо. Його твори стилі, глибоко ліричні, що порівнює їх із народною піснею.

 “Камінний хрест” образи та символиКамінний хрест. Образ хреста є символом страдницької хліборобської праці. (Це пам’ятник родині Дідуха, усім емігрантам; символ терпіння й титанічної марної праці; символ могили для людини, заживо похованої тяжким життям;символ страдницької долі народу-трудівника);Горб (символ виснажливої селянської праці; тяжкої долі селянина; безталанності на батьківщині);Прізвище Дідух. Прізвище головного героя новели «Камінний хрест» вказує на споконвічне хліборобське коріння.П’яний танець Івана й Катерини (символ смерті, прощання-смерті з рідною землею);Тужлива пісня про осіннє листя (символ туги, жалю, нещасливої долі); Кінь (Муки, терпіння, безмежна працездатність, самовіддана любов до землі).Хата (знак душевного стану родини)Камінь (омертвіння душі, втрата духовного життя, сльоза, «як перла по скалі», розрив зв’язку з рідною землею)Поріг (почуття героїв у крайньому, майже неможливому прояві).

Літературознавці про твір. Новела «Камінний хрест» — це своєрід­не художнє дослідження душі головного героя Івана Дідуха, котрий про­щається із сусідами у зв’язку з виїздом до Америки. Від часу повернення з війська люди пам’ятають Івана у виснажливій праці. Щороку впрягав­ся поряд із конем і вивозив гній на свою нивку на кам’янистому горбі. Обкладав горб дерном, щоб дощі не змивали ґрунт, обробляв поле. Пра­ця зігнула його в дугу, і стали в селі прозивати Івана Переломаним.Сповіді героя про своє життя вражаючі. Монологи, що є важливим засобом його індивідуалізації, обертаються насамперед навколо обра­зу горба, на якому Іван Дідух установив на пам’ять селу камінний хрест із вибитими іменами — своїм і дружини. Образ хреста символі­зує страдницьку долю селянина, який усе своє життя гірко працював і однаково змушений покидати свою нивку, бо вона не спроможна його прогодувати.Змальовуючи історію життя сільського бідняка Івана Дідуха, котрий, як підсумок усіх своїх надлюдських зусиль, був безземельним, прозаїк розмірковує над тими моральними чинниками, що творять духовну сут­ність людини, і передусім — над проблемою зв’язку з рідною землею.Творці експресіоністичного стилю відродили давню істину, що «не можна навіть зірвати квітку, щоб при цьому не стривожити зорі», що весь космос є нерозривною цілістю. Саме про це йдеться насамперед у новелі. Так само, як кинутий у ставок камінь тривожить усе середови­ще, так Іван з конем і возом при праці «лишали за собою сліди коліс, ко­пит і широчезних п’ят Іванових», зрушуючи довкілля, бо «придорожнє зілля і бадилля гойдалося, вихолітувалося на всі боки за возом і скидало росу на ті сліди». Важливо ще й те, що колеса, кінські копита й п’яти Іва­на творять єдність своїм експресивним рухом, залишаючи сліди.Дідух і його родина відчувають майбутню кризу-муку безуспішної боротьби всіх емігрантів за збереження своєї духовної ідентичності. Це передчуття викликає страшний біль. Автор матеріалізує його в такому образі: «Ціла хата заридала, як би хмара плачу, що нависла над селом, пірвалася». Тут хата Дідухів втрачає властивості реального об’єкта й пе­ретворюється на знак душевного стану родини (В. Пахаренко).

Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 р. в с. Русів на Станіславщині (сьогодні це Івано-Франківщина) у сім’ї заможного селянина. Батько В.Стефаника був працьовитим та вимогливим. Він хотів дати сину найкращу освіту.Майбутній новеліст навчався три роки в рідному селі Русові, три роки у Снятинській школі, потім у 1883 році вступив до Коломийської гімназії, яку не закінчив, бо його виключили за участь у Покутській трійці у 1890 р.В. Стефаник переїхав до Дрогобича і вступив до місцевої гімназії, яку закінчив 1892 р. Того ж року він вступив на медичний факультет Краківського університету, де вчився до 1900 р. Університет покинув, бо медицина його не цікавила.У 1897 році відбулись перші публікації його новел у Львівському журналі «Літературно-науковий вісник». Свої новели писав російською, польською та чеською мовами.У 1899 у Чернівцях, з’явилася перша збірка прози Стефаника “Синя книжечка”.«Першим українським новелістом», «володарем селянських душ», «великим майстром слова», «володарем тяжкого слова», «сільським філософом» – називають В.Стефаника.1900 року у Львові з’явилася друга збірка письменника «Камінний Хрест».У 1903 В.Стефаник відвідує Київ, де знайомиться з М.Старицьким, Панасом Мирним, М.Коцюбинським, Миколою Вороним. Також був знайомий з Лесею Українкою, Ольгою Кобилянською, Іваном Франком.26 січня 1904 року Василь Стефаник одружився з Ольгою Гаморак. У них було 3 синів, та після 10 років щасливого сімейного життя Ольга померла. У 43 роки Стефаник став вдівцем, сам виховував дітей. Більше він не одружувався.Був депутатом австрійського Віденського парламенту з 1907 року до 1918. Він захищав інтереси селян аж до розвалу Австро-Угорщини.1 період творчості ( 1897 – 1901)1899 – збірка новел «Синя книжечка».1900 – збірка новел «Камінний хрест».1901 – збірка новел «Дорога».2 період творчості ( 1916 – 1933)1916 – новели «Діточа пригода», «Вона- земля», «Марія».1926 – збірка «Земля».1927 – 1933 – написав більше 10 новел, переважно автобіографічних.7 грудня 1936 року письменник помер від серцевого нападу. Похований у Русові біля матері згідно з заповітом новеліста.