par Анастасія Гарган Il y a 5 mois
56
Plus de détails
За умовами Зборівського миру Українська держава – Гетьманщина – визнавалась польським урядом у межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств. Волинь та Поділля залишались під владою польського короля. У Гетьманщині влада належала гетьману (звідси і назва держави), резиденція якого знаходилась у Чигирині.
1648 р. — переможні Жовтоводська, Корсунська та Пилявецька битви. У цих сутичках військо Хмельницького і татар зіштовхнулося з місцевими шляхтичами. Повстання підтримав простолюд, який чинив бунти. Селяни і міщани нападали на маєтки знаті та магнатів і вирізали шляхту, священиків та євреїв. Протягом цього наступу козакам вдалося захопити ледь не до Варшави. Наближалась зима, а у Варшаві зібрався сейм, на якому обирали короля. Хмельницький вирішив повернутися назад.
На початку 1649 року новим королем обрали Яна ІІ Казимира, котрий спробував примиритися з козаками. Проте жодну зі сторін не задовольнили запропоновані умови, а тому військові дії відновилися.
Літом 1649 року на допомогу 100-тисячному війську козаків Хмельницького, рушив сам кримський хан Іслам-Ґірей з 40-тисячною татарською кіннотою. Вони взяли в облогу значну частину шляхетських військ у Збаражі. На допомогу поспішив сам король Ян ІІ Казимир і протиборчі сили зустрілися під Зборовим. Виявити переможця у битві не вдалося через бажання хана якнайшвидше завершити конфлікт. Йому було невигідно надмірне посилення козаків і остаточна поразка будь-якої з сторін.
У результаті цієї кампанії підписали компромісний Зборівський договір. За його умовами:
Військо Запорізькє одержало самоврядність на території Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств;
40 тис. реєстру, інші козаки мали повернутися до панів;
державні посади на козацьких землях мали займати лише православні;
унію мали скасувати на найближчому сеймі;
польські війська, євреї та єзуїти мали покинути Україну;
повстанцям оголошували амністію;
було утворено Гетьманщину.
Богдан Хмельницький — український військовий і політичний діяч, гетьман, очільник Гетьманщини (1648–1657), керівник і ініціатор повстання, що переросло у Національно-визвольну війну.
Перед початком походу на українські землі, на відміну від попередніх ватажків козацьких повстань, Хмельницький вирушив у Крим, де домовляється про допомогу у війні з Річчю Посполитою. Обережний хан Іслам Ґірей ІІІ не поспішав оголошувати війни, проте дозволив ордам ногайських кочовиків під проводом Тугай-бея долучитися до повсталих козаків. Для обох сторін такий союз був вигідним: татари здобували військову здобич, а козаки вирішували питання кінноти, якої у них на той час у потрібній кількості не було
Причини Національно-визвольної війни:
Багато могутніх українських магнатів покатоличилися і ополячилися.У цій війні вони опинилися по той бік барикад і захищали устої Речі Посполитої. Отже, нащадки руських князів поступилися місцем борців за самостійність українських земель тим, чия політична ідея гартувалася в походах, війнах і степах — козацтву.
Культура Запорозької Січі формувалась у руслі українських генетичних джерел. В її основі містилися глибокі традиції українського народу. Водночас історичні особливості життя Січі позначилися і на її духовній культурі. Запорозька Січ формувалась із втікачів від кріпацтва, національних та релігійних переслідувань не лише з різних регіонів України, а й з усієї Російської імперії, а також з інших країн. Кожен, хто приходив на Січ, вносив у культурне середовище щось своє, певні риси, особливості культури і мистецтва свого народу. Внаслідок переплетення цих індивідуальних культур сформувалась оригінальна, яскрава, різнобарвна самобутня культура, яка справила величезний вплив на розвиток культури всієї України.
Духовна культура українського народу досягла високого рівня в період існування козацької держави (1648–1781 pp.). Запорозьке козацтво впродовж трьох століть визначало напрями економічного, політичного і культурного розвитку України. Високорозви-нута самобутня культура Січі домінувала тут у XVI –XVIII ст. і мала величезний вплив на національну самосвідомість українського народу.
Розглядали питання війни і миру, адміністративні, господарські питання
Військова, адміністративна, судова влада.
Скликав Генеральну старшинську раду, видавав універсали, брав участь у судочинстві, керував фінансами, здійснював зовнішню політику, керував військом
Входили:
Генеральний писар
Генеральні судді
Генеральна старшина
Генеральний підскарбій
Найвищий законодавчий орган держави
Кримсько-Ногайські (популярна спрощена назва — татарські) набіги на Україну — військові рейди і походи кримських та ногайських загонів на землі України з метою захоплення здобичі та полонених.
Запорозька Січ здійснювала сухопутні і морські походи на поляків, османів і татар, московитів. У сухопутних походах, які здійснювали в основному навесні, переважала кіннота. Для морських походів обирали головно осінній час і здійснювали їх на морських суднах — чайках, що вміщували від 50 до 70 козаків.
Доба героїчних походів - це період двох десятиліть XVII ст., коли козаки здійснювали вдалі морські походи проти турків і татар, захоплювали їх укріплені фортеці, руйнували їх і визволяли полонених. ІІ група Реформи козацького війська.
На початку XVII ст. татарські війська неодноразово з'являлися на українських землях, «умиваючись,- за свідченням сучасника,- по лікоть у нашій крові та спустошуючи все вогнем і мечем». На українських землях татари брали ясир, захоплюючи чоловіків, жінок і дітей. Тих, хто чинив опір, убивали. Полонених продавали на невільницьких ринках. Українські дівчата та жінки потрапляли до гаремів або ставали служницями. Хлопчиків-підлітків забирали до військових казарм, щоб виховати з них яничарів. Чоловіків чекала виснажлива праця на будівельних роботах, або вони доживали свій вік прикутими до весел гребцями на турецьких каторгах.
Від кінця XVI ст. козацтво, організаційно згуртоване в Запорозькій Січі, стало не лише захищати українські землі, а й здійснювати воєнні походи до Кримського ханства й причорноморських володінь Османської імперії.
Козаки були неперевершеними майстрами морських боїв. Вони громили прибережні турецькі і татарські міста і визволяли полонених.
Морські походи козаків. Перші два десятиліття XVII ст. дістали назву «доби морських походів» українського козацтва. Саме в цей період були здійснені дуже сміливі морські походи проти Османської імперії, що поширили славу про козаків на всю Європу. Здобуті в них перемоги засвідчили, що козаки були неперевершеними майстрами морських боїв.
На початку XVII ст. українське козацтво набуває сили й відіграє роль важливого чинника не лише в Речі Посполитій, а й на міжнародній арені. Козацтво стає основною перешкодою для турецько-татарських нападів на українські землі, захищаючи їх від набігів і водночас здійснюючи походи до татарських і турецьких володінь. Це створює чимало ускладнень у відносинах Речі Посполитої з Кримським ханством та Османською імперією, але водночас сприяє тому, що козацтво стає відомим у Європі. У ньому вбачають захисника європейської християнської цивілізації від наступу ісламського світу.
Найшанованішими церковними святами були Різдво, Великдень,
Покрова. Перед Великим постом було заборонено страчувати злочинців. Чітко окреслювались традиції індивідуальної релігійності – кожен козак мав носити при собі "тілесний" хрест, будь-яка важлива справа починалася лише після молитви. Всі найважливіші питання церковного життя, будівництва храмів вирішувались на загальновійськовій раді з участю всіх запорожців.
Під покровом Богоматері запорожці не боялися ні ворожого вогню, ні грізної стихії. Значна роль належала також культові святого Миколая – захисника та заступника всіх, хто плаває, подорожує, а також Архистратига Михаїла – глави небесного воїнства. Надзвичайно шанованим був Андрій Первозванний, який перший поширював у придніпровських краях ідеї християнської віри.
Одним із найстаріших церковних осередків козацтва став заснований запорожцями 1602 р. Самарський Пустельно-Микола-ївський монастир. Після переходу Мазепи та козацької старшини на бік шведського короля у 1709 р. російські війська зруйнували на Січі Покровський козацький храм, а інші церкви, хоч і залишилися цілими, втратили духовенство, тимчасово призупинили функціонування.
Специфіка релігійності запорожців яскраво проявилася в ставленні до представників інших конфесій та різних етносів. Запорожці були зацікавлені в збільшенні своєї чисельності. Звичайно, не слід абсолютизувати той факт, що оскільки на Січі традиційно не було жінок, там ніхто не народжувався. Адже територія Запорозьких Вольностей зовсім не обмежувалася Січчю. І все ж військове товариство відчувало постійну потребу в поповненні: багатьох жителів Запоріжжя щорічно забирали хвороби, старість або війни. І довгий час головним джерелом поповнення рядів Запорозького Війська було прийняття переселенців з-за меж Запорожжя. Звичайно, найбільше такого поповнення прибувало з сусідніх українських земель, і більшість цих переселенців сповідувало православну віру.
Разом з тим на Запорожжі знаходили притулок євреї, болгари, серби, грузини, волохи, поляки, литовці, білоруси, чорногорці, татари, турки, калмики, німці, французи, італійці, іспанці, англійці ... Капітан російської армії Зарульський, сучасник Нової Січі, відзначав, що заради «примноження війська» запорозькі козаки брали переселенців без розбору віри, закону, батьківщини і причин, які змусили їх залишити її».
На Запоріжжя справді приймалися люди будь-якого етносу, однак вони повинні були прийняти православну віру. Без виконання цієї умови переселенці не мали права тут проживати. Необхідність цього підкреслюється низкою документів. У наказі запорозьким депутатам у Комісії для складання нового Уложення про прийняття до лав Війська Запорозького говорилося так: «в Войско Запорожское из разных наций, для проживательства и службы малолетними и уже совершенных лет люде приходят, и по принятии ими закона Грекороссийского и на верность Ее Императорскому Величеству
присяги, записываются на службу».
Проблема появи та формування козацької верстви й досі є дискусійною. Перші спроби її розв'язання були зроблені ще на початку XVII ст., коли польські історики намагалися вивести козацький родовід із самоназви, тобто зі слова «козак». Зокрема, польсько-литовський хроніст М. Стрийковський вважав, що козаки походять від стародавнього ватажка «Козака», який вдало боровся з татарами. З часом викристалізувалася низка версій, що пояснюють походження козацтва:
1) «хозарська» — ототожнює козаків з давніми народами степу «козарами», або хозарами;
2) «чорно-клобуцька» — вбачає в них нащадків «чорних клобуків» — тюркського племені, яке у давньоруські часи жило в пограничному зі Степом Пороссі;
3) «черкаська» — вважає виникнення козацтва одним з наслідків процесу міграції в Подніпров'я черкесів (черкасів), які до того проживали в Тмутаракані;
4) «татарська» — виводить козацький родовід з татарських поселень, що виникли на Київщині за часів Володимира Ольгердовича та Вітовта, де шляхом злиття татарського елементу з місцевим населенням утворилася якісно нова верства — козацтво;
5) «автохтонна» — доводить, що козацтво як спільнота є прямим спадкоємцем, логічним продовженням вічових громад Київської Русі, які за литовської доби не зникли, а лише трансформувалися, зберігши свій вічовий устрій, у військово-службові формування, підпорядковані великому литовському князю;
6) «болохівська» — пов'язує козаччину з існуванням у давньоруських автономних громадах так званих болохівців, які після встановлення монгольського іга добровільно прийняли протекторат Орди і вийшли з-під влади місцевих князів;
7) «бродницька» — висвітлює генетичний зв'язок козацтва зі слов'янським степовим населенням періоду Київської Русі — «бродниками», які жили у пониззі Дунаю;
8) «уходницька» — пов'язує виникнення козацтва з утворенням на території Наддніпрянщини громад вільних озброєних людей, котрі прибували сюди на промисли за рибою, бобрами, сіллю, дикими кіньми та іншою здобиччю;
9) «захисна» — пояснює появу козацтва на південних рубежах необхідністю дати організовану відсіч наростаючій татарській загрозі;
10) «соціальна» — факт виникнення козацтва пояснює як наслідок посилення економічного, політичного, національного та релігійного гніту, яке штовхало селянство до масових втеч на вільні землі та самоорганізацію в нових місцях проживання.
Хронологія
Дмитро Вишневецький -- перший козацький гетьман, засновник традицій першої Запорозької Січі. Яскравий і відважний козацький ватажок у 1553 році власним коштом збудував замок-фортецю на острові Мала Хортиця, який нині також називають «острів Байди».
Хортицька теорія
Частина істориків вказувала як на засновника, нібито «першої Хортицької січі» — Дмитра Вишневецького. Доводи проти цієї точки зору наступні: Історичні джерела засвідчують будову не «січі», а «замку» Вишневецький був одноосібним володарем, а не обраним отаманом
Запорозьке козацьке військо сформувалося в середині XVI століття в середній течії Дніпра, на незайманій території Запорожжя, розташованій на кордонах Речі Посполитої, Кримського ханства і Московського царства. Основу війська складали руські шляхтичі та міщани. Центром запорожців була дніпровська фортеця — Січ, прообразом якої було укріплення, споруджене волинським князем Дмитром-Байдою Вишневецьким на острові Мала Хортиця 1556 року.
Економічні (нестача орної землі, необхідність колонізації вільних земель Дикого поля); політичні (прагнення польської адміністрації залучити козацтво на службу для охорони південних кордонів від татарської загрози)
Причини виникнення козацтва
• турецько-татарська небезпека, яка загрожувала самому існуванню українського народу, нездатність влади організувати надійний захист українського населення;
• посилення соціального і національно-релігійного гноблення українців, запровадження кріпацтва;
• прагнення освоїти нові родючі землі;
• організаторська роль (у деяких випадках) місцевих прикордонних землевласників і урядовців, у козаки йшли навіть люди середнього і великого достатку, щоб зажити воєнної слави. Отже, козацтво з самого початку складалося з різноманітних верств населення.
Отже, причини, які зумовили виникнення українського козацтва, мали комплексний характер. До них належали як економічні, політичні, військово-стратегічні, так і соціальні чинники тощо.
Однією з головних причин зародження козацтва була турецько-татарська експансія, що ставила під загрозу саме існування українців як нації. Ситуація ускладнювалася тим, що Україна не мала власної державності, а заходи урядів Литви та Польщі, пізніше Речі Посполитої, спрямовані на відсіч агресорам, були малоефективними.Кримське ханство як держава існувало у 1449— 1783 рр. на землях Кримського півострова, пониззя Дніпра, ІІриазов'я та Прикубання. Ще в ХПІ ст. ця територія була захоплена монголо-татарами і ввійшла до складу Золотої Орди. У сер. XV ст. ханові Хаджі-Ґірею вдалося вийти з-під золотоординські зверхності створити власну державу зі столицею у м. Бахчисараї. У 1478 р., зваживши па могутність Туреччини та її присутність і вплив на півострові, Кримське ханство визнало васальну залежність від неї.
До певної міри Кримське ханство виконувало роль провідника турецької політики у Східній Європі. Його зовнішньополітичні акції зводилися до грабіжницьких набігів, у результаті яких найбільше страждали українські землі. Татари майже щороку, а інколи й по кілька разів на рік нападали на Україну, вбиваючи та захоплюючи в неволю місцеве населення, спустошуючи міста і села. Грабіжницькі промисли були для татар економічно необхідними, оскільки їхнє скотарське господарство було примітивним і не могло задовольнити нагальних потреб, тоді як торгівля людьми, здебільшого у Кафі, давала значні прибутки.
Українськими землями прокотилося три хвилі активного протесту народних мас проти існуючих порядків: 1591—1596 — Повстання Косинського і Повстання Наливайка 1625—1638 — Повстання Жмайла, Повстання Федоровича (Трясила), Повстання Сулими, Повстання Павлюка, Повстання Острянина 1648—1657 — Хмельниччина
Козацькі повстання — антиурядові акції козаків та покозаченого населення України наприкінці XVI — на початку XVII ст. з метою розширення прав козацтва та збільшення козацького реєстру.
Незважаючи на поразки козацько - селянські повстання відіграли значну роль в історії України, оскільки суттєво гальмували процеси ополячення та окатоличення, зменшували тиск феодального гніту, підвищували престиж та авторитет козацтва, сприяли накопиченню досвіду боротьби, служили прикладом для майбутніх поколінь
До причин цих повстань треба віднести: посилення кріпосницького та національного гніту; енергійну експансію шляхти на відносно вільні українські землі, колонізовані "уходниками" та запорожцями; зіткнення інтересів шляхетської та козацької верств; намагання офіційної влади Речі Посполитої взяти під контроль козацтво.
