par Софія Баранюк Il y a 1 année
218
Plus de détails
Найвищим мистецьким здобутком Лесі Українки є «Лісова пісня». Цей шедевр вона написала всього лише за три тижні в м. Кутаїсі (Кавказ). Леся дуже сумувала за Батьківщиною, крім того, знову загострилася її хвороба. Ідея створити «Лісову пісню» була навіяна спогадами дитинства.
Книжки, зібрані в середній школі № 138, започаткували бібліотеку. По вулиці Артема, 18 в 1944 році створюється державна масова бібліотека імені Лесі Українки. Згодом бібліотека отримала приміщення по вулиці Юрія Коцюбинського, 16.
25 лютого 1971 року, в день 100-річчя від дня народження Лесі Українки, бібліотека урочисто відкрилася у приміщенні по вулиці Кониського, 83-85.
«Зміни ставлення до читання книг у контексті суспільно-політичної ситуації»
Друзі, запрошуємо 19 квітня о 14.00 на онлайн-розмову за темою «Зміни ставлення до читання книг у контексті суспільно-політичної ситуації».
Лектор - Анна Ткачук, мандрівниця, письменниця, копірайтерка. Проїхала 80 тис. км автостопом, відвідала 33 країни, є автором книги про подорожі "Мандрувати не можна зупинитись".
“Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!”
Під такою назвою 16 березня відбувся у бібліотеці університету загально університетський конкурс читців поезії Тараса Шевченка, приурочений 209- й річниці від дня народження Кобзаря. У надзвичайно теплій та щирій атмосфері…
Публічна бібліотека імені Лесі Українки для дорослих міста Києва – загальнодоступна бібліотечна установа; центральне міське книгосховище вітчизняних творів друку, краєзнавчої літератури та літератури іноземними мовами на паперових та електронних носіях; провідний культурно-просвітницький міський центр інформаційно-бібліографічної роботи, галузевої інформації з питань культури і мистецтва; науково-методичний осередок столичної мережі публічних бібліотек. Є базовою установою Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації, КМДА) з питань розвитку бібліотечної справи.
Має універсальний фонд на традиційних та новітніх носіях інформації, який станом на 2021 рік становить близько 284 тисяч примірників документів, зберігає колекції цінних і рідкісних видань, україніку діаспори, приватні колекції книг відомих українців.
Серед мистецької спадщини — збірки поезій «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), поеми «Давня казка» (1893), «Одно слово» (1903), драми-поеми «Кассандра» (1901—1907), «В катакомбах» (1905), «Лісова пісня» (1911), «Камінний господар» (1912), «Бояриня» (1913).
Леся Українка – визначна постать в історії української літератури, яку прирівнюють до геніальних Тараса Шевченка та Івана Франка. Завдяки її творчості про Україну та український народ заговорили у всьому світі.
З-під пера поетеси вийшло багато блискучих творів епічного характеру. Також вона вразила приголомшливими драматичними творіннями, яскравими прозовими роботами, в тому числі і публіцистикою. І це ще не враховуючи поезію!
Основною темою для творчості письменниця вважала національно-визвольну боротьбу українського народу, де проявлялась її цілковита впевненість у його перемозі. Що стосується джерел творчості поетеси, то ними ставали її особисті переживання і почуття.
У своїх віршах Леся Українка поєднувала одні із кращих традицій української літератури з досягненнями, властивими сучасній європейській поезії. Її драми, написані в стилі Середньовіччя і античності, допомогли відкрити народу скарби світової культури, а також показали світові самобутність української нації.
Леся Українка любила збирати український фольклор, зберігши для нащадків багато народних пісень. Відомі її переклади рідною мовою таких поетів, як Байрон, Шекспір, Гомер, Гейне тощо.
Безпосереднім поштовхом до написання твору був один із важких періодів загострення хвороби поетеси, яку вона жартома називала “сізіфовим каменем”.
Леся Українка, усміхаючись крізь сльози, плекала надію на краще й закликала кожного “жити, поки жити їм дозволяє дух життя”.
Можливо, саме через це вона й досі настільки жива та реальна у наших серцях…
Вірш "Слово, чому ти не твердая криця"
Головний інструмент Лесі Українки — мова. Вона повсякчас працює із текстами, які пише сама, які читає, коментує, перекладає. Оскільки нова українська література, написана розмовною українською мовою, зʼявляється лишень за 100 років до письменниці (у 1798-му, з появою "Енеїди" Котляревського), то роботи справді багато.
У вірші "Слово, чому ти не твердая криця" Леся Українка пише про власний ефективний засіб боротьби за українські національні ідеї та проти русифікації — слово. Саме воно для неї меч і кинджал. Метафору слова як зброї переймає і сучасна поетка Катерина Калитко, яка пише: "Ось тобі, жінко, мова. Стріляй із неї".
“Лісова пісня” історія написання
Цей твір був написаний всього лише за 12 днів липня у м. Кутаїсі, що на Кавказі. Леся тяжко сумувала за Батьківщиною, крім того, знову загострилася її хвороба. Ідея створити «Лісову пісню» була навіяна спогадами дитинства.
Прототипами реальних образів у драмі-феєрії були волинські селяни, подібні Левові Скулинському, розповіді якого письменниця ще дитиною слухала в Нечимному. Головним джерелом, з яких письменниця черпала матеріали для своєї драми, були реальне життя і його своєрідне відображення в усній народній творчості.
Цей твір був написаний всього лише за 12 днів липня у м. Кутаїсі, що на Кавказі. Леся тяжко сумувала за Батьківщиною, крім того, знову загострилася її хвороба. Ідея створити «Лісову пісню» була навіяна спогадами дитинства.
Прототипами реальних образів у драмі-феєрії були волинські селяни, подібні Левові Скулинському, розповіді якого письменниця ще дитиною слухала в Нечимному. Головним джерелом, з яких письменниця черпала матеріали для своєї драми, були реальне життя і його своєрідне відображення в усній народній творчості.
Дійові особи:
Головні герої та їх образи: людей: Лукаш — образ юнака розкривається через образ Мавки; має багату душу, що промовляє до Мавки голосом сопілки; здатен щиро покохати, але потім затягується в "житейське болото"; не зміг "своїм життям до себе дорівнятись"; Мавка — лісова істота, юна дівчина, безкорислива, щира, ніжна, мрійлива, романтична, волелюбна, стійка у випробуваннях; дотримується високих моральних цінностей; пізнає складність і біль "роздвоєного" людського буття, але перемагає в боротьбі проти згубної людської моралі; мати Лукаша; Килина; дядько Лев; діти Килини; міфологічних істот: Мавка, Лісовик,Водяник, Русалка, Перелесник, "Той, що греблі рве", "Той, що в скалі сидить", Русалка Польова, Пропасниця, Потерчата, Куць, Злидні, Доля; природи: ліс, озеро, верба, дуб, поле, квіти, сніг; предметів і явищ: сопілка, серп, косовиця, хата; потойбіччя; вогонь.
Символічні образи: Мавка (символ гармонійного існування, відданої любові, твердості духу); Лукаш (символ дисгармонії людської натури, слабкості, пізнання істини); дядько Лев (символ гармонійного співжиття з природою); Килина (символ "приземленої", нікчемної людини); сопілка (символ творчої, гармонійної сутності людини; неперервності потягу до краси); верба, вогонь (символи духовного очищення, вічного повторення, відродження); міфологічні образи драми так само є носіями певних символічних смислів.
Автор – Леся Українка (Лариса Петрівна Косач)
Рік написання – 1911
Літературний рід: драма.
Жанр: драма-феєрія (твір, у якому реальне поєднано з фантастичним, є казкові персонажі).
Художній напрям: модернізм: неоромантизм.
Примітки: У «Лісовій пісні» втілилося народне сприйняття навколишнього світу, давнє міфологічне мислення українців. У «Лісову пісню» письменниця вклала «цвіт душі». Твір вражає красою високої мрії, музикою мови.
Сама ж історія написання п’єси нерозривно пов’язана з так званим грузинським періодом життя поетеси (1908-1913). Під впливом розлуки з рідним краєм Леся Українка, не маючи змоги через хворобу відвідати дорогу її серцю Волинь, згадала свої ліси і «затужила за ними». Саме ця туга, за словами самої поетеси, і була справжнім імпульсом до створення «Лісової пісні». П’єсу написано в небачено короткі строки — за дванадцять днів липня.
З листа Лесі Українки до сестри: «Писала я її недовго, 10-12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій».
В основу драми Лесі Українки “Лісова пісня” покладено таку вічну проблему – людина і природа.
Також у “Лісовій пісні” можна виділити такі проблеми:
Тема “Лісова пісня”: зображення світу людини й світу природи в їх гармонійних і суперечливих взаєминах.
Ідея “Лісова пісня”: оспівування краси людських взаємин, пориву до щастя, незбагненної сили великого кохання.
Композиційно цей твір складається з прологу і 3 частин. Зовнішньою композиційною особливістю драми є відсутність поділу актів на яви. Пролог являє собою самостійну драматичну сцену, прямо не зв’язану з розвитком сюжету. Він вводить читача у світ природи, знайомить із фантастичними істотами, які заселяють волинські хащі та лісове озеро. У пролозі окреслюється недобре, вороже ставлення «водяного роду» до людини.
Події в драмі-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки розгортаються в такій послідовності: Мавка пробуджується від зимового сну — до лісу приходить Килина — Мавка повертає людську подобу Лукашеві — Перелесник обіймає вогнем вербу.
Зав’язка: Мавка прокидається від зимового сну, коли чує як грає на сопілці сільський парубок Лукаш.
Розвиток дії: молодиця Килина в усьому протистоїть Мавці — уособленню любові й краси. Коли Лукаш зраджує кохану і сватається до Килини, Мавка втрачає бажання жити й добровільно погоджується покинути цей світ.
Кульмінація: Мавка провалюється в підземелля «Того, що в скалі сидить». Відбувається найбільша
боротьба пристрастей. Тут Лукаш стає звіром і знову людиною, Килина закляла Мавку в вербу. Розлючена Килина хоче зрубати Вербу-Мавку, але Перелесник (дух вогню) запалює Вербу, а з нею згоряє все господарство.
Розв’язка: Лукаш замерзає, Килина з дітьми йде в село, Мавка перетворюється на вербу. Завершується твір прекрасним монологом Мавки. Звучить останній монолог Мавки.
Ле́ся Украї́нка (справжнє ім'я — Лари́са Петрі́вна Ко́сач, у шлюбі Ко́сач-Кві́тка; 13 (25) лютого 1871, Новоград-Волинський, Волинська губернія, Російська імперія[5] — 19 липня (1 серпня) 1913, Сурамі, Тифліська губернія, Російська імперія (нині Грузія)) — українська письменниця, перекладачка та культурна діячка, співзасновниця літературного гуртка «Плеяда» та групи Українська соціал-демократія. У сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України[6].
Історію особистих стосунків Лариси Косач часто розпочинають із Сергія Мержинського, з яким познайомилася у Ялті 1897 року під час лікування сухот. Називаючи ці стосунки «дружбою», а не «коханням», Косач їде до Мінська попри заборону матері, щоб доглядати хворого, коли стан здоров'я «друга моїх ідей» став критичним. Тут 18 (31) січня 1901 року за одну ніч біля ліжка помираючого Мержинського з-під пера Лесі Українки вийшла поема «Одержима».
З 13 літ (1884) Лариса Косач активно пише вірші. Перші спроби стараннями матері опублікувано на сторінках галицьких українськомовних часописів «Зоря», «Дзвінок», ЛНВ («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» й ін.). Цього року з'явився псевдонім «Леся Українка».
Маючи також художній хист, деякий час брала уроки у Київській Рисувальній школі Олександра Мурашка, звідки залишилась одна картина олійними фарбами. Пізніше Ларисі довелося здобувати освіту самостійно, з материною допомогою.
«Такі самі риси обличчя, барва очей і волосся, як у батька, так само середній зріст, така ж постать, така сама тендітність», «однаково були лагідні та добрі безмежно», «надзвичайно стримані, терплячі та витривалі, з виключною силою волі», «однаково делікатні у відносинах з людьми», «для любих людей чи справ могли поступитися багато чим, могли бути дуже поблажливими, але я не можу уявити тої людини, тої справи, взагалі тої сили, що могла б примусити, батька чи Лесю однаково, зробити щось, що вони вважали за непорядне, нечесне. Щоб же зробити таке для власної вигоди чи користі, чи безпечності, то про те не може бути й мови».
