par Віталік Василишин Il y a 2 années
219
Plus de détails
Сприймання й розуміння іншої людини - дуже складний процес взаємодії як особистості індивіда, що сприймає, так і особистості суб'єкта сприймання
Пізнання і взаємний вплив людей один на одного - обов'язковий елемент всілякої спільної діяльності, незалежно від того, що є її метою
Спілкування – взаємодія двох або більше людей, спрямована на узгодження і об'єднання зусиль з метою налагодження взаємин та досягнення загального результату. Без спілкування з людиною її сприйняття не є цілісним.
Спілкування відіграє важливу родь в житті кожної людити бо завдяки йому утворюються товариства людей в якому виробляються норми соціальної поведінки і налагоджується взаємодія.
Залежно від каналів спілкування: відкрите, закрите.
Залежно від знакових систем:вербальне, невербальне.
За способом організації: опосередковане, безпосередковане.
Сприйняття́, сприйма́ння — пізнавальний психічний процес, який полягає у відображенні людиною предметів і явищ, у сукупності всіх їх якостей при безпосередній дії на органи чуття. Сприймання стосується скоріше когнітивних процесів, сприйняття є їх результатом. Саме тому потрібні два різних терміни. Також варто відрізняти від сприймання відчуття як низькорівневий когнітивний процес, що передує формуванню сприймання як високорівневого когнітивного процесу.
В основі сприймання лежать відчуття, але сприймання не зводиться до суми відчуттів. Ми сприймаємо, наприклад, класну дошку, а не суму зеленого кольору, твердості, прямокутності. Сприймаючи, ми не лише виокремлюємо групу відчуттів, а поєднуємо їх в цілісний образ, розуміємо його, застосовуючи для цього свій попередній досвід.
Перше кількісне співвідношення, відкрите в психології закон Вебера — Фехнера пов'язує між собою виразність сприйняття із інтенсивністю зовнішнього подразника. Це якісно нова форма чуттєвого відображення дійсності, яка виконує дві взаємозв'язані функції: пізнавальну та регулятивну. Пізнавальна функція розкриває властивості та структуру об'єктів, а регулятивна— спрямовує практичну діяльність суб'єкта згідно з цими властивостями об'єктів.
Сприймання має активний характер, воно відображає в єдності із всебічними характеристиками об'єкта також і все багатогранне життя суб'єкта: його світоглядні установки, минулий досвід, інтереси, прагнення, надії. Знання про оточуючу дійсність людина одержує не тільки через відчуття, а і через сприймання. У відчуттях відображаються лише окремі властивості предметів, наприклад їхній запах, колір, твердість тощо, тоді як у сприйманні всі ці властивості відображаються у їхній сукупності і взаємозв'язку.
Сприйманням називається відображення в свідомості людини предметів і явищ дійсності при їхньому безпосередньому впливі на органи чуття.
Результатом сприймання є цілісний образ об'єкта (ґештальт). Наприклад, взявши в руки нову книжку, ми одночасно відображаємо колір її сторінок, вагу, запах типографської фарби тощо. Усі ці зорові, тактильні, нюхові та інші відчуття, поєднуючись, дають образ книги.
Проте дослідження показують, що сприймання не зводиться до простої суми відчуттів, а складає якісно нову ступінь чуттєвого пізнання дійсності. Воно доповнюється і опосередковується наявними в особистості знаннями, її минулим досвідом. Отже, сприймання є надзвичайно складним психічним процесом. Тому не дивно, що цілий ряд питань, пов'язаних з його протіканням, не зважаючи на значні зусилля з боку багатьох вчених, не розв'язані й досі.
Залежно від того, чи людина ставить перед собою мету сприйняти предмет, розрізняють мимовільне та довільне сприймання.
Мимовільне сприймання, або ненавмисне, виникає тоді, коли людина не ставить перед собою мети щось сприйняти і не прикладає для цього зусиль волі. Таке сприймання спричиняється особливостями навколишніх предметів: їхньою яскравістю, розташуванням, незвичністю, а також особистим інтересом до них людини. Наприклад, відпочиваючи, студенти проглядають цікаві фільми, читають книжки, однак спеціальних зусиль для цього не докладають.
Довільне сприймання, або навмисне, характеризується тим, що людина ставить перед собою мету щось сприйняти і докладає для цього вольові зусилля.
У залежності від переважної ролі того або іншого аналізатора в структурі образу розрізняють наступні вигляди сприймання: кінестетичні, зорові, слухові, дотикові, нюхові, смакові. У залежності від провідних аспектів об'єкта, що сприймаються, виділяють також такі класи сприймань:
Виділяють такі механізми:
Фізіологічне підґрунтя сприйняття. Фізіологічною основою сприйняття є складна аналітично-синтетична діяльність усієї кори головного мозку.
У процесі сприйняття аналіз набуває більш диференційованого характеру. Виокремлені шляхом аналізу елементи об'єктів об'єднуються в складні їх комплекси. Об'єднання це зумовлено об'єктивними просторовими, часовими та іншими зв'язками самих явищ.
Важливу функцію в процесі сприйняття виконує друга сигнальна система, яка визначає зміст людського сприйняття. Вона робить предмет, який сприймається, словесним сигналом; визначає розуміння першосигнальних подразників, надає сприйманню людини довільного характеру, пов'язує сприйняття з активністю особистості. Друга сигнальна система сприяє усвідомленню та осмисленню предметів, які відображаються. Вона регулює процес формування людського сприйняття.
Упродовж всього життя ми контактуємо з оточуючими нас людьми, налагоджуємо міжособистісні стосунки, виступаємо суб’єктами та об’єктами низки взаємин.
У процесі соціальної (лат. socialis – суспільний) перцепції (лат. perceptio – сприймання, пізнавання) – цілісного сприймання суб’єктом соціальних об’єктів (людей, груп, спільнот) – здійснюється емоційна, когнітивна, прогностична оцінка людьми один одного з метою визначення перспектив подальшої взаємодії.
Вступаючи у контакт, співрозмовники оцінюють зовнішній вигляд один одного, зміст та виразність мовлення, манеру поведінки тощо. Серед механізмів соціальної перцепції виділяють емпатію, ідентифікацію, рефлексію, каузальну атрибуцію, стереотипізацію та ін. Під стереотипізацією розуміють процес побудови образу, формування враження про людину на основі вироблених стереотипів.
Фізіологічною основою відчуттів є проходження нервового імпульсу через ланки рефлекторного кільця: рецептор (орган, що сприймає) – доцентрові нервові шляхи (аферентні) – відповідна ділянка кори головного мозку – відцентрові нервові шляхи (еферентні) – ефектор. Ефектор і рецептор – це один і той же орган, що виконує різні функції.
Важливу функцію у процесі сприймання виконує друга сигнальна система. Саме вона визначає зміст людського сприймання. Завдяки мові та мисленню сприймання людини відрізняється від сприймання тварин.
Друга сигнальна система робить предмет, який сприймають, словесним сигналом, визначає розуміння першосигнальних подразників, надає сприйманню людини довільного характеру, пов'язує його з активністю особистості. Друга сигнальна система сприяє усвідомленню й осмисленню предметів, які відображаються, і регулює процес формування людського сприймання.
Сприймання людини людиною є цілком індивідуальним, для його вивчення використовується група методик, адже за допомогою одної неможливо цілісно дослідити сприймання
Експериментальне дослідження сприймання охоплює дослідження властивостей сприймання (цілісності, обсягу, спостережливості) та видів сприймання (зорового, слухового, сприймання часу тощо).
Сприйняття кожного нового предмета здійснюється на підставі наявних знань і досвіду людини. Людина сприймає предмет або явище в певному співвідношенні частин. У деяких випадках значущими є не так самі складові, як їхні взаємозв'язки.
Основною проблемою в дослідженнях є сильний вплив різних дрібних на перший погляд особливостей, що змушує проводити різні типи одної і тої ж методики, в різні проміжки часу та з різним настроєм досліджуваного
Вчені що проводили тестування, методики, опитування та практичні експеременти Л.Венгер, С. Ефремцева, О. Бодальова, О. Ліпман, Брикман Р, Кершнер Р, Зарайский Д. А, Экман П
Усі вони працювали над різними типами сприймання, що в результаті дало можливість скласти статистику основану на відповідях більшості людей.
Методики на:
Для розуміння поведінки конкретних людей в організації необхідно досліджувати їх взаємодію з різними факторами, з якими вони стикаються в даній організаційній середовищі.
Завдяки впливу різних чинників з раннього дитинства формується сприйняття навколишнього світу, себе та людей.
Тим же на що звертають люди увагу при сприйманні виступає велика кількість чинників, таких як: зовнішність, розмова, походження та подача людини
Наша зовнішність надає нам дієві засоби відображення наших індивідуальних особливостей та оцінювання їх іншими людьми. Це перша інформація, доступна органам сприймання, яка постійно знаходиться на виду під час соціальної взаємодії. Подобається це нам чи ні, вибору в нас немає. У більшості випадків ми позбавлені можливості вирішувати – спілкуватися нам з іншими людьми чи ні, а також впливати на той факт, що сторонні реагують на ту зовнішність, котру ми маємо. Обличчя знаходиться на виду у всіх більше часу, ніж будь-яка інша частина нашого тіла. Воно є вкрай складним інструментом комунікації та є важливим компонентом у формуванні й підтриманні стосунків.
Спілкування є необхідна умова будь-якої діяльності людини, що має суспільну природу. Неможливо дослідити розвиток і функціонування людського суспільства, розвиток і функціонування людської особистості (не кажучи вже про взаємини особистості і суспільства), не звертаючись до поняття спілкування, що не інтерпретуючи це поняття тим чи іншим чином і не аналізуючи його конкретних форм і функцій у тих чи інших соціальних та історичних умовах.
Особливості та результати взаємодії між людьми значною мірою залежать від того, як вони сприймають, розуміють, відтворюють та інтерпретують поведінку одне одного, оцінюють можливості інших учасників спілкування та власні. Процес взаємодії супроводжується взаєморозумінням чи непорозумінням, здатністю чи нездатністю прогнозувати поведінку партнера по спілкуванню. Оскільки людина є істотою соціальною, то і її пізнавальна діяльність реалізується в соціальному контексті.
До суспільства належить все оточення людини, це його сім'я друзі, одногрупники, навіть інформацію, яку він отримує у процесі життя, це також свого роду суспільство. Людина багато в чому залежить від суспільства, від його оточення залежить його спосіб думки, життя та фізичного здоров'я. Вплив на людину великою мірою надає соціум. Варто зазначити, що третина свого життя людина навчається жити в найскладнішому існуючих світів - у світі суспільних відносин. Цей процес отримав назву соціалізації.
Сприймання вивчалось у складі гештальт психології багатьма психологами, в тому числі й вітчизняні психологи С. Л. Рубінштейн, О. М. Леонтьєв, П. Я. Гальперін провели критичний аналіз поглядів на сприймання.
Основою для цього стало сєченівське розуміння рефлекторної природи сенсорних процесів
Знання про оточуючу дійсність людина одержує не тільки через відчуття, а і через сприймання. У відчуттях відображаються лише окремі властивості предметів, наприклад їх запах, колір, твердість тощо, тоді як у сприйманні всі ці властивості відображаються у їх сукупності і взаємозв'язку.
Сприймання предметів, людей, умов, в яких протікає діяльність, складає необхідну передумову осмисленої людської дії. Життєва практика примушує людину перейти від мимовільного сприймання до цілеспрямованої діяльності спостереження
Анатомо-фізіологічний механізм рефлекторної діяльності забезпечує:
1) сприймання зовнішніх подразників
2) перетворення їх у нервові імпульси (кодування) та передавання в мозок;
3) декодування й переробку сприйнятої інформації; подання команд у вигляді нервових імпульсів до м'язів та залоз;
4) прийом та передавання в мозок інформації про наслідки виконаного акту (зворотний зв'язок);
5) корекцію повторних дій з урахуванням даних зворотного зв'язку.
Існує два види рефлексів: безумовні та умовні. Безумовні рефлекси виникають несвідомо (безумовно), коли на організм діють зовнішній і внутрішній подразники. Умовні рефлекси з'являються за певних умов. Безумовні рефлекси є природженими, видовими, а умовні утворюються в процесі життєдіяльності організму, в результаті неодноразових впливів подразника, тобто вони набуті, індивідуальні.
